Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.04.2019 року у справі №676/1679/18

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 676/1679/18

провадження № 61-7480 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України

в Хмельницькій області на постанову Хмельницького апеляційного суду

у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О.

від 12 березня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який було уточнено, до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області (далі - Управління) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що протягом 2006-2017 років він працював у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.

Кам'янець-Подільському Хмельницької області на різних посадах,

а з 01 серпня 2017 року - на посаді начальника відділу профілактики виробничого травматизму та охорони праці Кам'янець-Подільського відділення Управління.

Наказом від 14 лютого 2018 року № 65-к його було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Вважав, що звільнення проведено з порушенням вимог трудового законодавства, без урахування його переважного права на залишення на роботі, відповідач не запропонував йому іншої роботи в установі. Крім того, на розгляд комісії з вирішення питань щодо переважного права на залишення на роботі була надана характеристика, що містила неправдиві відомості.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив суд визнати наказ

від 14 лютого 2018 року № 65-к про звільнення його з посади начальника відділу профілактики виробничого травматизму та охорони праці Кам'янець-Подільського відділення Управління незаконним і скасувати цей наказ, поновити його на вказаній посаді з 17 лютого 2018 року, визнати факти, викладені в його характеристиці, яка 03 листопада 2017 року була надана комісії з вирішення питань щодо переважного права на залишення на роботі працівників Управління, недостовірними та скасувати, а також стягнути

з Управління на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області у складі судді Шевцової Л. М. від 11 грудня 2018 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем дотримані умови та порядок скорочення ОСОБА_1 із займаної посади, про скорочення його було повідомлено відповідно до вимог трудового законодавства. Від пропозиції зайняти посаду експерта з охорони праці в інших відділеннях, яка стала вакантною після його звільнення і була такою на момент розгляду справи в суді, відмовився, а інших вакансій не було.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 грудня 2018 року у частині відмови в позові про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та у цій частині вимог ухвалено нове судове рішення, змінено розподіл судових витрат.

Позов задоволено частково.

Визнано наказ Управління від 14 лютого 2018 року № 65-к про звільнення ОСОБА_1 незаконним та скасовано цей наказ.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу профілактики виробничого травматизму та охорони праці Кам'янець-Подільського відділення Управління.

Стягнуто з Управління на користь ОСОБА_1 92 183,52 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу (сума визначена без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів).

Стягнуто з Управління на користь держави ~money1~ судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

У решті рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з Управління на користь держави ~money2~ судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, якими сторони обґрунтовували позовні вимоги та заперечення, а також неправильно витлумачив положення

статті 49-2 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що роботодавець зобов'язаний запропонувати вивільненому працівнику всі вакансії за відповідною професією чи спеціальністю, які існують на підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працював вивільнений працівник. Доказів того, що ОСОБА_1 було запропоновано зайняти посаду страхового експерта з охорони праці в Деражнянському відділенні, однак він відмовився, матеріали справи не містять. З урахуванням своєї освіти, кваліфікації та досвіду ОСОБА_1 міг виконувати роботу за вказаною посадою, незалежно від того, що на вказаній посаді працює інша особа, яка вже знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

При визначенні розміру заробітку за час вимушеного прогулу судом застосовані положення статті 235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Управління, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 березня 2019 року і залишити в силі рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 грудня 2018 року.

ОСОБА_1 судове рішення не оскаржив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 16 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 676/1679/18 із Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 вересня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Управління про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційним судом не враховано, що посада страхового експерта в Деражнянському відділенні не могла вважатися вакантною, оскільки основний працівник знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а поняття структурний підрозділ підприємства та відокремлений підрозділ підприємства не є тотожними. Роботодавець виконав всі вимоги трудового законодавства при вивільненні працівника у зв'язку зі скороченням штату.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржуване судове рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Вказує, що посада, яку займає працівник, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, повинна вважатися тимчасово вакантною. Обставини, які б унеможливлювали відповідачу запропонувати ОСОБА_1 посаду страхового експерта з охорони праці Деражнянського відділення Управління, відсутні

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 16 жовтня 2006 року ОСОБА_1 працював у Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кам'янець-Подільському Хмельницької області на різних посадах.

Наказом від 25 липня 2017 року № 144 його прийнято на посаду начальника відділу профілактики виробничого травматизму та охорони праці Кам'янець-Подільського відділення Управління в порядку переведення з 01 серпня 2017 року.

Постановою правління Фонду соціального страхування України

від 12 вересня 2017 року № 47 затверджено з 01 серпня 2018 року граничну чисельність працівників Фонду соціального страхування України у кількості 5 192 штатних одиниць. На виконання вказаної постанови виконавча дирекція Фонду соціального страхування України наказом від 23 жовтня 2017 року № 576 затвердила граничну чисельність працівників Управління та його відділень у кількості 140 штатних одиниць.

Наказом від 25 жовтня 2017 року № 320-к створено комісію з вирішення питань щодо переважного права на залишення на роботі працівників, на розгляд якої 03 листопада 2017 року начальник Кам'янець-Подільського відділення Управління надав письмову характеристику на ОСОБА_1

31 жовтня 2017 року затверджено новий штатний розпис Кам'янець-Подільського відділення Управління (чинний з 01 січня 2018 року), згідно з яким кількість штатних посад працівників відділення зменшилася

з 22 посад до 10 посад. До цього штатного розпису не внесено посаду начальника відділу профілактики виробничого травматизму та охорони праці.

У жовтні 2017 року Управління довело до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

14 грудня 2017 року ОСОБА_1 було попереджено про вивільнення відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України та про відсутність вакатних посад у відділенні Управління, які б могли бути запропоновані йому для подальшого працевлаштування.

14 грудня 2017 року складено акт про відмову ОСОБА_1 від підпису вищевказаного попередження.

Наказом від 14 лютого 2018 року № 65-к ОСОБА_1 звільнено з роботи з 16 лютого 2016 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, у зв'язку із скороченням штату працівників.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Управління підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Встановлено, що наказом від 23 жовтня 2017 року № 576 "Про затвердження граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Хмельницькій області" затверджено граничну чисельність працівників Управління та його відділень у кількості 140 штатних одиниць (а. с. 27).

31 жовтня 2017 року затверджено новий штатний розпис Кам'янець-Подільського відділення Управління (чинний з 01 січня 2018 року), згідно з яким кількість штатних посад працівників відділення зменшилася

з 22 посад до 10 посад (а. с. 25).

При цьому було скорочено посаду, яку займав ОСОБА_1, і яка була єдиною у штатному розписі Управління, тотожних посад не було.

Наказом від 29 грудня 2017 року № 590-к "Про виведення поза штат"

з 01 січня 2018 року до фактичного вивільнення виведено поза штат відділень Управління працівників, утому числі ОСОБА_1 (а. с. 38).

Вказані накази позивачем не оспорювалися.

Належним чином оцінивши вказані докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в Управлінні дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці, шляхом скорочення штату, що стало підставою для вивільнення працівників, у тому числі ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

25 жовтня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про зміни істотних умов праці з 01 січня 2018 року, про що він особисто розписався (а. с. 29).

14 грудня 2017 року ОСОБА_1 було попереджено про вивільнення відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України та про відсутність вакатних посад у відділенні Управління, які б могли бути запропоновані йому для подальшого працевлаштування. Складено акт про відмову ОСОБА_1 від підпису вищевказаного попередження (а. с. 36).

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України, роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року № 6-40цс15.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та поновлюючи позивача на посаді, суд апеляційної інстанцій виходив із того, що

у відповідача згідно з довідкою Управління від 28 лютого 2019 року № 392-05, за період з 01 січня 2018 року по 16 лютого 2018 року, тобто з дня набрання чинності нового штатного розпису Управління до дня звільнення позивача з роботи, була вакантною посада страхового експерта з охорони праці Держнянського відділення, яка не була запропонована

ОСОБА_1 (а. с. 213).

З таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Обов'язок Управління полягав у необхідності запропонувати працівнику, який підлягає скороченню вакантну посаду або роботу за відповідною професією чи спеціальністю, іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа.

Відповідно до частини 3 статті 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених частини 3 статті 2 Закону України "Про відпустки".

Отже, якщо працівник відсутній у зв'язку із хворобою, відрядженням, відпусткою посада, яку він займає, не є вакантною.

Частиною 2 статті 23 КЗпП України передбачено, що строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відтак, посада жінки, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не є вакантною і прийняття працівників на таку посаду можливе лише за строковим трудовим договором на період до виходу з відпустки для догляду за дитиною основного працівника.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах:

від 07 листопада 2018 року у справі 755/18509/16-ц (провадження № 61-36743 св 18); від 30 січня 2019 року у справі № 175/1180/17 (провадження № 61-47715 св 18).

У вищевказаній довідці про наявність вакантних посад зазначено, що посада страхового експерта з охорони праці Держнянського відділення не могла вважатися вакантною по причині знаходження основного працівника у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

(а. с. 213).

Таким чином, суд апеляційної інстанції не врахував, що не є вакантною посада, на якій основний працівник перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Висновки апеляційного суду про відсутність у матеріалах справи доказів, на підтвердження відмови позивача на зайняття вакантної посади страхового експерта з охорони праці Держнянського відділення на час вивільнення працівників Управління є безпідставними, оскільки суд першої інстанції зазначив у своїх висновках лише про факт відмови ОСОБА_1 від вказаної посади, яка пропонувалася йому під час розгляду справи у суді першої інстанції, і стала вакантною уже після звільнення позивача.

Інші вакантні посади ОСОБА_1 не пропонувалися через відсутність у нього відповідної освіти, кваліфікації, яка передбачена в посадових інструкціях до вакантних посад (а. с. 212).

Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 проведено з дотриманням вимог чинного законодавства, та вірно встановлено відсутність вакантних посад у Камянець-Подільському відділенні Управління, які можна було запропонувати позивачу.

Вказане свідчить, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у справах про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, то судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області задовольнити.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 березня 2019 року скасувати.

Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 грудня 2018 року залишити в силі.

Судові витрати, понесені Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області за подачу касаційної скарги у розмірі 3 253,28 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Кривцова Р.

А. Лідовець