Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.02.2019 року у справі №404/2282/15ц

Постанова

Іменем України

04 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 404/2282/15ц

провадження № 61-25468св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 липня 2016 року у складі судді Кулінка Л. Д. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Гайсюка О. В., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, про припинення права спільної часткової власності на житловий будинок, визнання права власності та стягнення грошової компенсації.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що на підставі заповіту ОСОБА_8, складеного 22 серпня 2001 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_9, які є її синами, прийняли у спадщину в рівних частках по ј частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1. Після смерті її батька ОСОБА_9, вона як єдина спадкоємниця за законом прийняла спадщину у встановленому законом порядку. На даний час у зазначеному будинку проживає дружина відповідача та його син, відповідач у будинку протягом тривалого періоду часу не проживає.

Загальна площа будинку становить лише 48,36 кв. м, розділити будинок для проживання двох сімей немає технічної можливості, відповідачу було запропоновано кошти за належну йому частину будинку, проте він відмовився.

Посилаючись на те, що відповідач довгий час у спірному будинку не проживає, а колишня його дружина та син перешкоджають їй у користуванні і володінні її майном, просила припинити право спільної часткової власності ОСОБА_5 на ј частини зазначеного житлового будинку, присудити на його користь грошову компенсацію за належну йому частину житлового будинку та визнати за нею право власності на ј частини житлового будинку, яка належить відповідачу.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 липня 2016 року позов задоволено. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_5 на ј частки житлового будинку АДРЕСА_1. Присуджено на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію вартості ј частки зазначеного житлового будинку. Визнано за ОСОБА_4 право власності на ј частки житлового будинку АДРЕСА_1. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що частка відповідача є незначною та не може бути виділена в натурі, спірний будинок є неподільним, а спільне користування є неможливим через неприязні стосунки, які склалися між сторонами, а також припинення права власності на ј частки спірного будинку не завдасть істотної шкоди відповідачу чи членам його сім'ї, оскільки сам він спірним майном не користується, а в будинку проживають його колишня дружина та син.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що відповідач змінив постійне місце свого проживання і в спірному житловому приміщенні не проживає і ним не користується.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2016 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що розглядаючи зазначену справи суди не повно з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, при цьому, наявність у нього іншого місця проживання та іншої родини не є доказом відсутності істотної шкоди, заподіяної йому позбавленням права власності на єдине наявне у нього житло. Позбавлення права особи на частку у спільному майні без його згоди, допускається лише за наявності умов, що частка є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою житловою площею. Разом з тим його і позивача частки у спірному будинку є рівними, а він іншого житла не має, а тому позбавлення права власності на частку у будинку завдасть йому істотної шкоди.

Заперечень на касаційну скаргу на адресу суду не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання заперечень на неї.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час його ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що ОСОБА_4 є власником ј частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом. ОСОБА_5 належить ј частини вказаного житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Згідно із технічним паспортом, загальна площа Ѕ частини спірного будинку становить 40,36 кв. м, із яких: сіни площею 7,8 кв. м, кухня - 8,7 кв. м, житлова кімната - 10,7 кв. м, житлова кімната -13,16 кв. м.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 листопада 2015 року № 67 провести поділ Ѕ частини спірного житлового будинку між сторонами у справі, відповідно до ідеальних часток співвласників, із облаштуванням окремих входів, а також визначити варіанти порядку користування зазначеним будинком технічно не є можливим. Ринкова вартість Ѕ частини спірного житлового будинку складає 234 600,00 грн, що еквівалентно 10 109,00 доларів США.

Позивачем внесено кошти на депозитний рахунок суду в сумі 117 300,00 грн.

Згідно із довідкою квартального комітету № 24 Кіровського району м. Кіровограда від 26 січня 2016 року № 40 у спірному будинку проживає: ОСОБА_6, ОСОБА_5 - співмешканець та ОСОБА_7 - син.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 січня 2013 року, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_4, про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та встановлення порядку користування, встановлено, що шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 розірвано 14 грудня 2012 року та ОСОБА_5, ще до розірвання шлюбу виїхав на постійне місце проживання в м. Севастополь Автономної Республіки Крим.

Відділом Державної реєстрації актів цивільного стану Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополь 12 липня 2013 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_10, про що складений відповідний актовий запис за № 363.

Згідно із повідомленням Державної прикордонної служби, відомостей про перетинання державного кордону та лінії розмежування з окупованою територією Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 у період із 20 лютого 2014 року і по теперішній час не виявлено.

З огляду на вказане, відповідач змінив постійне місце проживання і в спірному житловому приміщенні не проживає і ним не користується.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до положень Конституції України та статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Згідно із статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

При цьому право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

При вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що при неможливості виділу частки в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутньої такої згоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункту чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза. В окремих випадках суд може врахувати конкретні обставини справи і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою житловою площею.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Ухвалюючи оскаржувані рішення про задоволення позову, суди належним чином оцінивши подані сторонами докази, дійшли правильного висновку, що частка відповідача у праві власності на спірний будинок є незначною, відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 листопада 2015 року № 67 частка співвласника не може бути виділена в натурі, спірний будинок є неподільним, позивач внесла на депозитний рахунок суду половину коштів від ринкової вартості Ѕ частини спірного житлового будинку в сумі 117 300,00 грн, при цьому спільне користування будинком через неприязні стосунки, які склалися між сторонами є неможливим, припинення права власності на ј частини спірного будинку не завдасть істотної шкоди відповідачу та членам його сім'ї, оскільки він разом із сім'єю проживає в Автономній Республіці Крим, а в спірному будинку проживає його колишня дружина зі співмешканцем та сином.

Доводи касаційної скарги заявника про те, що позбавлення його права власності на належну йому ј частини спірного домоволодіння завдасть йому істотної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів, яким суди надали належне обґрунтування, а переоцінка доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик