Постанова

Іменем України

01 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 725/5032/18

провадження № 61-11023св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк»,

відповідачі - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» на заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2019 року, ухвалене під головуванням судді Федіної А.В., та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 травня 2019 року , ухвалену у складі колегії суддів Кулянди М.І., Височанської Н. К., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом в обґрунтування якого посилався на те, що з метою забезпечення належного виконання ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором від 08.11.2006 року №504, між нею та позивачем 08.11.2006 року було укладено договір іпотеки відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру за адресою АДРЕСА_1 , яка придбана за кредитні кошти.

Вказував на те, що позичальник належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала, у зв`язку з чим банком звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса від 23 квітня 2009 року, який перебуває на виконанні в Першому ВДВС ГТУЮ у Чернівецькій області. В ході вчинення виконавчих дій, боржник оскаржувала як виконавчий напис так і дії державного виконавця, проте в задоволенні її позовної заяви та скарг було відмовлено.

В ході вчинення виконавчих дій було встановлено, що відповідач та її малолітня донька ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживають тривалий час, оскільки у квартирі близько восьми останніх років фактично проживають квартиранти, проте відповідач та її малолітня донька зареєстровані за вказаною адресою, що перешкоджає державному виконавцю передати предмет іпотеки на реалізацію та як наслідок банк позбавлений можливості задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки.

На підстави вище викладеного, просив виселити відповідача ОСОБА_1 та її малолітню доньку ОСОБА_2 з квартири за адресою АДРЕСА_1 із зняттям їх з реєстраційного обліку.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Заочне рішення мотивовано тим, що підстави для виселення відповідача та її доньки, оскільки їх фактичне проживання за адресою місцезнаходження квартири, що передана в іпотеку, не підтверджено належними та допустимими доказами.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 02 травня 2019 рокурішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2018 року в частині відмови в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , про виселення з житлового приміщення змінено з підстав, які викладені в мотивувальній частині постанови.

В решті, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2018 року, суд апеляційної інстанції , виходив з того, що спірна квартира придбана за 553 210 грн, з яких 203 210 грн сплачено ОСОБА_1 , а кредит було надано в розмірі 350 000 грн.

Враховуючи, що спірна квартира була придбана за кошти ОСОБА_1 та кредитні кошти, а суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення вищенаведене не врахував, суд апеляційної інстанції прийшов до того, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , про виселення з житлового приміщення підлягає зміні з підстав, які викладені в мотивувальній частині постанови.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі заявник просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

03 червня 2019 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 травня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» та витребувано з Першотравневого районного суду м. Чернівці цивільну справу № 725/5032/18.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно встановив факт того, що іпотечна квартира була придбана за частину коштів ОСОБА_1 , а не повністю за кредитні кошти.

Суд апеляційної інстанції прийняв судове рішення, керуючись нормами Наказу МВС України від 22 листопада 2012 року № 1077, який на час ухвалення судового рішення втратив чинність.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 08 листопада 2006 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого кредит надається на придбання квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9-11).

08 листопада 2006 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір за умовами якого остання передала в іпотеку банку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит № 504 від 08 листопада 2006 року (а.с 5-8).

08 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 (а.с.62).

Відповідно до довідки про цільове використання кредиту від 08 листопада 2006 року позичальник за рахунок кредитних коштів придбала квартиру за вказаною адресою на підставі договору купівлі-продажу квартири ВЕС №135086 від 08 листопада 2006 року, вартість квартири 553 210 грн (а.с 9, 16).

В 2007 році ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1 (а.с.21,22)

На підставі виконавчого напису нотаріуса від 23 квітня 2009 року запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру за адресою АДРЕСА_1 та за рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного майна задовольнити вимоги банку у розмірі 347404,87 грн (а.с 12).

ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконувала, в зв`язку з чим станом на 06 серпня 2018 року заборгованість за кредитним договором становила 549 417 грн 86 коп.

07 серпня 2018 року позивачем було направлено на адресу відповідача за місцем її реєстрації вимогу про звільнення житлового приміщення, проте така вимога не була вручена ОСОБА_1 , оскільки поштове відправлення повернуто відправнику з відміткою ПАТ «Укрпошта» - «за закінченням терміну зберігання» (а.с 20).

На підставі вищевказаного виконавчого напису Першотравневим ВДВС Чернівецького МУЮ 17 червня 2009 року відкрито виконавче провадження та в ході вчинення виконавчий дій 17 серпня 2016 року державним виконавцем складено акт про те, що двері квартири ніхто не відчиняв, при цьому боржник була належним чином повідомленою про час вчинення виконавчий дій. В подальшому, 02 серпня 2018 року на підставі акту державного виконавця зі слів сусідів встановлено, що ОСОБА_1 за вказаною адресою не проживає та близько восьми років там мешкають квартиранти (а.с 13-15).

ОСОБА_1 та її малолітня донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 (а.с.17).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо: договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановленому законом порядку; договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя.

За змістом статті 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, особам яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК Української РСР постійне житло вказується в рішенні суду.

Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 зробив правовий висновок, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону № 898-IV та частини третьої статті 109 ЖК УРСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV,так і норма статті 109 ЖК УРСР.

До аналогічного правовоговисновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц .

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції безпідставно встановив факт того, що іпотечна квартира була придбана за частину коштів ОСОБА_1 , а не повністю за кредитні кошти, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що спірна квартира не була придбана за кредитні кошти. Квартира спочатку була придбана за власні кошти, згодом, того ж дня квартира була передана в іпотеку банку, а потім відповідачу був оформлений кредит і видані кредитні кошти .

Змінюючи рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2018 року, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірна квартира була придбанаспільно - частково за кошти ОСОБА_1 та частково за кредитні кошти.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Так, за договором купівлі-продажу від 08 листопада 2006 року, укладеногоміж ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , останньою було придбано квартиру АДРЕСА_2 за 553 210 грн, в той час коли кредит, наданий для придбання вказаної квартири становив 350 000 грн.

Походження різниці вартості квартири у розмірі 203 210 грн не має значення для того, щоб встановити факт придбання спірної квартири не повністю за кредитні кошти, надані ОСОБА_1 на підставі договору про іпотечний кредит.

Таким чином, вважати вказану спірну квартиру придбаною за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщенняне можна, відповідно і виселенню з даної квартири без надання їм іншого жилого приміщення відповідачі не підлягають.

Стосовно доводів касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції прийняв судове рішення, керуючись нормам Наказу МВС України від 22 листопада 2012 року № 1077, який на час ухвалення судового рішення втратив чинність, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Вказаний наказ втратив чинність на підставі набрання чинності Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207.

Відповідно до пункту 26 Правил реєстрації місця проживання , передбачено зняття з реєстрації місця проживання особи на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, позовна вимога про зняття відповідачів з реєстраційного обліку є зайвою.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

А. О. Лесько

С. П. Штелик