Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 335/12011/19

провадження № 61-9190св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи",

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - Вознесенівський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 02 березня 2020 року в складі судді Гашук К. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 травня 2020 року в складі колегії суддів:

Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1, третя особа - Вознесенівський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про скасування арешту нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи")звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа- Вознесенівський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Вознесенівський ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області) про скасування арешту нерухомого майна.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 22 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0711/0508/45-017, з подальшим внесенням змін та доповнень.

22 травня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 0711/0508/45-017 між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 0711/0508/45-017-Z-1, згідно з яким ОСОБА_1 передав ПАТ "Сведбанк" належне йому на праві власності майно, а саме: двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2.

28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та Факторинговою компанією "Вектор Плюс" (далі - ФК "Вектор Плюс") укладено договір факторингу, згідно з яким ПАТ "Сведбанк" відступає ФК "Вектор Плюс" свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами.

28 листопада 2012 між ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір факторингу, згідно з яким ФК "Вектор Плюс" відступає ТОВ "Кредитні ініціативи" свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, отже, ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 22 травня 2008 року № 0711/0508/45-017.

Крім того, факт заміни кредитора на ТОВ "Кредитні ініціативи" встановлений рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 13травня 2015 року, у справі № 334/9316/14-ц.

ОСОБА_1 своїх зобов'язань перед позивачем за кредитним договором не виконав та має заборгованість з повернення кредиту та сплати відсотків, у зв'язку із чим позивач бажає скористатись правами кредитора іпотекодержателя та звернути стягнення на вищезазначене майно, що є предметом іпотеки.

Однак скористатись правом звернення стягнення на майно ОСОБА_1, що є предметом іпотеки, позивач не може, оскільки на зазначене майно накладено арешт та внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Крім того, зазначені обтяження були накладені на іпотечне майно вже після підписання договору іпотеки від 22 травня 2008 року № 0711/0508/45-017-Z-1 та реєстрації іпотеки.

Позивач вважає, що накладення арешту на іпотечне майно в цьому випадку є порушенням його прав, як іпотекодержателя, у зв'язку із чим звернувся до суду з цим позовом.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив суд скасувати арешт нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 та знаходиться в іпотеці позивача, а саме: двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2, накладений Вознесенівським відділом державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, обтяження зареєстровано 07 серпня 2013 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24липня 2013 року № 38609328, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 02 березня 2020 року позов задоволено.

Звільнено з-під арешту квартиру АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пянтковською О. Г. 22 травня 2008 року за реєстровим № 3797 та знаходиться у іпотеці ТОВ "Кредитні ініціативи", накладеного 24 липня 2013 року головним державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Касас Коньон О. Р. на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24 липня 2013 року ВП № 38609328, реєстраційний номер обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2037616.

Стягнено із ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" судовий збір в сумі 1
921,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Кредитні ініціативи", суд першої інстанції виходив з того, що арешт, який накладено постановою державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Касас Коньон О. Р., зареєстровано 07 серпня 2013 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24 липня 2013 року № 38609328 позбавляє позивача можливості реалізувати своє право іпотекодержателя на погашення наявної кредитної заборгованості за рахунок реалізації іпотечного майна.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 02 березня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 02 березня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 травня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимогах.

Підставою касаційного оскарження позивач зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 607/3894/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач зловживає процесуальними правами, що виявилося в зазначенні неправильної адреси відповідача, а також повторно подає позов з тих самих підстав та до таких саме учасників справи, але в засідання не з'являється і справу залишають без розгляду. Вважає необхідним застосувати до позивача накладення штрафу.

Також зазначає, що арешт майна, який не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України 2004 року.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, мав виходити із того, що за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тому заява позивача про звільнення майна з під арешту повинна розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України 2004 року.

При вирішенні справи суд не правильно визначив характер правовідносин між сторонами, не правильно застосував закон, що їх регулює, не повно і не всебічно дослідив матеріали справи та не надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2020 року ТОВ "Кредитні ініціативи" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя.

Справа надійшла до Верховного Суду у серпні 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 22травня 2008 року ВАТ "Сведбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк") та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 0711/0508/45-017 (кредитний договір на купівлю житлової нерухомості), за умовами якого банк надав боржнику кредит в сумі 80 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 11,90 % річних, кредитні кошти призначені для здійснення позичальником купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 (а. с. 10-18).

Зазначеним кредитним договором визначено забезпечення зобов'язання, а саме іпотека об'єкта нерухомості, що придбавається позичальником; порядок нарахування процентів, комісій та погашення заборгованості за кредитним договором; обов'язки, права та відповідальність сторін.

22 травня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 0711/0508/45-017 між ВАТ "Сведбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк") та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 0711/0508/45-017-Z-1, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 із забороною відчуження зазначеної квартири до припинення договору іпотеки (а. с. 22-27).

28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ФК "Вектор Плюс" укладено договір факторингу, згідно з яким ПАТ "Сведбанк" відступає ФК "Вектор Плюс" свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами.

Відповідно до пунктів 2.1,2.2 договору банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржником, право на вимогу якої належить банку на підставі документації. З моменту відступлення банком фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржником щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржником процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.

28 листопада 2012 року між ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір факторингу. Відповідно до пунктів 2.1,2.2 договору клієнт (ТОВ "Вектор Плюс ") відступає фактору (ТОВ "Кредитні ініціативи") свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації. З моменту відступлення клієнтом фактору права вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.

Отже, внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 22 травня 2008 року № 0711/0508/45-017, згідно з яким позичальником є ОСОБА_1.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 29січня 2018 року № 111973991 встановлено, що на іпотечне майно накладено арешт, та внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: № 2037616, за яким накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2, що належить відповідачу ОСОБА_1, обтяжувач: Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, обтяження зареєстровано 07 серпня 2013 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24 липня 2013 року ВП № 38609328, виданої головним державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Касас Каньон О. Р. (а. с. 76-78).

З пояснень представника Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області встановлено, що на виконанні у цій установі знаходилося виконавче провадження на підставі виконавчого листа № 2-999/10, виданого 28 травня 2013 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 48,92 кв. м, житловою площею 27,25 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом проведення прилюдних торгів із встановленням початкової ціни 453 300,00 грн без ПДВ, але не нижче ринкової вартості.

В межах цього виконавчого провадження, 24 липня 2013 року головним державним виконавцем Касас Каньон О. Р. винесено постанову про арешт спірного майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП 38609328.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26вересня 2013 року у справі № 335/9578/13-ц у зазначеному виконавчому провадженні було змінено стягувача з ПАТ "Сведбанк" на ТОВ "Кредитні ініціативи" (а. с. 79,80).

19 березня 2014 року постановою Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції зазначений виконавчий документ повернений стягувачу.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 12 ЦК України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на те, що його право як іпотекодержателя порушено накладенням на спірне нерухоме майно арешту, що позбавляє його права на звернення стягнення на майно ОСОБА_1, що є предметом іпотеки.

Згідно із частиною 1 статті 32 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин 1 , 2 , 3 та 4 статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.

Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому частин 1 , 2 , 3 та 4 статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження".

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції на момент звернення позивача до суду).

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого частин 1 , 2 та 3 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Частиною 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" визначено підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85 гс19) зазначено, що "вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що арешт, який накладено постановою державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Касас Коньон О. Р., зареєстровано 07 серпня 2013 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24 липня 2013 року № 38609328, позбавляє позивача можливості реалізувати своє право іпотекодержателя на погашення наявної кредитної заборгованості за рахунок реалізації іпотечного майна.

Однак колегія суддів Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Так судами не враховано, що ТОВ "Кредитні ініціативи" є стягувачем та стороною виконавчого провадження, а тому має право звернутися до суду із скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення порушено його права чи свободи.

Суди не звернули уваги, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права та не врахували, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Оскільки ТОВ "Кредитні ініціативи" є стягувачем та має відповідні права сторони у виконавчому провадженні, а також враховуючи те, що виконавчий документ повернено стягувачу, ТОВ "Кредитні ініціативи" має можливість подати державному виконавцю відповідну заяву про зняття арешту для реалізації свого права щодо задоволення вимог іпотекодержателя, а в разі її невиконання може оскаржити його дії або бездіяльність.

З урахуванням вищезазначеного та положень вказаних вище норм суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов неправильного висновку про задоволення позовних вимог про звільнення майна з-під арешту, оскільки позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів звернення ТОВ "Кредитні ініціативи" із відповідною заявою про зняття арешту до державного виконавця, а тому, звертаючись з позовом до ОСОБА_1 з вимогою звільнити майно з-під арешту, ТОВ "Кредитні ініціативи" обрало не правильний спосіб захисту свого порушеного права.

Посилання позивача на те, що він як іпотекодержатель, який наділений переважним правом на задоволення своїх вимог за рахунок майна, переданого в іпотеку, має право на звернення до суду з позовом про звільнення іпотечного майна з-під арешту є безпідставними, оскільки відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", з позовом про зняття арешту з майна, може звернутися особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, а ТОВ "Кредитні ініціативи" не є власником спірного майна, а тому не в праві звертатися до суду з таким позовом.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 61-45585св18.

Також Верховний Суд враховує те, що за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тобто арешт майна не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження органами державної виконавчої служби.

За таких обставин вимоги позивача є безпідставними, оскільки суд не повинен втручатися в діяльність інших державних органів та підміняти його шляхом задоволення позову на підставі статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Верховний Суд звертає увагу, що ТОВ "Кредитні ініціативи" може оскаржити постанову державного виконавця про накладення арешту, винесену в його інтересах, лише у порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України, шляхом подачі до суду скарги, а не шляхом звернення з позовом до суду, оскільки єдиною особою, яка може відповідати за можливе порушене право позивача є державний виконавець, дії якого оскаржуються саме у такому порядку. Позивач не вказав, яким чином відповідач порушує його права у спірних правовідносинах.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги є обґрунтованими, рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Верховний Суд дійшов висновку, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, проте допущено неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити, рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 02 березня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 травня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову, судові витрати, понесені відповідачем за подання апеляційної скарги у розмірі 2 881,50 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 3 842,00 грн, а всього - 6 723,50 грн, слід стягнути із ТОВ "Кредитні ініціативи" на користь ОСОБА_1.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 02 березня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 травня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1, третя особа - Вознесенівський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про скасування арешту нерухомого майна, - відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на користь ОСОБА_1 6 723,50 грн судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук