Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №337/2402/22
Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №337/2402/22
Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №337/2402/22

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 337/2402/22

провадження № 61-7442св23

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - Хортицький відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 квітня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Гончар М. С., Дашковської А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - Хортицький відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Хортицький ВДВС у місті Запоріжжі), в якому просила суд зняти арешт та заборону здійснювати відчуження всього майна, що належало спадкодавцю ОСОБА_2 , який був накладений постановою державного виконавця Хортицького ВДВС Запорізького МУЮ від 11 лютого 2013 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що у Хортицькому ВДВС Запорізького МУЮ перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо виконання виконавчого листа № 2-4241/2011, виданого 11 лютого 2013 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь AT КБ «Приватбанк» заборгованості в розмірі 358 453,17 грн.

Постановою державного виконавця від 11 лютого 2016 року виконавчий документ повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо було звернути стягнення.

Повторно виконавчий лист до виконання не пред`являвся. На теперішній час виконавче провадження № НОМЕР_2 знищено у зв`язку із закінченням строків його зберігання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, а вона як його дружина є спадкоємцем першої черги після його смерті.

21 вересня 2021 року вона звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Гури М. Г. із заявою про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 , на підставі чого заведено спадкову справу № 112/2021 року.

Однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй було відмовлено у зв`язку з тим, що спадкове майно знаходиться під арештом, який накладено постановою державного виконавця Хортицького ВДВС Запорізького МУЮ від 11 лютого 2013 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2. Наявність арешту нерухомого майна спадкодавця ОСОБА_2 за відсутності відкритого виконавчого провадження позбавляє її можливості прийняти та оформити спадщину і відповідно є перешкодою для здійснення нею права власності на спадкове майно, яке вона набула в порядку спадкування відповідно до законодавства України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2023 року, ухваленим у складі судді Мурашової Н. А., позов ОСОБА_1 задоволено.

Знято арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_2 , який накладений постановою державного виконавця Хортицького ВДВС Запорізького МУЮ від 19 лютого 2013 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, запис про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 635303 від 11 квітня 2013 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що арешт на майно боржника ОСОБА_2 було накладено 19 лютого 2013 року в межах виконавчого провадження про стягнення з нього на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 358453,17 грн. У подальшому, 11 лютого 2016 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, а матеріали виконавчого провадження знищено за закінченням строків його зберігання.

Виконавчий лист, виданий 06 грудня 2011 року, до примусового виконання в межах встановленого для цього строку повторно не пред`являвся.

Суд зазначив, що доказів на підтвердження того, що вказане судове рішення боржником ОСОБА_2 в дійсності не було виконано та заборгованість за кредитним договором не була погашена, банк суду не надав.

Тому суд дійшов висновку, що за відсутності відкритого виконавчого провадження накладення арешту на майно спадкодавця порушує права його спадкоємців, зокрема ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2023 року скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа - Хортицький ВДВС у м. Запоріжжя, про зняття арешту з майна закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, не врахував, що ОСОБА_1 як правонаступник боржника у виконавчому проваджені, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником (або його правонаступником) рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Отже, суд першої інстанції помилково розглянув справу по суті та не врахував того, що арешт накладено на майно ОСОБА_2 , який був боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, тому ОСОБА_1 , як правонаступник боржника, не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 18 квітня 2023 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що відсутнє судове рішення щодо заміни сторони виконавчого провадження та сплив строк на пред`явлення виконавчого документу до виконання, а також відсутнє судове рішення про поновлення цього строку протягом більше як 7 років, що надає ОСОБА_1 право не вважати себе правонаступником боржника (спадкодавця) та зобов`язаною за його боргами. Отже, ОСОБА_1 мала право в порядку позовного провадження у рамках цивільного судочинства вирішувати спір про зняття арешту з майна.

Підставами касаційного оскарження постанови Запорізького апеляційного суду від 18 квітня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 2-846/08 (провадження № 61-16235св21), а також посилається на порушення судом норм процесуального права, оскільки було встановлено обставини у справі, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У червні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін як таку, що постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу від Хортицький ВДВС у місті Запоріжжі не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 19 квітня 2021 року Комунарським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , та на 1/2 частки нежитлового приміщення корпус № 10 (літ. «Х») на АДРЕСА_2 .

Спадкоємцем ОСОБА_2 є його дружина ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину, подавши 21 вересня 2021 року до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Гури М. Г. заяву про прийняття спадщини, на підставі якої заведено спадкову справу № 112/2021.

Спадкодавець ОСОБА_2 був боржником у виконавчому провадженні, відкритому 11 лютого 2013 року на підставі виконавчого листа, виданого 06 грудня 2011 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська, у справі № 2-424/2011 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 358 453,17 грн.

Постановою державного виконавця від 19 лютого 2013 року накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_2 . В межах виконавчого провадження виконавцем вживалися заходи для виконання судового рішення: здійснено опис і арешт майна боржника, призначено суб`єкта оціночної діяльності.

Постановою державного виконавця від 11 лютого 2016 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

09 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Хортицького ВДВС у м. Запоріжжі із заявою про зняття арешту з нерухомого майна померлого ОСОБА_2 , який було накладено постановою державного виконавця Хортицького ВДВС Запорізького міського управління юстиції від 19 лютого 2013 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.

30 червня 2022 року Хортицький ВДВС у м. Запоріжжі листом № 12384/5 повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до бази даних АСВП на виконанні ВДВС перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4241/2011, виданого 06 грудня 2011 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 358 453,17 грн, яке відкрито 11 лютого 2013 року постановою державного виконавця. Однак, виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». У зв`язку із закінченням строків зберігання вказане виконавче провадження знищено. Оскільки сума боргу, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження за вказаним виконавчим провадження станом на 11 лютого 2016 року не стягнуті, підстави для зняття арешту з майна ОСОБА_2 відсутні.

Відомості про повторне пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа № 2-4241/2011, виданого 06 грудня 2011 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 358 453,17 грн в матеріалах справи відсутні.

Згідно з копією цього виконавчого листа, доданою представником АТ КБ «Приватбанк» до письмових пояснень на позов ОСОБА_1 , на ньому мається відмітка державного виконавця від 11 лютого 2016 року про повернення виконавчого листа на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», відмітка про повторне пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання відсутня.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 лютого 2023 року № 322254194 в спеціальному розділі державного реєстру речових прав мається запис за № 635303 від 11 квітня 2013 року про реєстрацію обтяження - арешту усього нерухомого майна ОСОБА_2 на підставі постанови державного виконавця Хортицького ВДВС Запорізького МУЮ від 19 лютого 2013 року № НОМЕР_2 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Вказаний запис вчинено державним реєстратором Запорізького міського управління юстиції Михайлишиною І. І.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України виходив із того, що ОСОБА_1 як правонаступник боржника у виконавчому проваджені, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником (або його правонаступником) рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Однак, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Конституція України визначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Основного Закону).

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 55 ЦПК України, згідно з якою у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду.

На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України.

Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства.

Після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як у межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв`язку із судовим контролем за виконанням рішення суду. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження в учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів.

Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва в усіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.

Зазначене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14 (провадження № 12-39гс20) та від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21).

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_2 не була залучена стороною виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4241/2011, виданого 06 грудня 2011 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 358 453,17 грн, яке відкрито 11 лютого 2013 року постановою державного виконавця і питання процесуального правонаступництва ОСОБА_1 після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , який був боржником у вказаному виконавчому провадженні, не вирішувалось у судовому порядку.

Відповідно до статей 1216 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Отже, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що оскільки ОСОБА_1 як спадкоємець після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 не була залучена стороною виконавчого провадження № НОМЕР_2, в межах якого був накладений арешт на майно останнього, вона не є суб`єктом права на подачу такої скарги в порядку статті 447 ЦПК України, тобто не може звертатись зі скаргою на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, яке знищене.

У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2023 року у справі № 463/2924/22

(провадження № 61-11005св22) зазначено, що установивши, що заявник як спадкоємець після смерті свого батька не був залучений стороною виконавчого провадження № 25212260, в межах якого був накладений арешт на майно останнього, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що заявник не є суб`єктом права на подачу такої скарги в порядку статті 447 ЦПК України, тобто не може звертатись зі скаргою на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження № 25212260, яке завершене, та обґрунтовано повернули йому скаргу.

Водночас суди попередніх інстанцій підставно звернули увагу на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту його порушеного права, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту, відповідачами у якому мають бути особи, в інтересах яких накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Таким чином, суду апеляційної інстанції необхідно звернути увагу на те, що порушене право спадкоємця може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту, а позивачем заявлено лише позовну вимогу про зняття арешту.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки апеляційним судом порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час перегляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, усунути вказані недоліки на стадії касаційного перегляду неможливо, тому у суду касаційної інстанції відсутні підстави для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводам і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 18 квітня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець