Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.04.2020 року у справі №241/47/19

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 241/47/19

провадження № 61-5726св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

треті особи: Служба у справах дітей Маріупольської міської ради по Центральному району, Служба у справах дітей Мангушської районної державної адміністрації Донецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 12 листопада 2019 року у складі судді Чудопалової С. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Кочегарової Л. М., Ткаченко Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з матір'ю.

Позов мотивовано тим, що вона з відповідачем перебувала в шлюбі в період з 2006 по 2009 роки та з січня 2014 року по листопад 2018 року. Від шлюбу мають трьох дітей: сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3. Від сина ОСОБА_5 відповідач ОСОБА_2 відмовився офіційно у 2009 році, про що є рішення Калінінського районного суду м. Донецька. З вересня 2018 року вони стали проживати окремо. 14 грудня 2018 року ОСОБА_2, скориставшись її відсутністю, силоміць разом зі своїми родичами зайшов до її місця проживання по АДРЕСА_1, подолавши опір її батьків - ОСОБА_7 та ОСОБА_8, забрав трьох її малолітніх дітей, незважаючи на те, що діти плакали та благали не чіпати їх та не забирати з дому.

Позивач зазначає, що діти проживали разом із нею та її батьками у трикімнатній квартирі, облаштованій усім необхідним для життя та розвитку дітей, діти відвідували школу, спортивні секції, син ОСОБА_4 відвідував комп'ютерну академію "ШАГ". На даний час ОСОБА_2 переховує дітей, постійно змінюючи місце проживання, до школи не відпускає, діти не виходять на вулицю, а молодшому навіть не зроблені щеплення за віком, тобто відповідач наражає його на небезпеку інфікування дитячими хворобами. Крім того, ОСОБА_2 забороняє дітям спілкуватись з однолітками, повністю ізолювавши їх від зовнішнього світу та спілкування з рідними та близькими людьми. А наймолодший ОСОБА_6 був до цього часу нерозлучний із нею, а тому розлука з матір'ю є великим психологічним стресом для нього. Крім того, зазначала, що ОСОБА_2 веде аморальний спосіб життя, зловживає алкоголем, власного житла не має, проживає у двокімнатній квартирі, де мешкає ще троє дорослих людей. Також, не виключає можливості, що ОСОБА_2 може вивезти дітей за межі України.

З урахуванням уточнених позовних вимог, просила відібрати малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, повернути їх матері та визначити місце їх проживання разом із нею.

У січні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з батьком, мотивуючи вимоги тим, що з жовтня 2018 року він із ОСОБА_1 проживають окремо один від одного, а з грудня 2018 року діти проживають разом з ним за адресою: АДРЕСА_2. До цього часу ОСОБА_1 забороняла йому відвідувати дітей, спілкуватися та проводити час з ними, що позбавляло його можливості виховувати дітей. Між ними не було досягнуто згоди щодо визначення місця проживання дітей.

ОСОБА_2 зазначає, що з часу прийняття рішення про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 постійно виїжджає за межі України, а малолітні діти в цей час лишалися під наглядом її батьків, які досягли 70-річного віку та самі мають потребу у допомозі, а не доглядати за малолітніми дітьми, особливо за наймолодшим, який потребує багато уваги, догляду і має окремий режим, що для їх віку є дуже складним завданням. 14 грудня 2018 року він намагався поспілкуватись з дітьми, але батьки ОСОБА_1 до помешкання його не пустили та відмовили у спілкуванні з дітьми. ОСОБА_1 в цей час була відсутня і знаходилась за межами України, у зв'язку з чим він викликав поліцію та забрав дітей до себе додому.

ОСОБА_2 вважає, що мати не має змоги забезпечити дітей всім необхідним у зв'язку з відсутністю у неї постійного доходу та власного житла. З розмов з дітьми йому стало відомо, що мати дуже часто їх сварить та висловлюється нецензурною лайкою, спілкування постійно відбувається на підвищених тонах, діти постійно чують крики від матері. Діти постійно відчувають психологічний тиск та напругу, внаслідок чого старші діти відчувають психологічний дискомфорт у школі. Зазначає, що він має постійний дохід від зайняття господарською діяльністю, який є постійним та достатнім для утримання трьох малолітніх дітей, та власний будинок, розташований по АДРЕСА_3, а також має фінансову змогу орендувати житло у м. Маріуполі Донецької області та надати дітям змогу відвідувати школу, розташовану в м.

Маріуполі.

Ураховуючи викладене ОСОБА_2 просив визначити місцем проживання трьох його дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, разом із батьком.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 12 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, з матір'ю ОСОБА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково, визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком ОСОБА_2. В іншій частині зустрічного позову - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши характеристики обох батьків, їх матеріальний стан, а також матеріально-побутові умови проживання, вік дітей, а також відношення старших синів до кожного з батьків, вважав за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 з матір'ю ОСОБА_1, а малолітніх ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_2.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 12 листопада 2019 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів та визначення місця проживання дітей, а саме: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір'ю; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком, що відповідає найкращому забезпеченню прав та інтересів дитини.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення її доводів

У березні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір'ю ОСОБА_1 і в цій частині ухвалити нове рішення, яким визначити місце проживання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 з батьком.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, ухвалюючи рішення застосували норми статей 141, 161 СК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у праві № 402/428/16-ц. При цьому зазначено, що визначаючи місце проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, з матір'ю, суди мали керуватися найкращими інтересами дитини, а не тим, що відсутні докази на підтвердження того, що переміщення дитини ОСОБА_6 за визначеним судом місцем проживання з матір'ю поставить його під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитину нетерпиму обстановку.

У березні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати в частині визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_2 і в цій частині ухвалити нове рішення, яким визначити місце проживання дітей з матір'ю.

Касаційна скарга мотивована відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно проігнорували частину 3 статті 171 СК України, якою передбачено, що суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси, та поклали в основу своїх рішень лише дитяче бажання жити разом з батьком, а не матір'ю, не досліджуючи причини такого висловлювання та подальші негативні наслідки інтересам дітей. Судом безпідставно не враховано рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 21 липня 2009 року, яким встановлений факт, що ОСОБА_5 не є кровним сином ОСОБА_2, оскільки зазначене рішення проголошено іменем України, а тому є обов'язковим для виконання і має приюдиційне значення при вирішенні спору щодо визначення місця проживання ОСОБА_5. Крім того, розлучення старших братів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зі своїм молодшим братом ОСОБА_6, незважаючи на їх особисте бажання залишитися саме за батьком, є недоцільним, оскільки вони дуже прив'язані один до одного, та призведе до травмування дитячої психіки всіх трьох дітей, що є неприпустимим та суперечить найкращим інтересам дітей.

Ухвалами Верховного Суду від 15 квітня 2020 року та від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому відзиві, ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині визначення місця проживання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з батьком залишити без змін, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили всі обставини справи, та дійшли обґрунтованого висновку в цій частині щодо залишення дітей проживати з батьком, який відповідає встановленим обставинам і ґрунтується на належних і допустимих доказах, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 таких висновків судів не спростовують.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі в період з 2006 по 2009 роки та з січня 2014 року по листопад 2018 року.

Від шлюбу сторони мають трьох дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей.

Сторони по справі проживали окремо з вересня 2018 року за різними адресами, а саме: ОСОБА_1 разом з дітьми по АДРЕСА_1; ОСОБА_2 по АДРЕСА_2.

Згідно договору найму житлового приміщення від 20 вересня 2018 року № 001, ОСОБА_1 винаймає квартиру АДРЕСА_4.

Згідно акта обстеження умов проживання від 19 грудня 2018 року в квартирі АДРЕСА_4, було встановлено, що умови проживання задовільні, квартира впорядкована, тепла, затишна. В квартирі є необхідні меблі та електропобутова техніка. У дітей є окрема кімната, окремі спальні місця та місце для занять, одяг та взуття за сезоном. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 займаються в секції боротьби СК "Іллічівець". В сім'ї матері створені всі необхідні умови для виховання, утримання та розвитку малолітніх дітей.

Суди також встановили, що 14 грудня 2018 року ОСОБА_2 забрав дітей, коли матері ОСОБА_1 не було вдома, а діти перебували під наглядом батьків дружини - ОСОБА_8 та ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1, що не заперечується сторонами.

Згідно договору купівлі-продажу домоволодіння від 25 травня 2011 року ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_3.

Відповідно до договору найму жилого приміщення від 01 листопада 2018 року ОСОБА_2 винаймає трикімнатну квартиру АДРЕСА_2, в якій починаючи з грудня 2018 року проживає разом з дітьми.

Згідно актів обстеження умов проживання від 19 грудня 2018 року, 04 січня 2019 року, 16 січня 2019 року за адресою: АДРЕСА_2, встановлено, що в зазначеній квартирі проживають: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3. З досліджених актів вбачається, що умови проживання задовільні, у дітей є все необхідне для життя. Діти виявляють бажання проживати з батьком, до матері повертатися не бажають, спілкуватись з матір'ю бажають. Діти ходять до спортивної секції, матір навіть не привітала дітей з новим роком. Зі слів дітей, вони постійно знаходяться з батьком або з бабусею (матір'ю батька), яка готує смачну їжу, вони ні в чому не мають потреби.

Висновки комісії: доброзичливі, дітям приділяється достатньо уваги та піклування, харчування у дітей відповідно віку, одяг відповідно до сезону, іграшки, розвиваючі ігри є. Діти повертатись до матері не бажають, кажуть, що вона по телефону їх ображає, що їм дуже не подобається.

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 01 лютого 2019 року, складеного фахівцем з соціальної роботи Управління "Служба у справах дітей" Служби у справах дітей Маріупольської міської ради, на підставі заяви ОСОБА_1, проведено обстеження матеріально-побутових умов у квартирі АДРЕСА_2, умови проживання задовільні, відповідають нормам, ОСОБА_2 створив належні умови для всебічного виховання та розвитку дітей. Конфліктні відносини з матір'ю дітей.

Відповідно до довідок від 11 січня 2019 року № 18, № 3707 ОСОБА_1 на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Згідно довідки департаменту інформаційних техологій МВС України серії ІАА № 0203661, за обліками МВС громадянка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, на території України станом на 28 травня 2017 року до кримінальної відповідальності не притягувалася, незнятої та непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває.

Згідно із довідкою ТОВ "Схід Вантаж" від 29 січня 2019 року № 3 ОСОБА_1 є співвласником ТОВ "СВ ПАС ТРАНС" та ТОВ "Схід Вантаж" з 2016 року та займала посаду директора з 10травня 2019 року по 07 жовтня 2019 року. Після звільнення отримує щомісячну допомогу у розмірі 15 000 грн.

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 офіційно працевлаштований, що підтверджено довідкою ТОВ "СВ ПАС ТРАНС", згідно якої ОСОБА_2 є засновником ТОВ "СВ ПАС ТРАНС.

На обліку у лікарів нарколога та психіатра ОСОБА_2 не перебуває, дані про те, що він зловживає алкогольними напоями або вживає наркотичні речовини, відсутні.

Згідно вимоги про судимість, виданої відносно ОСОБА_2 від 21 серпня 2013 останній був засуджений Пролетарським районним судом м. Донецька за частиною 2 статті 368 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати певні посади на строк 3 роки, на підставі статей 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки.

З довідки Маріупольської гімназії № 2 Маріупольської міської ради від 04 лютого 2019 року № 338, вбачається, що ОСОБА_1 належним чином виконувала обов'язки, покладені на батьків. Діти ОСОБА_4,2007 року народження, та ОСОБА_5,2008 року народження, не пропускали заняття без поважних причин, мати цікавилась та здійснювала контроль за навчанням дітей.

Згідно довідки директора КДНЗ "Ясла-садок № 150 "Родзинка" Маріупольської міської ради Донецької області від 17 січня 2019 року № 3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 03 січня 2019 року відвідує заклад дошкільної освіти.

У період з січня по лютий 2019 року психологом Маріупольської гімназії № 2 було проведено психологічне дослідження з метою оцінки психологічного стану дітей. В ході дослідження виявлено, що діти відчувають емоційну напруженість, нервозність та тривогу. Також спостерігається втомлюваність та легкий стрес. Виражена потреба у захисті та підтримці. Також було виявлено зниження успішності у період з січня по березень 2019 року у порівнянні з успішністю за І семестр 2018-2019 навчального року. Щодо можливості дітей об'єктивно оцінювати ситуацію конфлікту між батьками, то у наслідок того, що діти на даний момент проживають тільки з одним із батьків, то оцінка ситуації між батьками може бути тільки суб'єктивною.

Згідно висновку виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 19 березня 2019 року № 13-31-31, керуюючись найкращими інтересами та правами дітей, з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дітей, рекомендовано повернути малолітню дитину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, матері ОСОБА_1 та встановити місце проживання разом із матір'ю. Щодо місця проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишено на розсуд суду, з урахуванням думки дітей.

Крім того, як вбачається з вказаного висновку, ситуація, що склалася у родині ОСОБА_1 розглядалася на комісії, на якій рекомедовано в найкращих інтересах дітей звернутися до Центрального районного центру соціальних служб сім'ї, дітей та молоді для організації безконфліктної зустрічі матері з дітьми. Також зазначено, що під час проживання дітей із батьком старші діти бажають проживати саме з батьком, за час проживання із матір'ю остання належним чином виконувала свої батьківські обов'язки, на обліку лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, діти на даний час відвідують школу, молодша дитина - дитячий садок, умови проживання за місцем проживання батька обладнані всім необхідним для повноцінного життя, розвитку та виховання дітей. За інформацією соціальних служб неодноразово проводилися зустрічі матері з дітьми. Крім того, у зв'язку зі складними стосунками у родині з 22 лютого 2019 року надаються послуги сім'ї ОСОБА_1 у рамках соціального супроводу. Вказаний висновок був підготовлений на підставі повно та всебічно досліджених наданих документів: довідок директора Маріупольської гімназії № 2, довідки КДНЗ "Ясла-садок № 150 "Родзинка", довідки лікаря-психіатра КЛЗ "Міська психіатрична лікарня № 7", довідки нарколога КЛЗ "Міський наркологічний диспансер м. Маріуполь", актів обстежень умов проживання.

Згідно витягу з протоколу засідання Центральної районної в м. Маріуполі комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Маріупольської міської ради від 09 січня 2019 року № 1, батьку ОСОБА_2 рекомендовано надати адресу матері, де проживають її малолітні діти, та не змінювати місце учбового закладу дітей до остаточного вирішення питання в суді щодо мешкання дітей. Матері рекомендовано повернути підручники її малолітнім дітям для продовження учбового процесу. Батькам рекомендовано надати до служби у справах дітей по Центральному району управління "Служба у справах дітей" документи, які мають істотне значення для вирішення спору.

Також, судом були досліджені заяви ОСОБА_5 та ОСОБА_4 від 26 лютого 2019 року, надані начальнику Служби у справах дітей по Центральному району, в яких зазначено, що вони бажають проживати разом зі своїм батьком ОСОБА_2. З матір'ю спілкуватись не бажають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно з положеннями частини 1 , 2 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до положень частини 1 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає.

Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Частинами 1 , 2 статті 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М.

С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й стаття 12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов'язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.

Отже, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Таким чином, судом першої інстанції правильно було заслухано думку дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, висловлену ними під час судового засідання, які пояснили, що бажають проживати саме із батьком, оскільки він більш ретельно приділяє їм увагу, турбується, дбає про них, тоді як з матір'ю постійно виникали конфлікти.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Таким чином, судом першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановивши наявність практично однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання і виховання малолітніх дітей, врахувавши висновок органу опіки та піклування, а також бажання старших дітей проживати з батьком та їх прихильність до батька, дійшов правильного висновку про доцільність в інтересах дітей визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком.

Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, з матір'ю, оскільки він в силу свого малолітнього віку (три роки) потребує тісного контакту з матір'ю, її піклування та турботи, крім того відсутні докази на підтвердження того, що переміщення ОСОБА_6, за визначеним судом місцем проживання з матір'ю, поставить його під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що відповідно до Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитина не може бути розлучена зі своєю матір'ю, крім випадків коли є виняткові обставини є необґрунтованими, оскільки Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) відступила

від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Посилання касаційної скарги ОСОБА_2 на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у праві № 402/428/16-ц, є необґрунтованими, оскільки фактичні обставини, встановлені судами у зазначеній справі та у справі, яка переглядається, є різними.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, а зводяться до незгоди заявника з висновком суду та переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати

обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання

рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ухвалені у справі судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 12 листопада 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. А. Стрільчук