Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.02.2018 року у справі №202/3000/17

Постанова

Іменем України

03 травня 2018 року

м. Київ

справа № 202/3000/17-ц

провадження № 61-6215св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2017 року у складі головуючого судді Слюсар Л. П. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Каратаєвої Л. О., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивував тим, що він проходив військову службу у Збройних Силах на території Демократичної Республіки Афганістан в період з 11 листопада 1986 року по 04 лютого 1989 року.

Під час виконання свого військового обов'язку в зоні Демократичної Республіки Афганістан отримав осколкове поранення голови. У 2013 році йому було первинно встановлено 3 групу інвалідності, причина якої є поранення - контузія, пов'язана з участю у бойових діях на території іншої держави, що підтверджується довідкою МСЕК. А вже у 2016 році при черговому огляді МСЕК йому встановлена 2 група інвалідності.

Наслідками поранень є рубці шкіри з зазначених анатомічних областях, які у подальшому призвели до розвитку «Післятравматичної енцефалопатії ІІ ст., ускладненої гіпертензивною енцефалопатією, перенесеним ішемічним інфарктом головного мозку у правій гемісфері з рефлекторним тетрапарезом, помірно вираженим вестибуло-атактичним синдромом, мнестичними порушеннями».

Внаслідок зазначеної травми, позивач змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури.

У зв'язку з цим, він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування.

Датою виникнення права на відшкодування моральної шкоди вважає дату встановлення інвалідності.

З огляду на викладене та з урахуванням положень закріплених у статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» просив суд стягнути з Міністерства оборони України на свою користь 100 000 грн у якості відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, що пов'язано з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач проходив строкову військову службу та приймав участь у бойових діях, однак не був військовослужбовцем Збройних Сил України або іншого утвореного відповідно законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, так як проходження позивачем військової служби відбувалось у період існування Української Радянської Соціалістичної Республіки, коли Збройні Сили України та інші військові формування створені не були. Порядок відшкодування моральної шкоди, який визначений статтею 1167 ЦК України.

У листопаді 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, у якій він просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач проходив службу у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані Міністерству оборони СРСР, правонаступником якого став відповідач, відповідно до положень Закону України «Про правонаступництво України».

Він має статус ветерана війни та інваліда війни, користується пільгами встановленими чинним законодавством України внаслідок отримання ним поранення (контузії) яка пов'язана з участю у бойових діях на території іншої держави. Після закінчення строку проходження військової служби його було звільнено у запас і після створення Збройних сил України продовжував перебувати у запас. Виключений з військового обліку у січні 2013 року у зв'язку з досягненням граничного віку.

Зазначає, що хоча і проходив військову службу до створення Збройних сил України, Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08 лютого 1994 року «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він входить до категорії військовослужбовців, яких віднесено до складу діючої армії.

Враховуючи наведене, вважає, що має право на пільги, гарантії та компенсації встановлені для військовослужбовців, які проходили службу у Збройних Силах України, а саме відшкодування заподіяної моральної шкоди відповідно до статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року справу № 202/3000/17-ц призначено до судового розгляду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд установив, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах з 11 листопада 1986 року по 04 лютого 1989 року, в тому числі проходив військову службу у складі діючої армії в період бойових дій на території Демократичної Республіки Афганістан у складі в/ч п.п. 24785 з 16 травня 1987 року по 04 лютого 1989 року, що підтверджується довідкою виданою Індустріальним районним військовим комісаріатом від 13 лютого 2017 року.

09 грудня 2013 року згідно з випискою з акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ №0236213, ОСОБА_4 встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку пораненням - контузією, яка пов'язана з участю у бойових діях на території іншої держави.

Відповідно з випискою акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії ААА № 072534 від 14 листопада 2016 року ОСОБА_4 була встановлена ІІ група інвалідності у зв'язку пораненням - контузією, яка пов'язана з участю у бойових діях на території іншої держави.

Наслідками поранень є три рубці у лівій скронево-тім'яній області та потиличній області по центру та дещо праворуч, підтвердженні висновком спеціаліста № 18-Д від 31 липня 2013 року, виданим КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР, які у подальшому призвели до розвитку післятравматичної енцефалопотії ІІ ст., ускладненої гіпертензивною енцефалопатією, перенесеним ішемічним інфарктом головного мозку у правій гемісфері (16 липня 2013 року) з рефлекторним тетрапарезом, помірно вираженим вестибуло-атактичним синдромом, мнестичними порушеннями, гіпетронічною хворобою ІІІ ст., 2 ст. ризик високий, постравматичного церебростинічного синдрому, що підтверджується, зокрема, витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 12 грудня 2013 року.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

Встановивши, що ОСОБА_4, отримав травму у 1988 році, яка стала підставою для встановлення йому ІІ групи інвалідності, під час проходження військової служби у Радянській армії, суди першої та апеляційної інстанції правильно вказали, що підстави для покладення обов'язку про відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке було утворено після отримання позивачем поранень у Демократичній Республіці Афганістан відсутні.

Крім того, законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я, не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_4 є аналогічними викладеним в апеляційній скарзі, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2017 року та ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіВ. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило