Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.09.2019 року у справі №686/2073/19

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 686/2073/19-ц

провадження № 61-17026св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропартнер - 1»,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру в Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропартнер - 1» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 липня 2019 року у складі судді Гавриленка Р. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 29 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропартнер-1» (далі - ТОВ «Агропартнер-1») звернулося до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування наказу про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність, скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 01 серпня 2008 року між Дочірнім сільськогосподарським підприємством «Агропартнер» (далі - ДСП «Агропартнер»), правонаступником якого є ТОВ «Агропартнер-1», та Хмельницькою районною державною адміністрацією Хмельницької області (далі - Хмельницька РДА) укладений договір оренди земельних ділянок № НОМЕР_1 , за умовами якого Хмельницька РДА передала ДСП «Агропартнер» у строкове платне користування дві земельні ділянки загальною площею 70,00 га, розташовані за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, строком на 10 років. Цей договір зареєстровано в Державному реєстрі земель, про що 06 серпня 2008 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі вчинено запис за № 040874300002. До цього часу позивач користується земельною ділянкою та використовує її для товарного сільськогосподарського виробництва. Наказом ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області від 14 березня 2016 року № 22-5500-СГ затверджений проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6825084800:03:007:0007, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності. На підставі цього наказу, 16 березня 2016 року державним реєстратором зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку. За договором купівлі-продажу від 14 липня 2016 року ОСОБА_1 продав її ОСОБА_2 . Оспорюваний наказ Держгеокадастру є незаконним, оскільки передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка входила до складу земельної ділянки, яка відповідно до договору оренди земельних ділянок від 01 серпня 2008 року № НОМЕР_1 перебувала в користуванні позивача та не була вільною. Всупереч вимог закону, ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області відчужило орендовану земельну ділянку державної власності без згоди на це орендаря, що призвело до порушення прав останнього.

Посилаючись на викладене, ТОВ «Агропартнер-1»просило визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області від 14 березня 2016 року № 22-5500-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 березня 2016 року № 28836391 щодо земельної ділянки кадастровий номер 6825084800:03:007:0007.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 липня 2019 року у задоволенні позову ТОВ «Агропартнер-1» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області з пропозицією поновлення договору оренди земельних ділянок від 01 серпня 2008 року № НОМЕР_1, 18 червня 2018 року, тобто з порушенням строку, передбаченого договором, не надали усіх передбачених документів. Більше того, ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області повідомило про ці обставини листом та про свої заперечення щодо поновлення строку, проте позивачем не оскаржено такі дії/рішення Управління, відповідно суд не вбачає підстав для задоволення позову за таких обставин, оскільки позивач не дотримався процедури поновлення договору оренди, відповідно прийняття спірних рішень жодним чином не порушує прав позивача.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 29 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що після закінчення строку дії договору оренди, ТОВ «Агропартнер-1» продовжувало користуватися виділеними земельними ділянками, а протягом одного місяця після закінчення строку договору ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області не направило позивачеві лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди. Натомість, у справі відсутні докази про те, що у цей період ТОВ «Агропартнер-1» належно виконувало обов`язки за умовами договору оренди землі. ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області і ТОВ «Агропартнер-1» не уклали додаткової угоди про поновлення договору оренди, разом із тим позивач не оскаржив цю відмову до суду. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договір оренди земельних ділянок від 01 серпня 2008 року № НОМЕР_1 припинено, а підстави для його поновлення відсутні. У позові ТОВ «Агропартнер-1» просить суд скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та рішення про державну реєстрацію прав останнього. При цьому позивач не оскаржує подальші правочини щодо спірної земельної ділянки (договори купівлі-продажу та оренди) і не заявляє вимоги до ОСОБА_2 , ФГ «Левада-2012», ОСОБА_3 про недійсність цих правочинів. Враховуючи встановлену законом (статтею 204 ЦК України) презумпцію правомірності правочину, а також факт припинення речового права ТОВ «Агропартнер-1» на орендовану земельну ділянку на час його звернення до суду з позовом, задоволення цих вимог не призведе до поновлення порушеного права позивача. ТОВ «Агропартнер-1» обрало неефективний спосіб захисту порушеного цивільного права, внаслідок чого, заявлений ним позов не підлягає задоволенню. Крім того, у частині вирішення позову щодо скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов, таким належним способом може бути скасування запису про проведення державної реєстрації права. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року (справа № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися нижчестоящими судами при застосуванні норм права. Висновок суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість позову ТОВ «Агропартнер-1» є правильним, а доводи апеляційної скарги про належність обраного позивачем способу захисту порушеного права не відповідають закону.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У вересні 2019 року ТОВ «Агропартнер-1» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 липня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 серпня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що зловживаючи своїм правом та діючи з метою порушення права позивача як на оренду землі так і на поновлення дії договору, ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області ще до закінчення договору оренди одночасно надав дозвіл 15 фізичним особам, які не мали наміру обробляти землю, розробити технічну документацію на орендовану ТОВ «Агропартнер-1» земельну ділянку затвердив її та передав у власність по 2 га, у тому числі ОСОБА_1 , який отримав її виключно з метою продажу. Суд, встановивши факт порушення права позивача, який полягав у відчуженні земельної ділянки із складу орендованих земель у період дії договору без згоди орендаря, мав застосувати положення законодавства та відновити право орендаря, який у свою чергу, в законний спосіб мав би право на поновлення договору оренди на новий строк. Питання поновлення чи припинення договору оренди землі не є предметом спору, оскільки позивач вважає, що спір повинен бути вирішений виключно за вимогами позову, а саме суд має надати оцінку діям відповідачів у момент видачі наказу та саме у той момент встановити факт порушеного права, а отже, повинен його поновити.

У листопаді 2019 року ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що договір оренди земельних ділянок припинив свою дію та не поновлений на новий строк, а тому ТОВ «Агропартнер-1» із 06 серпня 2018 року не є орендарем земельних ділянок, які були об`єктом оренди згідно з договором оренди. Крім того, управління правомірно та у спосіб, встановлений чинним законодавством розпорядилося спірною земельною ділянкою при передачі її у власність відповідачу, по-друге, особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря, і по-третє, позивачем не додано жодного доказу того, що договір оренди земельних ділянок на момент звернення до суду є поновленим, і його порушене право підлягає захисту в судовому порядку.

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що при видачі спірною наказу згідно з вимогами статті 118 ЗК України, підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а також у погодженні та затвердженні такого проекту у ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області не було. Для передачі спірної земельної ділянки безоплатно у власність фізичній особі ОСОБА_1 , отримання згоди з орендарем за строковим договором оренди землі законодавством, не передбачено. ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області як розпорядник земельної ділянки, рішення про її продаж не приймав, а розпорядилося нею шляхом надання безоплатно у власність ОСОБА_1 в межах норми для ведення особистого селянського господарства, тому частина четверта статті 9 Закону України «Про оренду землі» не може застосовуватися до спірних правовідносин та посилання позивача на неї є безпідставним.

У листопаді 2019 року ТОВ «Агропартнер-1» подало клопотання про врахування правової позиції Верховного суду у складі Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 20 лютого 2019 року в справі № 904/792/18.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

01 серпня 2008 року між Хмельницькою районною державною адміністрацією та Дочірнім сільськогосподарським підприємством «Агропартнер» (далі - ДСП «Агропартнер»), правонаступником якого є ТОВ «Агропартнер-1», на підставі розпорядження від 29 травня 2008 року № 642/08-р укладений договір оренди земельних ділянок № НОМЕР_1 , за умовами якого ДСП «Агропартнер» одержало у строкове платне користування земельні ділянки державної власності загальною площею 70,00 га, розташовані за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Цей договір зареєстровано в Державному реєстрі земель, про що 06 серпня 2008 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі вчинено запис за № 040874300002.

Згідно з пунктом 3.2 договору оренди, договір укладено строком на 10 років, починаючи з дати його реєстрації. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження строку дії договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення.

Тобто, вказаний договір діє до 06 серпня 2018 року, оскільки момент укладення договору, а отже, і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору.

Під час дії вказаного договору оренди земельної ділянки, тобто за два роки до його закінчення, наказом ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області від 14 березня 2016 року № 22-5500-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6825084800:03:007:0007, розташовану за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області та призначену для ведення особистого селянського господарства.

На підставі цього наказу, 16 березня 2016 року державним реєстратором Реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницької області Чукань Т. М. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку. Запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 березня 2016 року № 28836391.

За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14 липня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Макухіною О. Г. (реєстраційний № 1373), ОСОБА_1 продав указану земельну ділянку ОСОБА_2

14 липня 2016 року між ОСОБА_2 та Фермерським господарством «Левада-2012» (далі - ФГ «Левада-2012») укладений договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_2 передала ФГ «Левада-2012» у строкове платне користування земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6825084800:03:007:0007, розташовану за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, для вирощування товарної сільськогосподарської продукції строком на 49 років.

27 лютого 2019 року державний реєстратор Хмельницької міської ради Гурницька О. В. зареєструвала право оренди земельної ділянки, набуте ФГ «Левада-2012» за вказаним договором, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про речове право 30535596.

18 червня 2018 рокуТОВ «Агропартнер-1» повідомило ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк. При цьому до листа-повідомлення № 2073/1 ТОВ «Агропартнер-1» додало проект додаткової угоди.

У листі від 16 липня 2018 року № 19-22-0.6-4702/2-18 ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області висловило заперечення проти поновлення договору оренди землі через сплив строку повідомлення орендарем про намір продовжити дію договору та відсутність усіх належних документів.

У суді сторони визнали, що після закінчення строку договору оренди ТОВ «Агропартнер-1» продовжувало користуватися виділеними земельними ділянками, а протягом одного місяця після закінчення строку договору ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області не направило позивачеві лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди.

За договором купівлі-продажу від 04 березня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Гайдамакою О. В. (реєстраційний № 221), ОСОБА_2 продала вказану земельну ділянку ОСОБА_3 .

Згідно з висновком земельно-технічної експертизи від 25 червня 2018 року № 17/18-26, земельна ділянка площею 2,0000 га, кадастровий номер 6825084800:03:007:0007, яка на підставі наказу ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області від 14 березня 2016 року № 22-5500-СГ надана у власність ОСОБА_1 , накладається на земельну ділянку площею 70,0 га, яка за договором оренди земельних ділянок від 01 серпня 2008 року № НОМЕР_1 передана в оренду ДСП «Агропартнер», площею 1,9243 га: зі сторони лівої межі на відстані 110,32 м, зі сторони правої межі на відстані 154,73 м.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області і ТОВ «Агропартнер-1» не уклали додаткової угоди про поновлення договору оренди, разом із тим позивач не оскаржив цю відмову до суду. За таких обставин, договір оренди земельних ділянок від 01 серпня 2008 року № НОМЕР_1 припинено, а підстави для його поновлення відсутні. У позові ТОВ «Агропартнер-1» просило суд скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та рішення про державну реєстрацію прав останнього. При цьому позивач не оскаржує подальші правочини щодо спірної земельної ділянки (договори купівлі-продажу та оренди) і не заявляє вимоги до ОСОБА_2 , ФГ «Левада-2012», ОСОБА_3 про недійсність цих правочинів. ТОВ «Агропартнер-1» обрало неефективний спосіб захисту порушеного цивільного права, внаслідок чого, заявлений ним позов не підлягає задоволенню.

Щодо способу захисту порушених прав

За змістом статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13, підстав відступити від зазначеного висновку не встановлено.

Принцип ефективності закріплений і у діючому ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ця стаття містить вимогу надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), N 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія ОСОБА_5 проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, тобто вирішення питання про встановлення факту спільного проживання сторін є доцільним та ефективним як спосіб захисту у випадку визнання майна спільним майном сторін.

Відповідно до частини дев`ятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно з частинами першою-другою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Частиною десятою статті 79-1 ЗК України передбачено, що державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера відповідно до частини четвертої статті 79-1 ЗК України.

Водночас, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, та як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, земельні ділянки, які були предметом договору оренди, на підставі наказів ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для передачі у приватну власність, передані: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , та ін., шляхом здійснення поділу раніше сформованих земельних ділянок, кадастрові номери: 6825084800:03:002:0010 та 6825084800:03:008:0010, що перебували в оренді ТОВ «Агропартнер-1», за наслідкам чого створено нові земельні ділянки, яким присвоєно кадастрові номери.

Таким чином, станом на час розгляду справи земельні ділянки, які були предметом договору оренди, поділені, внаслідок чого сформовано інші земельні ділянки, яким присвоєно кадастрові номери та які надано у власність зазначеним фізичним особам.

Тобто земельні ділянки не існують як об`єкти цивільних прав, оскільки в їх межах шляхом поділу утворені інші земельні ділянки.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі № 914/1128/16.

Отже, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Водночас, враховуючи, що заходи щодо поділу земельних ділянок із кадастровими номерами 6825084800:03:002:0010 та 6825084800:03:008:0010 є чинними, висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх порушених прав, так як йому потрібно було оскаржувати відмову відповідача від укладення договору оренди на новий строк, потребуватиме об`єднання земельних ділянок, утворених за наслідками поділу, та створення земельних ділянок зі складу існуючих ділянок, які вже сформовані як об`єкти цивільних прав, а отже, позивачем у цій справі обрано ефективний спосіб захисту порушених прав шляхом визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області від 14 березня 2016 року № 22-5500-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 березня 2016 року № 28836391 щодо земельної ділянки кадастровий номер 6825084800:03:007:0007 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 у справі № 922/2383/16).

Крім того, аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, виклавши їх у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16.

Таким чином, у зв`язку з поділом земельних ділянок, які були предметом договору оренди, та формуванням інших земельних ділянок, яким присвоєно кадастрові номери, об`єктивно відбулась зміна меж земельних ділянок та їх площі, припинилось існування цих земельних ділянок у дійсних межах, що унеможливлює ефективний захист прав позивача шляхом поновлення договору оренди, укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди (постанова Верховного Суду від 18 грудня 2018 у справі № 912/1616/18).

Так, відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» інформація про об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки) є істотною умовою договору. Зміна такої умови договору тягне за собою наслідки, передбачені частиною 10 статті 33 цього Закону, якою встановлено, що у разі зміни меж або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

Тобто, зміна фактичних площ і меж земельних ділянок із присвоєнням їм нових кадастрових номерів після укладення договору оренди земельних ділянок унеможливлює пролонгацію укладеного раніше договору у порядку, передбаченому частинами 1, 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки такі зміни мають наслідком укладання договору оренди земельних ділянок із дотриманням вимог закону щодо порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

Щодо суті спору

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Умови договору найму при його поновлені на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, також ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Правові підстави поновлення договору оренди землі, крім положень статті 777 ЦК України, визначаються також статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка об`єднує два випадки поновлення договору оренди землі: укладання договору на новий строк з застосуванням переважного права орендаря перед іншими особами (частина 1-5 статті 33) та продовження договору за мовчазною згодою сторін на тих самих умовах та на той самий строк (частина шоста статті 33)

Так, відповідно до частини першої - п`ятої статті 33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на невідповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Крім того, частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, для продовження договірних орендних відносин необхідно волевиявлення на це сторін договору, досягнення ними згоди на поновлення договору із застосуванням переважного права орендаря на продовження договору оренди, у тому числі на змінених умовах,(частина перша - п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі) або пасивна згода сторін договору на продовження договору на тих самих умовах на той самий строк - пролонгація договору (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами другою - пятою цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, у тому числі зі зміненими умовами договору; орендодавець протягом місяця погодив умови додаткової угоди або не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

При цьому, за системним аналізом статей 626, 777 ЦК України та частин 2-6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» для поновлення договору оренди землі з підстави продовження користування земельною ділянкою (частина шоста статті 33), необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором (частина перша статті 33 Закону України «Про оренду землі»); до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк (абзац другий частини першої статті 777 ЦК України); до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватися виділеною земельною ділянкою (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»); орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

У цьому випадку договір оренди земельної ділянки продовжується на той самий строк та на тих самих умовах.

Отже, основними відмінностями у застосуванні положень частини другої - п`ятої та положень частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» є умови додаткової угоди (відмінні від попередніх, або ті самі чи тотожні (частина друга - п`ята статті 33 цього Закону) або ті самі (частина 6 статті 33 цього Закону)) та строк, у який орендодавець повинен повідомити орендаря про відсутність наміру продовжувати договір оренди (в місячний строк після повідомлення орендаря про намір продовжувати договір оренди земельної ділянки (частина друга - п`ята статті 33 цього Закону) чи у місячний строк після закінчення строку дії договору (частина 6 статті 33 цього Закону).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Судами установлено, що договір оренди земельної ділянки, укладений між ТОВ «Агропартнер - 1» та Хмельницькою районною державною адміністрацією, діяв до 06 серпня 2018 року. Разом з тим повідомлення ТОВ «Агропартнер - 1» про свій намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди на новий строк, надіслало орендодавцю з порушенням строку, встановленого у договорі, а саме - 18 червня 2018 року, тоді як повідомлення повинно було бути надісланим 06 червня 2018 року.

Таким чином, позивач у встановлений договором двомісячний строк не надіслав орендодавцю повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, тим самим не реалізував механізм поновлення договору оренди землі, що передбачений умовами укладеного між сторонами договору, а тому відсутнє порушення його переважного права на поновлення договору оренди.

При цьому, ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області, після отримання від ТОВ «Агропартнер - 1» листа від 18 червня 2018 року, у визначений законом строк повідомив позивача про відсутність наміру продовжувати дію договору та про відмову від укладення нового договору оренди землі, а отже, прийняття відповідачем оскаржуваних позивачем наказів також не порушує прав ТОВ «Агропартнер - 1».

Установивши у справі, яка переглядається, факт несвоєчасного повідомлення ТОВ «Агропартнер - 1» орендодавця про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, надіслання орендодавцем у встановлений законом строк відмови у поновленні договору на новий строк, суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі», дійшли обґрунтованих висновків про відсутність у ТОВ «Агропартнер - 1» переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк, за захистом якого позивач звернувся до суду.

Дійшовши викладених вище висновків, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи заявника про порушення відповідачем переваженого права на поновлення договору оренди землі, оскільки ТОВ «Агропартнер-1» не дотримався процедури повідомлення відповідача про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк.

В оцінці дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо аналізу зібраних у справі доказів Верховний Суд врахував, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало однією з підстав для вмотивованого висновку судів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки саме зазначені позивачем обставини, а не висновки суду, про що зазначено в касаційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях. Позивач мав довести належними та допустимими доказами, що відповідачем порушені його цивільні права, які підлягають захисту та поновленню.

Хоча суди першої та апеляційної інстанцій як на підставу відмови у задоволенні позову ТОВ «Агропартнер - 1», крім обставин невиконання позивачем умов договору щодо повідомлення орендодавця про поновлення договору оренди землі не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення, також вказали на те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх порушених прав, що не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, з огляду на обставини, викладені вище, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з одних лише формальних міркувань, адже результат вирішення спору по суті не зміниться.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не надано оцінки доказам у справі, відхилені Верховним Судом, оскільки суди дослідили зібрані у справі докази, надали їм належну правову оцінку, заявник не зазначив, які докази, що мають істотне значення для правильності вирішення спору, не досліджені судами.

Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 408, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропартнер - 1» залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 липня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко