Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.06.2019 року у справі №372/3519/17

Постанова

Іменем України

23 червня 2021 року

м. Київ

справа № 372/3519/17

провадження № 61-9176св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Козинська селищна рада Обухівського району Київської області, Головне територіальне управління юстиції у Київській області,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів Олійника В. І., Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю.

М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ГТУЮ у Київській області про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивувала тим, що Козинська селищна рада Обухівського району Київської області рішенням від 16 вересня 2014 року за №15/50 надала ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,065 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, який рішенням від 23 листопада 2015 року затвердила та передала вказану земельну ділянку (кадастровий номер 3223155400:03:036:0163) у власність ОСОБА_2, який у грудні 2015 року зареєстрував право приватної власності на земельну ділянку.

Позивачка вважала, що прийняті Козинською селищною радою рішення та подальша реєстрація права власності за відповідачем на земельну ділянку є незаконними, оскільки ОСОБА_2 подав заяву про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення йому вказаної земельної ділянки 15 вересня 2014 року, яка вже на наступний день задоволена рішенням ради, сесія якої була скликана з порушенням установленого законом порядку, у той час як подана 03 вересня 2014 року нею заява про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення їй тієї ж земельної ділянки протягом тривалого часу залишалася нерозглянутою та рішенням ради від 08 жовтня 2014 року залишена без задоволення з формальних підстав. У подальшому позивачка неодноразово оскаржувала рішення ради про відмову в задоволенні поданої нею заяви, яке в судовому порядку було скасовано, однак на виконання судового рішення Козинська селищна рада повторно відмовила позивачці у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою з посиланням на те, що земельна ділянка вже надана іншій особі.

Позивачка зазначала, що оспорені рішення органу місцевого самоврядування прийняті ним з порушенням вимог закону, оскільки межі виділеної земельної ділянки не були погоджені із суміжними землекористувачами, а на земельній ділянці розташована капітальна споруда (гараж), побудована позивачкою.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції у Київській області від 18 грудня 2015 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:036:0163 за ОСОБА_2;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку) № 50419964 від 21 грудня 2015 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 16 вересня 2014 року за №15/50 про надання дозволу ОСОБА_2, на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність вказаної земельної ділянки;

- визнати протиправним та скасувати рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 23 листопада 2015 року за №17/17 про затвердження проєкту землеустрою та передання земельної ділянки у власність;

- визнати протиправним та скасувати рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 19 квітня 2016 року за №1, яким на виконання судового рішення повторно відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

- зобов'язати Козинську селищну раду Обухівського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 вересня 2014 року про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

- стягнути з Козинської селищної ради 5 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди виходили з того, що отримання ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:036:0163 відбулося з дотриманням вимог законодавства, а наявність кількох претендентів на одну й ту саму земельну ділянку не є перешкодою для реєстрації права власності на неї за одним із них.

Аргументи учасників справи

У травні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року та просила її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 також зверталася до Козинської селищної ради з заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність, яка тривалий час не розглядалася та з надуманих і формальних підстав залишена без задоволення, незважаючи на наявність судових рішень про визнання попередніх відмов необґрунтованими, у той час як аналогічна заява ОСОБА_2 була задоволена на наступний день після її подання;

- виділенням земельної ділянки ОСОБА_2 порушується право позивачки на вільний доступ (проїзд) до належної їй земельної ділянки;

- на спірній земельній ділянці наявна капітальна споруда (гараж), належна позивачці та її батьку, а також розташовані лінії електропередач, що вказує на додаткові обмеження у використанні земельної ділянки;

- позивач як суміжний землекористувач не брала участі в погоджені меж земельної ділянки при винесення їх на місцевості.

У червні 2019 року від ОСОБА_2, а в липні 2019 року від ГТУЮ у Київській області до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких відповідачі просили залишити скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, посилаючись на те, що суди дійшли правильного висновку про дотримання вимог законодавства при виділенні ОСОБА_2 земельної ділянки та здійсненні реєстрації права власності на неї, а наявність кількох претендентів на одну й ту саму земельну ділянку не впливає на можливість надання дозволу на розроблення проєктної документації одному з них. Вказували, що право позивачки на вільний доступ до належної їй земельної ділянки не є порушеним, оскільки суди встановили наявність нотаріально посвідченої згоди батька позивачки на проїзд до земельної ділянки ОСОБА_1 через належну йому земельну ділянку.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року справа призначена до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0820 га з кадастровим номером 3223155400:03:036:0104, що розташована в СТ "Міжріччя" в смт Козині Обухівського району Київської області. Земельна ділянка отримана позивачкою у власність для ведення садівництва як членом садового товариства та за рахунок земель СТ "Міжріччя" на підставі рішень Козинської селищної ради від 25 квітня 2007 року та 26 жовтня 2007 року.

26 вересня 2007 року ОСОБА_3 (батько позивачки) надав нотаріально посвідчену згоду до відділу Містобудування та архітектури Обухівського району Київської області про те, що він не заперечує проти влаштування на належній йому земельній ділянці вільного доступу шириною 3,5 метра до земельної ділянки, належної позивачці.

Рішенням Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 16 вересня 2014 року надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0650 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Козинської селищної ради від 23 листопада 2015 року затверджено ОСОБА_2 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,0637 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та передано земельну ділянку (кадастровий номер undefined) площею 0,0637 га у власність ОСОБА_2.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21 грудня 2015 року (індексний номер 50419964) право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом пункту б) частини 1 статті 12 ЗК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень селищних рад у галузі земельних відносин на території селищ належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до частини 1 статті 12 ЗК України.

У частині 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частині 6 статті 118 ЗК України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з абзацом першим частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 7 статті 118 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що орган місцевого самоврядування за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою має право вчинити лише такі дії: надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав, які прямо передбачені статтею 118 ЗК України.

За змістом частини 9 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 9 статті 118 ЗК України, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з вимогами статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет відведення. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16 (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Пред'являючи позов про визнання неправомірними та скасування рішень органу місцевого самоврядування щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, відносно якої ОСОБА_1 також подавала заяву про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, позивачка посилалася, зокрема, на те, що Козинська селищна рада неналежним чином (недобросовісно) реалізувала надані їй повноваження в частині розпорядження землями комунальної власності, проігнорувавши подану 03 вересня 2014 року заяву позивачки та розглянувши подану 15 вересня 2014 року заяву ОСОБА_2.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 39,40,41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зроблено висновок про, що як недобросовісна може кваліфікуватися така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи; якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі; виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи.

У справі, що переглядається, суди, обмежившись посиланням на те, що наявність кількох претендентів на одну й ту саму земельну ділянку не перешкоджає виділенню такої земельної ділянки у власність одного з них, не мотивували відхилення доводів позивачки про порушення її прав, що полягають у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки за наявності аналогічної за змістом та раніше поданої заяви ОСОБА_1, яка уповноваженим органом не розглянута.

Суди не надали оцінку поведінці органу місцевого самоврядування, не встановили, чим викликаний тривалий розгляд заяви позивачки про надання їй у власність земельної ділянки: безпідставним зволіканням органу місцевого самоврядування або іншими чинниками, а також не перевірили доводи ОСОБА_1 про те, що відмова Козинської селищної ради в наданні їй дозволу на розробку проєкту землеустрою неодноразово визнавалася незаконною у судовому порядку.

В силу положень частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Ураховуючи, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішень органу місцевого самоврядування є передчасним. Інші позовні вимоги є похідними від вирішення вказаної позовної вимоги, а тому висновок суду першої інстанції в цій частині також є передчасним.

Апеляційний суд допущених судом першої інстанції порушень не усунув, не перевірив усіх доводів апеляційної скарги та не навів мотивів відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем, чим допустив порушення підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 382 ЦПК України.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що "спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що "пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".

Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Оскільки ГТУЮ у Київській області є неналежним відповідачем у цій справі, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ГТУЮ у Київській областінеобхідно було відмовити саме з цих підстав. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до ГТУЮ у Київській області, однак помилився щодо мотивів такої відмови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржене судове рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1, пред'явлених до ОСОБА_2, Козинської селищної ради, - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ГТУЮ у Київській області підлягає зміні з викладенням їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: "у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат за касаційний розгляд справи підлягає здійсненню тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Козинської селищної ради Обухівського району Київської області скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Київській області змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов