Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 638/2304/17-ц

провадження № 61-7008св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2017 року судді Котелевець А. В.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому просив визнати договір дарування грошових коштів від 18 грудня 2015 року недійсним на підставі частини третьої статті 215 ЦК України.

Позовна заява мотивована тим, що 18 грудня 2015 року між його батьком ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір дарування грошових коштів, за умовами якого ОСОБА_4 подарував відповідачу 10 млн грн.

Зазначений договір дарування сторони уклали в його присутності у письмовій формі та домовились, що після новорічних свят у строк до 01 лютого 2016 року нотаріально його посвідчать.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер, що унеможливило нотаріальне посвідчення оспорюваного правочину.

Вважає, що такий договір є недійсним, оскільки під час його укладення сторонами не додержано норм законодавство щодо його форми та місту, а саме: умовами договору не передбачений строк передання коштів; текст договору не містить реквізитів сторін, зокрема, відсутні паспортні дані сторін; не зазначено мету та цільове використання коштів; сторонами укладено такий договір без згоди позивача, тому просив позов задовольнити.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено, що внаслідок укладення оскаржуваного договору дарування, безпосередньо були порушені його права і законні інтереси, а також те, що у разі визнання зазначеного договору недійсним майнові інтереси позивача будуть відновлені.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, особа, яка не брала участі у справі - Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області) подало апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2017 року відмовлено у прийнятті апеляційної скарги ГУ ДФС у Харківській області на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року.

Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що питання про права та обов'язки ГУ ДФС у Харківській області не вирішувалося, правовідносини, які виникли з оспорюваного договору дарування, не впливають на права та обов'язки ГУ ДФС у Харківській області.

У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ГУ ДФС у Харківській області, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просило ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2017 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, що за результатами документальної перевірки заявником визначені грошові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, ухвалені відповідні податкові повідомлення - рішення, які оскаржуються відповідачем ОСОБА_4 до Харківського окружного адміністративного суду.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року впливає на права та обов'язки ГУ ДФС у Харківській області, оскільки грошова сума у розмірі 10 млн грн є предметом спору в Харківському окружному адміністративному суді. Позов про визнання договору дарування недійсним заявлений з метою уникнення оподаткування та скасування податкових повідомлень-рішень про визначення ОСОБА_4 грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

У березні 2018 року ОСОБА_4 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України 27 лютого 2018 року справу № 638/2304/17-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, ГУ ДФС у Харківській області подало апеляційну скаргу, проте ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2017 року відмовлено у прийнятті апеляційної скарги.

Апеляційним судом зазначено, що оскарженим рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права та обов'язки ГУ ДФС у Харківській області, ухвалене судове рішення не завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для заявника наслідках.

Проте такі висновки суду апеляційної інстанції є передчасними.

Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ГУ ДФС у Харківській області зазначало, що вказане рішення суду першої інстанції безпосередньо порушує права та обов'язки служби, оскільки має преюдиційне значення. У провадженні Харківського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_4 до ГУ ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, предметом якого є зазначена сума у розмірі 10 млн грн.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги, апеляційний суд не врахував, що у провадженні Харківського окружного адміністративного суду перебуває справа № 820/4312/17 за позовом ОСОБА_4 до ГУ ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, предметом спору якої є грошова сума у розмірі 10 млн грн. Заявником зазначено, що внаслідок визнання договору дарування дійсним виникнуть підстави для скасування податкових повідомлень-рішень про визначення ОСОБА_4 грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Таким чином, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до обмеження права ГУ ДФС у Харківській області на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, висновок про відсутність у заявника права на апеляційне оскарження є передчасним, а тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з переданням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2017 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. П. Курило