Історія справи

Постанова ККС ВП від 22.02.2022 року у справі №559/2733/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 559/2733/18

провадження № 51-3521км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

в режимі відеоконференції:

потерпілої ОСОБА_8 ,

представника потерпілих ОСОБА_9 ,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Млинівського районного суду Рівненської області від 26 лютого 2020 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018180040000654, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ст. 348 КК України.

Вступ

ОСОБА_7 01 липня 2018 року, приблизно о 23:30, перебуваючи в службовому автомобілі працівників поліції, куди був запрошений для дачі пояснень, вчинив суперечку з поліцейським ОСОБА_10 та втік з автомобіля, чим вчинив опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків, і тим самим перешкодив здійсненню працівниками поліції своїх службових обов`язків.

Крім того, він же, 01 липня 2018 року, о 23:30, за допомогою вил розбив бокове скло службового автомобіля працівників поліції та наніс не менше трьох ударів в ліву частину тулуба та в голову сидячого за кермом службового автомобіля працівника поліції ОСОБА_10 , завдавши колоті поранення, чим спричинив тяжкі тілесні ушкодження від який останній помер у лікарні.

Вироком районного суду ОСОБА_7 визнаний винним у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ст. 348 КК України.

Апеляційним судом вирок районного суду залишений без зміни.

Захисниця в інтересах засудженого ОСОБА_7 звернулася в суд касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення судів першої і апеляційної інстанцій.

Для вирішення даної справи, суд має вирішити такі ключові питання:

- чи є в діях ОСОБА_7 склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 342 КК України?;

- чи є правильною кваліфікація дій засудженого за ст. 348 КК України?;

- чи є призначене покарання засудженому ОСОБА_7 у виді довічного позбавлення волі суворим?;

- чи допущенні судами інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону?

Короткий зміст судових рішень

За вироком Млинівського районного суду Рівненської області від 26 лютого 2020року ОСОБА_7 визнано винними у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ст. 348 КК України та засуджено за: ч. 2 ст. 342 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 2 роки; за ст. 348 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 14 липня 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

01 липня 2018 року, близько 22 години, до Дубенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області надійшло повідомлення ОСОБА_11 , жительки с. Стовпець Рівненської області про погрози з боку її сусіда ОСОБА_7 предметом, зовні схожим на рушницю.

Крім цього, приблизно о 23 годині, до Дубенського відділу поліції з приймального відділення Дубенської ЦРЛ надійшло повідомлення про отримання тілесних ушкоджень громадянином ОСОБА_12 , жителем с. Стовпець.

Для з`ясування обставин отримання тілесних ушкоджень та погроз, причетності до даного конфлікту жителів с. Стовпець, Дубенського району Рівненської області - ОСОБА_7 та ОСОБА_13 , поліцейський ОСОБА_10 та інспектор ОСОБА_14 на службовому автомобілі «Toyota Prius», реєстраційний номер НОМЕР_1 прибули на АДРЕСА_1 . Помітивши на дорозі ОСОБА_7 , на якого жителька даного села ОСОБА_11 заявила як на порушника громадського порядку, запросили останнього сісти до салону службового автомобіля для отримання від нього пояснень. На дану пропозицію ОСОБА_7 добровільно погодився та сів у службовий автомобіль.

У подальшому, коли інспектор ГРПП Дубенського ВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_14 залишив салон службового автомобіля, ОСОБА_7 , знаходячись в салоні службового автомобіля, намагався запалити цигарку. ОСОБА_10 , перебуваючи за кермом службового автомобіля «Toyota Prius» та будучи у форменому одязі поліцейського, діючи у відповідності до вимогпунктів 2,3,9 ст.23 Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року (зі змінами , внесеними згідно із законами від 19 червня 2018 року), згідно яких до його обов`язків входило виявлення причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вжиття у межах своєї компетенції заходів для їх усунення, вжиття заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень, припинення виявлених кримінальних та адміністративних правопорушень і доставлення у випадках і порядку, визначених законом, затриманих осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, звернувся до ОСОБА_7 з вимогою припинити зухвалу поведінку в службовому автомобілі.

ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що він перебуває в службовому автомобілі поліції, куди сів добровільно для з`ясування обставин, що мали місце на стадіоні с. Стовпець, на вимогу поліцейського припинити зухвалу поведінку не відреагував та вчинивши суперечку з поліцейським ОСОБА_10 і скориставшись при цьому відсутністю поліцейського ОСОБА_14 , втік зі службового автомобіля до господарства своєї матері, вчинивши опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків, тим самим перешкодив здійсненню працівниками поліції своїх службових обов`язків.

У подальшому, 01 липня 2018 року, о 23:30, ОСОБА_7 повернувся до службового автомобіля поліцейських, підійшов зі сторони водійських дверей та достовірно знаючи, що за кермом сидить працівник поліції, який перебував у форменому одязі, умисно, за допомогою вил, розбив бокове скло і наніс не менше трьох ударів в ліву частину тулуба та в голову сидячому за кермом службового автомобіля працівнику поліції ОСОБА_10 , спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження від яких той помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у лікарні.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисниця просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з неправильним застосовуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.

Посилаючись у касаційній скарзі на неправильне застосовування закону України про кримінальну відповідальність, вказує на те, що:

- в діях ОСОБА_7 не доведено наявність складу злочину, передбаченого ч.2 ст.342 КК України, оскільки в судових рішеннях не вказано жодного доказу, який би підтверджував факт його насильницьких дій по відношенню до працівників поліції під час перебування в автомобілі;

- судами застосовано ст. 348 КК України, яка за встановлених судами обставин не може бути застосована та не застосовано статтю, яка підлягає до застосування. Стверджує, що стороною обвинувачення не було надано належних та достатніх доказів на підтвердження наявності умислу ОСОБА_7 на заподіяння смерті ОСОБА_10 . Зазначає про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями обвинуваченого та смертю потерпілого, яка настала лише 9липня 2018 року після проведеного лікування в медичних закладах. Вбачає в діях засудженого ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону вбачає у тому, що:

- досудове розслідування продовжувалось за клопотанням неуповноваженого слідчого;

- судовий розгляд здійснювався неупередженим складом суду, оскільки судові засідання закінчувалися поза межами робочого часу;

- наявний в матеріалах провадження журнал судового засідання від 20 грудня 2018 року не підписаний секретарем судового засідання.

Стверджуючи про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, посилається на невмотивованість належним чином застосування до засудженого саме довічного позбавлення волі та не врахування судами при призначені цього виду покарання даних про особу винного (наявність у нього на утриманні трьох дітей, те, що він раніше несудимий.)

В доповненнях до касаційної скарги захисниця вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які виразилися, на її думку у тому, що:

- надання доступу до матеріалів досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_7 відбулося без участі захисника;

- стороні захисту не було відкрито речові докази, які були здобуті в ході досудового розслідування;

- висновки експертів слід визнати недопустимими доказами, оскільки їм було не роз`яснено належним чином їх права, обов`язки та відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків;

- затримання ОСОБА_7 здійснювалось без участі захисника.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченнях на касаційну скаргу захисника потерпіла та її представник просять залишити її без задоволення як безпідставну.

У судовому засіданні захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор, потерпіла та її представник заперечували проти задоволення касаційної скарги.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість суд касаційної інстанції на підставі встановлених судами фактичних обставин перевіряє правильність застосування закону про кримінальну відповідальність та дотримання вимог кримінального процесуального закону в кримінальному провадженні з метою реалізації його завдань.

Мотиви Суду

Щодо доводів захисника про відсутність в діях засудженого ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України.

Розгляд кримінальних проваджень має здійснюватися із суворим додержанням закріпленого уст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, згідно зяким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому законом, івстановлено обвинувальним вироком. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

У разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин (ч. 3 ст. 374 КПКУкраїни).

Мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння та ознак злочину, передбаченого тією чиіншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність. За своєю суттю та змістом кваліфікація злочинів євстановленням на підставі доказаного кримінальними процесуальними засобами факту вчинення особою (суб`єктом злочину) конкретного акту поведінки у формі дії чи бездіяльності та його наслідків, точної відповідності ознак вчиненого діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідними кримінально-правовими нормами в статтях КК України. Склад злочину є системою необхідних і достатніх юридичних ознак, відсутність хоча б однієї з яких виключає кримінальну відповідальність особи завідсутності підстави для такої.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, тобто в опорі працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків. При цьому суд першої інстанції визнав доведеним, що ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на задньому сидінні в салоні службового автомобіля, намагався запалити цигарку. ОСОБА_10 , перебуваючи за кермом службового автомобіля «Toyota Prius» та будучи у форменому одязі поліцейського, діючи у відповідності до вимогпунктів 2,3,9 ст.23 Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року (зі змінами , внесеними згідно із законами від 19 червня 2018 року), згідно яких виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення, вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень, припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення і доставляє у випадках і порядку, визначених законом, затриманих осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, звернувся до ОСОБА_7 з вимогою припинити зухвалу поведінку в службовому автомобілі поліції, однак ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що він перебуває в службовому автомобілі поліції, куди сів добровільно для з`ясування обставин, що мали місце на стадіоні с. Стовпець, Дубенського району Рівненської області, на вимогу поліцейського щодо припинення своєї зухвалої поведінки не відреагував та вчинивши суперечку з поліцейським ОСОБА_10 і скориставшись при цьому відсутністю поліцейського ОСОБА_14 , втік зі службового автомобіля до господарства своєї матері.

Визнаючи вказані дії засудженого опором працівниковіправоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків, суд першої інстанції послався на те, що засудженим було вчинено ненасильницький опір, тобто вчинення протидії потерпілому, не пов`язаної з безпосереднім фізичним або психічним впливом на нього, такий опір перешкоджає виконати обов`язки чи ставить під загрозу їх виконання, що і становить суспільну небезпечність посягання і такий злочин вважається закінченим з моменту вчинення опору.

Однак колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дали неправильну юридичну оцінку діям засудженого ОСОБА_7 виходячи з наступного.

Відповідно до усталеної судової практики опором у значенні статті 342 КК України є активна фізична протидія виконанню поліцейським його законних повноважень.

При цьому дії того, хто чинить опір, можуть бути спрямовані безпосередньо проти особи, наприклад представника влади або проти предметів, необхідних для виконання цими особами своїх обов`язків.

Опір характеризується такими ознаками: 1) він полягає в активних діях; 2) дії винного спрямовані на організм потерпілого, полягають у застосуванні фізичної сили до нього; 3) вони перешкоджають (протидіють) виконанню потерпілим своїх функцій, реалізації повноважень; 4) дії винного вчинені в момент виконання потерпілим покладених на нього обов`язків.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Винний усвідомлює, що чинить опір саме працівникові правоохоронного органу - під час охорони громадського порядку і бажає тим самим перешкодити виконанню ними своїх обов`язків.

Таким чином, виходячи з наведеного, для визначення наявності в діях обвинуваченої особи складу «опору» у значенні цього положення обвинувачення має довести як наявність об`єктивної сторони діяння, тобто певного активного фізичного впливу з боку обвинуваченої особи, так і спрямованість її умислу саме на протидію виконанню службових повноважень.

Повертаючись до матеріалів провадження та, виходячи з встановлених фактичних обставин кримінального провадження, вбачається, що засуджений ОСОБА_7 затриманий працівниками правоохоронних органів не був, а добровільно сів до службового автомобіля для з`ясування обставин, що мали місце на стадіоні с.Стовпець, Дубенського району Рівненської області, на вимогу поліцейського не палити в автомобілі покинув транспортний засіб та пішов до господарства свої матері.

Таким чином будь-якої протидії ОСОБА_7 поліцейському виконати його законні повноваження, а також спрямованість його умислу саме на протидію виконанню службових повноважень з встановлених судами фактичних обставин не вбачається.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав неналежну кримінально-правову оцінку фактичним обставинам, встановленим ідоказаним у цьому кримінальному провадженні, а тому його висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 ККУкраїни, єнеобґрунтованим і неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.

Вказані порушення не було усунуто й апеляційним судом, який усупереч вимогам ст.419КПКУкраїни повною мірою не перевірив доводів у апеляційній скарзі захисника.

Враховуючи викладене, вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 в цій частині підлягають скасуванню з підстав неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 342 КК України, а кримінальне провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст.284 КПК України підлягає закриттю узв`язку з відсутністю в діянні складу злочину.

Щодо неправильної кваліфікації дій засудженого ОСОБА_7 за ст. 348 КК України.

За фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, висновок районного суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні умисних дій, які виразилися у вбивстві працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, тобто у вчиненні злочину за ст. 348 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оцінених у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Доводи сторони захисту про відсутність у останнього умислу на вбивство працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, а також доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці дій ОСОБА_7 за ст. 348 КК України належним чином перевірялися районним та апеляційним судами та обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам і спростовуються перевіреними у кримінальному провадженні доказами.

Статтею 348 КК України передбачена кримінальна відповідальність за вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв`язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку.

Виходячи з положень зазначеної статті основним безпосереднім об`єктом злочину є нормальна службова діяльність працівників правоохоронних органів, авторитет цих органів.

При цьому об`єктивна сторона цього злочину полягає у вчиненні діяння, спрямованого на позбавлення життя зазначених у диспозиції ст. 348 КК України осіб.

Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується наявністю умислу у винної особи.

За нормативним визначенням умисне вбивство з об`єктивної сторони характеризується дією чи бездіяльністю у виді протиправного посягання на життя людини, наслідками у виді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Так, для відмежуванняумисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2ст. 121 КК України), повинні ретельно досліджуватися докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смертьпотерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу , що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

З матеріалів провадження видно, що висновок суду щодо спрямованості умислу засудженого ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Як установив суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ОСОБА_7 , підійшовши до автомобіля працівників поліції, достовірно знаючи, що за кермом сидить працівник поліції, який прибув для виконання службових обов`язків, за допомогою вил розбив бокове скло зі сторони сидіння водія, наніс не менше трьох ударів у ліву частину тулуба та в голову сидячого за кермом службового автомобіля працівнику поліції ОСОБА_10 , спричинивши йому колоті поранення, внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких помер у лікарні.

Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом дослідження суду першої інстанції, зокрема на показаннях самого засудженого, який не заперечував факту нанесення ударів потерпілому вилами, свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , даних протоколів слідчих дій, висновках судово-медичних експертиз і на інших доказах, які у своїй сукупності отримали належну оцінку суду.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 389 від 10 липня 10 серпня 2018 року у ОСОБА_10 виявлено: черепно-мозкова травма у вигляді проникаючого, колотого поранення голови,яке супроводжувалось колотою раною лівого вуха, дірчастим переломом лівоїскроневоїкістки черепа, крововиливами у речовину мозочку та під оболонки головного мозку, непроникаючим пораненням лівої потиличної ділянки голови; закрита травма грудей у вигляді непроникаючого поранення грудей, з дірчастим переломом лівої лопатки та 3-го лівого ребра та непроникаючих поранень задньої поверхні грудей зліва та лівої передньої поверхні грудей; поверхневі рани лівої руки та смугастий синець в нижній третинілівогоплеча. Смерть ОСОБА_10 настала внаслідок отриманого проникаючого, колотого поранення голови, яке супроводжувалось переломом лівої висковоїкістки,крововиливами в речовину мозочка та під оболонки мозку, що було встановлено при розтині трупа та підтверджується мікроскопічним дослідженням вилучених тканин.

Виявлене у ОСОБА_10 проникаюче поранення голови, за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень і перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням його смерті.

З огляду на вказані обставини і характер дій ОСОБА_7 , що відзначаються своєю активністю, знаряддя вчинення протиправного діяння, локалізацію та характер тілесних ушкоджень, завданого винним, від якого помер ОСОБА_10 , колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у діях ОСОБА_7 щодо працівника правоохоронного органу, який виконував свої службові обов`язки, був наявний умисел на вчинення його вбивства, оскільки за наведених обставин ОСОБА_7 не міг не усвідомлювати, що перед ним є працівник правоохоронного органу, який виконує службові обов`язки, та якому він може заподіяти смерть, шляхом завдання численних ударів вилами.

Що стосується тверджень сторони захисту про те, що смерть ОСОБА_10 настала внаслідок неналежного лікування останнього, то вони спростовуються висновком комісійної судово-медичної експертизи № 94 від 29 жовтня -19 листопада 2018 року, якою було встановлено, що незважаючи на всі проведені потерпілому лікувально-діагностичні заходи у спеціалізованому нейрохірургічному відділенні Рівненської ЦМЛ, які включаючи в себе в тому числі і оперативні втручання, летального наслідку уникнути не вдалося, у зв`язку з важкістю та характером вищезазначеної травми голови - пошкодженням речовини мозку під наметом мозочка і в ділянці стовбуру мозку, де локалізовані центри дихання і серцевої діяльності, травмування яких навіть в незначному об`ємі є загрозливими для життя та неблагоприємним в своєму клінічному протіканні і, зазвичай, закінчуються летально (настанням смерті).

Крім того, допитаний у судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_16 пояснив, що медична допомога, яка була надана потерпілому, була адекватна встановленому діагнозу.Після оперативного втручання, а саме видалення гематоми і проведення часткової декомпресії головного мозку, стан потерпілого дещо покращився і це підтверджує, в деякій мірі, якість наданої медичної допомоги.

Таким чином, доводи касаційної скарги захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці дій ОСОБА_7 за ст. 348 КК України та можливість кваліфікації його дій за ч. 2 ст.121КК України, є безпідставними.

Що стосується істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом першої інстанції

Слід зазначити, що предметом перевірки суду апеляційної інстанції були і доводи сторони захисту щодо допущених судом першої інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є аналогічними доводам, викладених в касаційній скарзі захисниці.

Так, зокрема апеляційний суд визнав безпідставними твердження захисника про те, що досудове розслідування продовжувалось за клопотанням не уповноваженого слідчого. При цьому апеляційний суд вказав, що клопотання про продовження строку досудового розслідування від 14 серпня 2018 року складене слідчим СВ Дубенського ВП ГУНП в Рівненській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_17 , якому начальником СВ Дубенського ВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_18 , відповідно до вимог ст. ст. 39 214 КПК України доручено проведення досудового розслідування. Крім того, слід зазначити, повноваження слідчого встановлювалися слідчим суддею при винесенні ухвали про продовження строків досудового розслідування і вказане рішення суду не було оскаржено стороною захисту у встановленому законом порядку. Тому колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність даних доводів захисника.

Є безпідставними і твердження сторони захисту про порушення права засудженого на захист у зв`язку з тим, що ознайомлення підозрюваного з матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України відбулося без участі захисника.

Відповідно до ч. 1 ст. 290 КПК України, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Тобто вказана норма закону передбачає обов`язок прокурора або слідчий за його дорученням надати доступ матеріалів досудового розслідування підозрюваному та захиснику. Безпосередня участь захисника при ознайомленні підозрюваного з матеріалами досудового розслідування нормами КПК України не передбачена.

На виконання вимог даної статті ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_19 знайомилися з у період з 28 по 29 листопада 2018 року з матеріалами досудового розслідування.

Тому підстав вважати, що було порушено права засудженого на захист, колегія суддів не вбачає.

Що стосується доводів захисниці про порушення судом вимог ст. 290 КПК України у зв`язку з не відкриттям стороні захисту речових доказів, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими виходячи з наступного.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, а саме протоколів від 28, 29 листопада 2019 року підозрюваному ОСОБА_7 , захиснику ОСОБА_19 відповідно до вимог ст. 290 КПК України надано доступ до матеріалів досудового розслідування, з якими останні були ознайомленні. При цьому сторона захисту мала можливість заявити клопотання про огляд речових доказів, однак ні на досудовому розслідувані, ні під час судового розгляду у суді першої інстанції цим правом не скористалась, хоча і володіли інформацією щодо зберігання вказаних доказів та порядок їх отримання.

Предметом перевірки суду апеляційної інстанції були і доводи сторони захисту про порушення права засудженого на захист у зв`язку з відсутністю захисника при затриманні ОСОБА_7 та були спростовані наявними в матеріалах процесуальними документами про протилежне.

Як слідує з протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 02липня 2018 року, затримано слідчим ОСОБА_7 о 5:43, та йому як затриманому, роз`яснено процесуальні права, передбачені КПК України та повідомлено орган уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги про його затримання. (т. 3, а п. 9-11). Адвокату ОСОБА_20 Регіональним центром з надання безоплатної вторинної допомоги у Рівненської області доручено забезпечити надання безоплатної вторинної правової допомоги та прибути 2 липня 2028 року о 5:30 до місця затримання ОСОБА_7 .

Не залишилися поза увагою суду і доводи сторони захисту про те, що ряд висновків експертів є неналежними доказами, оскільки вони не були належним чином роз`ясненні їх права обов`язків та відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 102 КПК України у висновку експерта повинно бути зазначено: 1) коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза; 2) місце і час проведення експертизи; 3) хто був присутній при проведенні експертизи; 4) перелік питань, що були поставлені експертові; 5) опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом; 6) докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка; 7) обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання. У висновку експерта обов`язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальністьза завідомо неправдивий висновокта відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Як убачається з висновків експертів вказаних вимог законодавства експертами було дотримано. При цьому стороною обвинувачення об`єктивно не доведено, що експерти, які надавали висновки у даному кримінальному провадженні не мали повноважень, достатніх знань та вмінь для проведення експертиз. Усі вони, у кожному окремому випадку, попереджені про відповідальність, у відповідності до вимог ст. 70 КПК України.

Крім того є слушними посилання апеляційного суду на те, що положеннями чинного КПК України не покладено на сторону обвинувачення обов`язок повідомляти обвинуваченого про здійснення тих чи інших процесуальних дій, у тому числі, призначення експертиз, про що стверджує захисниця. Натомість, з урахуванням положень ст. 221 КПК України, сторона захисту наділена правом звертатись до слідчого та прокурора із відповідним клопотанням про ознайомлення із матеріалами досудового розслідування до його завершення. Обставин, у перешкоджанні такого їх права, у означеному випадку, встановлено не було.

Погоджується колегія суддів і з висновками суду апеляційної інстанції про те, що не може свідчити про упередженість складу суду закінчення судових засідань поза межами робочого часу, оскільки як слідує з журналів судових засідань, вказані судові засідання призначалися до розгляду у робочий час.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що робота суду присяжних за межами робочого часу з розгляду даного кримінального провадження не може свідчити про упередженість такого суду, а її слід оцінювати як прагнення суду направлені на як найшвидший розгляд справи в розумні строки. До того ж, значна кількість проведених судових засідань були спрямовані на швидкий, повний, неупереджений розгляд кримінального провадження та на реалізацію прав учасників судового процесу, у тому числі і сторони захисту.

Надано відповіді апеляційним судом і на доводи захисника про відсутність підпису секретаря судового засідання у журналі судового засідання від 20 грудня 2018 року. При цьому, апеляційний суд вказав, що оцінюючи обсягпроцесуальних дій, які проводились у даному судовому засіданні на предмет їх значимості і стали «інформативною основою» ухваленого судового рішення,відсутність у ньому підпису секретаря судового засідання не є істотним порушення вимог кримінального процесуального закону та безумовною підставою для скасування вироку суду першої інстанції.

Щодо посилань захисниці про невідповідність призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі тяжкості злочину та особі засудженого через суворість .

Так, оцінюючи обґрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі, щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі, колегія суддів ураховує таке.

Згідно зі статтею 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Водночас у частині 2 статті 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не встановлено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання.

Закон наділяє суд дискреційними повноваженнями визначати, чи знижують встановлені під час судового розгляду обставини ступінь тяжкості вчиненого злочину, і призначати таке покарання, яке за видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення особи й попередження вчинення нових злочинів.

Покарання у виді довічного позбавлення волі є тим видом покарання, яке застосовується у випадках, коли необхідність такого призначення обумовлюється особливими обставинами, що обтяжують відповідальність, та виключною небезпечністю особи винного.

Колегія суддів, переглянувши справу в межах своїх повноважень, дійшла висновку, що суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, належним чином не мотивував та не обґрунтував свого рішення про призначення засудженому виключного виду покарання - довічного позбавлення волі.

Врахувавши конкретні обставини вчинення злочину, ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винуватого, який, зокрема, одружений, має на утриманні двох дітей, раніше не судимий, відсутність обставин, що пом`якшують покарання та наявність обставини, що обтяжує покарання вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, колегія суддів дійшла висновку, що покарання засудженому слід пом`якшити, обравши йому максимальне строкове покарання - 15 років позбавлення волі.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення стосовно ОСОБА_7 слід змінити у частині призначеного покарання.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції: залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, скасовує судове рішення і закриває кримінальне провадження..

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, на надав належну кримінальну-правову оцінку встановленим фактичним обставинам у даному кримінальному проваджені, а тому його висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України є неправильним застосовуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 342 КК України, а кримінальне провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину.

Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ст. 348 КК України є правильною.

Призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а призначене покарання у виді довічного позбавлення волі, слід пом`якшити.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено.

З урахуванням викладеного, касаційні скарга захисниці підлягає до часткового задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Млинівського районного суду Рівненської області від 26 лютого 2020 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 липня 2021 року щодо ОСОБА_7 в частині засудження його за ч. 2 ст. 342 КК України скасувати.

Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК Україниу зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину.

Виключити з вироку Млинівського районного суду Рівненської області від 26 лютого 2020 року та ухвали Волинського апеляційного суду від 14 липня 2021 року посилання на застосування при призначенні покарання ОСОБА_7 вимог ч. 1 ст.70 КК України.

Вирок Млинівського районного суду Рівненської області від 26 лютого 2020 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 липня 2021 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання за ст. 348 КК України змінити.

Пом`якшити ОСОБА_7 покарання, призначене за ст. 348 КК України до 15 років позбавлення волі.

В іншій частині судові рішення залишити без зміни.

Постанова остаточна й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3