Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 2-1361/11

провадження № 61-9146св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Виконавчий комітет Одеської міської ради, Житлово-будівельний кооператив «Жовтневий-23», Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, Приватний нотаріус Брандіс Алла Борисівна, ОСОБА_1 ,

треті особи: Приморський районний відділ Одеського міського управління Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Одеській області, Приморський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2015 року у складі судді Погрібного С. О. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 11 травня 2016 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Парапана В. Ф., Панасенкова В. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий-23», Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, Приватного нотаріуса Брандіс А. Б., третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсною довідки про сплату паю, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання нікчемним договору, зобов`язання вчинити певні дії та повернення майна, що вибуло з володіння.

Позов мотивовано тим, що між позивачем та ОСОБА_3 08 лютого 1986 року укладений шлюб. На момент укладання шлюбу в подружжя не було власного житла, тому сторони вступили в Житлово будівельний кооператив «Жовтневий-23» (далі - ЖБК «Жовтневий-23») з метою придбання квартири. 01 червня 1991 року шлюб між ними було розірвано. 04 березня 1992 року Приморський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким розділив пай у розмірі 12 395,49 карбованців, що був внесений на ім`я ОСОБА_3 у ЖБК «Жовтневий-23», між позивачем та колишньою дружиною, визнавши за ОСОБА_1 право на частку пайового внеску в розмірі 2 357,19 (радянських) карбованців, за відповідачкою - право на частку цього паю в розмірі 10 038,30 карбованців. На момент прийняття рішення судом пайові внески за вказану кооперативну квартиру були сплачені в повному обсязі, а тому, згідно з положеннями статті 15 Закону України «Про власність», що діяв на момент існування вказаних правовідносин, сторони набули право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . У квітні 2006 року позивачу стало відомо, що 29 листопада 2004 року відповідач на підставі договору купівлі-продажу продала ОСОБА_4 спірну квартиру, а 23 грудня 2004 року Приморський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, згідно з яким позивача було виписано з квартири. Відчуження вказаної квартири стало можливим унаслідок того, що відповідач, яка була членом ЖБК «Жовтневий-23» та на чиє ім`я був оформлений пай, неправомірно отримала від керівництва ЖБК довідку від 13 вересня 2004 року № 12 про сплату нею паю у повному обсязі. На підставі цієї довідки відповідач отримала свідоцтво про право власності на спірну квартиру на своє ім`я, що й надало їй можливість надалі здійснити її відчуження.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив визнати недійсною довідку від 13 вересня 2004 року № 12, видану ЖБК «Жовтневий-23» ОСОБА_3 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 15 листопада 2004 року; визнати нікчемними договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , а також договір купівлі-продажу між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 ; зобов`язати КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», надалі - КП «БТІ» Одеської міської ради, виключити з реєстру прав власності на нерухоме майно запис про ОСОБА_4 , як про власника квартири АДРЕСА_1 , а також запис про ОСОБА_2 , як наступного власника цієї квартири; визнати нікчемною згоду чоловіка ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на продаж квартири, яка засвідчена приватним нотаріусом Левченко Н. А. від 29 листопада 2004 року за № 8037; повернути майно, яке вибуло з володіння позивача, - квартиру АДРЕСА_1 ; вселити ОСОБА_1 у спірну квартиру та заборонити ОСОБА_2 чинити позивачу перешкоди в користуванні власністю.

У жовтні 2007 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Приморський районний відділ Одеського міського управління Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Одеській області, Приморський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження квартирою, визнання особи такою, яка втратила право користування квартирою.

Позов мотивовано тим, що вона є власницею спірного приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 30 серпня 2005 року. 23 березня 2012 року ОСОБА_1 була поновлена реєстрація місця проживання за адресою спірної квартири. Разом з тим факт реєстрації місця проживання ОСОБА_1 створює перешкоди їй як власниці цього майна в здійсненні нею права користування, володіння та розпорядження належним майном.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила визнати ОСОБА_1 таким, який втратив право користування спірною квартирою, усунути їй перешкоди в праві користування квартирою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане 15 листопада 2004 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі довідки Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий-23» від 13 вересня 2004 року № 12, - у частині визначення особи власника цього майна, встановивши, що співвласниками цієї квартири є ОСОБА_3 з розміром належної їй частки в праві спільної часткової власності рівній 4/5 частинам, а також ОСОБА_1 з розміром належної йому частки в праві спільної часткової власності рівній 1/5 частині. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 у приватну власність ОСОБА_1 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 70,3 кв. м, житловою 42,6 кв. м. Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 . Заборонено ОСОБА_2 створювати ОСОБА_1 перешкоди в користуванні та проживанні у квартирі АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження квартирою, визнання особи такою, яка втратила право користування квартирою відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підставою набуття ОСОБА_1 права власності на частину квартири АДРЕСА_1 є сплата ним певної суми паю та формування певного паєнакопичення, а також, що саме факт сплати подружжям суми паю та набрання чинності статті 15 Закону України «Про власність» призвели до виникнення в ОСОБА_1 та ОСОБА_3 права спільної власності на квартиру.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 11 травня 2016 року Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2015 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 217 ЦПК України визначено порядок виконання рішення суду, зазначивши, що це рішення суду є підставою для зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є майно, яке було нажите ними до 15 травня 1991 року до розірвання шлюбу. Отже, квартира, стала об`єктом права власності лише з 20 листопада 1991 року, тобто вже після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , і тому не є об`єктом права спільної власності подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий-23», Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, приватного нотаріуса Брандіс А. Б. про визнання недійсною довідки про сплату паю, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання нікчемним договору, зобов`язання вчинити певні дії та повернення майна, що вибуло з володіння, третя особа - ОСОБА_2 , та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Приморський районний відділ Одеського міського управління Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Одеській області, Приморський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження квартирою, визнання особи такою, яка втратила право користування квартирою, призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

14 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання, заяви та доповнення до позовної заяви подані ОСОБА_1 Також суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_3 сплатила ОСОБА_1 його частину паю. Крім того, ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності, згідно із яким квартира АДРЕСА_1 стала належати їй на праві приватної власності з порушенням вимог чинного законодавства України. Також суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що спільне майно подружжя належить їм на праві спільної власності.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у яких вона просила залишити оскаржуване судове рішення без змін, оскільки воно прийняте при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 лютого 1986 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений шлюб.

Під час перебування в шлюбі сторони вступили в ЖБК «Жовтневий-23» з метою придбання квартири.

04 червня 1991 року шлюб між сторонами розірвано.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 1992 року розділено пай (паєнакопичення) у розмірі 12 395,49 рублів, що був внесений на ім`я ОСОБА_3 у ЖБК «Жовтневий-23», між сторонами, визнавши за ОСОБА_1 право на частку пайового внеску в розмірі 2 357,19 карбованців, за ОСОБА_3 - право на частку в розмірі 10038,3 карбованців.

13 вересня 2004 року на ім`я ОСОБА_3 головою ЖБК «Жовтневий-23» видано довідку № 12, згідно із якою визначено, що відповідач проживала у квартирі АДРЕСА_1 та нею сплачено пай за кооперативну квартиру в повному обсязі 20 листопада 1991 року в сумі 12 061,73 карбованців.

На підставі зазначеної довідки 15 листопада 2004 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності, згідно із яким квартира АДРЕСА_1 стала належати їй на праві приватної власності.

Надалі згідно з договором купівлі-продажу від 29 листопада 2004 року ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 купив зазначену квартиру.

Згідно з договором купівлі-продажу від 30 серпня 2005 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 придбала спірну квартиру АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про власність» право власності на квартиру набуває член Житлово-будівельного кооперативу, якій повністю сплатив за неї свій пайовий внесок.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про власність» яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, майно є спільною сумісною власністю подружжя, якщо воно нажите подружжям під час шлюбу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано 15 травня 1991 року.

Згідно з довідками ЖБК «Жовтневий-23» від 08 червня 2000 року № 16 та від 22 листопада 2007 року № 35, а також згідно з копією платіжного доручення від 20 листопада 1991 року № 184, пай за спірну квартиру був повністю сплачений ОСОБА_3 20 листопада 1991 року.

Отже, квартира, стала об`єктом права власності лише з 20 листопада 1991 року, тобто вже після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , і тому об`єктом права спільної власності подружжя, не є.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є майно, яке було нажите ними до 15 травня 1991 року.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про те, що на підставі вищевикладеного в ОСОБА_1 не виникло право власності на частину вищевказаної квартири, а виникло право лише на відповідну частину паєнакопичення.

Зазначені обставини встановлено рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 1992 року, за яким за ОСОБА_1 було визнане право не на частину квартири, а на частину пайового внеску.

Крім того, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 1992 рокусвідчить про наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спору про розподіл майна подружжя ще в 1992 року.

Згідно пункту 43 Примірного Статуту ЖБК, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 30 квітня 1985 року № 186 та пункту ХХХIII статуту ЖБК «Жовтневий-23», у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що поділ квартири між членом житлово-будівельного кооперативу і його подружжям допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя можливо виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири проводиться за згодою між колишнім подружжям, а за браком згоди - за рішенням суду. Угода між колишнім подружжям про поділ паю є обов`язковою для кооперативу і виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів при вирішенні питання про членство іншого з подружжя в кооперативі. За наявності рішення суду про поділ паю особа визнається членом кооперативу з моменту набрання рішенням суду законної чинності. Якщо поділити квартиру неможливо, один із колишнього подружжя, за яким визнано право на частину паєнагромадження, має право вимагати від другого, який є членом житлово-будівельного кооперативу, виплати йому суми, що відповідає його частині паєнагромадження. Після одержання зазначеної компенсації він зобов`язаний звільнити займане приміщення, а в разі відмови - підлягає виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 04 березня 1992 року здійснено поділ спільного майна подружжя, зокрема, поділ паю в розмірі 12395,49 рублів (карбованців), що був внесений на ім`я ОСОБА_3 у ЖБК «Жовтневий-23», між сторонами, яким визнано за ОСОБА_1 право на частку пайового внеску в розмірі 2 357,19 рублів (карбованців), за ОСОБА_3 право на частку в розмірі 10 038,3 рублів (карбованців).

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 04 березня 1992 року ніким не оскаржено. ОСОБА_1 не звертався до ОСОБА_3 з вимогами про вселення та поділ спірної квартири.

ОСОБА_1 залишив спірну квартиру і став мешкати за іншою адресою, за якою 13 квітня 2007 року отримав частку в праві власності.

Дії ОСОБА_1 щодо добровільного виселення зі спірної квартири, відсутності з його боку жодної претензії до колишньої дружини з 1992 року до 2007 року свідчать саме про вирішення спору між подружжям.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що за поясненнями свідка ОСОБА_7 , яка була на той час головою ЖБК «Жовтневий-23», ОСОБА_3 , на виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси від 04 березня 1992 рокусплатила ОСОБА_1 його частину паю, у зв`язку з чим він і не проживав у спірній квартирі до 2007 року та з претензіями до ОСОБА_3 , не звертався.

Відповідно до акта від 22 вересня 2014 року № 10, який склали та підписали понад двадцять мешканців будинку АДРЕСА_1 , у якому розташована вищевказана квартира, проживаючих у вказаному будинку із самого його заснування з 1990 року, ОСОБА_1 у вищевказаній квартирі ніколи не проживав (т. 3, а.с. 202).

Таким чином, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин статтю 388 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати майно від добросовісного набувача у випадку, якщо воно вибуло з володіння власника поза його волею, іншим шляхом, оскільки для застосування цієї статті в цьому випадку немає підстав, а тому вищевказана квартира не може бути витребувана від ОСОБА_2

ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, а тому є власницею квартири АДРЕСА_1 .

У вищевказаній спірній квартирі зареєстроване місце проживання колишнього чоловіка колишньої власниці вказаної квартири, ОСОБА_1 .

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що вселивши позивача в спірну квартиру, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в цій квартирі проживають та зареєстровані ОСОБА_2 зі своїми неповнолітніми дітьми, 1999 року народження та 2015 року народження, які є дітьми різними за статтю й не можуть проживати в одній кімнаті відповідно до чинного законодавства.

Вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не довів, що він є належним власником спірної квартири або її частки, а тому позовні вимоги про витребування квартири та вселення є безпідставними.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їхньому вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

ОСОБА_1 не був членом сім`ї власника спірного приміщення на момент продажу квартири ОСОБА_3 та не є членом сім`ї ОСОБА_2 .

Отже, вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов`язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім`ї колишнього власника у разі зміни власника квартири, то у зв`язку з відчуженням колишнею власницею своєї квартири і припиненням з цих причин її права власності на цю квартиру та враховуючи те, що при зміні власників квартири ОСОБА_1 не набув самостійного права на житло з підстав, передбачених законом, припинилося і право користування ОСОБА_1 цією квартирою.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_3 сплатила ОСОБА_1 його частину паю є необґрунтованими, зазначені доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень щодо розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частиною першою статті 400 ЦПК України, оскільки потребує оцінки/переоцінки доказів у справі.

Також доводи касаційної скарги про те, що квартира АДРЕСА_1 є спільним майном подружжя є безпідставними, оскільки рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 1992 року за ОСОБА_1 , було визнане право не на частину квартири, а на частину пайового внеску.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі та були предметом оцінки в судах попередніх інстанцій.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 11 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк