Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.04.2018 року у справі №2-1816/11

Постанова

Іменем України

03 травня 2018 року

м. Київ

справа № 2-1816/11

провадження № 61-5238св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - Херсонська міська рада,

третя особа - комунальне підприємство «Таврійський»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Херсонської області від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Радченка С. В., Вербицької Л. І., Колісниченка А. Г.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Херсонської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що починаючи з 04 січня 2001 року вона постійно проживає у приміщені розташованому за адресою:

АДРЕСА_1, на першому поверсі квартира умовно позначена АДРЕСА_1, загальною площею 32,7 кв. м та регулярно сплачує комунальні платежі за площу, яку вона фактично займає, здійснює її належний догляд. У вказане приміщення була вселена як працівник житлово-комунального господарства, іншого постійного місця проживання не має.

З урахуванням викладеного, просила визнати за нею право власності на вищезазначене приміщення на підставі частини першої статті 344 ЦК України.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 23 травня 2011 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, площею 32,7 кв. м.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, яка працює двірником в комунальному підприємстві, відкрито, безперервно користується вказаною квартирою, а тому на підставі

статті 344 ЦК України у неї виникло право власності на вказане майно за набувальною давністю.

Рішенням Апеляційного суду м. Києві від 30 листопада 2016 року рішення районного суду скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 не набула право власності на спірне майно за набувальною давністю, оскільки не могла не знати про те, що нежитлове приміщення належать усім власникам квартир багатоквартирного будинку по

АДРЕСА_1 та не може бути відчужене в будь - який спосіб.

У грудні 2016 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення районного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив належним чином обставини справи та не звернув уваги на те, що в момент вселення ОСОБА_2 у спірне приміщення, житловий будинок, в тому числі і підсобні приміщення в ньому, відносились до власності міської громади, яка, в свою чергу, через експлуатаційну організацію

КП «Таврійський» ЖЕУ-6, могла розпоряджатися ними на свій розсуд.

У березні 2017 року об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Покришева, 57» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу,в яких зазначено, що рішення апеляційного суду є законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не стосуються предмету позову та основані на формальних і безпідставних міркуваннях, не підтверджених фактичними даними і правовими нормами.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

30 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судом установлено, що ОСОБА_2, працюючи двірником в товаристві з обмеженою відповідальністю «Наш дім», 04 січня 2001 року вселилася у нежитлове приміщення - «колясочну», що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1

14 січня 2016 року власниками квартир вказаного багатоквартирного будинку було засновано ОСББ «Покришева, 57».

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною першою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду.

Як зазначено у статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», утримання приватизованих квартир (будинків здійснюється за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкових територій, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежно від форм власності на них. Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень у будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Власники квартир багатоквартирних будинків можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку відповідно до закону. Державні комунальні підприємства по обслуговуванню та ремонту житла зобов'язані здійснювати обслуговування та ремонт приватизованого житла, надавати мешканцям комунальні та інші послуги за державними розцінками і тарифами.

У Рішенні Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладові, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій.

Відповідно до вимог частини другої статті 382 ЦК України власникам квартир у дво- або багатоквартирному будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежилих приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Отже, право володіння, користування та розпорядження допоміжними приміщеннями мають усі співвласники житлового будинку.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов до правильного висновку про те, що ОСОБА_2 не набула право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, за набувальною давністю, оскільки не могла не знати про те, що нежитлове приміщення - «колясочна», належать усім власникам квартир та не може бути відчужене у будь - який спосіб.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи те, що висновки суду апеляційної інстанції відповідає встановленим у справі обставинам, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення без змін, відповідно до положень статті 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 30 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є.В. Синельников

С.Ф. Хопта

Ю. В.Черняк