Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.02.2018 року у справі №311/495/17

Постанова

Іменем України

05 липня 2018 року

м. Київ

справа № 311/495/17-ц

провадження № 61-2217св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Прокуратура Запорізької області, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Прокуратури Запорізької області на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Крилової О. В., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом, який у травні 2017 року уточнила, до Державної казначейської служби України, Прокуратури Запорізької області, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, арешту майна та застосування запобіжного заходу.

В обґрунтування позову зазначила, що 03 липня 2013 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя за клопотанням слідчого СУ ГУ МВС України в Запорізькій області надано дозвіл на проведення обшуку її особи за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частинами першою та другою статті 307 КК України та розпочато кримінальне провадження. 20 листопада 2013 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя винесено ухвалу про накладення арешту на її майно та обрано їй запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.

Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 липня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року, її визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за частинами першою та другою статті 307 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень.

Отже, кримінальне провадження щодо неї тривало з 03 липня 2013 року по 10 лютого 2016 року, за час якого вона зазнала моральних страждань та матеріальних витрат, які пов'язані з незаконними діями органу прокуратури Запорізької області та органу досудового розслідування.

Враховуючи наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_4 просила стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн; витрати на правову допомогу адвоката у кримінальному провадженні - 28 192,80 грн; витрати на правову допомогу адвоката у зазначеній цивільній справі - 7 000,00 грн, витрати на проведення експертного дослідження - 4 289,00 грн; судові витрати по кримінальному провадженню, пов'язані з розглядом справи у ВССУ.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн; витрати, понесені у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 - 29 298,06 грн; а також витрати на проведення експертного дослідження у цій справі - 4 289,76 грн.

В іншій частині позову відмовлено. Судові витрати зі сплати судового збору віднесені за рахунок держави.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн, суд вважав, що зазначена сума є достатньою для компенсації спричинених їй незаконними діями органу прокуратури та слідства моральної шкоди. При цьому стягуючи всі визначені позивачем витрати, пов'язані з кримінальним провадженням, суд визнав обґрунтованими та підтвердженими всі складові цих сум.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру сум, стягнутих на відшкодування моральної шкоди та на відшкодування витрат, пов'язаних із кримінальним провадженням, та скасовано в частині стягнення судових витрат на проведення експертного дослідження.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди - 150 000,00 грн; витрати, понесені у кримінальному провадження відносно ОСОБА_4 щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою та другою статті 307 КК України, у розмірі 25 358,06 грн.

У задоволенні позову в частині стягнення витрат за проведення експертного дослідження відмовлено. В іншій частині вимог відмовлено.

В решті рішення не оскаржувалося та не переглядалося.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру суми завданої моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що співмірним всім критеріям у сукупності буде відповідати розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 150 000,00 грн., крім того, змінюючи рішення суду в частині витрат, понесених у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4, апеляційний суд зазначив, що судом стягнуто витрати адвоката ОСОБА_5 на відрядження у сумі 4 000,00 грн, які нічим не підтверджені, а тому враховуючи те, що житло під час поїздок не винаймалося, то компенсації за рахунок держави підлягають тільки добові, які за дві доби становлять 60,00 грн, а тому в решті вимог у цій частині слід відмовити, а стягнути витрати пов'язані з розглядом кримінального провадження у сумі 25 358,06 грн, які складаються із витрат на правову допомогу, пов'язану із захистом ОСОБА_4 у кримінальному проваджені - 24 192,80 грн, витрат на проїзд у судові засідання до м. Києва і у зворотньому напрямку - 1 105,26 грн та добових - 60,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат на проведення експертного дослідження в сумі 4 289,76 грн та відмовляючи у задоволенні цієї вимоги, апеляційний суд виходив із того, що таке дослідження здійснено позивачем самостійно за межами розгляду цивільної справи, а тому є письмовим доказом, а не експертизою, проведеною за ухвалою суду та не відносяться до витрат, пов'язаних із розглядом справи.

У січні 2018 року Прокуратура Запорізької області подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року, в якій просить змінити зазначене судове рішення в частині розміру сум, стягнутих на відшкодування моральної шкоди та стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 49 500,00 грн, в іншій частині рішення апеляційного суду залишити без змін, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 150 000,00 грн у три рази перевищує гарантований державою мінімальний розмір такого відшкодування.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі та витребувано справу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що 17 червня 2013 року до ЄРДР внесено відомості щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою та другою статті 307 КК України та розпочато кримінальне провадження № 12013080000000094, в цей же день на підставі ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя проведено особистий обшук ОСОБА_4 за підозрою у вчиненні зазначеного злочину.

20 листопада 2013 року ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, в цей же день ухвалами слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя накладено арешт на належну останній квартиру АДРЕСА_1.

Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2014 року, який залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 липня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року, ОСОБА_4 визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за частинами першою та другою статті 307 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень. Скасовано запобіжний захід щодо ОСОБА_4 та арешт накладений на квартиру.

Під час кримінального провадження щодо ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою та другою статті 307 КК України, судами встановлено, що законних підстав для обмеження її конституційних прав не було, про що свідчить її виправдання.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Зазначена шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Пунктом 1 частини першої статті 2 зазначеного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку, що завдана позивачці шкода повинна буту відшкодована державою.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного випливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Незаконне порушення кримінального провадження призвело до необхідності прикладення ОСОБА_4 додаткових зусиль для організації свого життя та відстоювання свого чесного імені, а також до погіршення стану її здоров'я, що підтверджується медичними довідками.

Відповідно до статті 57, частини першої статті 58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

З огляду на викладенеапеляційний суд, належним чином оцінивши подані сторонами докази та визнаючи розмір моральної шкоди у сумі 150 000,00 грн правильно взяв до уваги тривалість вчинення щодо позивача незаконних дій, погіршення в наслідок цього стану її здоров'я, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги про те, що визначений апеляційним судом розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 150 000,00 грн у три рази перевищує гарантований державою мінімальний розмір такого відшкодування, не заслуговують на увагу, оскільки вони по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, а переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та навів висновки на їх спростування, у результаті чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статті 315 ЦПК України.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судове рішення суду апеляційної інстанції без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Прокуратури Запорізької області залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик