Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.04.2019 року у справі №490/6138/17

Постанова

Іменем України

01 липня 2019 року

м. Київ

справа № 490/6138/17

провадження № 61-7158св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом),

відповідач - ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом),

третя особа - виконком Миколаївської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2018 рокуу складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 березня 2019 рокуу складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Яворської Ж. М., і касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 березня 2019 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визначити місце проживання ОСОБА_3 з нею, стягнути з ОСОБА_2 щомісячно 15 000 грн аліментів на дочку, починаючи з липня 2017 року, 2 596, 91 грн додаткових витрат і зобов`язати відповідача перераховувати кошти на її картковий рахунок.

Позов мотивований тим, що від шлюбу з ОСОБА_2 вона має дочку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

30 травня 2017 року шлюб між ними розірвано.

Дочка проживає з нею, має всі необхідні умови для фізичного та духовного розвитку. Вона, як мати, належно утримує та доглядає дитину, піклується про стан її здоров`я.

Відповідач ухиляється від виховання дитини та участі в її утриманні.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом, у якому просив визначити місце проживання дочки з ним.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 перешкоджає йому спілкуватись з дочкою, проживає у неналежних умовах зі своїми рідними, дитина не отримає належного догляду та медичного обслуговування.

Розмір аліментів, які заявляє ОСОБА_1 , значно завищений, оскільки він утримує іншу неповнолітню дочку та непрацездатну матір.

Позивач не довела витрат на лікування доньки та не зазначила про надання ним у грудні 2016 року коштів саме на лікування дитини та на інші потреби.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дочку у розмірі 9 000 грн щомісячно, починаючи з 17 липня 2017 року до повноліття дитини, допущено негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину у сумі 1 450 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи первісний позов у частині визначення місця проживання дитини та відмовляючи у зустрічному позові, з висновком якого у цій частині погодився апеляційний суд, врахувавши висновок органу опіки і піклування, виходив у першу чергу із інтересів дитини.

Стягуючи аліменти із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на дитину у розмірі 9 000 грн щомісячно, починаючи з 17 липня 2017 року до повноліття дитини, і 1 450 грн додаткових витрат на дитину, суд першої інстанції виходив із майнового стану ОСОБА_2 та із підтвердження ОСОБА_1 документально розміру додаткових витрат.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 березня 2019 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2018 року в частині розміру аліментів змінено.

Зменшено розмір аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 9 000 грн щомісячно до 5 000 грн щомісячно, починаючи з 17 липня 2017 року до повноліття дитини.

Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 додаткових витрат на дитину скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народження з матір`ю ОСОБА_1 та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з ним залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 березня 2019 року в частині задоволення первісного позову щодо визначення місця проживання дитини і в частині відмови у зустрічному позові скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при ухваленні рішень у цій частині помилково взяли за основу висновок виконкому Миколаївської міської ради, оскільки такого органу не існує.

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 березня 2019 року в частині позовних вимог щодо аліментів та додаткових витрат на дитину скасувати, залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру аліментів і скасовуючи указане рішення в частині додаткових витрат, не в повному обсязі дослідив обставини справи, які впливають на розмір аліментів і підтверджують належність витрат до додаткових.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу на надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 липня 2014 року по 30 травня 2017 року. Мають спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З грудня 2016 року сімейні відносини між подружжям остаточно припинені, сторони проживають окремо.

ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є фізичними особами-підприємцями, мають особисті доходи, є власниками рухомого та нерухомого майна, в тому числі житлових приміщень.

Місцем фактичного проживання ОСОБА_3 є житловий будинок ( АДРЕСА_1 ), загальною площею 137, 6 кв. м, який складається з трьох житлових кімнат. В будинку проживає ОСОБА_1 з дочкою та старшим сином, а також її батьки: ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Мати забезпечує дитині належний медичний нагляд та обслуговування, створює умови для виховання, розвитку, навчання та відпочинку.

ОСОБА_2 проживає у трикімнатній квартирі АДРЕСА_2 , площею 72, 8 кв. м. Для дитини виділено окрему відповідно обладнану кімнату.

Між сторонами склались неприязні стосунки та існує спір щодо місця проживання малолітньої дитини.

За висновком органу опіки та піклування від 14 вересня 2018 року доцільно визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

За положеннями частинами першої та другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Суди попередніх інстанцій в контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотрималися норм матеріального права, урахували висновок органу опіки та піклування і обґрунтовано визначили місце проживання малолітньої дитини з матір`ю.

Згідно із статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частиною другою статті 182 СК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення) встановлено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з частиною першою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до статей 181, 182 СК України за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов`язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров`я та матеріального становища дитини, стану здоров`я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення. За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір. Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

Суд апеляційної інстанції, зменшуючи визначений судом першої інстанції розмір аліментів, з урахуванням майнового становища батька, наявності на його утриманні іншої дитини, фактичних потреб дитини, рівного обов`язку матері і батька, а також інших обставин, викладених в статті 182 СК України, обґрунтовано визначив розмір аліментів у розмірі 5 000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до правил статті 185 СК батьки зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину при наявності особливих обставин (розвиток здібностей дитини, її хвороба, каліцтво тощо).

Закон не містить виключного переліку таких особливих обставин та підстав для їх визначення, але за змістом цієї норми та визначення характеру цих витрат як додаткових, можна дійти висновку, що такі витрати підпадають під дію статті 185 СК у тому випадку, коли розмір аліментів (з урахуванням відповідного обов`язку й іншого подружжя) є недостатнім для забезпечення особливих потреб дитини, а ці витрати є необхідними.

Судами встановлено, що в період із січня по червень 2017 року позивачем витрачено 2 900 грн на проведення медичного обстеження дочки та її лікування, у грудні 2016 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 9 000 грн на утримання доньки та суму, еквівалентну 1 000 доларів США, призначення якої сторони визначили по-різному.

Крім того, щомісячний розмір аліментів визначався з урахуванням стану здоров`я дитини та необхідності у періодичному обстеженні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що розмір та характер витрат, обґрунтованих позивачем як додаткові, не дають підстав для висновку про особливість обставин, наявність яких за статтею 185 СК є підставою для їх стягнення як додаткових витрат на дитину, а розмір аліментів є достатнім для забезпечення цих потреб дитини.

Аргументи, викладені в касаційній скарзі ОСОБА_2 , є аналогічними доводам, викладеним в його апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційних скарг та залишення без змін рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 16 листопада 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 березня 2019 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 16 листопада 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук