Історія справи
Ухвала ККС ВП від 27.05.2020 року у справі №185/7034/19

Постановаіменем України5 листопада 2020 рокум. Київсправа № 185/7034/19провадження № 51-2405км20Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:головуючого Ємця О. П.,суддів Кравченка С. І., Остапука В. І.,за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В. В.,прокурора Матолич М. Р.,розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 4 лютого 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040370001292, за обвинуваченнямОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1), зареєстрована там само по АДРЕСА_2, раніше судимої за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2019 року за ч.
1 ст.
185 КК України до покарання у виді 100 годин громадських робіт,у вчиненні злочину, передбаченого ч.
2 ст.
185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставиниЗа вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч.
2 ст.
185 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.Відповідно до ч.
4 ст.
70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за попереднім вироком, більш суворим, ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, від відбування якого на підставі ст.
75 КК України звільнено з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та з покладанням обов'язків, передбачених пунктами
1 та
2 ч.
1 ст.
76 КК України.Прийнято рішення щодо долі речових доказів та розподілу процесуальних витрат.Дніпровський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного засудженій покарання та ухвалив новий вирок від 4 лютого 2020 року, яким постановив вважати ОСОБА_1 засудженою за ч.
2 ст.
185 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки та на підставі ст.
75 КК України звільнив від відбування цього покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1 рік із покладанням обов'язків, передбачених пунктами
1 та
2 ч.
1 ст.
76 КК України. Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2019 року ухвалено виконувати самостійно. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
ОСОБА_1 визнано винуватою і засуджено за те, що вона 29 червня 2019 року о 17:00 перебуваючи в торговельній залі магазину "Червоний маркет" у м. Павлограді Дніпропетровської області (вул. Горького, 164), діючи повторно, шляхом вільного доступу таємно викрала з прилавку туалетну воду вартістю 201,25 грн, заподіявши ФОП ОСОБА_2 матеріальний збиток у зазначеному розмірі.Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подалаВ касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційний суд при ухваленні рішення про самостійне виконання попереднього вироку, яким її засуджено до покарання у виді 100 годин громадських робіт, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та не врахував правову позицію Верховного Суду щодо застосування ст.
70 КК України у подібних правовідносинах. Крім того, засуджена зазначає, що при ухваленні вироку колегія суддів перебувала у нарадчій кімнаті надто короткий проміжок часу, що, на її думку, свідчить про ухвалення та виготовлення вироку поза межами нарадчої кімнати, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону.Позиції інших учасників судового провадженняПід час касаційного розгляду прокурор Матолич М. Р. просила залишити вирок апеляційного суду без зміни як законний, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви СудуЗгідно зі ст.
433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, за який її засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч.
2 ст.
185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.Відповідно до ст.
438 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, серед іншого, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.Згідно з положеннями п.
1 ч.
1 ст.
413 КПК України неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2019 року ОСОБА_3 було засуджено за ч.
1 ст.
185 КК України до покарання у виді 100 годин громадських робіт, тобто до покарання, яке підлягає реальному виконанню. Злочин, передбачений ч.
2 ст.
185 КК України, у вчинені якого ОСОБА_3 визнано винуватою, скоєно нею 29 червня 2019 року, тобто до постановлення вироку від 12 серпня 2019 року.За приписами ч.
4 ст.
70 КК України, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, то покарання призначається за правилами, передбаченими у частині 1 цієї статті. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами складання покарань, передбаченими в ч.
4 ст.
70 КК України.Визначеними у ч.
1 ст.
70 КК України правилами призначення покарання при сукупності злочинів встановлено, що суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.Як убачається з оскарженого вироку, суд апеляційної інстанції не погодився з тим, що місцевий суд фактично звільнив засуджену від відбування покарання у виді громадських робіт, яке було призначено за іншим вироком та підлягало реальному виконанню, та дійшов висновку, що положення ч.
4 ст.
70 КК України в даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки існує обмеження для застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань у випадку, коли за одним вироком особа засуджується до покарання, що належить відбувати реально, а за іншим вироком щодо цієї особи застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням.Проте цей висновок не узгоджується з наведеними вище вимогами закону України про кримінальну відповідальність, оскільки встановлення тієї обставини, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому до постановлення попереднього вироку, стає підставою для призначення покарання за сукупністю злочинів відповідно до положень ч.
1 тач.
4 ст.
70 КК України, які не визначають відмінних варіантів призначення покарання залежно від того, чи застосовано при призначенні покарання звільнення від його відбування з випробуванням. Закон про кримінальну відповідальністьв ч.
1 ст.
70 КК України встановив три альтернативних способи призначення покарання: поглинення менш суворого покарання більш суворим, повне складання покарань, часткове складання покарань.
Таке правозастосування узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2019 року (справа № 199/1496/17, провадження № 51-2631 кмо19), щодо обов'язковості застосування вказаних положень закону України про кримінальну відповідальність за умови, коли засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому до постановлення попереднього вироку.Також слід враховувати що вирішення питання про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням із застосування ст.
75 КК України можливе після визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів.З урахуванням викладеного вирок апеляційного суду підлягає скасуванню у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати наведене, дати належну оцінку доводам викладеним в апеляційній скарзі прокурора та прийняти законне й обґрунтоване рішення.Доводи засудженої щодо порушення таємниці наради суддів через швидке виготовлення тексту вироку, є необґрунтованими, оскільки положення статей
367,
371,
418 КПК України, які передбачають порядок ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті, не забороняють суддям в процесі підготовки до судового засідання, виготовити один чи кілька альтернативних проектів судового рішення.З огляду на це касаційну скаргу засудженої слід задовольнити частково.
Керуючись статтями
433,
436,
438,
441,
442 КПК України, Верховний Судухвалив:Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_3 задовольнити частково.Вирок Дніпровського апеляційного суду від 4 лютого 2020 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
СуддіО. П. Ємець С. І. Кравченко В. І. Остапук