Історія справи

Постанова

іменем України

23 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 433/14/17

провадження № 51- 7409 км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Короля В.В.,

суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Дрозда Р.І.,

прокурора Руденко О.П.,

потерпілого ОСОБА_1,

представника потерпілої ОСОБА_2 адвоката Любчика С.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОлешкаТ.О. та потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 22 грудня 2017 року та вирок Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140260000448, за обвинуваченням

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України

(далі - КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Перемишлянського районного суду Львівської області від 22 грудня 2017 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням упродовж трирічного іспитового строку та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Апеляційний суд Львівської області скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_5 в частині призначеного покарання та 17 травня 2018 року ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням упродовж трирічного іспитового строку та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Згідно з вироком ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 5 жовтня 2016 року приблизно о 13 годині 15 хвилин, керуючи вантажним автомобілем марки «RENAULT MAGNUM», реєстраційний номер НОМЕР_1, із напівпричепом марки «ROSSART-GIFUT», реєстраційний номер НОМЕР_2, та рухаючись по автодорозі Львів-Івано-Франківськ в напрямку м. Львова в межах с. Соколівка Жидачівського району Львівської області, біля будинку № 27 по вул. Миру, порушив вимоги Р. 1 п 1.5; Р. 2 п. 2.3 б); д); Р. 12 п. 12.1 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не вибрав в установлених межах безпечної швидкості руху свого транспортного засобу та не оцінив дорожню обстановку, що призвело до виносу на заокругленій ділянці даної дороги напівпричепа на зустрічну смугу руху, по якій в цей час в зустрічному напрямку рухався автомобіль марки «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер

НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_6 Внаслідок чого відбулося зіткнення між напівпричепом автомобіля під керуванням ОСОБА_5 із автомобілем марки «RENAULT TRAFIC».

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_6 помер на місці, а пасажир його автомобіля ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Після зіткнення автомобіль марки «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер

НОМЕР_4, відкинуло назад, внаслідок чого відбулось попутне зіткнення між задньою частиною даного автомобіля та передньою частиною автомобіля марки «BMW X5», реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_8, який в цей час рухався позаду вказаного автомобіля.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах:

захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_5 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував рішення про необхідність застосування до ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

потерпілі, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, просять скасувати судові рішення щодо ОСОБА_5 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому зазначають, що судами неправомірно враховано те, що ОСОБА_5 сприяв розкриттю злочину, та його щире каяття. Крім того, вказують, що судами не взято до уваги думку потерпілих щодо виду і розміру покарання, а також те, що заподіяну шкоду відшкодував власник автомобіля, а не ОСОБА_5

У запереченнях на касаційну скаргу потерпілих захисник Олешко Т.О. просить залишити її без задоволення, як безпідставну.

Позиції інших учасників судового провадження

Потерпілий ОСОБА_1 підтримав свою касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_5 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, а щодо задоволення скарги захисника Олешка Т.О. заперечував.

Представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат Любчик С.Р. підтримав касаційну скаргу потерпілих, просив скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_5 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, а касаційну скаргу захисника Олешка Т.О. вважав безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню.

Прокурор Руденко О.П. вважала касаційну скаргу потерпілих обґрунтованою та просила її задовольнити, а касаційну скаргу захисника Олешко Т.О. вважала необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи потерпілого ОСОБА_1 та представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Любчика С.Р., прокурора Руденко О.П., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.

Відповідно до положень ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України

(далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та кваліфікація його дій у касаційних скаргах не оспорюються та не заперечуються.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на вирок місцевого суду прокурором та потерпілими було подано апеляційні скарги, в яких порушувалося питання про скасування вироку щодо ОСОБА_5 в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та ухвалення нового вироку.

Апеляційний суд, зазначивши про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, кваліфікації його дій, виду та розміру основного покарання, призначеного ОСОБА_5, та застосування ст. 75 КК, правильно погодився з доводами апеляційної скарги потерпілих про безпідставне незастосування місцевим судом додаткового покарання, навівши відповідні мотиви.

При цьому апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги прокурора та потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та у відповідності до вимог ст. ст. 407, 420 КПК ухвалив свій вирок щодо ОСОБА_5, яким, визнавши його винним за ч. 2 ст. 286 КК та обравши покарання у розмірі, визначеному судом першої інстанції, призначив йому додаткове покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки та звільнив на підставі ст. 75 КК від відбування основного покарання з випробуванням. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Водночас апеляційний суд правильно визнав необґрунтованими доводи апеляційної скарги потерпілих про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_5 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням.

Мотивуючи рішення, суд апеляційної інстанції врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, тяжкість заподіяних кримінальним правопорушенням наслідків, спосіб вчинення кримінального правопорушення, а також те, що обвинувачений повністю визнав свою вину, вчинив злочин з необережності, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, працює водієм ФОП ОСОБА_9, на обліку у психіатра чи нарколога не перебуває, наявність обставин, що пом'якшують покарання, - щире каяття та повне відшкодування шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Крім того, апеляційний суд правильно послався й на те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_5 відшкодували заподіяну потерпілим матеріальну та моральну шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а саме потерпілим ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в розмірі 200 000 гривень, а також відшкодували заподіяну шкоду потерпілому ОСОБА_7

Доводи потерпілих про те, що судами не було враховано їх думку щодо виду і розміру покарання ОСОБА_5, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки їх позиція щодо призначення ОСОБА_5 виду та розміру покарання є не процесуальною вимогою, а думкою потерпілих, яка враховується в сукупності з іншими обставинами і не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_5 без відбування призначеного основного покарання, в зв'язку з чим звільнив його на підставі ст. 75 КК із покладенням обов'язків відповідно до ст. 76 КК.

Отже, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Призначене судом апеляційної інстанції засудженому ОСОБА_5 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_5 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню, і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості або суворості.

Тому колегія суддів вважає, що касаційні скарги захисника Олешка Т.О. та потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення.

На підставі наведеного та керуючисьстаттями 433, 434, 436, 440-442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 22 грудня 2017 року та вирок Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2018 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОлешкаТ.О. та потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

В.В. Король М.М. Лагнюк В.П. Огурецький