Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2021 року у справі №500/3507/19

Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 500/3507/19

провадження № 61-10654св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

представник відповідача - адвокат Загарнюк Денис Анатолійович,

третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка подана її представником - адвокатом Загарнюком Денисом Анатолійовичем, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 серпня 2020 року у складі судді Грубіян Л. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 червня 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, про визначення порядку участі у спілкуванні з дитиною та її вихованні.

Позовна заява мотивована тим, що 05 квітня 2013 року між ним та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який на підставі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 січня 2017 року у справі № 500/6709/16-ц розірвано.

Зазначав, що від шлюбу вони мають сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом з відповідачем.

Після розірвання шлюбу склався певний порядок спілкування з дитиною: син знаходився з ним кожного непарного тижня року з 18 години четверга до 08 години понеділка, коли він відвозив дитину до дитячого садку, а також протягом зимових канікул він забирав дитину на тиждень, а протягом літніх канікул декілька разів (3-4 рази) на тиждень.

Стверджував, що зазначений порядок виховання дитини влаштовував сторони, був доцільним та справедливим задля забезпечення рівної участі у вихованні дитини обох батьків.

Через деякий час ОСОБА_2 звернулася до органу опіки та піклування виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради з метою визначення (фактично зміни існуючого) порядку спілкування з дитиною.

Рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 28 грудня 2018 року № 1391 визначено спосіб його участі у вихованні сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та спілкування з ним: кожної І, IV суботи та неділі місяця з 10:00 до 17:00 та 1 раз на рік 7 днів з метою оздоровлення дитини. Справа розглядалася без його участі.

Посилався на те, що його не було запрошено для участі в засіданні органу опіки та піклування виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, на якому вирішувалося питання про порядок його участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. При цьому він з будь-якими заявами до органу опіки та піклування не звертався. Ініціатором встановлення (зміни) порядку спілкування з дитиною, є мати дитини - ОСОБА_2, а її звернення до органу опіки та піклування пов'язане з бажанням обмежити його права щодо виховання та спілкування з дитиною.

Вважав, що встановлений порядок спілкування та виховання дитини порушує його права, як батька дитини, позбавляє його можливості достатнього спілкування з дитиною, а тому у квітні 2019 року звернувся до органу опіки та піклування виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради з проханням змінити діючий порядок спілкування з дитиною та участі у його вихованні. Проте, в усній формі йому повідомили, що змінити встановлений порядок вони не можуть, оскільки з цього приводу вже прийнято рішення виконкомом Ізмаїльської міської ради.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив судвизначити наступний порядок участі у спілкуванні з дитиною без участі та присутності ОСОБА_2:

1. Кожного непарного тижня року з 18:00 години четверга до 08:00 години понеділка з заведенням дитини до дошкільного навчального закладу або до школи (після початку відвідування дитиною школи); ?

2.1. До моменту початку відвідування дитиною школи - щорічно у першій половині зимових канікул;

2.2. Після початку відвідування дитиною школи - щорічно у першій половині весняних, осінніх та зимових канікул;

3. Щорічно: з 01 до 31 липня або в період з 01 до 15 липня та з 01 до 15 серпня (за домовленістю між батьками) під час літніх канікул;

4. На другий день після дня народження дитини або за домовленістю обох батьків у день народження дитини;

5. На період перебування ОСОБА_2 за межами м. Ізмаїл Одеської області (у випадку її виїзду за межі м. Ізмаїл Одеської області без дитини на строк, що перевищує п'ять діб).

6. На період хвороби дитини до часу його одужання.

7. Якщо інше не визначено за взаємною згодою (домовленістю) батьків:

6 або 7 січня (Різдво), 24 серпня (День незалежності України), 14 грудня (день народження ОСОБА_4) дитина проводить з батьком; місце проведення (святкування) дитиною інших державних, сімейних та церковних свят, визначається з урахуванням її думки та побажань.

8. У разі неможливості побачень з дитиною у визначений день, батько повідомляє матір про дані зміни;

9. У випадку хвороби дитини, незадовільних погодних умов, за взаємною згодою батьків допускається перенесення зустрічі з дитиною;

Під час спілкування з дитиною батько та мати зобов'язані створювати умови, які не шкодять життю та здоров'ю, а також моральному стану дитини, не перешкоджати у спілкуванні з дитиною іншому з батьків.

Також позивач просив установити його право щодо спілкування з малолітнім сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, засобами телефонного та іншого засобу зв'язку, право безперешкодно відвідувати навчальні, дошкільні заклади, де навчається, виховується дитина й встановити, що у дні, визначені для спілкування та виховання, батько ОСОБА_1 особисто забирає та особисто повертає дитину за місцем проживання ОСОБА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено наступний порядок участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без участі та присутності матері ОСОБА_2, наступним чином:

1. Кожного непарного тижня року з 17 год 00 хв п'ятниці до 08 год 00 хв понеділка із заведенням дитини до навчального закладу;

2. Щорічно у першій половині зимових канікул;

3. Щорічно з 15 липня до 15 серпня під час літніх канікул;

4. На другий день після дня народження дитини;

5. На період перебування ОСОБА_2 за межами м. Ізмаїл Одеської області (у випадку її виїзду за межі м. Ізмаїл Одеської області без дитини на строк, що перевищує п'ять діб);

6. На період хвороби дитини у випадку неможливості здійснення догляду за дитиною безпосередньо матір'ю ОСОБА_2 до часу одужання дитини;

7. Якщо інше не визначено за взаємною згодою (домовленістю) батьків: 06 або 07 січня (Різдво), 24 серпня (День незалежності України), 14 грудня (день народження батька - ОСОБА_1) дитина проводить з батьком; місце проведення (святкування) дитиною інших державних, сімейних та церковних свят, визначається з урахуванням думки дитини та його побажань;

8. У разі неможливості побачень з дитиною у визначений день, батько повідомляє матір про зміни;

9. Під час спілкування з дитиною батько та мати зобов'язані створювати умови, які не шкодять життю та здоров'ю, моральному стану дитини, не перешкоджати у спілкуванні з дитиною іншому з батьків.

Встановлено право ОСОБА_1 щодо спілкування з малолітнім сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, засобами телефонного та іншого засобу зв'язку, право безперешкодно відвідувати навчальні, дошкільні заклади де навчається, виховується дитина.

Встановлено, що у дні визначені для спілкування та виховання, батько ОСОБА_1 особисто забирає та повертає дитину за місцем проживання матері ОСОБА_2.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивач має право й зобов'язаний брати участь у вихованні його дитини і має право на особисте спілкування з сином, а відповідачка не має права перешкоджати позивачу спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.

При цьому позивачем надано суду належні, допустимі та переконливі докази на підтвердження того, що відповідач чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною.

Суд взяв до уваги те, що відповідач відмовилася привести дитину до суду для проведення опитування суддею на предмет спілкування з батьком.

По суті районний суд не погодився з висновком органу опіки та піклування відповідно до статті 19 СК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 01 червня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - залишено без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 серпня 2020 року - залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність у позивача права брати участь у вихованні сина та особисте спілкування з ним є правильними та відповідають найкращим інтересам дитини.

Апеляційний суд зазначив, що жодного доказу ухилення батька дитини від виконання своїх батьківських обов'язків, його негативного впливу на фізичний та моральний розвиток сина, як складову виховання, відповідачем не надано. Більш того, позивач, який є батьком дитини, піклується про сина та любить його, активно і стабільно проявляє бажання щодо участі у вихованні та спілкуванні із дитиною.

Апеляційний суд також врахував доводи ОСОБА_2 про необхідність врахування висновку органу опіки та піклування, застосувавши положення Конвенції про права дитини й враховуючи інтереси дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 червня 2021 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2, яка подана її представником - адвокатом Загарнюком Д.

А., мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 бажає позбавити позивача права на участь у спілкуванні з дитиною та її вихованні є неправильними, оскільки позов заявлено про визначення порядку участі у спілкуванні з дитиною та її вихованні та у ньому немає жодного слова про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

Вважає, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги інтереси дитини, її стан здоров'я, розвиток, що має перевагу над інтересами батька. Суди не з'ясували чи бажає дитина спілкуватися з батьком. При цьому залишено поза увагою рішення органу опіки та піклування та рекомендації клінічного психолога ОСОБА_6 звернутися до невролога.

Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2018 року у справі № 686/4512/17 та від 23 червня 2020 року у справі № 754/9026/16-ц (провадження № 61-5215св19), що передбачено пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що доводи касаційної інстанції є необґрунтованими, отже, оскаржувані судові рішення не підлягають скасуванню.

Посилається на те, що орган опіки та піклування формально поставився до розгляду питання про порядок його спілкування та участі у вихованні дитини, оскільки його не викликали на засідання щодо визначення порядку спілкування з дитиною.

Вважає, що висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 06 серпня 2019 року № 01/21-953 є необґрунтованим та таким, що суперечить інтересам дитини, отже, суди попередніх інстанцій правильно не погодилися з ним.

Зазначає, що рекомендації клінічного психолога ОСОБА_6, долучені відповідачем до матеріалів справи, не містить інформацію щодо предмету доказування, тому не можуть бути належним доказом у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції в Одеській області 22 листопада 2013 року (а. с. 9).

Висновом органу опіки та піклування виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 06 серпня 2019 року № 01/21-953 пропонується встановити батьку, ОСОБА_1, наступний графік спілкування з дитиною: кожної І та III суботи та неділі місяця з 10:00 до 17:00,1 раз на рік 7 днів з метою оздоровлення дитини за взаємною згодою батьків (а. с. 93).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_2, яка подана її представником - адвокатом Загарнюком Д.

А., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною 3 статті 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно статті 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що між сторонами склались стосунки, які позбавляють позивача можливості регулярно спілкуватися з сином, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для визначення порядку участі у спілкуванні з дитиною та її виховання.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам статей 263, 264, 265 ЦПК України, отже, підстав для їх скасування немає.

Згідно із частинами 4 , 5 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, орган опіки та піклування подає письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Частиною 6 статті 19 СК України передбачено, що суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Орган опіки і піклування може визначити місце зустрічі батька з дитиною (за місцем проживання когось із них чи іншої особи), періодичність та тривалість їх.

Висновок органу опіки і піклування має базуватися на достовірній інформації про усі фактичні обставини, які можуть мати істотне значення та ретельному їх з'ясуванні. Такий висновок є рекомендаційним, тому суд може постановити інше рішення, ніж пропонує орган опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судами встановлено, що на підставі висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 06 серпня 2019 року № 01/21-953 позивачеві встановлено наступний графік спілкування з дитиною: кожної І та III суботи та неділі місяця з 10:00 до 17:00,1 раз на рік 7 днів з метою оздоровлення дитини за взаємною згодою батьків.

Визначаючи порядок участі ОСОБА_1 у вихованні сина - ОСОБА_3 районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність належних та допустимих доказів негативного впливу батька на розвиток малолітнього сина, його бажання приймати участь у вихованні та спілкуванні з сином та ураховуючи те, що між сторонами у справі склалися неприязні стосунки, обґрунтовано вважав, що графік спілкування з дитиною, встановлений на підставі висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 06 серпня 2019 року, не призведе до відновлення теплих батьківських стосунків, а також не забезпечить дитині нормального психологічного стану під час таких зустрічей. Отже, районний суд правильно визначив спосіб участі батька у вихованні дитини, оскільки він відповідає віковим потребам малолітньої дитини та за сумлінного відношення батька до виконання свого обов'язку, буде достатнім для забезпечення участі батька у процесі виховання дитини.

У висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 06 серпня 2019 року, на який посилається ОСОБА_2, ніяк не мотивовано час і тривалість спілкування батька із сином в обсязі лише 4 дні на місяць по 7 год. Зазначений висновок є необґрунтованим, ухваленим без врахування думки батька - ОСОБА_1 щодо визначення порядку участі у вихованні дитини.

З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області від 06 серпня 2019 року, оскільки суди з посиланням на статтю 19 СК України, Конвенцію про права дитини, Декларацію прав дитини не врахували його, мотивували, що він не відповідає якнайкращим інтересам дитини.

Крім того, суди попередніх інстанцій правильно відхилили як доказ поданий відповідачем психологічний висновок клінічного психолога ОСОБА_6, у якому надано рекомендації звернутися з дитиною ОСОБА_3 до лікаря невролога.

Зокрема, до цього висновку не долучено копій документів, які підтверджують місце праці та кваліфікацію ОСОБА_6.

З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо необхідності врахування під час вирішення справи психологічного висновку клінічного психолога ОСОБА_6.

Також не заслуговують на увагу доводи заявника про неврахування думки малолітнього ОСОБА_3 щодо наявності у нього бажання спілкуватися з батьком, оскільки судами встановлено, що відповідач відмовилася від проведення опитування дитини суддею на предмет спілкування дитини з батьком.

Ураховуючи наведене, батько, який проживає окремо від своєї дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. При цьому відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з батьком.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою "MAMCHUR
v. UKRAINE", № 10383/09, § 100).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою "HANT v. UKRAINЕ", № 31111/04, § 54).

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що визначення саме такого способу участі позивача у спілкуванні та вихованні сина є таким, що відповідатиме віковим потребам дитини, та за сумлінного відношення батька до виконання свого обов'язку, буде достатнім для забезпечення участі батька у процесі виховання дитини.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених статей 12, 81 ЦПК України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування

чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Згідно із частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, на користь заявника немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка подана її представником - адвокатом Загарнюком Денисом Анатолійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк