Історія справи

Постанова

Іменем України

28 березня 2019 року

м. Київ

справа № 720/834/17

провадження № 51-9079км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Марчука О.П.,

суддів Могильного О.П., Наставного В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Бражника М.В.,

прокурора Гладкого О.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ШабліяВ.П. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2018 року й ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 21 серпня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016260120000449 за обвинуваченням

ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2018 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесят неоподаткованих доходів громадян, що становить 850 грн.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винним в тому, що він 22 листопада 2017 року приблизно о 13:00, в межах адміністративних границь с. Припруття Новоселицького району на одній з польових доріг, перевозячи на своєму автомобілі марки ВАЗ-2109, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3, зупинивши автомобіль силоміць витягнув останню з автомобіля, наніс два удари в область обличчя, спричинивши тілесні ушкодження у виді садна обличчя та слизової рота, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 21 серпня 2018 року вирок місцевого суду залишено без зміни. Виключено з вступної частини вироку, зазначений районним судом рік, встановлених обставин слідством, а саме 2017 р., постановлено вважати вірним 2016 р., виключено з мотивувальної частини вироку зазначену районним судом дату проведення судово-медичної експертизи № 160 екс - Н, та постановлено вважати вірною дату її проведення, а саме 24 -25 листопада 2016 року, номер кримінального провадження - вважати вірним 12016260120000449.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 на підставі ст. 284 КПК України у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні кримінального правопорушення. Посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на неповноту та однобічність судового розгляду. Стверджує, що ініціатором конфлікту була потерпіла. Вважає, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, оскільки не містить формулювання висунутого ОСОБА_2 обвинувачення. Зазначає, що суд першої інстанції у вироку вказав інший рік, місце вчиненого кримінального правопорушення, не вказав причини нанесення потерпілій тілесних ушкоджень. Вказує, що в описовій частині вироку показання потерпілої і свідків не відповідають показанням наданих ними у судовому засідання. Крім того, суд першої інстанції послався на витяг з ЄРДР від 23 листопада 2016 року № 12016260120000449, як на доказ досліджений у судовому засіданні, однак вказаний витяг судом не досліджувався і відсутній в матеріалах провадження. Зазначає, що апеляційний суд при залишенні його апеляційної скарги без задоволення, належним чином своїх висновків не мотивував та не дав відповіді на всі доводи, які були викладені у його апеляційній скарзі, а тому вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст.ст. 23, 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 даної статті суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу. Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, ґрунтуються на сукупності зібраних і належно оцінених судом доказів, і є правильними.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений своєї винуватості в заподіянні ОСОБА_3 легких тілесних ушкоджень не визнав, але суд обґрунтовано послався у вироку на послідовні показання потерпілої, яка в судовому засіданні у своїх показаннях зазначала про завдання їй ОСОБА_2 тілесних ушкоджень.

Ці показання потерпілої узгоджуються із даними, що містяться у протоколах слідчого експерименту, за участю потерпілої, яка розповідала про обставини, за яких засудженим щодо неї було вчинено протиправні дії.

Окрім того, показання потерпілої узгоджуються з іншими доказами, безпосередньо сприйнятими судом, зміст яких докладно наведено у вироку, зокрема з показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, експерта Павлюковича О.В., висновком експерта №160 екс-Н від 24-25 листопада 2017 року.

Ставити ці показання під сумнів, підстав немає. Окрім того, судом не встановлено доказів, які б підтверджували отримання потерпілою тілесних ушкоджень при інших обставинах.

Характер дій засудженого та локалізація завданих ним тілесних ушкоджень потерпілій свідчать, що умислом ОСОБА_2 охоплювалося спричинення потерпілій тілесних ушкоджень.

Суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 винний у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 125 КК України. Отже, вважати, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, підстав не має.

Доводи захисника про невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України, є необґрунтованими виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, формулювання обвинувачення.

Цим вимогам обвинувальний акт від 31 травня 2017 року щодо ОСОБА_2 відповідає.

Відповідно до п. 13 ч.1 ст. 3 КПК України, обвинуваченням є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з ч.2 ст. 42 КПК України обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 цього Кодексу, а обвинувальний акт, згідно з п.3 ч.2 ст. 283 КПК України, є однією із форм закінчення досудового розслідування, тобто обвинувальний акт це підсумковий документ, яким визнається достатність доказів, зібраних під час досудового розслідування, засвідчується його завершення й надання доступу до матеріалів стороні захисту. Обвинувальний акт затверджується прокурором й одночасно з його переданням до суду вручається учасникам кримінального провадження під розписку, як це передбачено ст. 293 КПК України. Для суду цей процесуальний документ є правовою підставою для призначення підготовчого судового засідання, судового розгляду, визначення його меж.

Висунення публічного обвинувачення здійснюється в умовах змагальності у судовому розгляді, коли прокурор оголошує короткий виклад або повний текст обвинувального акту (ч.2 ст. 347 КПК України), а суд роз'яснює суть обвинувачення і з'ясовує у обвинуваченого, чи зрозуміле воно йому (ч.1 ст. 348 КПК України).

Таким чином, на стадії досудового розслідування обвинувачення особи пов'язується з моментом складання обвинувального акта, що містить офіційну, сформовану на досудовому розслідуванні версію про вчинення особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

З обвинувального акту щодо ОСОБА_2 вбачається, що в ньому повно і чітко викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, формулювання обвинувачення із зазначенням обставин, які, відповідно до ч.1 ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а також правова кваліфікація дій обвинуваченого.

Отже, вважати, що при складанні, затвердженні та направленні обвинувального акту до суду допущено порушення, які в подальшому вплинули на справедливість ухвалених судових рішень, підстави відсутні.

Аналогічні за змістом доводи касаційної скарги захисника щодо невідповідності вироку суду вимогам ч. 3 ст. 374 КПК України були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який з наведенням мотивів спростування, визнав їх неспроможними. Зокрема, окрім інших доводів, предметом перевірки судом апеляційної інстанції були доводи сторони захисту про те, що описані у вироку показання потерпілої ОСОБА_3 не відповідають її показанням, наданими нею у судовому засіданні. Вказані доводи були визнані безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами провадження та є чіткими, послідовними й такими, що взаємодоповнюють показання свідків. З вказаним рішенням погоджується і колегія суддів.

Також суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи сторони захисту про те, що суд першої інстанції безпідставно послався як на доказ винності засудженого на висновок експерта Павлюковича О.В., оскільки суд зазначив іншу дату початку і закінчення експертизи. Так, суд апеляційної інстанції правильно прийшов до висновку, що зміст зазначеної у вироку експертизи та її підсумки не суперечать змісту експертизи № 160 екс Н від 24-25 листопада 2016 року, а вказаний невірно судом першої інстанції рік проведення експертизи є лише технічною помилкою суду та у зв'язку з чим апеляційним судом було обґрунтовано виключено з мотивувальної частини вироку невірно зазначену дату проведення експертизи.

Окрім того, апеляційним судом обґрунтовано були визнані технічними та арифметичними описками неправильне зазначення судом першої інстанції номеру кримінального провадження та року вчинення засудженим злочину.

Вказані описки судом апеляційної інстанції були визнані такими, що не впливають на доведеність вини ОСОБА_2 та не спростовують по суті правильний і законний вирок районного суду і були виправленні судом апеляційної інстанції шляхом виключення їх з вироку районного суду.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст.370, 419 КПК України.

Інші доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_2 і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433,434,436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 07 червня 2018 року й ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 21 серпня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ШабліяВ.П. - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Марчук О.П. Могильний В.В.Наставний