Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.04.2018 року у справі №758/8587/15ц

Постанова

Іменем України

04 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 758/8578/15-ц

провадження № 61-8962св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року у складі судді Зарицької Ю. Л. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року справу № 758/8578/15-ц призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 758/8578/15-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 173 224 грн 20 коп. у рахунок відшкодування майнової шкоди, витрати на транспортування автомобіля після дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) - 970 грн, витрати на проведення експертного автотоварознавчого дослідження у розмірі 1 920 грн, витрати на відновлення одного примірника державного реєстраційного номерного знаку в розмірі 300 грн, витрати на зберігання транспортного засобу - 6 344 грн, упущену вигоду - 50 204 грн 35 коп., у рахунок відшкодування моральної шкоди - 10 000 грн та витрати на оплату судового збору.

Позовна заява мотивована тим, що 10 грудня 2014 року у м. Києві сталася ДТП за участю автомобіля марки Daewoo Gentra, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить позивачу, та автомобіля марки Ford Fiesta, державний номерний знак НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_4

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 23 січня 2015 року винним у скоєнні ДТП за вказаних обставин визнаний ОСОБА_4

Внаслідок зіткнення транспортних засобів автомобіль позивача зазнав пошкодження, у зв'язку з чим вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 252452 грн 30 коп. Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована, страхова компанія виплатила страхове відшкодування в сумі 49 490 грн, тому ОСОБА_3 просив стягнути різницю майнової шкоди та спричинену моральну шкоду.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 152 200 грн - майнової шкоди, 500 грн витрат на транспортування транспортного засобу, 1 092 грн - на паркування автомобіля, 1 000 грн моральної шкоди, 5 517 грн 07 коп. - витрат на правову допомогу, 1 562 грн 28 коп. - судового збору, а всього 161 871 грн 35 коп. У задоволенні решти вимог відмовлено. Зобов'язано ОСОБА_3 передати ОСОБА_4 автомобіль марки Daewoo Gentra, державний номерний знак НОМЕР_1. Повернуто ОСОБА_3 надлишково сплачений судовий збір в сумі 1 008 грн 58 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вартість майнового збитку, заподіяного власнику автомобіля, становить 201 690 грн, що підтверджено експертним дослідженням. Витрати щодо транспортування автомобіля та на його паркування доведені лише на суму 500 грн та 1 092 грн відповідно. При визначенні розміру витрат на правову допомогу у сумі 5 517 грн 07 коп. суд виходив з положень Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави». Розмір моральної шкоди визначений з урахуванням обставин справи та їх доведеності.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на транспортування пошкодженого автомобіля, паркування транспортного засобу, моральної шкоди та в частині відмови у стягненні витрат на заміну зіпсованого номерного знака скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на транспортування автомобіля у розмірі 970 грн, витрати на паркування автомобіля - 6 344 грн, витрати на заміну зіпсованого номерного знака - 300 грн, 5 000 грн моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення витрат на транспортування позивачем автомобіля після ДТП та його паркування, а також витрат на заміну номерного знака, виходив із того, що такі вимоги є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами, зокрема, квитанціями, довідкою державної автомобільної інспекції. Розмір моральної шкоди визначено виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості. Разом з тим апеляційний суд дійшов висновку про те, що розмір упущеної вигоди є необґрунтованим, надані позивачем розрахунки є припущенням.

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, у якій просив рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року змінити. Задовольнити позовні вимоги, стягнути упущену вигоду в розмірі 50 204 грн, витрати на проведення експертного автотоварознавчого дослідження у розмірі 1 920 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 15 400 грн. Скасувати судові рішення в частині зобов'язання передати пошкоджений транспортний засіб ОСОБА_5 У решті судові рішення залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд за заявою відповідача повинен вирішити питання про передачу пошкодженого майна, що не може використовуватися за призначенням, після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. Проте такої заяви від відповідача не надходило. Зазначає, що пошкоджений автомобіль використовувався як таксі, надання послуг з перевезення пасажирів є єдиним джерелом доходу. Таким чином, внаслідок ДТП позивач позбавлений можливості отримувати доходи, що є підставою для відшкодування упущеної вигоди. Суд безпідставно відмовив у стягненні витрат на правову допомогу у повному обсязі.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

02 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суди встановили, що 10 грудня 2014 року у м. Києві сталася ДТП за участю автомобіля марки Daewoo Gentra, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_3, та автомобіля марки Ford Fiesta, державний номерний знак НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_4

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 23 січня 2015 року винним у скоєнні ДТП був визнаний ОСОБА_4

Внаслідок зіткнення автомобілів транспортний засіб позивача був пошкоджений.

Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в національній акціонерній страховій компанії «Оранта», і страхова компанія виплатила ОСОБА_3 страхове відшкодування в сумі 49 490 грн.

Витрати на транспортування пошкодженого автомобіля у розмірі 970 грн підтверджені квитанцією до прибуткового касового ордера від 11 грудня 2014 року № 297, за послуги евакуатора у сумі 200 грн - квитанцією від 15 січня 2015 року № 000295, за зберігання автомобіля на автомобільній стоянці з 05 січня 2015 року до 31 травня 2016 року у розмірі 6 344 грн- довідкою товариства з обмеженою відповідальністю «Паркувальні системи», у сумі 470 грн за транспортні послуги та доставку пошкодженого автомобіля для проведення експертного дослідження з визначенням розміру матеріального збитку - довідкою товариства з обмеженою відповідальністю «Судова незалежна експертиза України».

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Таким чином, правильним є висновок судів про наявність підстав для відшкодування відповідачем на користь позивача майнового збитку, витрат на транспортування автомобіля, паркування автомобіля, відновлення номерного знака, моральної шкоди та витрат на правову допомогу.

Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно вирішили питання про передачу пошкодженого майна, що не може використовуватися за призначенням, після відшкодування збитків ОСОБА_4, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Згідно з пунктом 30.2 статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»,якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи від 18 квітня 2016 року № 1699, ринкова вартість пошкодженого автомобіля станом на 16 січня 2015 становить 201 690 грн, вартість відновлювального ремонту - 222 361 грн 75 коп., вартість матеріального збитку, з технічної точки зору, заподіяного власнику автомобіля, становить 201 690 грн.

Висновок судів про те, що, ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, яке не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду, є правильним.

Оскільки ОСОБА_3 заперечень проти визнання пошкодженого автомобіля фізично знищеним не висловлював, то суди правильно вирішили зобов'язати позивача передати ОСОБА_4 такий автомобіль.

Мотиви касаційної скарги про безпідставну відмову у стягненні витрат на правову допомогу у розмірі 15 400 грн колегія суддів також відхиляє. Такі витрати судами правильно розраховані відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_3 та залишення без змін рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року в не скасованій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року в не скасованій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат