Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.09.2018 року у справі №199/3877/15

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 199/3877/15

провадження № 61-18390св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., ШтеликС. П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

законний представник позивача - ОСОБА_6,

відповідачі: ОСОБА_7, комунальний заклад «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради, приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Амур-Нижньодніпровського суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2015 року у складі судді Руденко В. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2017 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року ОСОБА_4 через свого законного представника ОСОБА_6 та ОСОБА_5 звернулися з позовом до ОСОБА_8, комунального закладу «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради (далі - КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер», приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія») про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовна заява мотивована тим, що вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2015 року ОСОБА_8 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. Цим же вироком ОСОБА_8 був звільнений від відбування покарання на підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію у 2014 році».

Зазначеним вироком встановлено, що 12 квітня 2011 року близько 20 години 05 хвилин ОСОБА_8, керуючи на підставі подорожнього листа № 1030 належним КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» автомобілем марки ВАЗ-21703, державний номерний знак НОМЕР_1, рухався на просп. Імені газети «Правда» з боку вул. Богдана Хмельницького у напрямку просп. Воронцова та, не вживши завчасно заходів до зниження швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10

У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, внаслідок яких помер.

У позовній заяві зазначено, що позивач ОСОБА_4 є сином померлого ОСОБА_10 Смерть батька завдала позивачу моральної шкоди, що полягає в фізичних та душевних стражданнях. При похованні батька ОСОБА_4 придбав вінок та корзину з квітами на суму 1 450,00 грн. Під час досудового розслідування за фактом ДТП, в результаті якої загинув ОСОБА_10, законний представник неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_6, подавала клопотання до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз про проведення отоскопічного дослідження та до Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз про проведення автотехнічного дослідження, у зв'язку з чим понесла витрати в загальному розмірі 1 980,49 грн. Під час судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_4 та його законний представник ОСОБА_6 понесли витрати, пов'язані з явкою до суду, для придбання квитків у розмірі 483,72 грн.

Водночас у позовній заяві зазначено, що ОСОБА_6 є інвалідом другої групи з 05 січня 2010 року, а тому у зв'язку зі смертю батька ОСОБА_4 втратив годувальника, тому він має право на відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника. При цьому в позовній заяві наведено розрахунок щомісячного відшкодування, що підлягає стягненню на користь неповнолітнього ОСОБА_4

Крім того, в позовній заяві зазначено, що позивач ОСОБА_5 є рідною сестрою померлого ОСОБА_10 та проживала з ним в його будинку. ОСОБА_5 понесла витрати, пов'язані з похованням брата, в розмірі 2 986,40 грн; надані ОСОБА_8 кошти на поховання ОСОБА_10 позивач витратила на оплату катафалка для транспортування померлого з м. Дніпропетровська до місця поховання.

Також в позовній заяві вказано, що смертю брата ОСОБА_5 заподіяно моральну шкоду.

Разом із цим позивачі посилалися на те, що оскільки цивільно-правова відповідальність КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» була застрахована, 09 жовтня 2014 року вони звернулися до ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» з проханням здійснити виплату суми страхового відшкодування, однак відповіді на звернення страхова компанія не надала. Зі зверненням аналогічного змісту законний представник ОСОБА_4, ОСОБА_6, зверталася до КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер», на яке отримала відповідь про відмову у здійсненні будь-яких виплат.

На підставі викладеного позивачі просили стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_6 відшкодування майнової шкоди в розмірі: 1 450,00 грн, які позивач поніс у зв'язку з придбанням корзини з квітами та вінка, 483,72 грн, які були витрачені для придбання квитків для поїздок в судові засідання, 1 980,49 грн, які були сплачені за проведення експертних досліджень, а всього 3 914,21 грн; відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000,00 грн та 132 735,00 грн в якості відшкодування майнової шкоди у зв'язку із втратою годувальника одним платежем за період з 12 квітня 2011 року до 01 червня 2015 року.

Крім того, просили стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_5 відшкодування майнової шкоди в розмірі 2 986,40 грн та моральної шкоди в сумі 200 000,00 грн.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_4 витрати на поховання в розмірі 1 450,00 грн, майнову шкоду в зв'язку із втратою годувальника одноразовим платежем за три роки за період з 12 квітня 2011 року до 12 квітня 2014 року в розмірі 34 560,00 грн, з 13 квітня 2014 року до 26 травня 2015 року щомісячно стягнуто по 960,00 грн, а також відшкодування моральної шкоди в розмірі 11 520,00 грн.

Стягнуто з КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 38 480,00 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4, а також у позовних вимогах ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 завдано майнової та моральної шкоди внаслідок ДТП, в результаті якої його батько ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, від яких помер. При цьому суд зазначав, що суму відшкодування такої шкоди необхідно стягнути з КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер», оскільки шкода завдана його працівником під час виконання ним трудових обов'язків, а також з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» у зв'язку з тим, що цивільно-правова відповідальність комунального закладу на момент ДТП була застрахована у цій страховій компанії.

У рішенні суду першої інстанції зазначено, що з КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» на користь ОСОБА_4 необхідно стягнути витрати у розмірі 1 450,00 грн, які позивач поніс в зв'язку похованням батька на придбання вінка та корзини з квітами, оскільки такі витрати є документально підтвердженими.

Разом із тим суд першої інстанції, посилаючись на статтю 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», вказував, що ОСОБА_4 як син померлого в результаті ДТП ОСОБА_10 має право на страхове відшкодування у зв'язку зі смертю годувальника до досягнення ним повноліття. При визначенні розміру такого відшкодування та періоду, за який його необхідно стягнути, суд керувався згаданою статтею Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», частиною першою статті 1202 ЦК України та виходив з розміру середньої заробітної плати станом на 13 квітня 2011 року.

З приводу позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення відшкодування моральної шкоди в рішенні суду першої інстанції зазначено, що позивач втратив батька, на утриманні якого перебував, є інвалідом, зазнав триваючих душевних страждань у зв'язку зі смертю рідної людини та істотних негативних змін в особистому житті. Визначаючи суму відшкодування немайнової шкоди у розмірі 50 000,00 грн, суд, посилаючись на статтю 1193 ЦК України, врахував також винну поведінку потерпілого ОСОБА_10, що полягала у порушенні правил дорожнього руху в стані алкогольного сп'яніння.

Стягуючи з відповідачів суми відшкодування майнової та моральної шкоди, суд першої інстанції вважав, що суму понесених ОСОБА_4 витрат на поховання, суму відшкодування, пов'язану із втратою годувальника, та частину суми відшкодування моральної шкоди необхідно стягнути з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» в межах розміру страхового відшкодування за укладеним між цією страховою компанією та КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» договором страхування цивільно-правової відповідальності. У зв'язку з недостатністю страхової виплати для повного відшкодування завданої ОСОБА_4 шкоди різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою у сумі 38 480,00 грн суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути з відповідача КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» на підставі статті 1172 ЦК України.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з відповідачів витрат, які були сплачені за проведення експертних досліджень та витрат на придбання квитків для поїздок до суду, у рішенні зазначено, що ці витрати пов'язані з розглядом кримінального провадження, тому питання про їх стягнення відповідно до частини першої статті 124 КПК України має вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 суд першої інстанції мотивував тим, що ОСОБА_8 відшкодував їй 3 000,00 грн, 2 986,40 грн з яких були витрачені для поховання ОСОБА_10, докази понесення нею інших витрат відсутні.

З приводу позовних вимог ОСОБА_5 про стягнення на її користь відшкодування моральної шкоди в рішенні суду першої інстанції зазначено, що така шкода відшкодовується згідно зі статтею 1168 ЦК України чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) померлої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім'єю, однак позивач не надала доказів її проживання з померлим братом однією сім'єю, а тому норма згаданої статті в цьому випадку застосуванню не підлягає.

Наведене рішення суду першої інстанції двічі переглядалося в апеляційному порядку.

Востаннє ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2017 року апеляційні скарги КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» та ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

При цьому апеляційний суд погодився з висновками, яких дійшов суду першої інстанції під час вирішення спору.

У квітні 2017 року ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що розмір страхового відшкодування, який повинен відшкодувати страховик потерпілій особі, повинен визначатися на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції від 24 вересня 2008 року, чинній на момент укладення між страховою компанією та КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» полісу № ВЕ/3703849. Однак суди помилково застосували до спірних правовідносин зазначений Закон в редакції від 21 жовтня 2014 року, що призвело до неправильного вирішення спору.

ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» стверджувало, що відповідно до статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції від 24 вересня 2008 року позивачі не є потерпілими, потерпілим є ОСОБА_10, оскільки саме його життю завдана шкода внаслідок ДТП, в результаті якої він помер. Оскільки моральна шкода на підставі статті 22 згаданого Закону відшкодовується лише на користь потерпілих та у розмірі, що не перевищує 5 відсотків ліміту відповідальності страховика, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, безпідставно стягнув з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_4 відшкодування моральної шкоди та неправильно визначив розмір відшкодування такої шкоди.

З приводу стягнення з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_4 шкоди, пов'язаної із втратою годувальника, в касаційній скарзі зазначено, що суди, неправильно застосувавши до спірних правовідносин положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції від 21 жовтня 2014 року, не врахували, що відповідно до статті 27 цього Закону в редакції від 24 вересня 2008 року, який підлягав застосуванню, порядок розрахунку такого відшкодування визначає Кабінет Міністрів України. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 року № 1776 «Про затвердження порядку розрахунку розміру страхового відшкодування утриманцям у зв'язку із смертю годувальника внаслідок дорожньо-транспортної пригоди» передбачено, що частина неотриманих доходів померлого годувальника визначається із середньомісячного доходу померлого. Суди не врахували вимог вказаної постанови та того, що померлий ОСОБА_10 був безробітнім, а тому дійшли помилкових висновків про необхідність стягнення з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» шкоди, пов'язаної із втратою годувальника.

Крім того, у касаційній скарзі зазначено, що ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіну життю та здоров'ю потерпілих, відповідно до статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції від 24 вересня 2008 року складає 51 000,00 грн на одного потерпілого; такий же ліміт визначено і в полісі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/3703849, однак суди помилково стягнули з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» страхове відшкодування в сумі 60 970,00 грн, що перевищує розмір встановленого Законом та договором ліміту.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, й про це свідчать матеріали справи, що ОСОБА_8 перебував з КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» у трудових відносинах.

12 квітня 2011 року ОСОБА_8 виконував свої посадові обов'язки та здійснював виїзд на належному цьому комунальному закладі автомобілі ВАЗ-21703, державний номерний знак НОМЕР_1, на підставі подорожнього листа № 1030.

Цього ж дня ОСОБА_8 під час виконання своїх трудових обов'язків, керуючи зазначеним автомобілем, на просп. Імені газети «Правда» з боку вул. Богдана Хмельницького у напрямку просп. Воронцова у м. Дніпропетровську порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 12.3 Правил дорожнього руху та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10 У результаті ДТП ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, внаслідок яких помер.

За фактом зазначеної події відкрито кримінальне провадження та вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2015 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Цим же вироком ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання на підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію у 2014 році»

Позивач ОСОБА_4 є сином померлого ОСОБА_10, а позивач ОСОБА_5 - рідною сестрою.

Цивільно-правова відповідальність КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» на момент ДТП, яка мала місце 12 квітня 2011 року, була застрахована у ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 14 квітня 2010 року № ВТ-2064, відповідно до умов якого ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, становить 51 000,00 грн на одного потерпілого.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно із частинами другою, п'ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що ДТП, унаслідок якої позивачу ОСОБА_4 завдано шкоди, сталася з виниОСОБА_8, який на момент цієї пригоди перебував у трудових відносинах з КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» та керував транспортним засобом, належним цьому закладу, дійшли обґрунтованих висновків про стягнення суми на відшкодування шкоди з КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» як роботодавця та власника джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до положень статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З урахуванням положень наведених норм законів та того, що цивільно-правова відповідальність КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» була застрахована на підставі укладеного з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» договору, є правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність стягнення з КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» на користь ОСОБА_4 лише різниці між фактичним розміром заподіяної шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У частинах першій - третій статті 1200 ЦК України зазначено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).

Шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед (стаття 1202 ЦК України).

Встановивши, що на день смерті ОСОБА_10, який помер в результаті ДТП, що сталася 12 квітня 2011 року, у нього на утриманні перебував неповнолітній син, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, урахував положення статті 1200 ЦК України та дійшов правильного висновку про необхідність стягнення на користь ОСОБА_4 відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок втрати годувальника. При цьому суд першої інстанції правильно обчислив суму такого відшкодування, виходячи з встановленого станом на 13 квітня 2011 року розміру середньої заробітної плати, а також з дотриманням порядку, передбаченого статтею 1202 ЦК України, стягнув таку шкоду шляхом зобов'язання відповідача сплатити одноразовий платіж за три роки наперед та в подальшому, з 12 квітня 2014 року до 01 червня 2015 року, сплачувати щомісячні платежі.

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в зазначеній частині доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанції того, що на момент своєї смерті ОСОБА_10 був безробітнім, оскільки наявність у особи статусу безробітного не свідчить про відсутність у нього окрім заробітної плати інших виплат з огляду на гарантії, передбачені Законом України «Про зайнятість населення».

Статтею 1201 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

З огляду на положення наведеної норми Закону суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно стягнув на користь ОСОБА_4 понесені ним та документально підтверджені витрати для придбання вінка та корзини з квітами під час поховання його батька.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьої цієї статті моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У частині третій статті 1193 ЦК України визначено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення відшкодування моральної шкоди, суди з урахуванням зазначених положень ЦК України дійшли правильного висновку про наявність підстав для відшкодування такої шкоди та визначили її розмір, виходячи із засад розумності та справедливості. Зокрема, суди взяли до уваги те, що ОСОБА_4 зазнав глибоких душевних страждань триваючого характеру, пов'язаних зі смертю батька, його похованням, проведенням ритуальних заходів.

Також, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_4, суди, як того вимагає частина третя статті 1193 ЦК України, врахували факт винної поведінки померлого ОСОБА_10, що полягав у порушенні правил дорожнього руху в стані алкогольного сп'яніння.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується із визначеним судами розміром відшкодування моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_4

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Пунктом 22.3 цієї статті передбачено, що потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 частини другої статті 23 ЦК України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог статті 23 ЦК України.

Відповідно статті 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого у результаті ДТП, є шкода (в тому числі моральна шкода), пов'язана: з лікуванням потерпілого; з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; із стійкою втратою працездатності потерпілим; із смертю потерпілого.

Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, визначено в статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). У пункті 27.1 цієї статті визначено, що право на отримання відшкодування за шкоду, пов'язану із смертю потерпілого, мають особи, які знаходилися на утриманні потерпілого, та особи, які взяли на себе витрати з поховання; а у пункті 27.2 - у зв'язку із смертю годувальника в результаті ДТП право на страхове відшкодування мають, зокрема, діти (в тому числі усиновлені) - до досягнення ними повноліття.

Таким чином, оскільки у статті 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що шкодою, пов'язаною зі смертю потерпілого, є в тому числі і моральна шкода, право на отримання відшкодування якої згідно зі статтею статті 27 цього Закону мають діти померлого, суди дійшли правильного висновку про необхідність стягнення на користь сина ОСОБА_10 частини такого відшкодування зі страховика.

У зв'язку з викладеним Верховний Суд не погоджується з доводами касаційної скарги про те, що позивачу ОСОБА_4 не повинна відшкодовуватися моральна шкода, оскільки відповідно до статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» така шкода відшкодовується лише потерпілому, а ОСОБА_4 в даному випадку потерпілим не є.

Крім того, помилковими є зазначені в касаційній скарзі твердження про те, що правовідносини, які виникли між сторонами, повинні регулюватися положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, чинній на момент укладення між КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» та ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» договору про страхування цивільно-правової відповідальності, з огляду на таке.

За загальним правилом до спірних правовідносин застосовуються норми матеріального права, які були чинними на момент виникнення цих правовідносин. У справі, що переглядається, спірні правовідносини виникли 12 квітня 2011 року, коли сталося ДТП, в результаті якого загинув ОСОБА_10, оскільки саме з цього моменту в позивача ОСОБА_4 виникло право на отримання відшкодування шкоди, спричиненої смертю батька. Тобто до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції від 01 січня 2011 року.

Як уже зазначалося, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильних висновків про необхідність стягнення частини відшкодування моральної шкоди з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія». Однак, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню зі страховика, суди не врахували положень пункту 22.3 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якими страховик відшкодовує потерпілому моральну шкоду в розмірі не більше ніж 5 відсотків обов'язкового ліміту відповідальності страховика.

Оскільки відповідно до укладеного між КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» та ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів визначено обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, у розмірі 51 000,00 грн, то зі страховика на користь ОСОБА_4 необхідно було стягнути не більше 2 550,00 грн відшкодування моральної шкоди, а не 11 520,00 грн, як вирішив суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд. Решта суми відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 1194 ЦК України та пункту 22.3 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підлягає стягненню з КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер».

Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Однак оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, із ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» стягнуто страхове відшкодування, яке в загальній сумі перевищує встановлений укладеним між КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» та цією страховою компанією договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності від 14 квітня 2010 року та пунктом 9.3 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент укладення зазначеного договору) ліміт відповідальності страховика.

Таким чином, розглядаючи спір по суті в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер», суди першої та апеляційної інстанціїй допустили неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржувані судові рішення в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» на користь ОСОБА_4, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в зазначеній частині відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині.

Виходячи з розмірів суми ліміту страхового відшкодування, а також сум витрат на поховання та шкоди, заподіяної у зв'язку із втратою годувальника, що підлягають стягненню на користь ОСОБА_4, а також з огляду на обов'язок особи, що завдала шкоду, сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у разі недостатності страхової виплати, з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь позивача необхідно стягнути відшкодування моральної шкоди у сумі 1 550,00 грн, а з КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» - 48 450,00 грн.

При цьому в результаті такого розподілу сум відшкодування моральної шкоди між відповідачами зі страховика буде стягнуто суму страхового відшкодування в межах встановленого ліміту.

Судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_10 про стягнення витрат на поховання та шкоди у зв'язку із втратою годувальника ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в зазначеній частині згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

В інших частинах рішення Амур-Нижньодніпровського суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2017 року не оскаржувалися.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2017 року в частині стягнення з приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_4 відшкодування моральної шкоди у сумі 11 520,00 грн та в частині стягнення з комунального закладу «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_4 відшкодування моральної шкоди у сумі 38 480,00 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_4 відшкодування моральної шкоди у сумі 1 550,00 грн.

Стягнути з комунального закладу «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_4 відшкодування моральної шкоди у сумі 48 450,00 грн.

Рішення Амур-Нижньодніпровського суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення витрат на поховання та шкоди у зв'язку із втратою годувальника залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик