ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2019 року

м. Київ

Справа №149/916/17

Провадження № 51-8642км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Матієк Т. В., Яковлєвої С. В.,

за участю

секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,

прокурора Гладкого О. Є.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 23 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2018 року та касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2018 року в кримінальному провадженні №120170203300000059 по обвинуваченню

ОСОБА_1 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вінниця, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28 березня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Згідно з вироком суду першої інстанції, 08 лютого 2017 року о 01 год. ночі, ОСОБА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись за місцем проживання ОСОБА_3 , що в АДРЕСА_1 , вчинив з останньою сварку на ґрунті ревнощів, при цьому розбив скло, унаслідок чого ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, а саме порізи обличчя. З метою уникнення подальшої сварки, ОСОБА_3 покинула свій будинок та направилась до будинку свого сусіда ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_1 . Під час перебування ОСОБА_3 в будинку ОСОБА_1 , до даного домоволодіння прийшов ОСОБА_2 , який відчинивши вхідні двері будинку і перебуваючи на його порозі, продовжив сперечатись з ОСОБА_3 та висловлювати образи в її сторону. В цей час ОСОБА_1 , маючи неприязні відносини з ОСОБА_2 та будучи обуреним поведінкою останнього відносно ОСОБА_3 , маючи умисел на заподіяння ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, взявши до правої руки дерев`яну палицю, яка знаходилась при вході в будинок, завдав біля 5 ударів в область голови ОСОБА_2 , від чого останній впав на бетонне покриття порогу будинку та втратив свідомість. ІНФОРМАЦІЯ_2 о 02 год. 41 хв. ОСОБА_2 помер в КУ "Хмільницька центральна районна лікарня". Смерть ОСОБА_2 настала від вказаної відкритої черепно-мозкової травми. Між відкритою черепно-мозковою травмою, яка ускладнилась набряком і напуханням головного мозку, та смертю ОСОБА_2 є причинно-наслідковий зв`язок.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2018 року зазначений вирок місцевого суду залишений без зміни.

Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування судових рішень та закриття провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами невірно кваліфіковано дії засудженого як «перевищення меж необхідної оборони». Вказується, що засуджений захищався від неправомірних дій потерпілого, що умислу на спричинення будь-яких ушкоджень в нього не було, що він внаслідок поганого зору взагалі не бачив, куди саме наносились удари, що потерпілий намагався проникнути у житло засудженого, а тому в його діях є необхідна оборона.

Прокурор у касаційній скарзі вказує на незаконність ухвали апеляційного суду та порушує питання про її скасування та про призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема, що судом першої інстанції у вироку не сформульовано обвинувачення за ст. 124 КК України, що суд апеляційної інстанції в ухвалі виписав обставини, які судом першої інстанції не встановлені. Зазначається про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що дії ОСОБА_1 судами невірно кваліфіковані за ст. 124 КК України, їх слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України, що судами невірно дано оцінку доказам у справі, та обставинам вчиненого кримінального правопорушення. Вказується, що внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність засудженому було призначено покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу прокурора та заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.

За нормами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Виходячи зі змісту вимог ст. 370 КПК України, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з нормами п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.

Разом з тим, вказаних вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції при постановленні вироку не дотримався та допустив суттєві суперечності.

У касаційних скаргах прокурора та засудженого порушуються питання щодо правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність. При цьому прокурор вказує на те, що судом не застосовано закон, який має бути застосовано, а саме ч. 2 ст. 121 КК України, а засуджений посилається на безпідставне незастосування судом ч. 5 ст. 36 КК України, оскільки в його діях не було перевищення меж необхідної оборони.

Судом першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України.

Відповідно до ст. 124 КК України, кримінальна відповідальність передбачена за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Згідно з ч. 3 ст. 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

За змістом ч. 5 ст. 36 КК України, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Отже для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж чи неперевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання, наявність чи відсутність обставин, передбачених ч. 5 ст. 36 КК України.

Разом з тим, наводячи у вироку обставини, які він встановив, місцевий суд фактично виклав обвинувачення за ч. 2 ст. 121 КК України, яке пред`явлено ОСОБА_1 органами досудового розслідування, також суд зазначив, що вина ОСОБА_1 у вчиненні злочину підтверджується низкою доказів.

Однак у подальшому місцевий суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України. При цьому свої висновки щодо зміни кваліфікації дій ОСОБА_1 суд першої інстанції мотивував тим, що ініціатором конфлікту був саме ОСОБА_2 , що після того, як ОСОБА_1 зрозумів, що поранив потерпілого, він припинив будь-які дії і не продовжував наносити удари палицею, а викликав швидку медичну допомогу, поліцію та повідомив родичів потерпілого про інцидент. Таким чином, як зазначив суд, поведінка ОСОБА_1 після відвернення нападу однозначно свідчить на його користь та підтверджує те, що він не мав наміру спричиняти умисні тяжкі тілесні ушкодження, що заподіяли смерть ОСОБА_2 , який перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, у нічну пору доби, намагався проникнути до приміщення ОСОБА_1 , який неодноразово виштовхував його з будинку. В свою чергу ОСОБА_1 є особою із обмеженим зором, в якого під час сутички з потерпілим впали окуляри, внаслідок чого він не міг чітко оцінювати обстановку навколо нього, перебував в стані сильного емоційного напруження, за відсутності умислу на позбавлення життя, а з метою захисту, наніс кілька ударів палицею по голові, що спричинило смерть ОСОБА_2 , після чого викликав працівників поліції, швидку допомогу, родичів потерпілого та накрив одіялом лежачого на землі ОСОБА_2 , тобто намагався будь яким чином йому допомогти.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що, виходячи із зібраних доказів, є всі правові підстави для зміни кваліфікації дій обвинуваченого із ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України, яка покращує становище обвинуваченого, оскільки ОСОБА_1 умисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження, із перевищенням меж необхідної оборони по відношенню до ОСОБА_2 , тому в діях обвинуваченого ОСОБА_1 є ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, тобто умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене із перевищенням меж необхідної оборони.

Проте, дійшовши такого висновку, суд першої інстанції взагалі не навів у вироку формулювання обвинувачення за ст. 124 КК України, яке він визнав доведеним.

Поряд з цим, місцевий суд, дійшовши висновку про наявність необхідної оборони та про перевищення її меж з боку ОСОБА_1 , в його обґрунтування послався вибірково на окремі обставини вчинення кримінального правопорушення, не надавши при цьому вказаним обставинам відповідної оцінки, не співвставив їх з іншими доказами з точки зору їх взаємозв`язку. Так, зокрема, суд першої інстанції не надав оцінки відповідності чи невідповідності знаряддя захисту і нападу, місцю нанесення засудженим ударів потерпілому (всередині будинку чи зовні), їх кількості та їх локалізації, механізму їх спричинення, характеру небезпеки, що загрожувала ОСОБА_1 , обставинам, що могли вплинути на реальне співвідношення сил потерпілого ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_1 , їх фізичні дані (вік, стан здоров`я), раптовості нападу, неготовності до його відбиття та іншим факторам. Крім того не дав належної оцінки показанням самого ОСОБА_1 щодо проникнення потерпілого ОСОБА_2 до його житла та показанням свідка ОСОБА_3 щодо відсутності такого проникнення.

За таких обставин, суд касаційної інстанції, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин, вивчивши матеріали провадження, дійшов висновку, що суд першої інстанції, перекваліфіковуючи дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України, не встановив конкретні обставини справи, не проаналізував та не надав відповідної юридичної оцінки наявності чи відсутності акту суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого ОСОБА_2 й акту захисту з боку засудженого ОСОБА_1 , не встановив їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. Також суд не перевірив належним чином доводи прокурора щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Крім того, кваліфікуючи дії ОСОБА_1 як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, суд не перевірив наявність чи відсутність підстав для застосування ч. 5 ст. 36 КК України.

У подальшому апеляційний суд, переглядаючи зазначене кримінальне провадження, на вказані порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону уваги не звернув. Більше того, апеляційний суд, не виправивши наведені вище порушення, допущені судом першої інстанції, не перевіривши належним чином відповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, сам допустився порушень кримінального процесуального закону.

Так, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що «судом першої інстанції встановлено, що… ОСОБА_1 будучи обуреним поведінкою ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , намагався виштовхнути ОСОБА_2 за двері свого будинку і так як це не вдалось, оскільки останній перебував в стані алкогольного сп`яніння, чинив супротив та наносив удари ОСОБА_1 , в результаті чого ОСОБА_1 з метою захисту від незаконного вторгнення ОСОБА_2 в його будинок та спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 , взявши до правої руки дерев`яну палицю, яка знаходилась при вході в будинок, перевищуючи межі необхідної оборони, наніс потерпілому ОСОБА_2 близько 5 ударів в область голови, від чого останній впав на бетонне покриття порогу будинку та втратив свідомість. Після чого обвинувачений ОСОБА_1 подзвонив в поліцію, та родичам ОСОБА_2 та повідомив, про обставини правопорушення».

Разом з тим, зазначені обставини судом першої інстанції фактично не встановлені. Так само вказані обставини не встановлювалися і судом апеляційної інстанції.

Крім того, апеляційним судом належним чином не перевірені були й доводи апеляційних скарги як прокурора та потерпілої щодо відсутності в діях ОСОБА_1 необхідної оборони, так і захисника та обвинуваченого щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ст. 124 КК України, оскільки обвинувачений захищався від неправомірних дій потерпілого і не мав жодного умислу його вбивати, що в його діях відсутнє перевищення меж необхідної оборони.

За таких обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_1 за ст. 124 КК України є передчасними, а тому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого необхідно усунути вказані недоліки, перевірити позицію сторони обвинувачення щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України та позицію сторони захисту щодо відсутності в його діях перевищення меж необхідної оборони, і постановити законне та обґрунтоване рішення.

Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 437, 438 ч. 1 п. п. 1, 2 , 441, 442 КПК, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та прокурора підлягає частковому задоволенню.

З цих підстав Верховний Суд постановив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 23 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2018 року відносно ОСОБА_1 - скасувати, призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

М. В. Мазур Т. В. Матієк С. В. Яковлєва