Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.08.2019 року у справі №361/7299/15

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 361/7299/15-ц

провадження № 61-14137св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

треті особи - Служба у справах дітей та сім`ї Броварської міської ради Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2016 року у складі судді Петришин Н. М. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 травня 2016 року у складі колегії суддів: Волохова Л. А., Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Броварської міської ради Київської області, про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою, незавершеним будівництвом житловим будинком та вселення.

В обґрунтування позову зазначила, що 17 серпня 2001 року між нею та ОСОБА_4 укладений шлюб, зареєстрований у відділі реєстрації актів громадянського стану Броварського міського управління юстиції Київської області, актовий запис № 325. За час шлюбу у сторін народилося двоє доньок: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Протягом останніх років до звернення із цим позовом між сторонами почали виникати конфлікти та негаразди внаслідок дій відповідача, який постійно вчиняв сварки та скандали, забирав із дому спільні речі та був відсутнім вдома по декілька місяців. Під час перебування позивача на лікуванні, 29 вересня 2015 року, відповідач вигнав із спільного будинку матір позивача ОСОБА_6 , а 01 жовтня 2015 року він вигнав із будинку позивача разом із дітьми. Щодо таких дій позивач зверталась із заявою до міліції. Також відповідач замінив замки на вхідних дверях та хвіртці, змінив пароль сигналізації в будинку, що не дає можливості користуватись будинком. Земельна ділянка по АДРЕСА_1 , на якій знаходиться спірний будинок, належить на праві власності сторонам на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 лютого 2008 року за № 415.

Посилаючись на викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд зобов`язати відповідача не чинити їй та її малолітнім дітям: ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , перешкод у користування земельною ділянкою, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , шляхом надання їй ключів від хвіртки, воріт та дверей паркану, а також паролів від сигналізації; зобов`язати відповідача не чинити їй та її малолітнім дітям перешкод у користуванні незавершеним будівництвом житловим будинком (100 % готовності) із прибудинковою територією, що знаходяться на АДРЕСА_1 , шляхом надання їй ключів від хвіртки воріт та дверей будинку, а також паролів від сигналізації в будинку; вселити її разом із малолітніми дітьми в незавершений будівництвом житловий будинок (100 % готовності) із прибудинковою територією.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Указане рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права щодо зобов`язання відповідача не чинити їй та малолітнім дітям перешкод щодо користування незавершеним будівництвом житлового будинку (100 % готовності) із прибудинковою територією, що знаходяться на АДРЕСА_1 , не відповідає способам захисту порушеного права, передбаченого статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в системному зв`язку зі статтями 331, 182 ЦК України. Законом встановлено заборону користування (експлуатацію) будь-яким об`єктом будівництва, який не прийнятий в експлуатацію, що відповідно є підставою для відмови позивачу в задоволенні позовної вимоги щодо її вселення разом із дітьми та усунення перешкод у користуванні незавершеним будівництвом житловим будинком, не введеним в експлуатацію. Жодних належних та допустимих доказів про вчинення відповідачем перешкод позивачу і її дітям у користуванні земельною ділянкою суду не надано.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2016 року залишено без змін.

Указане рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи та надані сторонами докази, правильно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, і ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У червні 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 травня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог позову ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають дійсним обставинам справи та не ґрунтуються на всебічному і повному аналізі обставин справи в їх сукупності. Суди помилково вважали, що постанова відділу державної виконавчої служби від 01 грудня 2015 року про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із виконанням ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2015 року у справі № 361/7130/15ц свідчить про відсутність перешкод для позивача з боку відповідача у користуванні спірною земельною ділянкою сторін. Суди безпідставно не прийняли до уваги пояснення свідків, представника позивача та формально підійшли до вирішення справи.

У лютому 2017 року від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 надійшли заперечення на зазначену касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, та залишити в силі оскаржувані рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 травня 2016 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи № 361/7299/15-ц із Броварського міськрайонного суду Київської області та надано учасникам справи строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу України).

У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року провадження № 61-14137ск18 призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю.

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 підлягає задоволенню із таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 серпня 2001 року відділом реєстрації актів громадянського стану Броварського міського управління юстиції Київської області зареєстрований шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , після укладення шлюбу прізвище дружини визначено як « ОСОБА_9 ».

22 січня 2007 року у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_2

20 лютого 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу набули у спільну власність земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

На вказаній земельній ділянці сторонами, без будь-якої дозвільної документації на здійснення будівництва, зведено житловий будинок з прибудовами та гаражем-літньою кухнею, який не введений в експлуатацію.

До матеріалів справи додано акт допуску № 10 на підключення до електричної мережі електроустановки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , копію договору про користування електричною енергією за вказаною адресою від 06 серпня 2010 року та копію договору з постачання природного або скрапленого газу до приватного будинку опалювальною площею 148 кв. м.

Із копії паспорта ОСОБА_1 вбачається, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Матеріалами справи встановлено, що за цією адресою також зареєстровані: ОСОБА_4 та діти - ОСОБА_2 і ОСОБА_3

Висновком ДІМ Броварського МВ від 11 листопада 2015 року про результати перевірки за заявами ОСОБА_6 від 29 вересня 2015 року, ОСОБА_1 від 01 та 07 жовтня 2015 року, показами свідків встановлено, що 29 вересня 2015 року відбувся конфлікт між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , внаслідок якого останній вигнав із житлового будинку ОСОБА_6 01 жовтня 2015 року ОСОБА_1 , приїхавши до будинку, побачила, що замки на вхідних дверях поміняні, а ОСОБА_4 повідомив їй, що не хоче, щоб дружина до розподілу спільного майна проживала у будинку.

02 листопада 2015 року працівниками служби у справах дітей та сім`ї проведено обстеження житлово-побутових умов проживання дітей за адресою: АДРЕСА_2 , де встановлено, що помешкання не облаштоване для проживання дітей, відсутні продукти харчування. На час перевірки діти проживають у бабусі за адресою: АДРЕСА_3 .

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2015 року у справі № 361/7130/15ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, вжито заходів забезпечення позову, у тому числі шляхом заборони ОСОБА_4 перешкоджати ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою та незавершеним будівництвом житловим будинком (100 % готовності), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з висновком ДІМ Броварського МВ від 06 листопада 2015 року за результатами розгляду зави ОСОБА_1 від 05 листопада 2015 року та заяви ОСОБА_4 від 05 листопада 2015 року вбачається, що ОСОБА_1 прибула до спірного домоволодіння, проте у неї відсутні ключі від домоволодіння, тому вона перелізла через паркан, з метою потрапити до будинку, але він був зачинений.

До органів внутрішніх справ вона звернулась із метою фіксації зазначеної події. Водночас ОСОБА_4 дізнався від охорони, що ОСОБА_1 перелізла через паркан на територію домоволодіння, тому звернувся до органів внутрішніх справ із метою фіксації цієї події.

11 листопада 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Броварського міського управління юстиції прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2015 року у справі № 361/7130/15ц.

01 грудня 2015 року державним виконавцем ВДВС Броварського МУЮ прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статей 49, 50 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із виконанням ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2015 року у справі № 361/7130/15ц у повному обсязі.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано, рішення набрало законної сили.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовуОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права щодо зобов`язання відповідача не чинити їй та малолітнім дітям перешкод щодо користування незавершеним будівництвом житлового будинку (100 % готовність) із прибудинковою територією, які знаходяться на АДРЕСА_1 , не відповідає способам захисту порушеного права, передбаченого статтею 16 ЦК України в системному зв`язку із статтями 331, 182 ЦК України.

Суд дійшов висновку про те, що законом встановлено заборону користування (експлуатацію) будь-яким об`єктом будівництва, який не прийнятий в експлуатацію, що відповідно є підставою для відмови в задоволенні вимоги щодо вселення позивача разом із дітьми та усунення перешкод у користуванні житловим будинком, що не введений в експлуатацію.

Також суд дійшов висновку про те, що жодних належних та допустимих доказів про вчинення відповідачем перешкод позивачу та її дітям у користуванні земельною ділянкою суду не надано.

Верховний Суд не погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Закріплений в нормативно-правових актах принцип непорушності права приватної власності означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Конституція України у частині третій статті 47 проголошує, зокрема, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (пункт 1 статті 8 Конвенції).

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Загальні положення про право власності викладені у главі 23 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

За змістом частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Положеннями статті 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об`єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Разом з тим, у розумінні статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Висновки за результатами розгляду справи

Верховний Суд наголошує, що розгляд цієї справи повинен відбуватися, зокрема, у контексті рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», в якому викладені загальні принципи тлумачення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла, та справи «Німітц проти Німеччини», в якій зазначено про неможливість звуження поняття «житло».

Європейський суд з прав людини констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зав`язків із конкретним місцем».

Поняття «житло», що використовується в статті 8 Конвенції тлумачиться Європейським судом з прав людини набагато ширше, ніж місце для проживання фізичної особи і, за певних обставин, може охоплювати також самочинне будівництво, офісні приміщення, складські приміщення, місця для тимчасового перебування тощо.

У доктрині цивільного та житлового права України також виділено низку суттєвих ознак житла, зокрема: воно призначене для постійного проживання; придатне для постійного проживання; є постійним місцем проживання фізичних осіб; є приміщенням за конструктивними особливостями (є обмеженим стінами, стелею та підлогою, має вхід, вихід та вікна).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач є співвласником земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Житловий будинок, який знаходиться на вказаній земельній ділянці та споруджений сторонами, хоча і не введений в експлуатацію, проте повністю придатний для проживання, що підтверджується письмовими доказами у справі, зокрема до нього проведено всі необхідні комунікації (газ, електроенергію, водопостачання, каналізацію тощо), виконано всі внутрішні роботи щодо оздоблення приміщень, виготовлено всю технічну документацію, збудовано поряд гаражі та інші господарські споруди, будинок огороджено цегляним парканом та здійснено багаторічні насадження.

Крім того, як стверджувала позивач та не заперечував відповідач під час розгляду справи, сторони з їхніми малолітніми дітьми вже використовували цей об`єкт для проживання протягом тривалого часу.

Таким чином, Верховний Суд вважає підтвердженим наявними у матеріалах справи доказами факт того, що загаданий житловий будинок: призначений для постійного проживання; придатний для постійного проживання; є постійним місцем проживання сторін протягом тривалого часу та повноцінним приміщенням за конструктивними особливостями.

Висновки судів та посилання відповідача на відсутність державної реєстрації спірного житлового будинку та недоведеність факту введення його в експлуатацію не можуть бути підставою для позбавлення позивача та її малолітніх дітей права на житло, а є лише свідченням бездіяльності відповідача, як замовника будівництва, щодо проведення установленої законом процедури оформлення цієї нерухомості.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо вселення у спірний будинок, чим порушили право на повагу до житла в розумінні статті 8 Конвенції.

Суди дійшли помилкового висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту є неправильним, оскільки лише шляхом вселення до указаного будинку можливо забезпечити належний захист прав позивача та її малолітніх дітей.

Водночас за результатами детального аналізу наявних у справі доказів та наведених у касаційній скарзі доводів Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення інших похідних позовних вимог ОСОБА_1 , а саме щодо зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні спільною земельною ділянкою та житловим будинком.

Викладене свідчить про те, що судами встановлено всі обставини справи, проте неправильно застосовано норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи. Тому рішення судів підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок Верховного Суду щодо суті касаційної скарги,ОСОБА_4 зобов`язаний відшкодувати ОСОБА_1 сплачений нею за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг судовий збір у розмірі 1 924,44 грн (487,20 грн + 267,96 грн + 1 169,28 грн).

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Броварської міської ради Київської області, про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою, незавершеним будівництвом житловим будинком та вселення задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 та її малолітнім дітям: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , шляхом надання їй ключів від хвіртки воріт та дверей паркану, а також паролів від сигналізації в будинку.

Зобов`язати ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 та її малолітнім дітям: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перешкод у користуванні незавершений будівництвом житловий будинок (100 % готовність) із прибудинковою територією, що знаходяться на АДРЕСА_1 , шляхом надання їй ключів від хвіртки воріт та дверей будинку, а також паролів від сигналізації в будинку.

Вселити ОСОБА_1 та її малолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в незавершене будівництво житлового будинку (стадія готовності 100 %) із прибудинковою територією, яке знаходяться на АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 924,44 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик