Історія справи

Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

Справа №183/2019/17

Провадження № 51-4242км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Матієк Т. В., Яковлєвої С. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,

прокурора Ємця І. І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2017 року у кримінальному провадженні № 12017040350000775 про обвинувачення

ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області, громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини:

Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2017 року встановлено, що ОСОБА_1 раніше був судимий : 1) вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2008 року за ч. 2 ст. 307 , ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки; 2) вироком Сахновщинського районного суду Харківської області від 14 жовтня 2010 року за ч. 2 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 71 КК, за сукупністю вироків, частково приєднано невідбуте покарання за вироком суду від 04 грудня 2008 року та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців; 3) вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2011 року за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ч. 4 ст. 70 КК, за сукупністю злочинів, покарання поглинуто покаранням за вироком Сахновщинського районного суду Харківської області від 14 жовтня 2010 року та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців; 4) вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2012 року за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, покарання поглинуто покаранням за вироком від 14 жовтня 2010 року та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, звільненого 01 жовтня 2014 року умовно-достроково з Криворізької ВК м. Кривий Ріг Дніпропетровської області на підставі ст.81 КК, невідбутий строк 1 рік 6 місяців 21 день.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК, за наступних обставин.

08 березня 2017 року близько 23 год. 00 хв. ОСОБА_1 переліз через паркан на територію домоволодіння АДРЕСА_2, тим самим проник на територію вказаного домоволодіння, де поблизу господарської будівлі побачив дитячий велосипед марки «Profi Trike GR0001 12&quбу; Generator», та в цей час у нього виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення вказаного велосипеда. Реалізуючи свій злочинний умисел, того ж дня близько 23 год. 05 хв., ОСОБА_1, знаходячись поблизу господарської будівлі на території домоволодіння АДРЕСА_2, діючи умисно, повторно, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав дитячий велосипед марки «Profi Trike GR0001 12&q?ос; Generator» вартістю 803 грн, що належить потерпілій ОСОБА_2, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на вказану суму.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, 09 березня 2017 року близько 22 год. 00 хв. ОСОБА_1 проник через хвіртку на територію домоволодіння АДРЕСА_3, що належить ОСОБА_3, де побачив велосипед марки «Україна», та в цей час у нього виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення вказаного велосипеда. Реалізуючи свій злочинний умисел, того ж дня близько 22 год. 05 хв., ОСОБА_1, знаходячись на території домоволодіння АДРЕСА_3, діючи умисно, повторно, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав велосипед марки «Україна» вартістю 304 грн, що належить потерпілому ОСОБА_4, спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.

У зв'язку з цим суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки і з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2017 року вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

В обґрунтування наведеного зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки доводи прокурора перевірено формально, без належної оцінки, не мотивовано підстави для визнання апеляційної скарги необґрунтованою та залишення її без задоволення.

Вважає, що апеляційний суд, погодившись із рішенням місцевого суду про призначення ОСОБА_1 покаранням з подальшим звільненням від його відбування, фактично залишив не врахованим ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого і його посткримінальну поведінку та не навів переконливих мотивів, через які визнав призначене покарання із застосуванням ст. 75 КК достатнім та справедливим.

Вказує, що апеляційний суд не зазначив, в яких саме діях виражалося каяття. Залишив без уваги думку потерпілої, крім того, послався на присутність потерпілого, якого не було під час апеляційного розгляду.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу, просив ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд провадження у суді апеляційної інстанції.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 438 КПК, предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, окрім іншого, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Враховуючи те, що засуджений ОСОБА_1 вину в скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, суд першої інстанції обґрунтовано визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і учасники судового процесу проти цього не заперечували. Також у судовому засіданні суд роз'яснив учасникам судового процесу, що у даному випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Судом було з'ясовано, що учасники судового процесу правильно розуміють зміст вищенаведених обставин та наслідки такого порядку дослідження доказів, а також встановлено відсутність сумнівів у добровільності їхньої позиції.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у сховище, за встановлених у вироку суду обставин, в касаційній скарзі прокурора не оскаржується.

Доводи касаційної скарги прокурора про те, що до засудженого ОСОБА_1 безпідставно застосовано положення ст. 75 КК та звільнено від відбування покарання з випробуванням, Верховний Суд відхиляє з таких підстав.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. У разі обрання покарання у виді позбавлення волі це рішення має бути вмотивовано у вироку.

У цій справі, як видно з її матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_1 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад.

Суд, призначаючи покарання ОСОБА_1, при виборі заходу примусу і порядку його відбування разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину врахував дані про особу засудженого та всі інші обставини, які відповідно до положень КК України, у тому числі статей 66, 67 цього Кодексу, впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування.

Так, судом враховано, що вчинений ОСОБА_1 злочин належить до тяжких, дані про його особу, а саме: характеристику засудженого, те, що він не працює, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, має на утриманні неповнолітню дитину 2003 року народження, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та наявність обставини, що пом'якшує покарання, а саме: щире каяття, і обґрунтовано призначив покарання у виді позбавлення волі відповідно до санкції статті, що відповідає вимогам ст. 65 КК.

З урахуванням наведеного, а також враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винуватого ? як у загально-соціальному плані, так і в плані його потенційної суспільної небезпеки, встановлених судом конкретних обставин події, оцінки поведінки засудженого після вчинення злочину, що характеризує його особу, те, що до кримінальної відповідальності він раніше неодноразово притягувався, щиро покаявся, позицію прокурора, який брав участь в розгляді кримінального провадження судом першої інстанції та на що орієнтував суд в судових дебатах, а також потерпілих: брата і племінниці ОСОБА_1, які з позовом про відшкодування не зверталися, оскільки майно їм повернуто, про що і вказали в письмових заявах суду першої інстанції, суд призначив ОСОБА_1 покарання, не пов'язане з ізоляцією від суспільства, але в умовах здійснення контролю за поведінкою засудженого під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на строк, достатній для того, щоб ОСОБА_1 довів своє виправлення. Це рішення у вироку мотивоване, не сприймається явно несправедливим чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Отже, наведене вище у сукупності з конкретними обставинами справи стало підставою для призначення ОСОБА_1 покарання та подальшого звільнення від його відбування, із застосуванням статей 75, 76 КК.

Твердження прокурора в касаційній скарзі про те, що суд першої інстанції не повною мірою врахував наявність у ОСОБА_1 не знятих та не погашених у встановленому законом порядку судимостей за вчинення умисних злочинів, у тому числі і проти власності, є безпідставними, оскільки дані обставини були враховані при кваліфікації кримінального правопорушення за ознакою повторності та відображені у вироку суду як обставина, що характеризує особу засудженого.

Крім того, з вироку суду вбачається, що обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_1, суд визнав його щире каяття у вчиненому. Ця обставина була встановлена місцевим судом під час розгляду справи щодо ОСОБА_1

Верховний Суд зауважує, що щире каяття як таке, характеризує суб'єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалася.

Тому, посилання прокурора в касаційній скарзі про те, що суд не зазначив належного обґрунтування, в яких саме діях виражалося каяття ОСОБА_1, є безпідставними.

З огляду на викладене, враховуючи принципи індивідуалізації та співмірності заходу примусу характеру вчинених дій, Верховний Суд вважає, що визначене місцевим судом та залишене без зміни судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових злочинів та є домірним вчиненому.

При цьому доводи, наведені у касаційній скарзі прокурора, є аналогічними доводам його апеляційної скарги, які були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими, навівши відповідні мотиви, та прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення. З цим висновком погоджується і Верховний Суд.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Порушень норм кримінального та кримінального процесуального законодавства, які були б підставами для скасування судового рішення, як того просить прокурор у касаційній скарзі, не встановлено.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2017 року - без зміни.

З цих підстав Верховний Суд постановив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

М. В. Мазур Т.В. Матієк С. В. Яковлєва