Історія справи

Постанова ККС ВП від 11.12.2018 року у справі №740/149/15
Постанова ККС ВП від 11.12.2018 року у справі №740/149/15

Постанова

іменем України

11 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 740/149/15

провадження № 51-6364км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Огурецького В.П.,

суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,

при секретарі Батку Є.І.,

за участю прокурора Піх Ю.Г.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника - адвоката Яковлева А.Л.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 листопада 2017 року та вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 15 березня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014270180001477, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. ЛосинівкиНіжинського району Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого: за вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 березня 1999 року за ст. 94 Кримінального кодексу України в редакції 1960 року (далі - КК 1960 року) на 10 років позбавлення волі, звільненого 20 березня 2007 року умовно-достроково на 1 рік 8 місяців 29 днів,

у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 листопада 2017 року ОСОБА_1 засуджено за пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Строк покарання ОСОБА_1 постановлено рахувати з дня його затримання - 22 жовтня 2014 року та зарахувати у строк відбування покарання тримання його під вартою з 22 жовтня 2014 року по 20 червня 2017 року (включно) з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих: ОСОБА_3 - 150 000 грн, ОСОБА_4 - 100 000 грн. У задоволенні іншої частини позовів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відмовлено за недоведеністю.

За вироком установлено, що ОСОБА_1, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, увечері 21 жовтня 2014 року в стані алкогольного сп'яніння в ході сварки та бійки, що виникли під час застілля в будинку ОСОБА_5 на АДРЕСА_2, з неприязні спочатку кулаками, а потім і ногамизавдав по черзі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 численних ударів по головах, що спричинило смерть обох потерпілих.

Причиною смерті ОСОБА_5 став набряк головного мозку, який розвинувся внаслідок відкритої черепно-мозкової травми з переломом склепіння та основи черепа, а ОСОБА_6 - механічна асфіксія від аспірації рідкою кров'ю, яка виникла внаслідок відкритої черепно-мозкової травми з переломом кісток носа зі зміщенням і деформацією зовнішнього носа з переломом кісток основи черепа, в тому числі й решітчастої кістки і субарахноїдальним крововиливом.

Апеляційний суд Чернігівської області 15 березня 2018 року скасував вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 листопада 2017 року в частині призначеного ОСОБА_1 покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив йому за пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 ККпокарання у виді довічного позбавлення волі. У решті вирок щодо ОСОБА_1 апеляційний суд залишив без змін.

Вимоги касаційних скарг і узгоджені доводи осіб, які їх подали

Засуджений ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі просить скасувати вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 15 березня 2018 року та вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 листопада 2017 року щодо нього, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки не встановлено достатніх доказів для доведення його винуватості та вичерпано можливості для їх отримання. Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили істотні порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили їм ухвалити законні та обґрунтовані рішення. На думку засудженого, суд першої інстанції не виконав вказівок суду касаційної інстанції, зазначених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 січня 2017 року, розглянув справу однобічно, неповно, упереджено та з порушенням норм, якими регулюється забезпечення права на захист. Усупереч вимогам ст. 22 КПК суд відмовився допитати свідків захисту та переглянути висновки експертиз порівняно з іншими доказами провадження. Вважає, що його вину не доведено поза розумним сумнівом, жоден із досліджених у суді доказів не підтверджує вчинення ним злочину. Проте суд не перевірив версії про причетність до вбивства інших осіб. В основу вироку суд поклав неправдиві, недопустимі й суперечливі докази, зокрема показання свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які його обмовили, висновки експертиз, які замість правдивих даних містять лише припущення, а також дані протоколів огляду місця події та слідчого експерименту, отримані з істотним порушенням вимог КПК. Так, огляд місця події - житла ОСОБА_5 здійснювався без дозволу його власника; відеозапис, на якому зафіксовано слідчий експеримент, в ході якого він визнавав свою вину у вбивстві двох осіб, піддавався монтажу, а протокол зазначеної слідчої дії усупереч вимогам ст. 240 КПК містить неправдиві дані. Крім того, засуджений зазначає, що всі експертні дослідження проводилися без належного їх призначення, адже усупереч ст. 290 КПК стороні захисту не було відкрито постанов про їхнє призначення. З огляду на зазначене суд, на думку засудженого, мав визнати всі вищевказані докази недопустимими. Звертає увагу ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції взагалі відмовив захиснику Яковлеву А.Л. в ознайомленні з матеріалами кримінального провадження, чим усупереч вимогам статей 20, 42 КПК порушив його право на захист. Стверджує, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 374 і 419 КПК. Зокрема, на думку засудженого, апеляційний суд, не перевірив і не дав вичерпних та переконливих відповідей на всі доводи апеляційних скарг щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог статей 23, 94 КПК, невідповідності його висновків фактичним обставинам справи, відсутності достатнього мотивування щодо прийняття до уваги одних доказів та ігнорування інших, а також не зазначив підстав, на яких визнав апеляційні скарги його та захисника Яковлева А.Л. необґрунтованими. Вважає призначене йому апеляційним судом покарання у виді довічного позбавлення волі таким, що принижує його гідність і значно погіршує становище порівняно з особами, засудженими до позбавлення волі на певний строк. Таке покарання, на думку ОСОБА_1, суперечить ст. 28 Конституції України і ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 та захисник - адвокат Яковлев А.Л. підтримали доводи касаційної скарги, просили задовольнити її, скасувавши судові рішення щодо ОСОБА_1 та закривши провадження.

Прокурор Піх Ю.Г. вважала касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 необґрунтованою, просила залишити вирок апеляційного суду щодо засудженого без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Ніжинської місцевої прокуратури Сірик І.В. подав заперечення на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1, в якому просить залишити її без задоволення, а вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 15 березня 2018 року щодо нього - без зміни.

Мотиви Суду

Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).

Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Апеляційний розгляд згідно з ч. 1 ст. 405 КПК здійснюється за правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК.

Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується (ст. 404 КПК).

Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 407 і ч. 1 ст. 421 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок, зокрема з підставнеправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (ч. 1 і ч. 2 ст. 409 КПК), а також неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання (п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК).

Вирок суду апеляційної інстанції згідно із ч. 2 ст. 420 КПК повинен відповідати загальним вимогам до вироків.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а, вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить із установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

У кримінальній справі встановлено, що ОСОБА_1, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, увечері 21 жовтня 2014 року в стані алкогольного сп'яніння у ході сварки та бійки, що виникли під час застілля в будинку ОСОБА_5, з неприязні спочатку кулаками, а потім і ногами завдав по черзі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 численних ударів по головах, чим заподіяв кожному з них відкриті черепно-мозкові травми з численними переломами черепів, що стало причиною смерті обох потерпілих.

Апеляційний суд розглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника засудженого - адвоката ЯковлеваА.Л., засудженого ОСОБА_1, а також прокурора.

Захисник засудженого - адвокат ЯковлевА.Л. в апеляційній скарзі просив скасувати вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 і закрити кримінальне провадження на підставі ч. 3 ст. 284 КПК у зв'язку з тим, що не встановлено достатніх, належних і допустимих доказів для доведення винуватості останнього і вичерпано можливості для їх отримання. Стверджував, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які б прямо вказували на вчинення злочину саме ОСОБА_1 Називав недопустимими доказами протоколи огляду місця події від 22 жовтня 2014 року та слідчого експерименту від 12 січня 2015 року, оскільки їх, на його думку, отримано з істотним порушенням норм кримінального процесуального закону. Ставив під сумнів пояснення експерта ОСОБА_10 щодо можливості заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим за встановлених судом обставин. Звертав увагу на те, що в проведених експертизах висловлено лише припущення приналежності виявленої на одязі потерпілих крові ОСОБА_1, адже згідно з висновком експерта № 307 від 24 жовтня 2014 року у останнього відсутні будь-які рани, які б могли бути джерелом зовнішньої кровотечі. Також адвокат вказував про порушення права ОСОБА_1 на захист, оскільки стороною обвинувачення не було надано доступу стороні захисту до матеріалів, які були предметом дослідження в суді.

Засуджений ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі, яка за змістом була аналогічною скарзі адвоката, також просив скасувати вирок і закрити кримінальне провадження щодо нього. Стверджував, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а ґрунтуються на припущеннях, неправдивих показаннях свідків, сфальсифікованих доказах та інших даних, отриманих з істотним порушенням вимог КПК. Вказував, що до події, яка відбувалася в будинку потерпілого ОСОБА_5 21 жовтня 2014 року, він непричетний, злочин вчинила інша особа.

Прокурор не погоджувався з рішенням суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання. Вважав, що суд не врахував належним чином тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, того, що до засудженого раніше вже застосовувалося покарання у виді позбавлення волі на певний строк, проте воно не сприяло досягненню його мети. Звертав увагу, що ОСОБА_1 ніде не працював, негативно характеризувався, протягом року притягався до адміністративної відповідальності, будучи раніше судимим за умисне вбивство, належних висновків для себе не зробив і знову вчинив умисне вбивство двох осіб. Просив апеляційний суд ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі.

Апеляційний суд дійшов висновку, що доводи, наведені в апеляційних скаргах адвоката Яковлева А.Л. і засудженого ОСОБА_1, є безпідставними і не підлягають задоволенню, доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, підлягають задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання винуватому - скасуванню на підставі ч. 2 ст. 409 КПК. У решті вирок суду першої інстанції апеляційний суд залишив без зміни.

Дослідивши докази в порядку ст. 404 КПК, апеляційний суд установив, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, при зазначених у вироку обставинах, за яке його засуджено, відповідають фактичним обставинам і підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, наданими стороною обвинувачення, які судом всебічно і повно досліджено, правильно оцінено та, на думку колегії суддів, стороною захисту не спростовано. Посилання сторони захисту на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи спростовується матеріалами судового провадження. Суд першої інстанції згідно з вимогами процесуального закону в повному обсязі з'ясував обставини кримінального провадження та перевірив їх доказами.

У суді ОСОБА_1 визнавав факт побиття потерпілих, розповідав про те, які причини його спонукали до цього.

Аналіз таких показань ОСОБА_1 свідчить, і на це звернув увагу суд, що засуджений, хоча й намагався показати себе у вигідному світлі, применшити свою винуватість, але стосовно основних обставин злочинів давав свідчення, суть яких зводилася до того, що в ході сварки та бійки, які виникли під час застілля в будинку потерпілого ОСОБА_5, він з неприязні побив ОСОБА_5 і ОСОБА_6, кожному з них завдав в ділянки голови по три-чотири удари руками та по стільки ж ударів ногами.

Під час слідчого експерименту ОСОБА_1 у присутності захисника, судово-медичного експерта та понятих добровільно розказував і показував, за яких обставин він заподіяв смертельних ушкоджень потерпілим, при цьому наводив такі деталі вчинення кримінального правопорушення, які могли бути відомі лише його виконавцеві. ОСОБА_1 свідчив, що 21 жовтня 2014 року він разом із ОСОБА_5 і ОСОБА_6 розпивали спиртні напої, між ним і потерпілими виникла сварка, що переросла в бійку, в ході якої він завдав останнім по черзі ударів кулаками і ногами по головах.

Зазначені показання засудженого суд визнав достовірними і поклав в основу свого рішення, оскільки вони знайшли підтвердження сукупністю всіх інших доказів у справі, які також були предметом судового дослідження.

Так, свідок ОСОБА_7 підтвердила, що 21 жовтня 2014 рокуОСОБА_1 повернувся додому близько 22:00 і повідомив, що побив двох чоловіків, після чого спалив весь свій одяг. За словами цього свідка, на обличчі засудженого була кров.

Свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_11 повідомили суду, що того вечора засуджений в телефонній розмові розповів, що вбив двох чоловіків.

За словами свідка ОСОБА_12, увечері 21 жовтня 2014 рокувін чув, як у будинку ОСОБА_5, де, крім господаря, перебували ОСОБА_6 і засуджений, відбувалася сварка, а вранці наступного дня дізнався про вбивство ОСОБА_5 і ОСОБА_6

Свідок ОСОБА_13 також підтвердив факт перебування ОСОБА_1 ввечері 21 жовтня 2014 року у компанії ОСОБА_5 і ОСОБА_6, після чого останніх двох знайшли мертвими.

Експерт ОСОБА_10 у суді підтвердила, що виявлені в потерпілих ОСОБА_5 і ОСОБА_6 смертельні тілесні ушкодження могли утворитися за обставин, про які повідомив ОСОБА_1 в ході слідчого експерименту, проведеного за її участю.

Досліджено судом і процесуальні докази у провадженні, а саме: протокол огляду місця події та фототаблицю до нього, протокол слідчого експерименту, протоколи огляду предметів, висновки експертиз.

Згідно з даними висновків судово-медичних експертиз № 287 і № 288 причиною смерті ОСОБА_6 стала механічна асфіксія від аспірації рідкою кров'ю, яка виникла внаслідок відкритої черепно-мозкової травми з переломом кісток носа зі зміщенням і деформацією зовнішнього носа з переломом кісток основи черепа, в тому числі й решітчастої кістки і субарахноїдальним крововиливом, а причиною смерті ОСОБА_5 став набряк головного мозку, який розвинувся внаслідок відкритої черепно-мозкової травми з переломом склепіння та основи черепа. Час настання смерті кожного з потерпілих - ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 22:00-23:00. Виявлені в ОСОБА_5 і ОСОБА_6 тілесні ушкодження свідчать, що за механізмом ударів їх було заподіяно саме один за одним незадовго до настання смерті потерпілих, і вони перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з її настанням. Походження виявлених у потерпілих тілесних ушкоджень можливе в строк і за обставин, про які повідомив засуджений ОСОБА_1 (а. с. 85-92, а. с. 98-104, т. 1).

За даними висновків судово-медичних імунологічних експертиз № 254 і № 255 від 27 листопада 2014 року та № 246 і № 247 від 25 листопада 2014 року на одязі та взутті ОСОБА_5 і ОСОБА_6, а також в піднігтьовому вмісті рук цих потерпілих виявлено кров, яка може належати ОСОБА_1 (а. с. 125-129, а. с. 127-132, а. с. 140-143, а. с. 145-148, т. 1).

Матеріали кримінального провадження свідчать, що суди належним чином перевірили доводи, аналогічні тим, що викладені в касаційній скарзі ОСОБА_1 Зазначені в судових рішеннях мотиви визнання цих доводів засудженого безпідставними, на думку колегії суддів, є обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

У вироку проаналізовано та оцінено всі розглянуті в судовому засіданні докази у їх сукупності, дії ОСОБА_1, який, будучи особою, що раніше вчинила умисне вбивство, умисно заподіяв смертельних ушкоджень двом особам, правильно кваліфіковано за пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК.Ставити під сумнів юридичну оцінку злочинних дій ОСОБА_1 колегія суддів підстав не має.

Версія про причетність до злочину інших осіб була предметом ретельної перевірки і не знайшла свого підтвердження.

Також апеляційний суд належним чином перевірив доводи сторони захисту щодо недопустимості доказів, а саме протоколів огляду місця події від 22 жовтня 2014 року та слідчого експерименту через проведення зазначених слідчих дій в житлі без згоди його власника, обґрунтовано визнав їх безпідставними, про що навів відповідні мотиви у своєму рішенні. Як зазначив апеляційний суд, законодавцем у ч. 5 ст. 240 та ч. 1 ст. 233 КПК визначено можливість здійснення вказаних слідчих дій за згоди саме володільця майна, а не його власника, як про це йшлося в апеляційних скаргах. У правовому розумінні володіння відрізняється від права власності. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. З огляду на те, що дозвіл на огляд місця події та проведення слідчого експерименту в будинку загиблого ОСОБА_5 на АДРЕСА_2 було надано володільцем цього майна - сином померлого ОСОБА_4, що не спростовується жодними доказами, і який підтвердив таку свою згоду в судовому засіданні суду першої інстанції, суд не має підстав визнавати вказані докази недопустимими.

Суд погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції.

Доводи засудженого, наведені в його касаційній скарзі, про те, що суд відмовився допитати свідків захисту, чим порушив його право на захист, не підтвердилися.

Статтею 22 КПК встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Частиною 3 вказаної статті визначено, що під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Згідно з ч. 6 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Частиною 2 ст. 327 КПК установлено, що прибуття в суд свідка забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки зазначених осіб шляхом здійснення судового виклику.

Відповідно до вимог ст. 349 КПК після виконання дій, передбачених ст. 348 КПКцього Кодексу, головуючий з'ясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження. Докази зі сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту - у другу. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені.

Зазначених вимог закону суд дотримався. За клопотанням учасників провадження суд оголосив перерву для виклику свідків захисту, проте сторона захисту їхню участь у судовому засіданні не забезпечила.

Що стосується призначеного ОСОБА_1 апеляційним судом покарання, на думку колегії суддів, воно є справедливим.

Згідно з ч. 1 ст. 64 КК довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Призначаючи покарання ОСОБА_1, апеляційний суд урахував особливі обставини, що обтяжують його відповідальність, і, не знайшовши обставин, які пом'якшують покарання, та беручи до уваги надзвичайну небезпечність засудженого для суспільства, призначив йому довічне позбавлення волі.

Як зазначив апеляційний суд, ОСОБА_1, будучи раніше судимим за вчинення умисного вбивства до покарання у виді позбавлення волі на певний строк та звільненим від відбування цього покарання умовно-достроково, належних висновків для себе не зробив, не виправився та в період незнятої і непогашеної судимості вчинив новий умисний особливо тяжкий злочин - умисне вбивство двох осіб.

Крім того, апеляційний суд урахував ставлення самого ОСОБА_1 до скоєного, відсутність у нього розкаяння, усвідомлення тяжкості вчиненого злочину та його наслідків, цинічне відношення до потерпілої, що проявилося, зокрема, в образливих висловлюваннях на адресу останньої в судовому засіданні апеляційного суду, що свідчить про повну антисоціальну спрямованість особи засудженого, усталеність його протиправної поведінки, а також про те, що він зневажливо ставиться до суспільства та встановлених у ньому правил поведінки, до життя та здоров'я інших людей, і є особою зухвалою та схильною до вирішення своїх життєвих потреб шляхом вчинення насильницьких дій щодо інших людей, не зупиняючись перед позбавленням їх життя.Апеляційний суд дійшов висновку, що призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, навіть у максимальному розмірі, не сприятиме його виправленню та досягненню щодо нього мети кримінального провадження, а тому не вважав за можливе застосувати до ОСОБА_1 інше покарання, ніж довічне позбавлення волі.

Суд не має підстав вважати рішення суду апеляційної інстанції таким, що суперечить нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.

Водночас, на думку Суду, суд першої інстанції допустив неправильне правозастосування при зарахуванні засудженому строку попереднього ув'язнення у строк покарання відповідно до ч. 5 ст. 72 КК. Апеляційний суд не звернув уваги на зазначену помилку.

Верховний Суд України у постанові №5-121кс(15)17 від 26 жовтня 2017 року зробив висновок про те, що положення ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VІІІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» , який набрав чинності 24 грудня 2015 року (далі - Закон № 838-VІІІ), слід тлумачити таким чином, що в ній фактично використано родове поняття позбавлення волі, яке складає зміст відразу двох видів покарань: позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі. Відповідно, норма про зараховування попереднього ув'язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі підлягає застосуванню як до осіб, яких засуджено до позбавлення волі на певний строк, так і до тих, яких засуджено до довічного позбавлення волі. Застосування до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, Закону № 838-VІІІ не може бути обмежено, оскільки передбачені ч. 5 ст. 72 КК правила зарахування у строк покарання строку попереднього ув'язнення мають істотне значення для обчислення засудженому строку фактичного відбування покарання, що прямо впливає на реалізацію ним прав щодо зміни умов тримання, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, у тому числі права на звернення з клопотанням про помилування.

З питання застосування правил зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання, передбачених ч. 5 ст. 72 КК у відповідній редакції, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17 зазначила, що зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання є кримінально-правовим наслідком діяння в розумінні ч. 2 ст. 4 КК, який впливає на становище особи за ст. 5 КК (поліпшує або погіршує його). Закон № 838-VIII є законом про кримінальну відповідальність, який іншим чином поліпшує становище особи в розумінні ст. 5 КК, оскільки передбачає коефіцієнт зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. У свою чергу Закон України від 18 травня 2017 року № 2046-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення» (далі - Закон № 2046-VIII), який набрав чинності 21 червня 2017 року, є законом про кримінальну відповідальність, що іншим чином погіршує становище особи в розумінні ст. 5 КК, оскільки вводить (повертає) коефіцієнт зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Вирішуючи питання про те, якою редакцією ч. 5 ст. 72 КК належить керуватися у конкретному випадку, варто враховувати час вчинення особою діяння, як це визначено в частинах 2 і 3 ст. 4 КК, тобто застосовувати правила дії у часі закону України про кримінальну відповідальність.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 вчинив злочин, передбаченийпунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК, 21 жовтня 2014 року. Його було затримано 22 жовтня 2014 року.

Чернігівський районний суд Чернігівської області вироком від 06 листопада 2017 року, ухвалюючи рішення про засудження ОСОБА_1 за пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК на 15 років позбавлення волі, постановив рахувати строк покарання засудженому з дня його затримання 22 жовтня 2014 року та зарахувати у строк відбування покарання тримання його під вартою з 22 жовтня 2014 року по 20 червня 2017 року включно (тобто до набрання чинності Законом № 2046-VIII) з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Апеляційний суд Чернігівської області 15 березня 2018 року скасував зазначений вирок районного суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання і постановив новий вирок, яким призначив йому довічне позбавлення волі. У решті залишив вирок суду без зміни.

Водночас з огляду на зазначений висновок Великої Палати при зарахуванні ОСОБА_1 у строк покарання строку його попереднього ув'язнення підлягають застосуванню правила ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII як стосовно періоду, визначеного у вироку суду першої інстанції, так і стосовно періоду з 21 червня 2017 року по 15 березня 2018 року включно, тобто до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Таким чином, вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 листопада 2017 року та вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 15 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 підлягають зміні, а касаційна скарга засудженого - частковому задоволенню.

Будь-яких інших підстав для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень Суд не вбачає.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 листопада 2017 року та вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 15 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 змінити.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VІІІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» зарахувати ОСОБА_1 в строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 22 жовтня 2014 року (з моменту затримання) по 15 березня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.П. Огурецький В.В. Король М.М. Лагнюк