Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.04.2023 року у справі №303/3617/19
Постанова КЦС ВП від 03.04.2023 року у справі №303/3617/19
Постанова КЦС ВП від 03.04.2023 року у справі №303/3617/19

Постанова

Іменем України

03 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 303/3617/19-ц

провадження № 61-9799св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа - приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжаш Вікторія Ласлівна,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_6 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційні скарги ОСОБА_1 , подану ОСОБА_7 , ОСОБА_5 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2021 року у складі судді Кость В. В.та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Кондора Р. Ю., Бисаги Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжаш В. Л., про визначення часток.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що земельна ділянка площею 0,0626 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:0267, належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Її батьки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 померли. Після їхньої смерті вона прийняла спадщину, у тому числі і на частку в земельній ділянці, проте отримати свідоцтво про право власності не має можливості через відсутність виділу часток у праві спільної сумісної власності.

Враховуючи викладене, позивачка просила визначити, що частка померлих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,0626 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:0267, становила 1/8 частини кожного.

У листопаді 2019 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання права власності на частину земельної ділянки

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є співвласником будинку на АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 0,0626 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:0267. Цей житловий будинок належить на праві приватної власності ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , які є власниками квартир та приміщення, розташованого у цьому будинку.

Вона є власником квартири АДРЕСА_1 . Квартира придбана нею на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 25 липня 2006 року між нею та ОСОБА_10 і ОСОБА_9 . При відчуженні цієї квартири у договорі не було визначено питання щодо спірної земельної ділянки. Вважає, що до неї перейшло право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком та необхідна для його обслуговування. Право ж попередніх власників на земельну ділянку ОСОБА_10 і ОСОБА_9 відповідно припинилося.

У цьому житловому будинку розташована також квартира № 2 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та нежиле приміщення № 4, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_5 .

Згідно з проведеним КП «Мукачівське міське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» розрахунком часток у праві спільної власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 розмір часток співвласників становив:

- квартира № 1 , загальною площею 54,00 кв. м, ідеальна частка 66/200;

- квартира № 2 , загальною площею 72,30 кв. м, ідеальна частка 89/200;

- квартира № 4 , загальною площею 36,70 кв. м, ідеальна частка 45/200.

Враховуючи викладене, позивачка просила визнати за нею право приватної власності на 66/200 частини земельної ділянки загальною площею 0,0636 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:001:0267.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано за ОСОБА_13 право приватної власності на 66/200 частини земельної ділянки загальною площею 0,0636 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:001:0267.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 як співвласники будинку АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці, яка належала їм на праві спільної сумісної власності, відчужили належну їм квартиру № 1 ОСОБА_6 , а тому у силу принципу слідування землі за будівлею, положень статті 377 ЦК України, статей 120 125 ЗК України, у редакції яка діяла на момент укладення договору купівлі-продажу квартири, до ОСОБА_6 перейшло також і право на частину земельної ділянки, на якій розташована квартира пропорційно до її частки у праві власності на житловий будинок.

На момент смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вони вже не були співвласниками земельної ділянки, оскільки до ОСОБА_6 перейшло право власності на належні їм частки земельної ділянки, тому позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_6 стала власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 25 липня 2006 року між нею та ОСОБА_10 і ОСОБА_9 . При відчуженні цієї квартири в договорі не було визначено питання щодо спірної земельної ділянки. Отже, право попередніх власників на квартиру та земельну ділянку, що необхідна для обслуговування цієї квартири, відповідно припинилося.

Оскільки при відчуженні квартири АДРЕСА_1 в договорі не було визначено питання щодо спірної земельної ділянки, до нового власника перейшло право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком та яка є необхідною для його обслуговування.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, та у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 278/554/21.

У жовтні 2022 року ОСОБА_5 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, та у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 278/554/21.

У січні 2023 року ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , у якому зазначила, що рішення Мукачівської міської ради від 11 вересня 2003 року є нечинним, його змінено і викладено в новій редакції від 17 січня 2005 року, але суди не взяли це до уваги.

У справі № 303/5807/17 за її позовом щодо визначення частки на земельну ділянку, їй відмовлено у задоволенні позову, оскільки не надана документація з визначення часток інших співвласників та не враховано їхніх інтересів.

У січні 2023 року ОСОБА_6 подала до суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 у якому зазначила, що припинення права власності колишніх власників квартири, виключає можливість визначення часток померлих у праві власності на спірну земельну ділянку.

З моменту укладення між нею та ОСОБА_10 і ОСОБА_9 договору купівлі-продажу квартири до неї перейшло і право власності на частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Проведена ОСОБА_5 реконструкція належної їй квартири № 4 із проведенням прибудови під об`єкт торгівлі не змінює розміру її частки у праві спільної власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 .

У січні 2023 рокуОСОБА_6 подала до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5 , у якому зазначила, що посилання ОСОБА_5 на рішення 38 сесії 4 скликання Мукачівської міської ради від 17 січня 2005 року є безпідставним, оскільки земельна ділянка передана в приватну власність на підставі рішення 43 сесії 4 скликання Мукачівської міської ради від 24 травня 2005 року.

На підставі рішення 43 сесії 4 скликання Мукачівської міської ради від 24 травня 2005 року земельна ділянка загальною площею 0,0636 га на АДРЕСА_1 , була передана для будівництва та обслуговування жилого будинку на АДРЕСА_1 у спільну сумісну власність ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_5 . На підставі цього рішення видано державний акт на право спільної сумісної власності на земельну ділянку.

Доводи скаржниці про те, що станом на 25 липня 2006 року в будинку є три житлові квартири не відповідають дійсності, та фактичним обставинам справи.

09 серпня 2005 року рішенням Виконавчого комітету Мукачівської міської ради № 182 «Про будівництво» затверджено акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію завершеної реконструкції квартири з проведенням прибудови під об`єкт торгівлі, що належить ОСОБА_5 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

На підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25 жовтня 2022 року, справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.

Ухвалами Верховного Суду від 02 грудня 2022 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Ліловця Р. А., відкрито касаційні провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи, надано строк для подання відзивів на касаційні скарги.

26 грудня 2022 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

У зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці пов`язаній з вагітністю та пологами, Розпорядженням від 18 січня 2023 року № 69/0/226-23 про призначення повторного автоматизованого розподілу справи, справу передано судді-доповідачеві Мартєву С. Ю.

У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Мартєва С. Ю., Розпорядженням від 23 березня 2023 року № 385/0/226-23 про призначення повторного автоматизованого розподілу справи, справу передано судді-доповідачу Ступак О. В.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 27 жовтня 2005 року серії ЗК № 057227, виданим на підставі рішення 43 сесії 4 скликання Мукачівської міської ради від 24 травня 2005 року, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24 травня 2019 року № НВ-2103491142019 співвласниками земельної ділянки є: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5

25 липня 2006 року ОСОБА_10 і ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу відчужили ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 . При відчуженні цієї квартири у договорі не було визначено питання щодо земельної ділянки.

ОСОБА_9 ОСОБА_10 померли.

03 вересня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжаш В. Л. із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_10 .

Постановою приватного нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжаш В. Л. від 03 червня 2019 року № 253/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_10 , у зв`язку з відсутністю виділу частки в праві спільної сумісної власності на земельну ділянку.

Згідно з даними інформаційної довідки Комунального підприємства «Мукачівське міське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 17 січня 2019 року № 64 домоволодіння в АДРЕСА_1 складається з двох квартир та одного нежилого приміщення. Квартира № 1 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі продажу квартири від 25 липня 2006 року; квартира № 2 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 30 жовтня 2001 року, договору від 04 жовтня 2010 року та договору дарування часток квартири від 03 листопада 2010 року; нежиле приміщення № 4 зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 серпня 2005 року.

Проведеним КП «Мукачівське міське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» розрахунком часток у праві спільної власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 , розмір часток співвласників становив:

- квартира

№ 1, загальною площею 54,00 кв. м, ідеальна частка 66/200; квартира № 2 , загальною площею 72,30 кв. м, ідеальна частка 89/200;

- квартира № 4 , загальною площею 36,70 кв. м, ідеальна частка 45/200.

Позов про визнання права власності на частину земельної ділянки ОСОБА_6 мотивувала набуттям нею права власності на квартиру у житловому будинку, що знаходиться на цій земельній ділянці. Вважала, що право власності на земельну ділянку до неї перейшло на підставі статей 120 125 ЗК України та статті 377 ЦК України.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом про визначення частки земельної ділянки, що належала її батькам, вважала, що ОСОБА_6 набула право власності лише на квартиру, проте не на земельну ділянку, що необхідна для обслуговування квартири, оскільки така земельна ділянка не була предметом договору купівлі-продажу, укладеного її батьками зі ОСОБА_6 .

Правове обґрунтування

Стаття 120 ЗК Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (25 липня 2006 року), визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Так, частина перша статті 120 ЗК України(у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Водночаспри відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК Україниу поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, необхідно виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших.

Відповідно до статті 377 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 як особа, що набула право власності на нерухоме майно має також і право на земельну ділянку, на якій це майно розміщено та необхідну для обслуговування цього нерухомого майна.

З огляду на викладене до позивачки як власника квартири АДРЕСА_1 , з урахуванням передбаченого статтею 120 ЗК України та статтею 377 ЦК України принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, переходить право власності на частину земельної ділянки, що необхідна для її обслуговування.

Враховуючи те, що частина спірної земельної ділянки на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку від 27 жовтня 2005 року серії ЗК № 057227, виданого на підставі рішення 43 сесії 4 скликання Мукачівської міської ради від 24 травня 2005 року, належала ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які відчужили квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6 , до неї у порядку, визначеному статтею 120 ЗК України та 377 ЦК України, переходить право власності на ту частину земельної ділянки, що належала ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , у розмірі, необхідному для обслуговування належного ОСОБА_6 майна.

З огляду на встановлені обставини справи, вирішення спору між сторонами в обраний ОСОБА_6 спосіб захисту - визнання права власності на частину земельної ділянки, необхідної для обслуговування належної їй частини будинку, набуту нею за договором купівлі-продажу, є ефективним способом захисту невизнаного та оспорюваного ОСОБА_1 права власності позивача на частину земельної ділянки.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки не включення її батьками до договору купівлі-продажу квартири умов щодо переходу права власності чи права користування на земельну ділянку, необхідну для обслуговування квартири АДРЕСА_1 , не свідчить про те, що вона у порядку спадкування має право на спірну частину земельної ділянки, оскільки це суперечить змісту статті 120 ЗК України та 377 ЦК України.

Оцінка доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, та у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 278/554/21.

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявницею як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 сформульовано висновки про те, що передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування, зокрема, щодо об`єктів нерухомості, які мають режим військового майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц викладено висновки про те, що згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК Українита статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц). До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина перша статті 377 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 сформульовано висновки про те, що при застосуванні положень статті 120 ЗК Україниу поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 сформульовано висновки про те, що відповідно до частини другої статті 377 ЦК Українирозмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації). Відповідно до абзацу першого частини шостої статті 120 ЗК України істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

У постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 278/554/21 сформульований висновок про те, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Аналізуючи наведені заявницею постанови як приклади неоднакового застосування норм матеріального права, Верховний Суд враховує, що висновки у справі, що переглядаються, не суперечать висновкам, сформульованим у цих постановах щодо переходу права на земельну ділянку, яка відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості, що відповідає принципу «superficies solo cedit» - збудоване на землі слідує за нею.

Що ж до іншої частини наведених заявницею постанов, то Верховний Суд, проаналізувавши висновки, що сформульовані у них, дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що суди не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 є нерелевантними, до правовідносин, що виникли у справі, що переглядається.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У зазначених постановах сформульовані висновки, що виникли у неподібних до переглядуваної справи правовідносин, зокрема, щодо: земельних відносин, які виникають при використанні лісів, земель оборони, водного фонду, авторських прав на службовий твір образотворчого мистецтва, самочинного будівництва, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна чужого незаконного володіння, щодо неукладеності договору.

З цих же підстав, Верховний Суд відхиляє доводи іншої касаційної скарги, поданої ОСОБА_5 , яка посилалася на те, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, та у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 278/554/21.

Зазначені ОСОБА_5 постанови є ідентичними тим постановам Верховного Суду, на які посилалася у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 .

Таким чином, доводи заявників, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявниками у касаційних скаргах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , поданої ОСОБА_7 , залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний