Історія справи

Постанова

Іменем України

23 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 157/2262/17-к

Провадження № 51-1540 км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Кишакевича Л.Ю.,

суддів Cлинька С.С.,Остапука В.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Кириленка М.О.,

прокурора Матюшевої О.В.,

засудженого ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника Сіжука П.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 26 червня 2017 року і ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 11 вересня 2017 року та прокурора на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 11 вересня 2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який народився у АДРЕСА_1, без визначеного місця проживання, раніше неодноразово судимого, останній раз: 14.07.2008 року вироком Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим за ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна, яке є його власністю, звільненого 20.09.2016 року по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, який народився та проживає у АДРЕСА_2, раніше судимого вироком Камінь-Каширського районного суду від 17.05.2011 року за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, звільненого 20.10.2015 року по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 26 червня 2017 року (з урахуванням ухвали Ратнівського районного суду Волинської області від 26 липня 2017 року про виправлення описки), ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК засудженому ОСОБА_1 зараховано в строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 08 квітня 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

ОСОБА_3 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК засудженому ОСОБА_3 зараховано в строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 10 травня 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Судом вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком,ОСОБА_1 та ОСОБА_3, визнані винуватими і засуджені за те, що вони, 08 квітня 2017 року, близько 00 години 30 хвилин, за попередньою змовою між собою, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, повторно, шляхом вільного доступу проникли на територію домогосподарства ОСОБА_4, яке знаходить на АДРЕСА_3, звідки таємно викрали підводу, на якій лежав металевий цеп, а також, шляхом відкриття защіпки вхідних дверей та зняття віконної рами проникли до господарських приміщень на території даного домогосподарства, звідки таємно викрали належне ОСОБА_4 майно та безпородного коня, чим спричинили потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 15 675 грн.

Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, в той же день, близько 01 години 00 хвилин, шляхом вільного доступу проникли в стайню, що знаходиться на території домогосподарства ОСОБА_5 на АДРЕСА_4, звідки таємно викрали безпородню кобилу, а також шляхом відкриття защіпки вхідних дверей проникли до господарського приміщення та викрали кінну вуздечку, чим спричинили потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 12 177 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 11 вересня 2017 року вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 26 червня 2017 року залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Сіжук П.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Зокрема, своє прохання обґрунтовує тим, що суд дав неправильну правову оцінку діям ОСОБА_1 та належним чином не врахував його показання про те, що умислу на викрадення коней у нього не було, він їх взяв для того, щоб поїхати в сусіднє село і забрати свою знайому, після чого мав повернути їх власникам. Стверджує, що суд апеляційної інстанції, всупереч ст. 419 КПК, при перегляді вироку суду першої інстанції, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги захисника, правильної оцінки їм не дав та безпідставно залишив без зміни цей вирок.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засуджених, внаслідок м'якості, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Своє прохання обґрунтовує тим, щопризначене ОСОБА_1 та ОСОБА_3 покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК, а саме даним, що характеризують особи засуджених та тяжкості вчиненого злочину. Звертає увагу на те, що засуджені скоїли тяжкий злочин, раніше неодноразово судимі. Стверджує, що в порушення вимог ст. 419 КПК апеляційний суд належним чином не перевірив всіх доводів апеляційної скарги прокурора, правильної оцінки їм не дав та безпідставно залишив без зміни вирок районного суду в частині призначеного засудженим покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу прокурора, скасувати ухвалу апеляційного суду, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Касаційну ж скаргу захисника просив залишити без задоволення.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу захисника СіжукаП.О. та просив її задовольнити, а касаційну скаргу прокурора просив залишити без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши учасників провадження та перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційних скаргах, суд дійшов висновку, що касаційні скарги захисника та прокурора не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачена.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Оцінка доказів, згідно зі ст. 94 КПК, є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримані у повному обсязі.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, за яких його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 185 КК, у касаційних скаргах не оспорюється.

Що стосується посилань у касаційній скарзі захисника Сіжук П.О. на те, що висновок суду викладений у судовому рішенні про визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, ґрунтується на неправильній оцінці доказів, то вони є неспроможними.

Так, в результаті перевірки матеріалів кримінального провадження такі доводи захисника не знайшли свого підтвердження, оскільки вони не базуються на вимогах закону і матеріалах кримінального провадження.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновки про доведеність вини ОСОБА_1 в таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням у інше приміщення суд першої інстанції зробив на підставі зібраних у кримінальному провадженні та детально досліджених в судовому засіданні доказах, в їх сукупності та взаємозв`язку.

Такі висновки суд першої інстанції обґрунтував, зокрема: показаннями засудженого ОСОБА_1, який не заперечував, що взяв коней, щоб поїхати в с. Великий Обзир до своєї знайомої ОСОБА_6; потерпілого ОСОБА_4 про те, що проснувшись від шуму, він вийшов на вулицю та побачив відкритий хлів і відсутність у ньому коня та підводи; потерпілого ОСОБА_5 про те, що у нього було викрадено коня, якого було виявлено у лісі разом з конем потерпілого ОСОБА_4; свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які підтвердили показання потерпілих щодо викрадення їх коней; свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 приїхали до його будинку на крадених конях, які хотіли продати.

Крім того, свій висновок суд першої інстанції обґрунтував об'єктивними доказами, а саме: даними, що містяться: у протоколах огляду місця події та фото таблицях до них від 08 квітня 2017 року; у протоколі проведення слідчого експерименту та фото таблиці до нього за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 10 квітня 2017 року; у постанові про визнання речовими доказами шапки, яка належить ОСОБА_1, яку було вилучено під час огляду господарства власника викраденого коня; у висновку товарознавчої експертизи № 14/2017 від 19 травня 2017 року.

Визнавши ці докази достовірними, допустимими, а в їх сукупності достатніми, суд дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину і кваліфікував дії останнього за

ч. 3 ст. 185 КК. Кваліфікація дій засудженого за ч. 3 ст. 185 КК є правильною. Вирок відповідає вимогам статей 370, 373-374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Крім того, аналогічні за змістом доводи касаційної скарги захисника Сіжука П.О., були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, з наведенням мотивів спростування, визнав їх неспроможними.

Зі змісту касаційної скарги прокурора убачається, що він фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Отже, доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і м'якість призначеного ОСОБА_1 та ОСОБА_3 покарання є необґрунтованими і неприйнятними.

Так, мотивуючи своє рішення про призначення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 185 КК покарання, суд першої інстанції належним чином врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК є тяжким злочином, дані про осіб винних, які раніше неодноразово притягувалися до кримінальної відповідальності, злочин вчинили у стані алкогольного сп'яніння, негативно характеризуються. Врахував суд й вартість викраденого майна та його повернення, а також думку потерпілих, які просили суворо не карати ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Зваживши на наведене, суд призначив ОСОБА_1 та ОСОБА_3 покарання за ч. 3 ст. 185 КК у межах санкції даної статті у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців та ОСОБА_3 - 4 роки.

На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_1 та ОСОБА_3 покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК, є пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого та його наслідкам, необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам прокурора, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та, навівши належні й достатні мотиви спростування, правильно визнав їх необґрунтованими.

Ухвала апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Під час касаційного розгляду провадження підстав для задоволення касаційних скарг захисника СіжукаП.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 та прокурора встановлено не було.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, у матеріалах провадження також не встановлено.

За таких обставин, касаційні скарги захисника Сіжука П.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 та прокурора не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, Суд

ухвалив:

Вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 26 червня 2017 року і ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 11 вересня 2017 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника Сіжука П.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 та прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

Л.Ю. Кишакевич В.І. Остапук С.С. Слинько