Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.07.2019 року у справі №537/3312/16-ц

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 537/3312/16-ц

провадження № 61-17629 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від

27 березня 2017 року у складі судді Степури А. А. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 12 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 15 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором станом на 23 травня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 27 368,84 грн, яка складається: із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 16 292,05 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 2 856,56 грн; нарахованої пені у розмірі 5 978,36 грн; нарахованих штрафів у розмірі 850,00 грн, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн (фіксована складова),

891,56 грн (процентна складова), з яких погашено заборгованість у розмірі 8 139,56 грн. Залишок заборгованості складає 19 229, 28 грн.

Посилаючись на наведене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з

ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 19 229,28 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 березня 2017 року у задоволені позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 27 липня 2015 року та

30 липня 2015 року відбулося несанкціоноване зняття грошових коштів з кредитної картки ОСОБА_1 іншими особами шляхом здійснення грошових переказів з його картки для поповнення мобільного телефону, про що він одразу попередив банк та правоохоронні органи. Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може бути достовірним підтвердженням того, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, а тому при розгляді справ щодо несанкціонованого списання коштів з рахунку клієнта, суд має встановити обставини, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15). Ураховуючи наведене, а також відсутність наданих позивачем доказів на підтвердження того, що відповідач, як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати операції, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову. Суд відхилив доводи позивача про те, що кошти з кредитного рахунку відповідача знімались не тільки за номером мобільного телефону НОМЕР_1 , про заміну якого невідомими особами заявив ОСОБА_1 , а і за допомогою мобільного номеру НОМЕР_2 , про який відповідач не заявляв, з посиланням на те, що під час розгляду справи не доведено належність відповідачеві останнього номера мобільного телефона, а сам він зазначений факт заперечував.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 березня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно застосував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15, згідно якого користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя. Для застосування відповідальності до особи слід довести, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Таким чином, правильно встановивши обставини справи та визначившись з характером спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що за відсутності обставин, які безспірно доводять, що користувач картки своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, відсутні правові підстави для покладення на відповідача ОСОБА_1 відповідальності по сплаті заборгованості за кредитним договором. Крім того, апеляційний суд вважав необґрунтованими твердження позивача про те, шо саме клієнт несе в повному обсязі відповідальність за всі операції з його карткою, що супроводжуються авторизацією, до моменту подачі ним письмової заяви про блокування картки, оскільки відповідач відразу сповістив про несанкціоноване зняття коштів з його карткового рахунку на гарячу лінію банку, а позивач не довів факту, що саме користувач ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу третім особам ініціювати платіжні операції з коштами, які перебували на його картковому рахунку.

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

У травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк», у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2017 року, і ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що відповідно до чинного законодавства на банк не може бути покладена відповідальність за банківську операцію зі зняття готівкових коштів не користувачем карткового рахунку, яка супроводжувалася коректним, правильним вводом ПІН-коду та/або іншої ідентифікуючої інформації про клієнта, без втрати електронного платіжного засобу та повідомлення банку про таку операцію після зняття грошових коштів. Здійснення платежу за допомогою системи «Приват24» чи дзвінка на гарячу лінію 3700 іншою особою без розголошення клієнтом паролю входу чи номера картки є неможливим, а тому відповідальність за вказані перекази несе відповідач. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що ОСОБА_1 лише через три дні (30 липня

2015 року) після несанкціонованого зняття коштів звернувся до колл-центру банку з відповідним повідомленням та лише через два місяці (02 вересня

2015 року) направив вказане письмове повідомлення банку про обставини несанкціонованого зняття коштів з його рахунку. Ураховуючи, що переказ грошових коштів став можливим у зв`язку з порушенням Умов та правил надання банківських послуг, зокрема внаслідок розголошення відповідачем паролю входу до сервісу «Приват24» та інформації, нанесеної на картку, третім особам, саме ОСОБА_1 повинен нести відповідальність за зазначені операції.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому зазначав, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи та ухвалили законні і обгрунтовані судові рішення, підстави для їх скасування відсутні. Вказував на те, що переказ грошових коштів за допомогою дзвінка на гарячу лінію банку 3700 можливий у разі повідомлення оператору номеру картки, вказана інформація може бути відома невизначеному колу осіб. Система «Приват24» надає можливість відновлення паролю для входу в систему шляхом повідомлення ІПН користувача, номера мобільного телефону, нового паролю, динамічного паролю, який надсилається банком на мобільний телефон та введення номеру картки, строку її дії, що також свідчить про можливість третіх осіб дізнатися номер паролю до системи «Приват24». З огляду на те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу третім особам ініціювати платіжні операції з коштами, які перебували на його картковому рахунку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволені позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

18 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України ЦПК України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що 12 березня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та

ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 15 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

27 липня 2015 року з карткового рахунку відповідача № НОМЕР_3 було проведено три грошових перекази для поповнення мобільного телефону

№ НОМЕР_4 по 1 001,00 грн, один переказ на суму 356,00 грн та два грошові перекази для поповнення мобільного телефону № НОМЕР_5 по 3 003,00 грн.

30 липня 2015 року з карткового рахунку відповідача № НОМЕР_3 було проведено два грошові перекази на суму 26,00 грн та 401,00 грн.

Того ж дня, 30 липня 2015 року, ОСОБА_1 про даний факт повідомив ПАТ КБ «ПриватБанк» за допомогою телефонного дзвінка на гарячу лінію - 3700.

02 вересня 2015 року ОСОБА_1 письмово повідомив ПАТ КБ «ПриватБанк» про факт несанкціонованого зняття коштів з його кредитної картки.

Крюківським ВМ Кременчуцького МУ УМВС України в Полтавській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження

№ 12015170110001019, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31 липня 2015 року за заявою ОСОБА_1 з правовою кваліфікацією за частиною першою статті 185 КК України.

Відповідно до витягу з кримінального провадження № 12015170110001019,

30 липня 2015 року о 13 год. 00 хв. біля входу до центрального офісу «Київстар» ОСОБА_1 виявив зникнення коштів з його кредитної картки «ПриватБанк» № НОМЕР_6 у розмірі 10 000,00 грн.

З повідомлення ПрАТ «Київстар», наданого на запит суду, убачається, що

27 липня 2015 року о 10 год. 33 хв. на підставі звернення особи в Центр обслуговування абонентів ПрАТ «Київстар» за адресою: м. Кременчук

вул. Соборна, 40/2, SIM-карту з телефонним номером НОМЕР_1 було замінено на нову SIM-карту з таким же номером НОМЕР_1 . Причина заміни SIM-карти вказано «у зв`язку з втратою (не гарантійна заміна)». Станом на 10 год. 33 хв. 27 липня 2015 року телекомунікаційні послуги по телефонному номеру НОМЕР_1 надавались знеособлено на умовах послуги передплаченого зв`язку ПрАТ «Київстар». Крім того, в повідомленні також вказано про те, що заміна SIM-карти для абонентів передплаченого зв`язку не потребує пред`явлення заявником документу, що посвідчує особу. Ідентифікація абонента здійснюється працівником Центру обслуговування абонентів за унікальною інформацією, яка надає особа-заявник по абонентському номеру.

Станом на 23 травня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» нарахувало ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 368,84 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 16 292,05 грн; нарахованих процентів за користування кредитом у розмірі 2 856,56 грн; нарахованої пені у розмірі 5 978,36 грн; нарахованих штрафів у розмірі 850,00 грн, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн (фіксована складова), 891,56 грн (процентна складова), з яких погашено заборгованість у розмірі 8 139,56 грн. Залишок заборгованості складає 19 229,28 грн.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Згідно із пунктом 37.2статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пунктів 8, 9 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» від 05 листопада 2014 року

№ 705, емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9 792,00 грн.

Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони грунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження.

Посилання в касаційній скарзі на те, що відповідач не одразу повідомив про здійснення несанкціонованого зняття коштів, а через три дні є безпідставними, оскільки судами встановлено, що ОСОБА_1 виявив зникнення коштів з його кредитної картки лише 30 липня 2015 року о 13 год. 00 хв., і того ж дня повідомив банк про зазначені платіжні операції.

Інші доводи касаційної скарги правильність рішення судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від

27 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від

26 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик