Історія справи

Постанова

іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 161/766/18

провадження № 51-4371км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Стороженка С.О.,

суддів Бородія В.М., Єремейчука С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Крохмаль В.В.,

прокурора Сулятицького І.С.,

засудженого ОСОБА_1 ,

захисника Лавренчука О.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Лавренчука О.В. на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 квітня 2019 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017030010004576, щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Хмельницького, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2011 року за ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців з конфіскацією майна,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Луцький міськрайонний суд Волинської області вироком від 12 квітня 2019 року засудив ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 29 вересня 2017 року о 14:45 шляхом підбору ключа таємно проник у квартиру АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав золотий браслет вартістю 13 982 грн, а після викриття його потерпілим ОСОБА_2 , який зайшов до вказаної квартири, покинув місце злочину з викраденим майном.

Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 07 серпня 2019 року залишив апеляційну скаргу захисника Лавренчука О.В. без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Лавренчук О.В., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, ставить питання про скасування судових рішень стосовно ОСОБА_1 та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримання. На обґрунтування своїх вимог вказує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні належні та допустимі докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину. Вважає, що пред`явлення особи для впізнання потерпілому ОСОБА_2 та малолітньому свідку ОСОБА_3 проведено з порушеннями вимог ст. 228 КПК, тому результати цих слідчих дій є недопустимими доказами.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_4 та його захисник Лавренчук О.В. підтримали касаційну скаргу та просили судові рішення скасувати, а кримінальне провадження закрити. Прокурор касаційну скаргу захисника не підтримав.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Статтею 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновки місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджено детально наведеними у вироку доказами, які суд усебічно, повно та об`єктивно дослідив і правильно оцінив.

Зокрема, такий висновок місцевий суд обґрунтував показаннями, наданими в судовому засіданні потерпілим ОСОБА_2 та малолітнім свідком ОСОБА_3 про те, що вони 29 вересня 2017 року, повернувшись додому о 14:45, у своїй квартирі побачили ОСОБА_1 , одягненого в сірий спортивний костюм із капюшоном, який одразу вибіг із квартири.

Вказані показання потерпілого та свідка суд правильно визнав послідовними й такими, що узгоджуються між собою та іншими доказами, наявними в матеріалах провадження, підстав не довіряти їм у суду не було. Мотивів для обмови потерпілим та свідком засудженого судом не встановлено.

Також винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджено даними протоколів: огляду місця події від 29 вересня 2017 року; огляду місця події від 03 листопада 2017 року у приміщенні магазину «Угринів молоко», розташованого на вул. Зацепи , 4 / 55 у м. Луцьку, під час якого виявлено та вилучено відеозапис із камер відеоспостереження; огляду предмета (диска) від 03 листопада 2017 року, згідно з яким 29 вересня 2917 року о 14:30 по вулиці повз магазину проходили двоє чоловіків, один з яких був одягнений у штани і кофту темного кольору, сірі кросівки і темні окуляри; обшуку та огляду предметів від 07 листопада 2017 року; пред`явлення особи для позавізуального впізнання від 08 листопада 2017 року з фототаблицями за участю потерпілого та малолітнього свідка ОСОБА_3 ; пред`явлення речей для впізнання від 15 листопада 2017 року з фототаблицями; проведення слідчого експерименту від 04 січня 2018 року з фототаблицями за участю потерпілого, а також висновками експерта від 08 грудня 2017 року № 824 і судової товарознавчої експертизи від 28 грудня 2017 року № 126/2017 тощо.

Зібрані у справі докази отримано в порядку, визначеному законом, вони повністю узгоджуються між собою, а тому їх обґрунтовано та правомірно покладено місцевим судом в основу обвинувального вироку.

Відповідно до вимог ст. 228 КПК перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.

Доводи захисника про те, що пред`явлення особи для позавізуального впізнання від 08 листопада 2017 року проведено з порушенням вимог ст. 228 КПК, а тому результати цих слідчих дій є недопустимими доказами, позбавлені підстав.

З протоколів пред`явлення особи для позавізуального впізнання від 08 листопада 2017 року видно, що перед проведенням цієї слідчої дії потерпілий ОСОБА_2 вказував, що зможе впізнати чоловіка, який 29 вересня 2017 року о 14:45 вчинив грабіж його майна, за рисами обличчя і статурою, а малолітній свідок ОСОБА_3 - за формою носа, зростом і тілобудовою. Згідно з даними, що містяться в цих протоколах, потерпілий та малолітній свідок ОСОБА_3 впізнали ОСОБА_1 як особу, яка 29 вересня 2017 року вчинила грабіж майна у їх квартирі, за формою носа, очей, губ, статурою, а свідок, крім іншого, за горбинкою на носі.

Органом досудового розслідування під час проведення зазначених слідчих дій дотримано вимоги кримінального процесуального закону, зокрема статей 223, 228 КПК. Відповідні протоколи були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій і дані, зазначені в них правильно визнано належними та допустимими доказами, якими обґрунтовано обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 .

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином перевіряли доводи ОСОБА_1 про непричетність до вчинення інкримінованого йому злочину та визнали їх такими, що не знайшли свого підтвердження, оскільки вони спростовуються дослідженими у судовому засіданні доказами, у тому числі показаннями потерпілого та малолітнього свідка ОСОБА_3 . З такими висновками судів погоджується і суд касаційної інстанції.

Отже, колегія суддів перевірила постановлені у справі судові рішення з огляду на дотримання вимог кримінального процесуального закону і вважає, що місцевий суд відповідно до вимог ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК.

З урахуванням викладених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні відкритого викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у житло, та правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 186 КК.

Призначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, відповідає його меті й загальнимзасадам, визначеним у статтях 50, 65 КК.

При розгляді кримінального провадження апеляційний суд навів у своєму рішенні суть доводів апеляційної скарги, ретельно їх перевірив, проаналізував і дав на них переконливі відповіді. Крім того, виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши доводи сторони захисту.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставою для скасування оскаржених судових рішень та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, про що йдеться у касаційній скарзі захисника, не встановлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 квітня 2019 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Лавренчука О.В. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С.О. Стороженко В.М. Бородій С.В. Єремейчук