Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.12.2023 року у справі №128/3342/19
Постанова КЦС ВП від 01.12.2023 року у справі №128/3342/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 128/3342/19

провадження № 61-4048св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 травня 2022 року у складі судді Карпінської Ю. Ф. та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 березня 2023 року у складі колегії суддів: Стадника І. М.,Сопруна В. В., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду по земельній ділянці.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки площею 0,1418 га, кадастровий номер 0520684906:03:001:0062, яка розташована на АДРЕСА_1 , до якої прохід та проїзд здійснювався виключно через сусідню земельну ділянку, яка на час звернення до суду з цим позовом належить ОСОБА_2

14 квітня 2003 року між нею та чоловіком відповідача ОСОБА_3 , який на той час був землекористувачем суміжної ділянки, укладено договір на встановлення земельного сервітуту, за умовами якого їй надавалось право на прохід та проїзд транспортними засобами через цю земельну ділянку.

Після смерті ОСОБА_3 та реєстрації у 2015 році ОСОБА_2 за собою права власності на суміжну земельну ділянку, відповідач створює їй перешкоди у проході та проїзді через земельну ділянку.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити на її користь постійний безоплатний земельний сервітут на право проїзду на транспортному засобі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520684900:03:001:0484, площею 0,1716 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_2 ;

- визначити істотні умови земельного сервітуту: земельна ділянка, на якій встановлюється земельний сервітут - земельна ділянка площею 0,1716 га із кадастровим номером 0520684900:03:001:0484, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

площа земельного сервітуту - 0,0163 га; строк дії земельного сервітуту - постійно; межі та конфігурація земельного сервітуту: в межах згідно з додатком № 1 до висновку експерта Вінницького відділення КНДІСЕ за результатами проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи № 7986/7987/20-21 від 15 березня 2021 року, а саме:

від точки 1 до точки 2 - на відстані 45,12 м;

від точки 2 до точки 3 - на відстані 1,46 м;

від точки 3 до точки 4 - на відстані 15,05 м;

від точки 4 до точки 5 - на відстані 2,76 м;

від точки 5 до точки 6 - на відстані 12,60 м;

від точки 6 до точки 7 - на відстані 1,52 м;

від точки 7 до точки 8 - на відстані 39,02 м;

від точки 8 до точки 9 - на відстані 2,60 м;

від точки 9 до точки 1 - на відстані 3,14 м.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 23 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встанолено на користь ОСОБА_1 постійний безоплатний земельний сервітут щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520684900:03:001:0484, площею 0,1716 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_2 , на право проїзду на транспортному засобі до земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520684906:03:001:0062, що належить ОСОБА_1 .

Визначено істотні умови земельного сервітуту: земельна ділянка, на якій встановлюється земельний сервітут, площею 0,1716 га із кадастровим номером 0520684900:03:001:0484, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; площа земельного сервітуту - 0,0163 га; строк дії земельного сервітуту - постійно; вид сервітуту - право проїзду на транспортному засобі; межі та конфігурація земельного сервітуту: в межах згідно з додатком № 1 до висновку експерта Вінницького відділення КНДІСЕ за результатами проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи № 7986/7987/20-21 від 15 березня 2021 року.

Висновок експерта № 7986/7987/20-21 від 15 березня 2021 вважати невід`ємною частиною рішення суду.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції встановив, що сторони є власниками суміжних земельних ділянок на АДРЕСА_1 , належна позивачу земельна ділянка розташована в серединній зоні масиву та оточена земельними ділянками суміжних землекористувачів, зокрема, відповідача, яка перешкоджає ОСОБА_1 використовувати свою власність, у зв`язку із чим дійшов висновку про наявність підстав для захисту прав позивача шляхом встановлення земельного сервітуту відповідно до варіанту № 1 висновку експерта від 15 березня 2021 року № 7986/7987/20-21, який найбільшою мірою захистить її права.

При цьому суд врахував, що через земельну ділянку ОСОБА_2 існує та раніше існував проїзд до земельної ділянки ОСОБА_1 , яким остання користувалась, що підтверджено укладеним між позивачем та попереднім землекористувачем ( ОСОБА_3 ) договором земельного сервітуту, показаннями свідків та фотографіями.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 травня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 07 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 травня 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відповідність заходу втручання у право власності відповідача шляхом встановлення на користь позивача земельного сервітуту критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини, та дотримання справедливого балансу між інтересами позивача та відповідача.

Апеляційний суд зазначив, що на момент встановлення сервітуту точне визначення кількості випадків його використання в принципі неможливе, бо залежить від конкретних способів використання земельної ділянки в установлених законом межах, тобто земельна ділянка має використовуватися за цільовим призначенням (ведення особистого селянського господарства) і способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. Цих встановлених законом меж цілком достатньо для використання земельних ділянок з дотриманням принципів добросусідства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 травня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 березня 2023 року змінити, встановивши земельний сервітут на право проїзду двічі на рік: на оранку городу та збирання врожаю сільськогосподарської продукції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_4, судді, які входять до складу колегії: Олійник А. С., Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 листопада 2023 року у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_4 на підставі службової записки Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д. справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Луспеник Д. Д.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили обсяг прав позивача, оскільки в судових рішеннях не визначено, скільки разів на рік позивач має право проїжджати по її земельній ділянці, призначеній для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 607/12777/17, від 22 травня 2019 року у справі № 348/1992/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 442/4470/14-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 302/830/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, ОСОБА_2 посилається на недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, а саме показань свідків (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Зазначає, що на момент встановлення сервітуту визначити точну кількість випадків його використання неможливо.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1418 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520684906:03:001:0062.

Під час приватизації ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки в технічній документації на виготовлення державного акта для доступу до земельної ділянки було передбачено заїзд через земельну ділянку, яка на даний час належить ОСОБА_2

14 квітня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір, яким встановлено земельний сервітут на прохід та проїзд транспортними засобами через земельну ділянку останнього до дороги загального користування.

Із жовтня 2015 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1716 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520684900:03:001:0484.

Земельна ділянка ОСОБА_1 розміщена у серединній зоні масиву та оточена земельними ділянками суміжних користувачів, в тому числі ОСОБА_2 .

У вересні 2019 року ОСОБА_1 письмово зверталась до ОСОБА_2 з пропозицією укласти договір сервітуту, яка залишилась без відповіді.

Згідно із висновком експертизи від 15 березня 2021 року № 7986/7987/20-21 технічно можливий варіант № 1 встановлення безоплатного земельного сервітуту на земельній ділянці за адресою:, АДРЕСА_1 , що належить відповідачу, для проходу та проїзду від земельної ділянки АДРЕСА_1 , яка належить позивачу, до дороги загального користування ( АДРЕСА_1 , наданий у дослідницькій частині висновку та відображений на план-схемі у додатках до висновку.

Інші варіанти забезпечення проїзду від земельної ділянки, яка належить позивачу до дороги загального користування, менш обтяжливі для інших землевласників та землекористувачів, відсутні, оскільки зазначена земельна ділянка розміщена у серединній зоні масиву та оточена земельними ділянками суміжних землекористувачів.

Можливість проходу від земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 , до дороги загального користування, тобто до АДРЕСА_1 , існує.

Існуючий прохід пролягає між межею земельної ділянки (огорожею), що належить відповідачу, та наявними зеленими насадженнями.

Орієнтовна ширина існуючого проходу у його початку становить 2,10 м, у закінченні - 1,52 м, що унеможливлює проїзд транспортних засобів та іншої техніки для обробітку земельної ділянки.

Станом на час проведення дослідження прохід та проїзд через земельну ділянку, що належить відповідачу, до земельної ділянки, яка належить позивачу, відсутні. Найбільш доцільним варіантом встановлення можливого проходу та проїзду до земельної ділянки, що належить позивачу, менш обтяжливим для всіх землекористувачів, є використання земельної ділянки загального користування (проходу) площею 0,0150 га та незначної частини земельної ділянки, що належить відповідачу, площею 0,0125 га (125,0 кв. м), при умові виділу у користування ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0125 га (125,0 кв. м) із земельної ділянки ОСОБА_1 .

Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 підтвердили, що до земельної ділянки, яка належить позивачеві, у минулому був заїзд, однак на даний час там стоїть огорожа і фактично проїзду немає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Подібні положення містяться й у статті 321 ЦК України.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно із положеннями статей 91 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України та статтею 99 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Встановлено, що належна ОСОБА_6 земельна ділянка має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розміщена у серединній зоні масиву та оточена земельними ділянками суміжних землекористувачів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про очевидність неможливості використання позивачем належної їй земельної ділянки без проходу, проїзду транспортних засобів із дороги загального користування, у тому числі через земельну ділянку відповідачки.

Неможливість у позасудовому порядку врегулювання спору між сторонами щодо встановлення сервітуту та існування потреби ОСОБА_1 у забезпеченні проходу (проїзду) до належної їй земельної ділянки є підставою для задоволення позову.

Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, які встановили на користь ОСОБА_7 постійний безоплатний земельний сертвітут щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520684900:03:001:0484, площею 0,1716 га, на право проїзду на транспортному засобі до земельної ділянки за кадастровим номером 0520684906:03:001:0062.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно відхилив доводи відповідача щодо неправильного застосування до спірних правовідносин статті 99 ЗК України у зв`язку з відсутністю на кадастрових планах наявного шляху (проїзду), оскільки в пункті «б» статті 99 ЗК України мається на увазі не фактична наявність такого проїзду, а наявність можливості його облаштування найменш обтяжливим способом.

Доводи касаційної скарги та прохальна її частина, у якій зазначено про необхідність зміни оскаржуваних судових рішень в частині встановлення земельного сервітуту на право проїзду двічі на рік, є необґрунтованими, оскільки точно визначити кількість випадків його використання неможливо, так як це залежить від конкретних способів використання земельної ділянки в установлених законом межах. Зазначене узгоджується з позицією апеляційного суду, яка є правильною та не підлягає зміні.

Доводи касаційної скарги про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 607/12777/17 (провадження № 61-45979св18), від 06 жовтня 2021 року у справі № 302/830/18 (провадження № 61-10371св20) колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлено інші фактичні обставини, відмінні від справи, що є предметом касаційного перегляду.

Правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 травня 2019 року у справі № 348/1992/16-ц (провадження № 61-45579св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 442/4470/14-ц (провадження № 61-19223св19), на які посилається заявник у касаційній скарзі, узгоджуються з висновками судів попередніх інстанцій.

Посилання касаційної скарги на недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень, не заслуговують на увагу, оскільки судом апеляційної інстанції надано правильну оцінку запереченням відповідача проти встановлення сервітуту та наведено обґрунтування неможливості задоволення такої потреби позивача в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 травня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник