Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.07.2018 року у справі №522/16868/14-ц

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 522/16868/14-ц

провадження № 61-36549св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривоцової Г. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2016 року у складі судді Погрібного С. О., та постанову Апеляційного суду Одеської області від 05 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу та процентів за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 10 лютого 2011 року між ним та ОСОБА_2 укладений усний договір позики, згідно з яким останній отримав у борг від позивача 242 000,0 доларів США на строк до 01 червня 2014 року. Цього ж дня ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг 109 000,00 доларів США на строк до 31 жовтня 2011 року.

31 жовтня 2011 року ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 109 000,00 доларів США, отримані за договором позики від 10 лютого 2011 року.

25 грудня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у письмовій формі погодили умови договорів, укладених 10 лютого 2011 року. ОСОБА_2 зобов`язався сплатити ОСОБА_1 проценти за користування грошовими коштами у розмірі 10 % річних.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до ОСОБА_2 із вимогою про повернення боргу, однак відповідач жодних дій щодо повернення грошових коштів не вчиняв.

З урахуванням уточнених позовних вимог (а. с. 148-149, том 1) ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 борг за основним зобов`язанням у розмірі 242 000,00 доларів США, проценти за користування цими коштами у розмірі 125 243,28 доларів США, 3 % річних за період з 02 червня 2014 року до 14 квітня 2016 року у розмірі 13 565,00 доларів США та проценти за користування грошовими коштами у розмірі 109 000,00 доларів США за період з 10 лютого 2011 року до 31 жовтня 2011року - 7 824,00 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в розмірі 9 307 890,91 грн, що складається з:

- 375 067,28 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день винесення цього рішення суду складає 9 307 890,91 грн та включає в себе розмір:

- основної суми заборгованості за договором позики - 242 000,00 доларів США;

- процентів за користування сумою у розмірі 242 000,00 доларів США протягом 1889 днів (з 11 лютого 2011 року до 14 квітня 2016 року) -125 243,28 доларів США;

- процентів за користування коштами у розмірі 109 000,00 доларів США протягом 262 днів (з 10 лютого 2011 року до 31 жовтня 2011 року) -7 824,00 доларів США.

У іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами виникли договірні зобов`язання, за умовами яких відповідач зобов`язався повернути позивачу суму позики та проценти за користування коштами. Зазначений договір оформлений письмовою розпискою, складеною відповідачем та переданою позивачу, яка є борговим документом. Оскільки відповідач належним чином не виконував боргові зобов`язання, то з нього має бути стягнута сума боргу з урахування процентів за користування грошовими коштами. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відмовляючи у позові в частині стягнення пені у розмірі 3 % річних, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, розраховується в національній валюті України - гривні, проте позивачем здійснено розрахунок 3 % річних у доларах США, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 05 квітня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2016 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач порушив право позивача щодо своєчасного і в повній мірі виконання зобов`язання з повернення грошових коштів та процентів за договором позики, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про захист права позивача шляхом часткового задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог про стягнення боргу та процентів і справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що він не заперечує факт укладення 10 лютого 2011 року між сторонами договорів позики в усній формі у розмірі 109 000,00 доларів США та 242 000,00 доларів США, які 25 грудня 2013 року були оформлені письмовою розпискою. Однак суди, вирішуючи спір, не дали належної правової оцінки наданим відповідачем доказам про часткове повернення боргу, а саме у розмірі 129 000,00 доларів США. Так суди не дослідили дебетові авізо від 16 грудня 2011 року № 819197 у розмірі 75 000,00 доларів США та від 22 грудня 2011 року № 819256 у розмірі 54 000,00 грн, які є доказом проведення фінансових операцій з перерахування компанією «Belatex Limited» на рахунок ОСОБА_1 через банк Кіпру (відділення Ібу-Ларнака) грошових коштів у розмірі 129 000,00 доларів США. Зазначені фінансові операції здійснювалися компанією «Belatex Limited» від імені та за рахунок ОСОБА_2 на підставі додаткових угод від 16 22 грудня 2011 року № 1, 2 та були спрямовані на погашення боргу перед ОСОБА_1 Дійшовши висновку про те, що зазначена грошова сума була сплачена компанією «Belatex Limited» як плата за надані ОСОБА_1 послуги за договором про надання послуг від 28 серпня 2011 року № 2/10, суди не звернули увагу на те, що банківські реквізити компанії «Belatex Limited» та ОСОБА_1 , зазначені у цьому договорі, не співпадають з банківськими реквізитами, що використовувалися відповідними суб`єктами при перерахуванні грошових коштів згідно з дебетовими авізо від 16 грудня 2011 року № 819197 у розмірі 75 000,00 доларів США та від 22 грудня 2011 року № 819256 у розмірі 54 000,00 грн. Крім цього, зазначені дебетові авізо не передбачають заповнення такого реквізиту як «призначення платежу». Водночас, суди не врахували, що він має одночасно громадянство України та Російської Федерації і хоча ОСОБА_2 має на території України нерухоме майно, однак більш тісний зв`язок у нього із правом Російської Федерації, яке не забороняє вчинення правочинів між фізичною особою та юридичною особою, у якій ця фізична особа є директором, за умови, що правочини не спрямовані на безкоштовне задоволення інтересів такої фізичної особи.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подав до суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зазначав, що між ним та ОСОБА_2 існували давні дружні та бізнес відносини. ОСОБА_2 неодноразово брав у ОСОБА_1 грошові кошти у борг. Окрім спірного договору позики між сторонами існували інші відносини, у межах яких здійснювалися грошові перекази на ім`я ОСОБА_1 , зокрема, зазначені 129 000,00 доларів США були перераховані на виконання договору про надання послуг від 28 серпня 2011 року № 2/10, укладеного між компанією «Belatex Limited» та ОСОБА_1 . Відповідач не надав жодних належних доказів того, що грошові кошти у розмірі 129 000,00 доларів США були перераховані на погашення заборгованості перед позивачем. Доручення ОСОБА_2 , надане юридичній особі ,також не може бути прийнято до уваги, оскільки відповідач є директором цієї юридичної особи, і фактично видав таке доручення сам собі. З урахуванням наведеного, позивач заперечує проти доводів касаційної скарги щодо зменшення суми боргу на 129 000,00 доларів США.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанції

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 лютого 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений усний договір позики, згідно з яким останній отримав у борг від позивача 242 000,0 доларів США на строк до 01 червня 2014 року.

Цього ж дня ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг 109 000,00 доларів США на строк до 31 жовтня 2011 року.

31 жовтня 2011 року ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 109 000,00 доларів США, отримані за договором позики від 10 лютого 2011 року.

25 грудня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у письмовій формі погодили умови договорів, укладених 10 лютого 2011 року. ОСОБА_2 зобов`язався сплатити ОСОБА_1 проценти за користування грошовими коштами у розмірі 10 % річних.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до ОСОБА_2 із вимогою про повернення боргу, однак відповідач жодних дій щодо повернення грошових коштів не вчиняв.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із частиною першої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частково заперечуючи проти позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зазначав те, що він погасив суму боргу у розмірі 129 000,00 доларів США шляхом перерахування цих грошових коштів компанією «Belatex Limited» на рахунок ОСОБА_1

01 грудня 2011 року між ОСОБА_2 та компанією «Belatex Limited» в особі директора ОСОБА_2 укладений договір доручення № 1-МБ, за умовами якого ОСОБА_2 доручив компанії сплатити борг за усним договором укладеним 10 лютого 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

16 грудня 2011 року між ОСОБА_2 та компанією «Belatex Limited» в особі директора ОСОБА_2 , укладено додаткову угоду № 1 до договору доручення №1-МБ, за умовами якої ОСОБА_2 доручив компанії перерахувати на рахунок ОСОБА_1 75 000,00 доларів США.

Згідно із додатковою угодою № 2 до договору доручення № 1-МБ, ОСОБА_2 зобов`язав компанію «Belatex Limited» перерахувати на рахунок ОСОБА_1 54 000,00 доларів США.

Перерахунок грошових коштів у розмірі 75 000,00 та 54 000,00 доларів США підтверджується дебетовими авізо від 16 грудня 2011 року № 819197 та від 22 грудня 2011 року № 819256.

Разом із цим судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 серпня 2011 року між компанією «Belatex Limited» в особі директора ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 укладений договір про надання послуг № 2/10, згідно з яким ОСОБА_1 зобов`язався надати послуги щодо підготовки технічного завдання і виконання робіт з проектування пірсу на березі Каспійського моря в с. Фатмаі Азербайджанської Республіки у строк до 10 грудня 2011 року. Вартість послуг 129 000 доларів США.

Згідно з актом прийому-здачі робіт від 10 грудня 2011 року за договором про надання послуг від 28 серпня 2011 року № 2/10, роботи були виконані у строк до 10 грудня 2011 року і відповідач зобов`язаний сплатити вартість виконаних робіт у розмірі 129 000,00 доларів США.

Також 14 серпня 2014 року ОСОБА_2 склав дві розписки, якими підтвердив наявність у нього заборгованості перед ОСОБА_1 у розмірі: 242 000,00 доларів США та процентів за користування цими коштами і грошовими коштами у розмірі 109 000,00 доларів США.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, обґрунтовано виходив із того, що між сторонами наявні боргові зобов`язання, які відповідач не заперечує, однак належним чином не виконує. А тому на користь позивача підлягає стягненню сума основного зобов`язання та проценти за користування грошовими коштами. Заперечення відповідача про те, що він повернув суму боргу у розмірі 129 000,00 доларів США, спростовуються наявними у справі доказами, з яких вбачається, що ця сума коштів була перерахована відповідачем за умовами договору про надання послуг № 2/10, укладеного 28 серпня 2011 року між компанією «Belatex Limited» та ОСОБА_1 . Крім цього, у розписках, складених ОСОБА_2 у серпні 2014 року, також зазначено про суму боргу у розмірі 242 000,00 доларів США та проценти, які він має сплатити, однак нічого не вказано про 129 000,00 доларів США.

Колегія суддів касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відповідач має найбільш тісний зв`язок із правом Російської Федерації і тому спірні правовідносини мають регулюватися саме правом останньої.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, визнав, що у цій справі наявний іноземний елемент і встановив підсудність справи Приморському районному суду м. Одеси. Такий висновок суду обґрунтовано тим, що згідно з листом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 11 грудня 2015 року відповідач 01 жовтня 1998 року отримав паспорт громадянина України, має ідентифікаційний номер платника податків в Україні, згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому належить квартира за адресою його реєстрації в Україні, на час відкриття провадження у справі відповідач проживав та мав зареєстроване місце постійного проживання по АДРЕСА_1 (що відноситься до адміністративних меж Приморського району м. Одеси). У матеріалах справи є документи на підтвердження того, що відповідач має, крім громадянства України, також громадянство Російської Федерації: довіреності від 01 серпня 2017 року, від 05 червня 2018 року, а також рішення обласного суду м. Вуковар (Республіка Хорватія) від 12 червня 2016 року.

Враховуючи наявність у справі іноземного елемента, колегія суддів для перевірки правильності визначення судами попередніх інстанцій підсудності справи та застосовуваного матеріального права вважає за доречне застосувати положення Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною та Російською Федерацією.

Частиною першою статті 20 Конвенції визначено загальне правило міжнародної підсудності, відповідно до якого позови до осіб, які мають місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, подаються, незалежно від їх громадянства, в суди цієї Договірної Сторони.

Право, що підлягає застосуванню до договірних зобов`язань, визначається колізійною нормою статті 41 Конвенції, відповідно до якої права та обов`язки сторін по угоді визначаються за законодавством місця її здійснення, якщо інше не передбачено угодою сторін. У наявних у матеріалах справи копіях договору грошової позики від 25 грудня 2013 року, розписок від 14 серпня 2014 року, які були належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, чітко встановлено місце їх укладення - «м. Одеса».

Враховуючи вищевикладене, висновки судів попередніх інстанцій щодо підсудності справи та її вирішення по суті за правом України є правильними.

Згідно із статтею 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів та зводяться до незгоди відповідача з ухваленими судовими рішеннями.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ВСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 05 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Ю. В.Черняк