Історія справи

Постанова

іменем України

25 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 343/1218/18

провадження № 51-3704 км 19

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Вус С. М., Чистика А. О.,

за участю:

секретаря судового засідання Ткаченка М. С.,

прокурора Руденко О. П.,

захисника Панченко А. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Панченко А. В. на вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 31 січня 2019 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 2 травня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018090130000257 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився та проживає у АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Долинського районного суду Івано-Франківської області від 31 січня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців; за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, із застосуванням предмету, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, а також в умисному спричиненні тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

Як встановлено судом у вироку, 7 травня 2018 року близько 5:00 ОСОБА_1 , перебуваючи біля входу до приміщення нічного клубу «Нью-Йорк» на вул. Обліски, 117-Г у м. Долина Івано-Франківської області, в присутності сторонніх осіб, діючи умисно, з хуліганський спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, ігноруючи існуючі у суспільстві загальновизнані правила поведінки, виражався нецензурною лайкою, з використанням малозначного приводу, проявляючи особливу зухвалість, наніс відвідувачу закладу ОСОБА_2 удар в обличчя, внаслідок чого між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникло фізичне протистояння, що призвело до падіння останніх на землю. Продовжуючи вчинення хуліганських дій, ОСОБА_1 з метою приниження гідності ОСОБА_3 , із особливою зухвалістю, діставши із кишені ножа, почав наносити ним ОСОБА_2 удари у різні ділянки тіла, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 2 травня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Панченко А. В., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Заперечує наявність у діях засудженого хуліганського мотиву та умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Вказує, що конфлікт між потерпілим та ОСОБА_1 відбувся не в громадському місці, при цьому поведінка ОСОБА_1 не супроводжувалась особливою зухвалістю, а тілесні ушкодження потерпілому він спричинив обороняючись від протиправного посягання з боку потерпілого. За таких обставин, кваліфікацію вчиненого діяння за ч. 4 ст. 296 та ч. 1 ст. 121 КК вважає неправильною. На думку захисника, в матеріалах кримінального провадження відсутні достатні докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено. Всупереч приписам ст. 290 КПК стороні захисту не було відкрито матеріалів досудового розслідування, що має наслідком недопустимість зібраних доказів. Вказує на неправильне встановлення судом у вироку часу вчинення злочинів. Посилається на порушення процедури отримання документів, на підставі дослідження яких ґрунтуються висновки експертиз, у тому числі щодо ступеню тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень. Також зазначає, що суд у вироку послався на протоколи слідчих дій, оригінали яких відсутні в матеріалах кримінального провадження та безпосередньо не досліджувались в судовому засіданні. Вказані обставини не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який всупереч приписам ст. 419 КПК відповідних доводів сторони захисту не перевірив, обставин кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 404 КПК повторно не дослідив, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу, прокурор заперечив проти її задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення апеляційні скарги захисників Бойка А. І. і Панченка А. В., апеляційний суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції правильно встановити фактичні обставини кримінального провадження та дати юридичну оцінку вчиненому.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 та ч. 4 ст. 296 КК кваліфіковано правильно.

В основу вироку суд обґрунтовано поклав послідовні показання потерпілого ОСОБА_2 , показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які були очевидцями події злочинів, дані протоколів слідчих дій, висновки судових експертиз, а також показання самого ОСОБА_1 , який в судовому засіданні не заперечував факт заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень за допомогою ножа.

Досліджені в судовому засіданні докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності та об`єктивно підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено.

Так, згідно ст. 296 КК хуліганством визнається грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за ст. 296 КК є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також моральних-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.

З об`єктивної сторони хуліганство полягає в посяганні на ці правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

Критеріями відмежування хуліганства від інших злочинів, зокрема тих, що посягають на здоров`я, честь і гідність людини, її майно, є об`єкт посягання, що визначає правову природу та суспільну небезпечність діяння, і мотив як ознака суб`єктивної сторони злочину.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством над потерпілим, знищенням або пошкодженням майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковим цинізмом у контексті ст. 296 КК визнаються дії, що демонструють брутальну зневагу до загальноприйнятих норм моралі, зокрема прояви безсоромності чи грубої непристойності, публічне оголення, знущання з хворих, дітей, людей похилого віку, осіб, що знаходяться у безпорадному стані.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність явного особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.

Головною рушійною силою при вчиненні хуліганства є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Протиправне діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямоване на випадкові об`єкти. Якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим (потерпілими), такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція оточуючих, в тому числі потерпілого, на провокуючі дії винного стають приводом для подальшого насильства.

Відповідно до фактичних обставин справи, встановлених на підставі безпосередньо досліджених в судовому засіданні доказів, зокрема показань потерпілого та свідків, підставою для висловлювання ОСОБА_1 в громадському місці нецензурною лайкою, завдання удару кулаком в обличчя ОСОБА_2 та подальшого вчинення насильницьких дій щодо останнього став незначний привід. При цьому конфлікт був спровокований саме ОСОБА_1 , як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція потерпілого на провокуючі дії стала приводом для подальшого насильства з боку ОСОБА_1 . Обстановка й обставини події, динаміка їх розвитку й об`єктивні ознаки нахабної поведінки засудженого свідчать про те, що вона не була зумовлена особистою неприязню до ОСОБА_2 , а саме бажанням протиставити себе суспільству, продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки, та супроводжувалась особливою зухвалістю у виді приниження гідності потерпілого, поєднаного з насильства над ним.

Посилання захисника на вчинення ОСОБА_1 вказаних дій поза межами нічного клубу, не спростовують того факту, що в даному випадку мало місце грубе порушення громадського порядку.

Враховуючи викладене, дії ОСОБА_1 отримали правильну юридичну оцінку суду за ч. 4 ст. 296 КК.

Безпідставними є й доводи касаційної скарги захисника про відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, оскільки у нього не було умислу на заподіяння потерпілому саме тяжких тілесних ушкоджень і він лише оборонявся від протиправного посягання з боку останнього.

Відповідно до встановлених судом у вироку фактичних обставин кримінального провадження ознак стану необхідної оборони в умисних діях ОСОБА_1 не вбачається. Саме ОСОБА_1 виступив ініціатором конфлікту і першим застосував насильство. При цьому, навіть за умови спрямованості умислу ОСОБА_1 на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю потерпілого, а не конкретно тяжкого тілесного ушкодження, кримінальна відповідальність настає за тілесне ушкодження, яке було фактично заподіяне.

За таких обставин, дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК кваліфіковано правильно.

Судом у вироку не встановлено точного часу події злочинів, натомість зазначено, що їх було вчинено близько 5 години ранку, а тому відповідні доводи захисника колегія суддів вважає неспроможними.

Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Доводи захисника щодо недопустимості покладених в основу обвинувального вироку доказів є безпідставними.

У відповідності до приписів ст. 290 КПК стороні захисту було надано доступ до матеріалів досудового розслідування, з якими ОСОБА_1 та його захисник ознайомились 29 червня 2018 року.

Згідно висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17, провадження № 51-218 кмо 19), відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.

Як убачається з матеріалів справи, в ході збирання доказів на виконання приписів ч. 2 ст. 242 КПК щодо обов`язковості проведення експертизи на предмет встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень стороною обвинувачення було забезпечено проведення судово-медичної експертизи.

Враховуючи, що зазначену експертизу проведено особою, яка володіє спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, об`єктивних підстав не довіряти результатам експертизи та вважати її висновки недостовірними у суду не було.

Експертиза містить посилання на медичні документи, що були об`єктом експертного дослідження, а також перелік запитань, поставлених перед експертом. За наявності сумнівів щодо достовірності медичних документів, які були об`єктом експертного дослідження, сторона захисту, реалізуючи закріплені у статтях 22, 26 КПК принципи змагальності й диспозитивності, на стадії дослідження доказів мала процесуальну можливість клопотати про надання відповідних документів, однак цього не зробила. Порушень порядку отримання наданих експерту для дослідження медичних документів не встановлено. Тому, посилання захисника на стадії перегляду вироку на недопустимість висновків експерта є необґрунтованими.

Неспроможними є й доводи про порушення принципу безпосередності дослідження доказів у зв`язку з відсутністю в матеріалах кримінального провадження оригіналів протоколів слідчих дій. Зокрема, як видно з матеріалів справи, вони міcтять оригінали протоколів слідчих дій, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні та оцінені судом в якості доказів.

Переглянувши вирок в межах апеляційних скарг захисників, надавши відповідним доводам належну оцінку, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду в частині допустимості покладених в основу обвинувального вироку доказів та доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК.

Підстав для повторного дослідження в порядку ч. 3 ст. 404 КПК обставин, встановлених під час кримінального провадження, в апеляційного суду не було. Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 31 січня 2019 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 2 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Щепоткіна С. М. Вус А. О. Чистик