Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 654/763/17

Провадження № 51-110км17

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Матієк Т. В., Яковлєвої С. В.,

секретаря судового засідання Матвєєвої Н. В.,

за участю прокурора Пономарьової М. С.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 11 вересня 2017 року у межах кримінального провадження №12016230150002166 по обвинуваченню

ОСОБА_1, громадянки України, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Херсоні, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 09 червня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням строком на 2 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами ОСОБА_1 11 вересня 2016 року близько 19 год. 20 хв. в Голопристанському районі Херсонської області на 23 км. + 900 м. автодороги «Херсон-Гола Пристань-Скадовськ», рухаючись зі сторони с. Нова Збурївка в напрямку м. Олешки, керуючи технічно-справним автомобілем DAEWOO MATIZ, д.н. НОМЕР_1, грубо порушуючи вимоги п.п. 2.3 «б», п. 12.1 Правил дорожнього руху, проявила неуважність та безпечність до дорожньої обстановки, яка склалась, під час завершення виконання маневру обгону не вибрала безпечну швидкість руху, щоб забезпечити контрольований рух автомобіля, внаслідок чого допустила занос автомобіля з послідуючим перекиданням.

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля DAEWOO MATIZ, д.н. ВТ 6627ВС, ОСОБА_2 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона ІНФОРМАЦІЯ_3 померла; пасажиру автомобіля ОСОБА_3, заподіяно тяжкі тілесні ушкодження та тілесні ушкодження середньої тяжкості; пасажиру автомобіля ОСОБА_4 спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 11 вересня 2017 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м'якості, і просить призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, звільнивши засуджену від покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК, не врахував, що вона вчинила тяжкий злочин, внаслідок якого одна особа загинула та дві особи отримали тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, що дані, які характеризують особу ОСОБА_1, не є обставинами, що пом'якшують покарання і позитивна характеристика засудженої, відсутність у неї судимостей, та не перебування на обліках ніяким чином не впливає на її вольову та інтелектуальну зрілість, правильне визначення своєї поведінки та надання їй належної з правової точки зору оцінки. Зазначається, що усупереч вимогам ст. 419 КПК, при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції не були наведені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

У доповненнях до касаційної скарги прокурор зазначає, що суд, покладаючи на засуджену ОСОБА_1 обов'язки, передбачені ст. 76 КК, неправильно вказав про кримінально-виконавчу інспекцію, замість уповноваженого органу з питань пробації.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор частково підтримала касаційну скаргу та просила змінити ухвалу апеляційного суду в частині застосування ст. 76 КК.

У запереченнях потерпіла ОСОБА_4, а також захисник засудженої Губков Г. Б. просили залишити ухвалу апеляційного суду без зміни.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 438 КПК предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Тобто таке, що перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Враховуючи те, що доведеність винуватості та кваліфікація дій ОСОБА_1. за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі прокурор не оспорює, суд касаційної інстанції судові рішення у цій частині не переглядає.

Призначене судом першої інстанції ОСОБА_1 покарання, на думку Верховного Суду, відповідає вимогам статей 50, 65, 75 КК.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК ) наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, і за змістом якої суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, суд урахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини провадження, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. У разі обрання покарання у виді позбавлення волі це рішення має бути умотивовано у вироку.

У цьому провадженні, як видно з його матеріалів, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_1. призначено з порушенням визначених у законі загальних засад, як на це указує прокурор у касаційній скарзі.

Так, апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження у межах, передбачених ст. 404 КПК, та у порядку, встановленому ст. 405 КПК, дійшов висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про вид та розмір покарання, яке слід призначити ОСОБА_1, врахував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженої та усі інші обставини, які відповідно до положень КК, у тому числі статей 66, 67 цього Кодексу, впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування.

Так, при призначенні покарання засудженій ОСОБА_1 суд першої інстанції врахував характер і ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину, який характеризується необережною формою вини, данні про особу обвинуваченої, а саме те, що вона позитивно характеризується, вперше притягається до кримінальної відповідальності, має родину; врахував обставини, що пом'якшують покарання: щире каяття у скоєному, активне сприяння у розкритті злочину; відсутність обставини, що обтяжують покарання.

Крім того, місцевий суд урахував досудову доповідь, надану органом пробації, відповідно до якої ОСОБА_1 має низький ризик вчинення кримінального правопорушення, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюється як низький а тому виправлення особи без позбавлення волі на певний строк з випробуванням можливе і не становить високої небезпеки для суспільства.

З урахуванням наведеного, а також обстав, які пом'якшують покарання, відомостей, що характеризують особи винного ? як у загально-соціальному плані, так і в плані його потенційної суспільної небезпеки, встановлених судом конкретних обставин події, оцінки поведінки засудженого після вчинення злочину, що характеризує його особу, суд призначив ОСОБА_1 покарання, не пов'язане з ізоляцією від суспільства, але в умовах здійснення контролю за поведінкою засудженого під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на строк, достатній для того, щоб він довів своє виправлення. Це рішення у вироку мотивовано належним чином, воно не сприймається як явно несправедливе чи недостатнє для досягнення мети покарання.

З огляду на викладене, враховуючи принципи індивідуалізації та співмірності заходу примусу характеру вчинених дій, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, згідно з яким призначене місцевим судом засудженій ОСОБА_1 покарання є достатнім та необхідним для виправлення засудженої та попередження вчинення нею нових злочинів.

При цьому суд першої інстанції, врахувавши обставини кримінального провадження, на думку апеляційного суду, дійшов правильного висновку про можливість застосування відносно ОСОБА_1 положень ст. 75 КК. З таким висновком погоджується і Верховний Суд.

В цій частині доводи касаційної скарги прокурора є безпідставними.

Разом з тим, доводи, наведені у доповнення до касаційної скарги, є слушними.

Так, судом покладено на ОСОБА_1 обов'язки, передбачені ст. 76 КК, а саме, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання та періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

Разом з тим, відповідно до Закону України від 07 вересня 2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених», ст. 76 КК викладена в новій редакції, відповідно до якої на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, може бути покладено обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти такий орган про зміну місця проживання, роботи або навчання.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 вчинила злочин до набрання чинності вказаним законом, однак за новою редакцією ст. 76 КК нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням вже здійснює уповноважений орган з питань пробації, що, у свою чергу, може унеможливити виконання покладених на засуджену обов'язків, передбачених ст. 76 КК у попередній редакції Закону, якою зазначену функцію було покладено на кримінально-виконавчу інспекцію, Верховний Суд, виходячи з того, що в даному випадку зміна судових рішень в цій частині не погіршує становище засудженої ОСОБА_1, вважає за необхідне змінити ухвалу апеляційного суду і, в порядку ч. 2 ст. 433 КПК, вирок суду першої інстанції в частині застосування ст. 76 КК.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга прокурора з доповненнями до неї підлягає частковому задоволенню.

З цих підстав Суд постановив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 11 вересня 2017 рокута у порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 09 червня 2017 року відносно ОСОБА_1 - змінити в частині застосування ст. 76 КК.

Покласти на ОСОБА_1 обов'язки, передбачені ст. 76 КК: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

М. В. Мазур Т.В. Матієк С.В. Яковлєва