Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №446/1/22
Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №446/1/22

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 446/1/22

провадження № 61-12893св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив» «Вислобоки» (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за зустрічним позовом), ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (за первісним позовом), - Жовтанецька сільська рада Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М., та касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 14 квітня 2022 року у складі судді Котормуса Т. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив» «Вислобоки» (далі - ОК «ЖБК «Вислобоки»), ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Жовтанецька сільська рада Львівської області, про визнання права власності на будівельні матеріали.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що на початку 2019 року він мав намір придбати у власність житло, а тому 25 червня 2019 року уклав з ОК «ЖБК «Вислобоки» договір про пайову участь у будівництві, за умовами якого кооператив зобов`язався збудувати котедж АДРЕСА_1 , за що він мав сплатити 30 000 дол. США. Після внесення коштів голова кооперативу повідомив про зміну адреси котеджу та поселив його у котедж АДРЕСА_2 , де він почав проживати зі своєю сім`єю. Коли голова кооперативу помер, то з`ясувалося, що котедж збудовано без відповідних дозвільних документів, а земельна ділянка належить ОСОБА_2 . Вважає, що оскільки котедж збудовано за рахунок його коштів, тому він має право власності на такі будівельні матеріали.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на будівельні матеріали, використані у процесі будівництва котеджу АДРЕСА_2 та розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4622185200:02:003:0279.

У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив» «Вислобоки», Жовтанецька сільська рада Львівської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4622185200:02:003:0279, яку відповідач самовільно зайняв та користується об`єктом самочинного будівництва, що на ній розташований. Вважає, що оскільки відсутні будь-які докази права відповідача на користування земельною ділянкою та права на виконання будівельних робіт, зустрічний позов підлягає задоволенню.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просив суд:

зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 4622185200:02:003:0279, площею 0,0184 га, яка належить ОСОБА_2 ;

усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом надання ОСОБА_2 дозволу на знесення об`єкта самочинного будівництва у межах земельної ділянки, кадастровий номер 4622185200:02:003:0279, з одночасним відшкодуванням підтверджених витрат на його знесення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 14 квітня 2022 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на будівельні матеріали, які були використані у процесі будівництва котеджу

АДРЕСА_2 і розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4622185200:02:003:0279.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив» «Вислобоки» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 3 928,50 грн та 8 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 3 928,50 грн та 8 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні іншої частини заяви представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвоката Галайського О. В. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , місцевий суд виходив з того, що спір виник внаслідок здійснення самочинного будівництва котеджу на території земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 .

Будівництво спірного котеджу здійснено ОК «ЖБК «Вислобоки» на виконання договору про пайову участь, який укладено між ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Вислобоки», за рахунок коштів, отриманих від ОСОБА_1 , однак будинок не прийнятий в експлуатацію, а його будівництво ще не завершено, оскільки відсутні необхідні комунікації, зокрема електроенергія.

Котедж знаходиться на земельній ділянці відповідача ОСОБА_2 , у ньому фактично проживає позивач ОСОБА_1 зі своєю сім`єю.

Оскільки ОСОБА_1 довів, що будівельні матеріали, з яких збудований об`єкт незавершеного будівництва, придбані та споруджені за кошти, які ним сплачені на виконання умов договору про пайову участь від 25 червня 2019 року, місцевий суд дійшов висновку, що такі будівельні матеріали належать йому на праві власності та вважав за можливе визнати за позивачем за первісним позовом право власності на них.

Залишаючи без задоволення зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , місцевий суд вказав на те, що вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та усунути перешкоди у користуванні нею шляхом надання дозволу на знесення самочинного будівництва, не узгоджуються зі способами захисту, які визначені у статті 16 ЦК України, оскільки суд не надає дозволу на знесення самочинного будівництва, а лише ухвалює рішення про знесення такого будівництва за наявності для цього підстав, і таке рішення підлягає виконанню у визначеному законом порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_2 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 14 квітня 2022 року у частині задоволення позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовлено.

Скасовано рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 14 квітня 2022 року про стягнення з ОК «ЖБК «Вислобоки» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплаченого судового збору по 3 928,50 грн та по 8 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У решті рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області

від 14 квітня 2022 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі

11 785, 50 грн, сплачений за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що котедж № АДРЕСА_3 , який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 4622185200:02:003:0279, є самочинним будівництвом, а тому визнання права власності на будівельні матеріали, використані для будівництва цього об`єкта, за ОСОБА_1 є неефективним способом захисту.

Разом із тим, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду щодо неефективного способу захисту порушеного права позивача за зустрічним позовом.

Зустрічні позовні вимоги, у разі їх задоволення, безумовно матимуть фактичним наслідком позбавлення ОСОБА_1 та його сім`ї права на житло, а таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.

Крім цього, набуваючи у власність спірну земельну ділянку, на якій, як з`ясовано судом, уже проводилися будівельні роботи, ОСОБА_2 не міг не бути обізнаним про відповідний стан речей та мав можливість виявити ризики, пов`язані із придбанням такої земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У січні 2023 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 14 квітня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог. Також просить доповнити постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року в частині вирішення первісних позовних вимог, вказавши, що ОСОБА_1 не набув та не міг набути права власності на будівельні матеріали.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

1. Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення частини третьої статті 331 ЦК України. Заявник вважає, що у цьому випадку слід було застосувати положення статті 376 ЦК України.

Разом з тим, заявник вказує на те, що рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо ефективного способу захисту порушеного права, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.

Зауважує, що апеляційний суд, вказуючи на неефективний спосіб захисту порушеного права, не вирішив спір між сторонами та не визначив ефективний спосіб захисту.

Звертає увагу на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 331 та 376 ЦК України у правовідносинах, які подібні до тих, що мають місце у межах цієї справи.

2. Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права (стаття 376 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 450/303/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 822/5732/19, від 19 січня 2022 року у справі № 755/16890/17, від 02 червня 2022 року у справі № 727/7282/15-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, від 13 липня 2022 року у справі № 591/5429/18, від 22 січня 2020 року у справі № 442/873/18, від 03 серпня 2022 року у справі № 521/3667/20 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц.

Вважає, що суд мав задовольнити зустрічні позовні вимоги частково та ухвалити рішення, яким усунути ОСОБА_2 перешкоди в користуванні його земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва.

Посилається на відсутність висновку Верховного Суду про застосування частини четвертої статті 376 ЦК України щодо можливості набуття права власності на самочинно збудоване майно на чужій земельній ділянці без згоди власника земельної ділянки на визнання за забудовником права власності.

Провадження у суді касаційної інстанції

28 грудня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

22 лютого 2023 року ухвалою Верховного Суду поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 14 квітня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року. Відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

18 вересня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзивів на касаційні скарги

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції у частині вирішення первісного позову, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вказує на правильність висновків місцевого та апеляційного судів у частині вирішення зустрічного позову, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

ОСОБА_1 також подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , однак колегія суддів не бере його до уваги, оскільки у порушення положень частини четвертої статті 395 ЦПК України, ОСОБА_1 не надав суду докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 червня 2019 року між ОК «ЖБК «Вислобоки» та ОСОБА_1 укладено договір про пайову участь, за умовами пункту 1.1 якого ОК «ЖБК «Вислобоки» зобов`язується організувати будівництво нерухомого майна, обумовленого договором (котедж), здати в експлуатацію та передати у власність учасника, який повністю сплатив свій пайовий внесок (а.с. 4-8).

Пунктом 1.4 вказаного договору про пайову участь визначено характеристики котеджу, його будівельну адресу: АДРЕСА_3 , котедж № 3, площа 92,0 кв. м, стислий перелік будівельних робіт, які ОК «ЖБК «Вислобоки» зобов`язується провести. Цим же пунктом передбачено, що поштова адреса котеджу визначається органом місцевого самоврядування після завершення будівництва.

У пункті 4.3 договору вказано, що загальна вартість котеджу на момент укладення договору складає еквівалент 30 000,00 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України на момент укладення договору становить 785 700,00 грн.

Згідно з технічним паспортом на будинок АДРЕСА_4 , який виготовлено на замовлення ОСОБА_1 , загальна площа приміщень складає 89,5 кв. м (а.с. 15-18).

У додатку № 1 до договору, який є його невід`ємною частиною, передбачений порядок розрахунків, де містяться відмітки про отримання коштів та підпис від імені ОСОБА_5 (голови правління ОК «ЖБК «Вислобоки»). Факт сплати коштів за договором підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру (а.с. 9, 10-14).

За договором купівлі-продажу від 06 листопада 2019 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 листопада 2019 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0184 га, з кадастровим номером 4622185200:02:003:0279, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , цільове призначення будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 50-56).

Будинок АДРЕСА_4 , загальна площа якого 89,5 кв. м, та на будівництво якого ОСОБА_1 сплатив кошти, розташований на земельній ділянці площею 0,0184 га, з кадастровим номером 4622185200:02:003:0279, яка належить ОСОБА_2 .

На час укладення договору про пайову участь між ОК «ЖБК «Вислобоки» та ОСОБА_1 від 25 червня 2019 року земельна ділянка площею 0,0184 га, з кадастровим № 4622185200:02:003:0279 ОСОБА_2 не належала.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від

висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Ухвалюючи нове рішення про залишення без задоволення первісних позовних вимог та залишаючи без змін рішення місцевого суду у частині вирішення зустрічних позовних вимог, апеляційний суд вказав на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обрали неефективні способи захисту порушеного права.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-13667сво21), постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Обраний позивачем спосіб захисту має бути передбачений законом або договором.

Суду завжди необхідно враховувати, до яких наслідків призведе застосування того чи іншого способу захисту: чи призведе це до тієї кінцевої мети, яку прагне досягнути позивач, звертаючись до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду 22 березня 2023 року у справі № 509/5080/18, провадження № 61-11707св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20), зазначено, що порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

У мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду (пункт 4 частини четвертої статті 265 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, спір виник відносно самочинного будівництва котеджу, яке здійснено ОК «ЖБК «Вислобоки» на виконання договору про пайову участь, укладеного з ОСОБА_1 , на земельній ділянці, власником якої після укладення договору про пайову участь між ОК «ЖБК «Вислобоки» та ОСОБА_1 став ОСОБА_2 .

Щодо первісних позовних вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з первісним позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на будівельні матеріали, використані у процесі будівництва котеджу АДРЕСА_2 та розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4622185200:02:003:0279.

Право власності виникає за наявності певних юридичних фактів, які передбачено цивільним законодавством.

При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.

За правилами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності.

За положеннями частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України).

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Відсутність дозволу на будівництво, проекта або порушення умов, передбачених у цих документах, будівництво на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що 25 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Вислобоки» укладено договір про пайову участь, за умовами пункту 1.1 якого кооператив зобов`язується організувати будівництво нерухомого майна, обумовленого договором (котедж), здати в експлуатацію та передати у власність учасника, який повністю сплатив свій пайовий внесок.

Пунктом 1.4 договору визначено характеристики котеджу, а саме його будівельну адресу: АДРЕСА_5, площа 92,0 кв. м, характеристики приміщення тощо. Цим же пунктом передбачено, що поштова адреса котеджу визначається органом місцевого самоврядування після завершення будівництва.

Разом із тим, судами встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0184 га, з кадастровим номером 4622185200:02:003:0279, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , цільовим призначенням якої є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (договір купівлі-продажу від 06 листопада 2019 року; витяг з Державного реєстра речових прав на нерухоме майно від 06 листопада 2019 року).

За вказаних обставин, незважаючи на виконання ОСОБА_1 умов договору про пайову участь у будівництві (щодо сплати внесків) та факт його проживання у спірному котеджі, встановлено, що вказаний котедж побудовано без відповідних дозвільних документів на земельній ділянці, яка на момент будівництва не належала ні ОСОБА_1 , ні ОК «ЖБК «Вислобоки», а тому є підстави вважати, що спірний об`єкт є самочинним будівництвом.

Згідно із статтею 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена ??(створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

До прийняття об`єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації права власності на цей об`єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно існує право власності лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано у процесі будівництва (абзац 1 частини 3 статті 331 ЦК ).

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

За змістом статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів створюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) створення замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у процесі, передбачених статтею 31 цього Закону , її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Таким чином, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у цьому встановленому порядку набути право власності або користування на земельну ділянку.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що будівництво котеджу здійснено за рахунок коштів, отриманих від ОСОБА_1 , однак котедж не прийнятий в експлуатацію, його будівництво здійснено на чужій земельній ділянці, без відповідних дозвільних документів, будівництво не завершено, відсутні необхідні комунікації, і такі обставини сторонами не заперечується, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісних позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив посилання ОСОБА_1 на положення статті 331 ЦК України, оскільки ця стаття регулює правовідносини сторін за наявності усієї дозвільної документації, тобто документів, що підтверджують право власності чи користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 909/175/18).

Не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна, а визнання права власності на будівельні матеріали, використані для будівництва цих об`єктів, є неефективним способом захисту (постанови Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц, провадження № 61-39287св18; від 06 травня 2020 року у справі № 722/823/17-ц, провадження № 61-45361св18).

Отже, у разі здійснення самочинного будівництва неможливо визнати право власності на будівельні матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва.

Таким чином, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення частини третьої статті 331 ЦК України та повинен був застосувати положення статті 376 ЦК України є безпідставними, як і посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 331 та 376 ЦК України у правовідносинах, які подібні до тих, що мають місце у справі, яка переглядається.

Визнання права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи, використані для самочинного будівництва, є неефективним способом захисту цивільного права, така позовна вимога фактично зводиться до узаконення самочинного будівництва у непередбачений законом спосіб, тобто до визнання права власності, що є неприпустимим, зокрема згідно із статтею 376 ЦК України (постанова Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц, провадження № 61-39287св18).

Доводи заявника ОСОБА_1 про те, що рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо ефективного способу захисту порушеного права, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19,від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

У справі № 338/180/17 (провадження № 61-502св18) Верховним Судом розглядався спір між юридичною та фізичною особою про стягнення безпідставно одержаних коштів та за зустрічним позовом фізичної особи до юридичної особи про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду.

У справі № 905/1926/16 Верховним Судом розглядався спір між ПАТ «Донбасенерго» та ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» про зобов`язання останнього виконати умови укладеного з ПАТ «Донбасенерго» договору № АУП-20-07/0003 від 20 липня 2015 року, а саме: прийняти виконання зобов`язань ПАТ «Донбасенерго» за договором № АУП-20-07/0003 від 20 липня 2015 року шляхом надання ПАТ «Донбасенерго» актів приймання-передачі електроенергії за певні періоди та на певну кількість і вартість електроенергії.

У справі № 569/17272/15-ц (провадження № 61-12240св18) розглядався позов ОСОБА_3, ТОВ «ТРК «Рівне 1» до ПП «ТРК «Сфера-ТВ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4, про зобов`язання вчинити дії (здійснити публікацію про порушення авторських прав ОСОБА_3 і ТОВ «ТРК «Рівне 1» на твір «Позначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» на офіційному сайті відповідача: http://sfera-tv.com.ua) та стягнення компенсації.

У справі № 48/340 Верховним Судом розглядався позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Міністерства охорони здоров`я України до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», Всеукраїнського громадського благодійного фонду «Батьківська турбота», Благодійної організації «Центр реабілітації соціально дезадаптованих дітей, підлітків та молоді «Ковчег», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Федерації професійних спілок України, Дочірнього підприємства «Санаторій ім. 1-го Травня» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, про визнання права власності, визнання недійсним договору та повернення майна.

У справі № 916/1608/18 Верховним Судом розглядався позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр» до Юридичного департаменту Одеської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Одеської міської ради, про визнання неправомірними дій державного реєстратора, визнання недійсним рішення, визнання права власності на нерухоме майно та зобов`язання здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Щодо зустрічних позовних вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_2 .

Місцевий суд, із висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав на те, що ОСОБА_2 , звертаючись до суду із зустрічним позовом, обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки суд не надає дозволу на знесення самочинного будівництва, а лише ухвалює рішення про знесення такого будівництва за наявності для цього підстав і таке рішення підлягає виконанню у визначеному законом порядку.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 201/2288/20 (провадження № 61-7154св22), розглядаючи спір, в якому міська рада просила суд усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що належить до земель комунальної власності, шляхом надання міській раді права на знесення самочинного будівництва, вирішуючи питання щодо ефективного способу захисту порушеного права вказав, що при існуванні самочинного будівництва власник земельної ділянки може вимагати не надання права на знесення самочинного будівництва на підставі судового рішення, а, зокрема, зобов`язання порушника знести самостійно самочинне будівництво або за його рахунок, чи визнання за власником земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване; при існуванні самочинного будівництва метою власника земельної ділянки є захист права власності на земельну ділянку, а не набуття на підставі рішення суду права на знесення. Тому вимога про надання права на знесення не є належним способом захисту права.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується із висновками місцевого та апеляційного судів про те, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права (стаття 376 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 450/303/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 822/5732/19, від 19 січня 2022 року у справі № 755/16890/17, від 02 червня 2022 року у справі № 727/7282/15-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, від 13 липня 2022 року у справі № 591/5429/18, від 22 січня 2020 року у справі № 442/873/18, від 03 серпня 2022 року у справі № 521/3667/20 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У справі № 450/303/16-ц (провадження № 61-10413св22) Верховним Судом розглядався спір між фізичними особами, в якому первісний позивач просив суд зобов`язати відповідача знести гараж, який незаконно був встановлений на його земельній ділянці та повторно встановити - відновити межові знаки земельних ділянок, а позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсною приватизацію земельної ділянки та державного акту про право приватної власності на земельну ділянку.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 червня 2021 року первісні позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано відповідачка знести гараж, який незаконно встановлений на земельній ділянці первісного позивача. В іншій частині первісних позовних вимог - відмовлено. У задоволенні зустрічного позову - відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року відмовлено у задоволенні первісних позовних вимог про зобов`язання знести гараж. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Верховний Суд у цій справі постановою від 21 грудня 2022 року скасував судові рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення первісної позовної вимоги про знесення гаражу, а у цій частині справу передав на новий розгляд.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав про те, що апеляційний суд не врахував, що частина забудови гаражу (по виступаючій конструкції даху), а саме площею 0,00096 га розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 4623680800:03:002:0035, що підтверджується висновком експерта Львівського науково дослідного інституту судових експертиз № 3872 додаткової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 18 листопада 2020 року; суди не врахували, що, вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з`ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню, чи не вплине знесення окремих конструктивних елементів будинку на його міцність і безпечність; суд першої інстанції зобов`язуючи знести гараж, який незаконно встановлений на земельній ділянці з кадастровим номером 4623680800:03:002:0035, не врахував, що лише частина забудови гаражу (по виступаючій конструкції даху), а саме площею 0,00096 га розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 4623680800:03:002:0035; суд першої інстанції залишив поза увагою опис цього об`єкта (гаражу), не вказав, які саме його частину слід знести, їх площу, чи спірний об`єкт можна відокремити від інших споруд та чи не вплине знесення окремих його частин на міцність і безпечність самого гаражу.

За таких обставин, суд першої інстанції зробив передчасний висновок про необхідність знесення всього гаражу.

Отже, спір остаточно у цій справі не вирішено, а Верховний Суд не викладав висновків щодо застосування норми права (стаття 376 ЦК України) у подібних правовідносинах.

У справі № 755/16890/17 (провадження № 61-10106св22) Верховним Судом розглядався позов Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «Квант» до фізичних осіб про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У справі № 727/7282/15-ц (провадження № 61-9671св21) Верховним Судом розглядався спір між фізичними особами, в якому позивачі просили суд зобов`язати відповідача усунути їм перешкоди у користуванні будинком шляхом знесення самочинного будівництва житлового будинку з приміщеннями торгового призначення та перукарським кабінетом.

За результатами розгляду цієї справи позовні вимоги залишено без задоволення з огляду на недоведеність порушення прав позивача на користування належним їй майном самочинним будівництвом, яке здійснено відповідачем на наданій у постійне користування земельній ділянці, та з урахуванням того, що уповноважений на це орган, якому делеговані повноваження щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності або власник земельної ділянки, на якій здійснено таке самочинне будівництво, із таким позовом до суду не звертався.

У справі № 822/2149/18 (адміністративне провадження № К/9901/5732/19) Верховним Судом розглядався адміністративний позов Виконавчого комітету Славутської міської ради до фізичної особи про зобов`язання вчинити дії (знести за власні кошти самочинно збудовану споруду).

За результатами розгляду цієї справи позовні вимоги задоволено. У цій справі доведено, що відповідачем здійснено будівництво без направлення повідомлення про початок виконання будівельних робіт, без належно затвердженого проекту на будівництво, з використанням земельної ділянки, що не була відведена забудовнику та із порушенням використання земельної ділянки згідно з її цільовим призначенням, що є підтвердженням факту самочинно збудованої споруди, разом з цим, відповідачем не було виконано вимоги припису виконавчого комітету Славутської міської ради від 28 листопада 2017 року, а відтак наявності підстав для її знесення.

У справі № 591/5429/18 (провадження № 61-11090св21) Верховним Судом розглядався спір між фізичними особами, в якому позивачі просили усунути перешкоди у здійсненні ними права власності на належні їм квартири АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 та права користування земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, а саме добудов та прибудов до будівель; скасувати декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 27 квітня 2017 року СМ № 143171171833; визнати недійсними договори дарування.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 22 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 25 травня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

За результатами касаційного перегляду постанову Сумського апеляційного суду від 25 травня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у зв`язку з тим, що суди попередніх інстанцій не виконали вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, дослідження доказів та надання їм відповідної оцінки.

Отже, спір остаточно у цій справі не вирішено, а Верховний Суд не викладав висновків щодо застосування норми права (стаття 376 ЦК України) у подібних правовідносинах.

У справі № 442/873/18 (провадження № 619679св19) Верховним Судом розглядався позов фізичної особи до Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання права власності на нерухоме майно, яке придбано на прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна.

У справі № 521/3667/20 (провадження № 61-408св22) Верховним Судом розглядався спір між фізичними особами про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення.

У справі № 725/5630/15-ц (провадження № 61-3252св19) Верховним Судом розглядався позов фізичної особи до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради та фізичної особи про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, визнання будівництва самочинним, усунення перешкод у користуванні власністю.

Оцінюючи доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України колегія суддів звертає увагу, що саме по собі посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Верховний Суд викладає правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

Крім того, посилання у касаційній скарзі ОСОБА_2 на те, що рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права (стаття 376 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/5732/19, колегія суддів залишає без уваги, враховуючи, що за відкритими відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень справа № 822/5732/19 Верховним Судом не переглядалася.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд мав задовольнити зустрічні позовні вимоги частково та ухвалити рішення, яким усунути йому перешкоди в користуванні його земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва з огляду на те, що у такому випадку суд здійснив би вихід за межі заявлених позовних вимог.

Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17, провадження № 61-6103св19; від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, провадження № 61-32739св18).

Колегія суддів не надає оцінки доводам касаційної скарги ОСОБА_2 про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 376 ЦК України щодо можливості набуття права власності на самочинно збудоване майно на чужій земельній ділянці без згоди власника земельної ділянки та визнання за забудовником права власності, оскільки ОСОБА_2 таких позовних вимог не заявляв.

Решта доводів касаційної скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 , вимог, заявлених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у місцевому суді, здійснив обґрунтований висновок про те, що первісні та зустрічні позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування постанови Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про неправильне застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 14 квітня 2022 року, у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині, та постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 14 квітня 2022 року, у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині, та постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 406 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , та касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 14 квітня 2022 року, у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині, та постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Пророк В. В. Сердюк