Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.07.2023 року у справі №442/1208/21
Постанова КЦС ВП від 05.07.2023 року у справі №442/1208/21

Постанова

Іменем України

05 липня 2023 року

місто Київ

справа № 442/1208/21

провадження № 61-12675св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство»,

відповідачка - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Вступ

Правова проблема, яку вирішував Верховний Суд у цій справі, полягала у визначенні правових підстав для розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісами, укладеного з відповідачкою.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов зокрема в частині вимог про розірвання згаданого договору, застосувавши правила частин першої, другої статті 651 ЦК України.

Заявниця як на підставу касаційного оскарження посилалася на правовий висновок Верховного Суду про обов`язковість оцінки істотності порушення умов договору як підставу для його розірвання, передбачену частиною другою статті 651 ЦК України.

Дійсно, суди першої та апеляційної інстанцій не констатували істотності характеру порушення умов договору довгострокового тимчасового користування лісами, свої висновки виключно ґрунтували на судовому рішенні в іншій справі про відмову у визнанні за користувачем спірної лісової ділянки права власності на споруди, зведені на ній.

Як з`ясував Верховний Суд у справі, що переглядається, недолік рішень судів першої та апеляційної інстанцій полягав у тому, що для розірвання укладеного договору суди застосували зокрема правило, згадане у частині другій статті 651 ЦК України. Ця підстава розірвання договору, враховуючи межі і предмет судового розгляду та природу відносин між сторонами, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Правильним є застосування приписів частини першої статті 651 ЦК України, оскільки укладений договір підлягає розірванню з підстави, передбаченої самим цим договором, що врегульовано у частині першій цієї статті.

Принцип свободи договору як загальна засада цивільного права полягає у тому, що сторони договору можуть визначити серед його умов також і підстави його розірвання, які мають бути застосовані судом в разі виникнення такого спору.

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Заступник керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах Львівської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство» (далі - ДП «Дрогобицьке лісове господарство», державне підприємство) у лютому 2021 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , у якому просив:

- розірвати договір довгострокового тимчасового користування лісами від 01 червня 2017 року № 7, укладений між ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та ОСОБА_1 , зареєстрований 19 липня 2017 року за № 96 у Львівському обласному управлінні лісового та мисливського господарства;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути лісову ділянку, загальною площею 1, 50 га, яка розташована у кварталі 65, виділи 85, 95, Східницького лісництва на території Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району, у володіння розпорядника земельної ділянки - Львівської обласної державної адміністрації та у користування ДП «Дрогобицьке лісове господарство».

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 01 червня 2017 року ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 21 квітня 2017 року № 309/0/5-17 «Про виділення лісових ділянок для довгострокового тимчасового користування» уклали договір довгострокового тимчасового користування лісами № 7.

Згідно із пунктом 1 цього договору його предметом є лісова ділянка, загальною площею 1, 5 га, розташована в кварталі 65, виділи 85, 95, Східницького лісництва на території Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району, яка надана у строкове платне довгострокове тимчасове користування з метою використання корисних властивостей лісів для рекреаційних та культурно-оздоровчих цілей.

На момент передачі у користування на лісовій ділянці був розташований табір для відпочинку (пункт 3 договору).

За умовами договору ОСОБА_1 приймає у користування лісову ділянку не раніше дати підписання сторонами цього договору у термін 10 днів та складання акта приймання-передачі лісової ділянки (пункт 8 договору).

За користування земельною ділянкою орендар сплачує збір за спеціальне використання лісових ресурсів, розмір якого відповідно до розрахунку з урахуванням індексу інфляції становить 22 039, 46 грн (пункт 16 договору).

Позивач стверджував, що тимчасовий лісокористувач ОСОБА_1 порушила істотні умови договору, що є підставою для його розірвання.

У пункті 22 договору передбачено, що ОСОБА_1 як тимчасовий лісокористувач має права здійснювати господарську діяльність на лісовій ділянці з дотриманням умов цього договору та законодавства; за погодженням із державним підприємством у встановленому порядку зводити тимчасові будівлі, споруди, паркани та інші споруди лінійного типу, необхідні для ведення господарської діяльності.

Відповідно до пункту 29 договору його дія припиняється у випадку проведення ОСОБА_1 будь-якого будівництва, встановлення парканів чи інших споруд лінійного типу без згоди ДП «Дрогобицьке лісове господарство».

Усупереч вимогам договору відповідачка на земельній ділянці самовільно побудувала нежитлові будівлі та виготовила технічні паспорти, видані Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», а саме на: нежитлову будівлю літ. Г-1, загальною площею 40, 10 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю літ. И-1, загальною площею 44, 80 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_2 ; нежитлову будівлю літ. Ї-1, загальною площею 26, 40 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_3 ; нежитлову будівлю літ. 1-1, загальною площею 26, 50 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_4 ; нежитлову будівлю

літ. Е-1, загальною площею 52, 50 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_5 ; нежитлову будівлю літ. Є-3, загальною площею 205, 8 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 ; нежитлову будівлю літ. Ж-2, загальною площею 76, 40 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_7 ; нежитлову будівлю літ. Д-4, загальною площею 397, 00 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_8 ; нежитлову будівлю літ. И-1, загальною площею 26, 40 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_9 .

Рішенням від 20 березня 2020 року у справі № 442/5556/19 Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області задовольнив позов ОСОБА_1 до ДП «Дрогобицьке лісове господарство», третя особа - Старокропивницька сільська рада Дрогобицького району Львівської області, про визнання права власності на згадані нежитлові будівлі. На це рішення 24 вересня 2020 року Львівською обласною прокуратурою подано апеляційну скаргу.

Відповідачка не зверталася до Державної архітектурно-будівельної інспекції України з повідомленням про початок виконання будівельних робіт, дозвіл на виконання будівельних робіт не отримувала. Також у матеріалах цивільної справи немає доказів звернення ОСОБА_1 до ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та Львівської обласної державної адміністрації за отриманням згоди щодо здійснення будівництва об`єктів нерухомості та надання ними такої згоди.

Стислий виклад заперечень відповідачки

ОСОБА_1 просила залишити позов без розгляду. Зазначила, що рішенням від 20 березня 2020 року у справі № 442/5556/19 Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області задовольнив її позов, визнав право власності на нежитлові будівлі. Будівлі та споруди знаходяться на земельній ділянці, право оренди якої є предметом цього спору. У прокуратури немає правових підстав для звернення до суду в інтересах Львівської обласної державної адміністрації, оскільки вона не має стосунку до земельної ділянки, яка орендована відповідачкою. Право на звернення з позовом має тільки власник цього майна і тільки відповідно, якщо він визначений як власник. Тому вважала, що належним позивачем у справі має бути Кабінет Міністрів України як власник земель лісового фонду державної власності.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням від 10 вересня 2021 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області задовольнив позов.

Суд розірвав договір довгострокового тимчасового користування лісами від 01 червня 2017 року № 7, укладений між ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та ОСОБА_1 , зареєстрований 19 липня 2017 року за № 96 у Львівському обласному управлінні лісового та мисливського господарства.

Зобов`язав ОСОБА_1 повернути лісову ділянку, загальною площею 1, 50 га, яка розташована у кварталі 65, виділи 85, 95, Східницького лісництва на території Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району, у володіння розпорядника земельної ділянки - Львівської обласної державної адміністрації та у користування ДП «Дрогобицьке лісове господарство».

Здійснив розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 порушила умови використання наданої їй в оренду земельної ділянки, звела нежитлові приміщення без згоди ДП «Дрогобицьке лісове господарство», тобто не виконала обов`язку щодо використання лісової ділянки у порядку, визначеному договором.

Оскільки суд встановив факт порушення умов договору довгострокового тимчасового користування лісами шляхом здійснення ОСОБА_1 будівництва нежитлових приміщень без згоди ДП «Дрогобицьке лісове господарство», то зробив висновок про задоволення позову на підставі частин першої, другої статті 651 ЦК України та розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісами, зобов`язання ОСОБА_1 повернути лісову ділянку у володіння розпорядника земельної ділянки - Львівської обласної державної адміністрації та у користування ДП «Дрогобицьке лісове господарство».

Щодо прав та інтересів Львівської обласної державної адміністрації, то суд зазначив, що обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері лісових відносин; передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

Постановою від 15 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 вересня 2021 року в частині задоволення вимог позову заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах ДП «Дрогобицьке лісове господарство» до ОСОБА_1 про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісами та повернення лісової ділянки скасував, позов у цій частині залишив без розгляду.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Залишаючи позов заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах ДП «Дрогобицьке лісове господарство» без розгляду, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не навів жодних мотивів щодо представництва заступником керівника Дрогобицької місцевої прокуратури інтересів ДП «Дрогобицьке лісове господарство» в контексті статусу такого як державного підприємства (компанії) та відсутності у нього статусу органу державної влади, тобто суб`єкта владних повноважень. Суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, сформований у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), щодо заборони здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині вимог заступника керівника прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 порушила умови використання наданої їй в оренду земельної ділянки, а саме звела нежитлові приміщення без згоди ДП «Дрогобицьке лісове господарство», тобто не виконала обов`язку щодо використання лісової ділянки у порядку, визначеному договором, що є підставою для розірвання договору відповідно до правил частин першої, другої статті 651 ЦК України.

Апеляційний суд наголосив, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції Львівська обласна державна адміністрація є особою, права якої порушено, оскільки з урахуванням внесених законодавцем змін у ЗК України адміністрація передає, зокрема у користування земельні ділянки із земель державної власності.

Суд апеляційної інстанції наголосив, що не спростовують висновки суду першої інстанції наведені заявницею обставини у додаткових пояснення до апеляційної скарги про те, що на час розгляду справи судом першої інстанції змінився власник ОСОБА_2 для відпочинку, оскільки 02 липня 2020 року ОСОБА_1 внесла до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Осоння Карпати» нежитлові будівлі у АДРЕСА_6 , оскільки предметом розгляду у цій справі є розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісами від 01 червня 2017 року № 7, укладеного між ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та ОСОБА_1 .

Окремо апеляційний суд звернув увагу на те, що, не погоджуючись із оскаржуваним рішенням, відповідачка ОСОБА_1 посилалася виключно на процесуальні порушення, які, на її думку, наявні у спірних правовідносинах та допущені судом першої інстанції, при цьому не навела доводів на заперечення чи спростування матеріально-правової вимоги, пред`явленої прокурором, чи відповідних висновків суду з цього приводу.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 13 грудня 2022 року з використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимоги позову про зобов`язання повернути лісову ділянку. В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року просить залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявниця, наполягаючи на тому, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження судового рішення визначила те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/16, за змістом яких договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Законодавець розуміє як істотне таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 352/467/18, відповідно до яких витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), щодо застосування ефективного способу захисту порушеного цивільного права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Заступник керівника Львівської обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. Зазначив, що підстав для оскарження постанови апеляційного суду немає.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 28 грудня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 12 червня 2023 року справу призначив до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Визначаючи межі касаційного перегляду у справі, Верховний Суд врахував, що доводи касаційної скарги стосуються обох позовних вимог: як вимоги про розірвання договору довгострокового тимчасового користування земельною ділянкою, так і вимоги про зобов`язання відповідачки повернути цю земельну ділянку, а тому зміст касаційної скарги свідчить, що заявниця оскаржує постанову апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову прокурора в інтересах Львівської обласної державної адміністрації в цілому, тобто як в частині вимог про розірвання договору довгострокового тимчасового користування земельною ділянкою, так і вимог про зобов`язання відповідачки повернути цю земельну ділянку.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є орендарем лісової ділянки, загальною площею 1, 5 га, яка розташована в кварталі 65, виділи 85, 95, Східницького лісництва на території Новокропивницької сільської ради в адміністративних межах Дрогобицького району Львівської області.

У матеріалах справи наявні лист та висновки Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства щодо виділення ОСОБА_1 у довгострокове тимчасове платне користування лісової ділянки, що перебуває у постійному користуванні Східницького лісництва ДП «Дрогобицький лісгосп», а саме квартал 65, виділи 85, 95, площею 1, 5 га, для рекреаційно-оздоровчих цілей.

Згідно із листом від 30 травня 2016 року № 112 Старокропивницька сільська рада Дрогобицького району Львівської області погодила виділення ОСОБА_1 у довгострокове тимчасове платне користування лісової ділянки, що перебуває у постійному користуванні Східницького лісництва ДП «Дрогобицький лісгосп», а саме квартал 65, виділи 85, 95, площею 1, 5 га, для рекреаційно-оздоровчих цілей строком на 15 років.

У подальшому Дрогобицька районна державна адміністрація погодила виділення ОСОБА_1 у довгострокове тимчасове платне користування лісової ділянки, що перебуває у постійному користуванні Східницького лісництва, за межами с. Старий Кропивник Дрогобицького району, для рекреаційно-оздоровчих цілей строком на 15 років.

Згідно із висновком ДП «Дрогобицьке лісове господарство» від 12 квітня 2016 року № 368 і дозволу Держлісагентства України від 24 березня 2016 року № 02-33/1561-16 ДП «Дрогобицький лісгосп» не заперечує щодо передачі лісової ділянки, що перебуває у постійному користуванні Східницького лісництва ДП «Дрогобицький лісгосп», а саме квартал 65, виділи 85, 95, площею 1, 5 га, для рекреаційно-оздоровчих цілей у довгострокове тимчасове платне користування терміном на 15 років. Ділянка відноситься до земель державного лісового фонду і має таку таксаційну характеристику: кв. 65, вид. 85, пл. 0, 2 га, 4 Яц б (63) 1 Яцб (53) 1Ял є 2 Бк 1 Яв + Бп, вік 63 роки, повнота 0, 7, категорія рекреаційно-оздоровчі ліси, поза межами зелених зон. Кв. 65 вид 95, площа 1, 3 га, місце відпочинку, де знаходиться табір відпочинку. Визначено ділянку передати згідно з чинним законодавством, а перед складанням договору провести винесення меж в натуру та представити бізнес-план про використання цієї ділянки.

Відповідно до пункту 4 розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 21 квітня 2017 року № 309/0/5-17 «Про виділення лісових ділянок для довгострокового тимчасового користування» виділено ОСОБА_1 у довгострокове тимчасове платне користування лісову ділянку, площею 1, 5 га, розташовану в кварталі 65, виділи 85, 95, Східницького лісництва ДП «Дрогобицьке лісове господарство», терміном на 15 років для рекреаційних цілей.

На виконання цього розпорядження 01 червня 2017 року постійний лісокористувач ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та тимчасовий лісокористувач ОСОБА_1 уклали договір довгострокового тимчасового користування лісами № 7.

Відповідно до пунктів 1-3 договору ДП «Дрогобицьке лісове господарство» виділяє, а ОСОБА_1 приймає у строкове платне довгострокове тимчасове користування лісову ділянку з метою використання корисних властивостей лісів для рекреаційних та культурно-оздоровчих цілей. У користування виділяється лісова ділянка, загальною площею 1, 5 га, яка розташована в кварталі 65, виділи 85, 95, Східницького лісництва, на території Новокропивницької сільської ради, в адміністративних межах Дрогобицького району, згідно з планом-схемою. На момент передачі у користування на лісовій ділянці розміщені такі об`єкти: табір для відпочинку.

Згідно із пунктом 7 договору передача лісової ділянки не тягне за собою виникнення у ОСОБА_1 права власності на відповідну земельну лісову ділянку.

За умовами пункту 22 договору ОСОБА_1 має такі права: здійснювати господарську діяльність на лісовій ділянці з дотриманням умов цього договору та законодавства; за погодженням із ДП «Дрогобицьке лісове господарство» в установленому порядку зводити тимчасові будівлі, споруди, паркани та інші споруди лінійного типу, необхідні для ведення господарської діяльності; отримувати продукцію і доходи від її реалізації; приступити до використання лісової ділянки у термін, визначений пунктом 9 цього договору; отримувати від ДП «Дрогобицьке лісове господарство» необхідну усну та письмову інформацію стосовно режиму та порядку використання лісової ділянки; вносити пропозиції щодо перегляду умов цього договору або його розірвання у випадках, передбачених цим договором та законом; здійснювати інші права, надані законом.

Обов`язки ОСОБА_1 визначені у пункті 23 договору, до яких, зокрема, належить проводити використання лісової ділянки у порядку, визначеному цим договором та законодавством; своєчасно вносити плату за користування лісовою ділянкою; не порушувати прав інших лісокористувачів; у разі припинення договірних відносин повернути лісову ділянку ДП «Дрогобицьке лісове господарство» з урахуванням умов, визначених пунктами 14-18 цього договору; після закінчення терміну дії договору, а також в інших випадках припинення його дії, повернути ДП «Дрогобицьке лісове господарство» лісову ділянку протягом десяти днів із дати припинення у стані, придатному для ведення лісового господарства, виконувати інші обов`язки відповідно до законодавства.

Суди встановили, що відповідачка на земельній ділянці самовільно побудувала нежитлові будівлі та виготовила технічні паспорти, видані Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», а саме на: нежитлову будівлю літ. Г-1, загальною площею 40, 10 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю літ. И-1, загальною площею 44, 80 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_2 ; нежитлову будівлю літ. Ї-1, загальною площею 26, 40 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_3 ; нежитлову будівлю літ. 1-1, загальною площею 26, 50 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_4 ; нежитлову будівлю літ. Е-1, загальною площею 52, 50 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_5 ; нежитлову будівлю літ. Є-3, загальною площею 205, 8 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 ; нежитлову будівлю літ. Ж-2, загальною площею 76, 40 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_7 ; нежитлову будівлю літ. Д-4, загальною площею 397, 00 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_8 ; нежитлову будівлю літ. И-1, загальною площею 26, 40 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_9 .

Рішенням від 20 березня 2020 року у справі № 442/5556/19 Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області задовольнив позов ОСОБА_1 до ДП «Дрогобицьке лісове господарство», третя особа - Старокропивницька сільська рада Дрогобицького району Львівської області, про визнання права власності на нежитлові будівлі.

Водночас постановою від 23 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 березня 2020 року скасував та ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності відмовив.

У постанові апеляційний суд зазначив, що на переданій у користування земельній ділянці ОСОБА_1 самочинно побудувала нежитлові будівлі та виготовила технічні паспорти, видані Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».

16 січня 2021 року Дрогобицька місцева прокуратура зверталася до Львівської обласної державної адміністрації з листом, в якому з метою вирішення питання щодо вжиття заходів представницького характеру з боку місцевої прокуратури шляхом розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісами від 01 червня 2017 року № 7 просила у строк до 26 січня 2021 року інформувати прокуратуру про те, чи вживалися (чи будуть вживатися) адміністрацією заходи представницького характеру, в тому числі пред`явлення позову до ОСОБА_1 про розірвання (припинення) договору довгострокового тимчасового користування лісами у зв`язку із порушенням істотних вимог договору, а саме проведення будь-якого будівництва, встановлення парканів чи інших споруд лінійного типу без згоди лісгоспу та повернення земельної ділянки лісового фонду постійному лісокористувачу.

Відповідно до відповіді Львівської обласної державної адміністрації від 25 січня 2021 року № 5/9-677/0/2-21/7-2.2 ОСОБА_1 не зверталася до обласної державної адміністрації за погодженням зводити тимчасові будівлі, споруди та інші споруди лінійного типу, необхідні для ведення господарської діяльності, відтак обласна державна адміністрація не надавала жодного погодження. Про наявність на виділеній у довгострокове тимчасове платне користування лісовій ділянці нежитлових будівель, на які рішенням від 20 березня 2020 року у справі № 442/5556/19 Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області визнав право власності, обласній державній адміністрації не було відомо. З метою повернення лісової ділянки та припинення дії договору у зв`язку з порушенням істотних умов договору обласна державна адміністрація скерувала лист до ДП «Дрогобицький лісгосп».

Відповідно до пункту 29 договору його дія припиняється у випадку закінчення строку, на який його було укладено; припинення дії договору за взаємною згодою сторін; припинення діяльності однієї із сторін; випадкового знищення, пошкодження лісової ділянки, що істотно перешкоджає її використанню ОСОБА_1 ; систематичного невиконання ОСОБА_1 обов`язків, що передбачені цим договором та законом; використання лісової ділянки способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів або призводять до погіршення навколишнього природного середовища; вилучення в ДП «Дрогобицьке лісове господарство» у встановленому законом порядку земельної ділянки, на якій розташована виділена в користування ОСОБА_1 лісова ділянка; використання ОСОБА_1 лісової ділянки у цілях, не передбачених цим договором; використання ОСОБА_1 відповідної земельної лісової ділянки не за цільовим призначенням; проведення ОСОБА_1 будь-якого будівництва, встановлення парканів чи інших споруд лінійного типу без згоди ДП «Дрогобицьке лісове господарство».

Право, застосоване судом

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У статті 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Земельна лісова ділянка - це земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства (частина восьма статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України)).

Відповідно до статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами (частина перша статті 16 ЛК України).

Об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності (частина перша статті 18 ЛК України).

Тимчасове користування лісами може бути довгостроковим - терміном від одного до п`ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року (частина друга статті 18 ЛК України).

Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт (частина третя статті 18 ЛК України).

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства (частина четверта статті 18 ЛК України).

Суб`єктами правовідносин тимчасового користування лісами є власники лісів або уповноважені ними особи; підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи (частина сьома статті 18 ЛК України).

Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право: 1) здійснювати господарську діяльність у лісах з дотриманням умов договору; 2) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності; 3) отримувати продукцію і доходи від її реалізації (частина перша статті 20 ЛК України).

Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування зобов`язані: 1) приступати до використання лісів у строки, встановлені договором; 2) виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; 3) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 4) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; 5) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; 6) не порушувати прав інших лісокористувачів (частина друга статті 20 ЛК України).

Законом та договором можуть бути передбачені й інші права та обов`язки тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового користування (частина третя статті 20 ЛК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України).

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина друга статті 651 ЦК України).

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель (пункти «а», «в» статті 17 ЗК України).

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території, зокрема, забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері лісових відносин; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення; обмежують або тимчасово припиняють діяльність підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства в порядку, передбаченому законодавством; забезпечують здійснення заходів з охорони і захисту лісів, створюють охоронні зони для збереження біорізноманіття у лісах, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до здійснення таких заходів населення, транспортні та інші технічні засоби та обладнання, забороняють відвідування лісів населенням і в`їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки в порядку, передбаченому законодавством; вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону (стаття 31 ЛК України).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У справі, що переглядається, відповідачка, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції у частині вирішення вимог позову, пред`явлених заступником керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, вважала, що такий позивач не має права на позов про розірвання договору, оскільки не є його стороною, а також, що суд не встановив істотності порушення умов договору заявницею, що могло б бути підставою для розірвання цього договору відповідно до частини другої статті 651 ЦК України, що є підставою позову.

На обґрунтування цих доводів касаційної скарги заявниця послалася на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування правил статті 651 ЦК України.

Щодо права Львівської обласної державної адміністрації, в інтересах якої звернувся прокурор, на позов про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісами

Верховний Суд врахував, що підставою касаційної скарги в цій частині є незастосування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/16, за змістом якого правом ініціювати питання про розірвання договору в судовому порядку з огляду на зміст статті 651 ЦК України наділені виключно сторони такого правочину.

Зазначений правовий висновок Верховний Суд сформував у справі за подібних правовідносин, зокрема у справі за позовом заступника керівника місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» про дострокове розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою та зобов`язання повернути лісову ділянку постійному користувачеві.

Водночас Верховний Суд врахував, що у зазначеній справі позивачем не була обласна державна адміністрація, яка видавала розпорядження про надання відповідачеві у довгострокове платне користування лісової ділянки.

На відмінну від Державного агентства лісових ресурсів України, обласного управління лісового та мисливського господарства, щодо яких Верховний Суд зробив висновок, що вони не можуть ініціювати питання про розірвання договору в судовому порядку відповідно до статті 651 ЦК України, питання про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою безпосередньо стосуються прав та інтересів обласної державної адміністрації, адже до повноважень такої адміністрації належить контроль за додержанням законодавства у сфері лісових відносин, забезпечення здійснення заходів з охорони і захисту лісів, повноваження вимагати усунення будь-яких порушень прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Тож, враховуючи повноваження, якими наділена обласна державна адміністрація у сфері лісових земельних відносин, Верховний Суд дійшов переконання, що Львівська обласна державна адміністрація як розпорядник спірної земельної ділянки вправі звертатися до суду з позовом про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою з підстав істотного порушення договору другою стороною.

Посилання заявниці на правовий висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/16, не впливає на правильність вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій в частині визначення права на позов у Львівської обласної державної адміністрації, оскільки, як було встановлено, такий правовий висновок зроблений за інших обставин, зокрема без дослідження питання, чи має право на позов обласна державна адміністрація, яка є розпорядником спірної земельної ділянки.

Верховний Суд врахував, що тих обставин, що спірна земельна ділянка не перебуває у розпорядженні Львівської обласної державної адміністрації, матеріали справи не містять, такі обставини не встановлені судами та не доведені заявницею.

Щодо істотних порушень умов договору ОСОБА_1 .

Задовольняючи позов та ухвалюючи рішення про зобов`язання відповідачки повернути спірну земельну ділянку у володіння розпорядника земельної ділянки - Львівської обласної державної адміністрації, суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт порушення ОСОБА_1 умов договору, зокрема зведення нежитлових приміщень без згоди ДП «Дрогобицьке лісове господарство», тобто невиконання обов`язку щодо використання лісової ділянки у порядку, визначеному договором (пункт 29 договору).

Як на підставу касаційної скарги у цій частині заявниця посилається на правові висновки Верховного Суду, зроблені упостанові від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/16, щодо застосування частини другої статті 651 ЦК України.

Верховний Суд у згаданій постанові зазначив таке:

«Згідно з положеннями частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. За змістом зазначеної норми права законодавець розуміє як істотне таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених зазначеною нормою права. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного правила закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13».

Так, дійсно, за правилами частини другої статті 651 ЦК України суди мають встановлювати істотність порушення умов договору стороною, зокрема, чи призвело це до завдання шкоди; розмір шкоди, завданої порушенням, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; чи позбавлена значною мірою сторона (розпорядник земельною ділянко, постійний землекористувач) того, на що вона розраховувала під час укладення договору; чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Водночас, звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтовував його вимоги порушенням відповідачкою саме умов укладеного між сторонами договору, в якому як підстава розірвання договору зазначені здійснення ОСОБА_1 будівництва, встановлення парканів та інших споруд лінійного типу без згоди ДП «Дрогобицьке лісове господарство», що є безумовною підставою для припинення договору за умовами його пункту 29.

Тож підставою позову позивач визначив пункт 29 договору довгострокового тимчасового користування лісами від 01 червня 2017 року № 7, а не правила частини другої статті 651 ЦК України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (частина друга статті 6 ЦК України).

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК України).

За правилами частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Верховний Суд врахував, що оскільки умовами договору передбачено таку підставу його припинення, як проведення ОСОБА_1 будівництва, встановлення парканів чи інших споруд лінійного типу без згоди ДП «Дрогобицьке лісове господарство», проте відповідачка заперечує розірвання договору з цієї підстави, тому такий спір підлягає вирішенню судом.

У пункті 33 договору сторони погодили, що спори та розбіжності, що виникають між сторонами за цим договором або у зв`язку з ним, вирішуються шляхом переговорів. Якщо спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується у судовому порядку.

За таких обставин, застосовуючи правило пункту 29 договору про його припинення у разі проведення ОСОБА_1 будь-якого будівництва, встановлення парканів чи інших споруд лінійного типу без згоди ДП «Дрогобицьке лісове господарство», встановлення таких обставин судами, заперечення відповідачкою припинення договору з цих підстав, дослідження питання істотності порушень умов договору відповідно до частини другої статті 651 ЦК України у справі, що переглядається, не потрібне. Сам факт здійснення будівництва без згоди ДП «Дрогобицьке лісове господарство» є підставою для розірвання договору судом за умовами договору, які погоджені сторонами під час його укладення та є обов`язковими до виконання, зокрема за правилами пункту 29, якими обґрунтовував позов позивач.

Верховний Суд визнає достатнім посилання судів першої та апеляційної інстанцій на встановлення преюдиційних обставин у постанові Львівського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року у справі № 442/5556/19, в якій суд задовольнив апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 березня 2020 року скасував та ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності відмовив.

Так, у постанові апеляційний суд зазначив, що на переданій у користування земельній ділянці ОСОБА_1 самочинно побудувала нежитлові будівлі та виготовила технічні паспорти, видані Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції у справі № 442/5556/19 виснував, що згоди на здійснення будівництва об`єктів нерухомості, а саме нежитлових приміщень, компетентним органом ОСОБА_1 не надано, у справі немає доказів щодо отримання нею документів, які надають право виконувати будівельні роботи. Тому апеляційний суд зробив висновок, що побудовані ОСОБА_1 об`єкти нерухомості є самочинним будівництвом. Апеляційний суд наголосив на тому, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятий в експлуатацію, в судовому порядку правилами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено; у матеріалах справи немає доказів прийняття в експлуатацію спірних об`єктів нерухомого майна, як і немає доказів звернення ОСОБА_1 до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації. Також апеляційний суд врахував, що до участі у розгляді справи не залучено розпорядника земельної ділянки - Львівську обласну державну адміністрацію, яка розпорядженням від 21 квітня 2017 року № 300/0/5-17 виділила ОСОБА_1 у довгострокове тимчасове платне користування земельну ділянку.

Тож встановлення судом у іншій справі обставин здійснення ОСОБА_1 будівництва без згоди ДП «Дрогобицьке лісове господарство» є достатньою підставою у справі, що переглядається, для висновків про розірвання договору у зв`язку з порушенням його умов ОСОБА_1 .

Підсумовуючи, Верховний Суд зробив висновок про помилкове застосування судами першої та апеляційної інстанцій до спірних правовідносин правил частини другої статті 651 ЦК України, що не є підставою позову, а тому оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні шляхом виключення такої підстави задоволення позову, як правила частини другої статті 651 ЦК України.

Посилання позивача на частину другу статті 651 ЦК України у позовній заяві Верховний Суд відхиляє як підставу позову, адже у постановах від 20 січня 2020 року у справі № 902/803/17, від 30 січня 2020 року у справі № 904/1093/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 924/196/19 Верховний Суд зробив висновки про те, що суд згідно з принципом jura novit curia (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. Суди, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом потрібно керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не приводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Тож, виходячи із обґрунтування позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій мали визначити, які норми права регулюють спірні правовідносини та підлягають застосуванню для вирішення спору. Такими нормами є правила пунктів 29, 33 договору, частини першої статті 651 ЦК України.

Тому, оскільки позивач обґрунтовував позов порушенням відповідачкою умов договору (пункту 29), що є безумовною підставою для його припинення, застосування судами першої та апеляційної інстанцій до спірних правовідносин правил частини другої статті 651 ЦК України є помилковим. Такі порушення, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, підлягають виправленню Верховним Судом шляхом зміни правових підстав задоволення позову, виключення із судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій посилання на правила частини другої статті 651 ЦК України.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд виснує, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування правил частини другої статті 651 ЦК України, які є нерелевантними до спірних правовідносин.

Щодо обраного способу захисту

Щодо доводів касаційної скарги про те, що у спірних правовідносинах ефективним (належним та правомірним) способом захисту прав позивача є звернення до суду з віндикаційним позовом, Верховний Суд врахував таке.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У такому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма права передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Правила статті 388 ЦК України застосовуються як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).

Верховний Суд врахував, що у спірних правовідносинах позов пред`явлений про розірвання договору в інтересах розпорядника спірною земельною ділянкою з тих підстав, що тимчасовий користувач як сторона договору істотно порушила його умови, між сторонами існують договірні відносини, що виключає підставність звернення до суду з віндикаційним позовом та спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

Щодо прав та інтересів ТОВ «Осоння Карпати»

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення стосуються прав та інтересів ТОВ «Осоння Карпати» як нового власника споруджених на спірній земельній ділянці об`єктів нерухомості, Верховний Суд врахував, що повернення власнику (розпоряднику, постійному землекористувачу) земельної ділянки з тимчасового володіння і користування іншої особи не є вирішенням долі споруджених на ній об`єктів нерухомості та питання про права на нього. Захист належного власникові права володіння і розпорядження земельною ділянкою не означає, що у всіх випадках цей власник зможе надалі обґрунтувати правомірність втручання у права на повагу до житла та мирного володіння на об`єкт, споруджений на цій ділянці

Подібні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд наголошує, що усі вимоги позову прокурор пред`явив до суду в інтересах держави як в особі державного підприємства, так і в особі Львівської обласної державної адміністрації, без застереження, яка із вимог пред`явлена в інтересах кожного із позивачів. Залишення позову прокурора в інтересах держави в особі державного підприємства без розгляду не свідчить, що такі вимоги позову не розглянуті апеляційним судом за позовом прокурора в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації. Тож, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вимог прокурора в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, апеляційний суд фактично погодився з висновками суду першої інстанції як в частині вимог про розірвання договору, так і в частині вимог про повернення земельної ділянки.

Наведене дає підстави для висновку, що у межах касаційного перегляду справи Верховний Суд має надати оцінку законності та обґрунтованості постанови апеляційного суду як у межах розгляду позовної вимоги про розірвання договору, так і в межах позовної вимоги про повернення земельної ділянки.

Задовольняючи позов заступника прокурора Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації про розірвання договору та зобов`язання відповідачки повернути спірну земельну ділянку, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вважали, що Львівська обласна державна адміністрація як розпорядник земельної ділянки має право на такий позов, оскільки спірна ділянка перебуває саме у державній власності.

Водночас висновки судів частково (щодо підстав розірвання договору) ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права до спірних правовідносин.

Встановивши підстави для розірвання договору та повернення земельної ділянки у володіння розпорядника, суди помилково застосували до спірних правовідносин частину другу статті 651 ЦК України, що не є підставою позову, а тому посилання судів на цю норму права підлягає виключенню з мотивувальних частин рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, тобто рішення судів підлягають зміні.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. (частини перша - четверта статті 412 ЦПК України).

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , зміну мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень, проте правовий результат вирішення спору залишився без змін, то судові витрати, понесені заявницею у зв`язку із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, не підлягають перерозподілу, а розподіл судових витрат за подання касаційної скарги не здійснюється.

Керуючись статтями 389 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року у частині вирішення позовних вимог заступника прокурора Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах Львівської обласної державної адміністрації про розірвання договору та зобов`язання повернути земельну ділянку змінити, виключивши з мотивувальних частин цих судових рішень посилання на правила частини другої статті 652 Цивільного кодексу України як на підставу задоволення позову.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко