Постанова

Іменем України

11 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 621/1308/18

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/818/215/20

Провадження № 51 - 1437 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів: Матієк Т.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,

прокурора Браїла І.Г.,

засудженого ОСОБА_1 у режимі відеоконференції,

розглянув у судовому засіданні об`єднане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220300000417 від 09 грудня 2017 року, щодо

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Комсомольське Зміївського району Харківської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,

за ст. 296 ч. 4, ст. 289 ч. 2, ст. 345 ч. 2, ст. 185 ч. 1 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Зміївського районного суду Харківської області від 22 березня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 30 січня 2020 року щодо нього.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Зміївського районного суду Харківської області від 22 березня 2019 року ОСОБА_1 засуджено:

- за ст. 296 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

- за ст. 289 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна;

- за ст. 345 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- за ст. 185 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 7 місяців.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 з урахуванням ухвали Зміївського районного суду Харківської області від 17 квітня 2019 року вказано рахувати з

26 серпня 2018 року.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

На підставі ст. 72 ч. 5 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк покарання попереднє ув`язнення з 27 серпня 2018 року по 22 березня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь судового експерта ОСОБА_2 250 гривень процесуальних витрат за проведення товарознавчої експертизи та на користь судового експерта ОСОБА_3 250 гривень процесуальних витрат за проведення автотоварознавчої експертизи.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.

Так, 21 травня 2018 року приблизно о 17 годині 35 хвилин ОСОБА_1 на ділянці дороги за адресою: Харківська область, Зміївський район, с. Лиман, вул. Лермонтова, 29, в стані алкогольного сп`яніння, виражаючи явну неповагу до існуючих у суспільстві правил поведінки, демонструючи свою перевагу, діючи з особливою зухвалістю, маючи намір на заподіяння шкоди здоров`ю ОСОБА_4 , який спільно із ОСОБА_5 та ОСОБА_6 із застосуванням спеціалізованого автомобіля марки «Камаз» проводили бетонування підставки для сміттєвих баків, дав команду «фас» своєму собаці, який кинувся на потерпілого та ухопив зубами за ліву руку. Після цього ОСОБА_1 , висловлюючись нецензурною лайкою, завдав один удар заздалегідь заготовленою металевою фомкою ОСОБА_4 в область лівого колінного суглобу, заподіявши легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

13 червня 2018 року ОСОБА_1 за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , умисно завдав удар кулаком правої руки в область нижньої щелепи інспектору СРПП № 3 Зміївського ВП ГУ НП в Харківській області - капітану поліції ОСОБА_12, який у складі групи реагування патрульної поліції прибув за повідомленням

ОСОБА_8 про побиття чоловіком, та, виконуючи свої службові обов`язки, у форменому одязі, намагався з`ясувати обставини сварки, чим заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкодження.

23 серпня 2018 року приблизно о 14 годині ОСОБА_1 , знаходячись в приміщенні квартири за адресою:

АДРЕСА_3 , таємно викрав побутову електротехніку на загальну суму 15 397 гривень 83 копійки, заподіявши ОСОБА_9 матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім того, 26 серпня 2018 року приблизно 12 годині 30 хвилин ОСОБА_1 поблизу будинку № 88 (32 ) по вул. Сергія Закори в смт Слобожанське Зміївського району Харківської області із застосуванням насильства, що не було небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, штовхнув ОСОБА_9 та вихопив ключі від замка запалювання автомобіля марки «Volkswagen Golf», державний номерний знак

НОМЕР_1 , після чого сів за кермо зазначеного автомобіля та поїхав у невідомому напрямку, незаконно заволодівши автомобілем, який належить ОСОБА_9 , чим заподіяв матеріальну шкоду потерпілому на суму 155 977 гривень 90 копійок.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 30 січня 2020 року вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 у частині призначення покарання змінено, на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо нього і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судові рішення щодо нього є незаконними та необґрунтованими, у вироку неправильно зазначено дані про наявність у нього непогашеної судимості. Даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, зазначає, що за ст. 289 ч. 2 КК України докази його винуватості відсутні, потерпілий надав йому дозвіл на керування транспортним засобом, фізичної сили він не застосував, значну шкоду не доведено, оскільки він повернув автомобіль без ушкоджень, суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про проведення експертизи із застосуванням поліграфу, за ст. 296 ч. 4 КК України сторона обвинувачення не забезпечила явку важливого свідка ОСОБА_10 , а решта доказів на його думку є суперечливими. Звертає увагу на те, що при допиті потерпілого ОСОБА_9 судом першої інстанції порушено вимоги статей 352, 353 КПК України, оскільки потерпілого не було приведено до присяги. Указує на порушення права на захист, оскільки розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції відбувався без його захисника за призначенням ОСОБА_11 , якій було відмовлено судом у припиненні безоплатної вторинної допомоги. Звертає увагу на безпідставне продовження строків тримання під вартою під час кримінального провадження в суді першої інстанції, що в свою чергу привело до значного погіршення його стану здоров`я та отримання 2-ї групи інвалідності. Не заперечуючи свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 345 ч. 2 та 185 ч. 1 КК України, вважає, що судом безпідставно відмовлено в закритті кримінального провадження в цій частині у зв`язку із примиренням з потерпілими та при призначенні покарання за цими нормами не враховано щире каяття як обставину, яка пом`якшує покарання. Крім того, зазначає, що судом першої інстанції проігноровано його клопотання про відвід суді у зв`язку із його упередженістю та не надано достатньо часу для підготовки до виступу в судових дебатах. Вважає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 419 КПК України належним чином не розглянув усіх доводів його апеляційної скарги.

Заперечень на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 у судовому засіданні висловив доводи на підтримання своєї касаційної скарги та просив її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу засудженого необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному заподіянні працівнику правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків та таємному викраденні чужого майна, а також кваліфікація його дій в цій частині відповідно за ст. 345 ч. 2 КК та

ст. 185 ч. 1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Суд першої інстанції в порядку та з дотриманням вимог глави 35 КПК України розглянув угоду про примирення між потерпілим ОСОБА_9 та обвинуваченим ОСОБА_1 . Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від

20 березня 2019 року на підставі ст. 474 ч. 7 КПК України обґрунтовано відмовлено у затвердженні зазначеної угоди з зазначенням підстав такого рішення.

Крім того, судом розглянуто клопотання захисту про виділення матеріалів кримінального провадження за ст. 345 ч. 2 КК України в окреме провадження та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 у зв`язку з примиренням винного з потерпілим. Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від

20 березня 2019 року обґрунтовано відмовлено у задоволенні зазначеного клопотання. Таке рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 46 КК України. Отже, доводи касаційної скарги засудженого в цій частині є безпідставними.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у незаконному заволодінні транспортним засобом, поєднаному з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, що завдало значної матеріальної шкоди, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими доказами.

Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_1 , та на підтвердження його винуватості послався, у тому числі: на показання самого ОСОБА_1 , який не заперечував, що керував автомобілем марки«Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 , належним ОСОБА_9 ; на показання потерпілого ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_1 із застуванням сили вихопив у нього ключі від його автомобіля та незаконно ним заволодів, дозволу на керування автомобілем він не давав; на данні, які містяться: у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24 вересня 2018 року; в протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 26 серпня 2018 року; в протоколі огляду місця події від 26 серпня 2018 року; в постанові про визнання предметів речовими доказами від 26 серпня 2018 року; на висновок автотоварознавчої експертизи від 17 вересня 2018 року № 78.2018 про вартість автомобіля «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 , яка становить 155 977 гривень 90 копійок.

Не відповідають матеріалам кримінального провадження і доводи засудженого ОСОБА_1 про порушення кримінального процесуального закону під час допиту потерпілого ОСОБА_9 судом першої інстанції.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у судовому засіданні

13 березня 2019 року потерпілому ОСОБА_9 були роз`яснені його права та обов`язки, а також вручено відповідну пам`ятку. Безпосередньо перед допитом суд попередив потерпілого про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та привів потерпілого до присяги, про що відібрано відповідні розписки. Допит потерпілого ОСОБА_9 проведено з дотриманням вимог статей 352, 352 КПК України.

Судом першої інстанції розглянуто клопотання сторони захисту про призначення судової експертизи із застосуванням спеціального технічного засобу - поліграфу на предмет правдивості показань ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_9 щодо способу заволодіння транспортним засобом та з наведенням відповідного обґрунтування відмовлено у його задоволенні. Чинним кримінальним процесуальним законодавством не передбачено перевірку показань із застосуванням спеціального технічного засобу - поліграфу (детектора брехні) та використання отриманих даних як доказу.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 289 ч. 2 КК України. При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

На підтвердження винуватості ОСОБА_1 та доведеності його вини у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням спеціально пристосованого предмета для нанесення тілесних ушкоджень, суд послався, у тому числі: на показання самого ОСОБА_1 , який не заперечував факт конфлікту з ОСОБА_4 , який заважав йому здійснити проїзд на автомобілі, та заподіяння йому тілесних ушкоджень; на показання потерпілого ОСОБА_4 про те, що він виконував роботи по бетонуванню підставки для сміттєвих баків і спеціалізований автомобіль марки «Камаз» дійсно розташовувався на проїзній частині, він повідомив ОСОБА_1 про можливість його об`їхати, однак той повернувся, кинувся на нього із нецензурною лайкою, нацькував собаку та завдав удар по колінному суглобу металевою фомкою; на показання свідка ОСОБА_6 , який разом з потерпілим здійснював роботи по бетонуванню, про те, що ОСОБА_1 кинувся на ОСОБА_4 з нецензурною лайкою, нацькував собаку та вдарив металевою фомкою; на дані, які містяться: у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 12 липня 2018 року; в протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 21 травня 2018 року; в протоколах огляду місця події від 21 травня 2018 року та від 22 травня 2018 року; в протоколі пред`явлення особи для впізнання від 25 травня 2018 року; в протоколі проведення слідчого експерименту від 25 травня 2018 року; в постанові про визнання речових доказів від 22 травня 2018 року; на висновок судово-медичної експертизи від 31 травня 2018 року № 56-3м/18 по заподіяння ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Щодо допиту свідка ОСОБА_5 , то у судовому засіданні 13 березня 2019 року прокурор відмовився від допиту зазначеного свідка обвинувачення, оскільки він перебуває на території Російської Федерації, а сторона захисту клопотань про його допит не подавала.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 296 ч. 4 КК України. При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Доводи касаційної скарги про порушення права на захист та ненадання достатнього часу ОСОБА_1 для підготовки до виступу в судових дебатах є необґрунтованими.

Із матеріалів кримінального провадження видно, що під час кримінального провадження в суді першої інстанції захист прав та законних інтересів ОСОБА_1 здійснював як самостійно, так і за допомогою професійних адвокатів. Згідно з договором про надання правової допомоги від 21 листопада 2018 року захист прав та законних інтересів ОСОБА_1 здійснювала адвокат Браславська О.А., у зв`язку з чим у судовому засіданні адвокат Філіп`єва В.В., яка була призначена для захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1 за призначенням в порядку ст. 49 КПК України, заявила клопотання про припинення надання нею безплатної вторинної правової дороги. Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від

03 грудня 2018 року в задоволенні зазначеного клопотання було відмовлено, оскільки питання припинення надання безплатної вторинної правової допомоги вирішується виключно Центром з надання безоплатної вторинної правової дороги. У подальшому наказом Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової дороги у Луганській та Харківській областях за заявою адвоката Філіп`євої В.В. припинено надання такої допомоги ОСОБА_1 . Подальший захист прав та законних інтересів ОСОБА_1 в суді першої інстанції здійснювала адвокат Браславська О.А., а в апеляційному суді - адвокат Євстігнєєв В.Г., будь-яких зауважень чи клопотань з даного приводу ОСОБА_1 не подавав.

Судові дебати - обов`язкова частина стадії судового розгляду, в якій виступають його учасники з аналізом доказів, які були досліджені в судовому розгляді, та пропозиціями про вирішення кримінального провадження.

Учасники судового розгляду мають право заявити суду клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для підготовки до судових дебатів. Тривалість цієї перерви має визначатись судом з урахуванням таких критеріїв, як складність та обсяг кримінальних проваджень. Зокрема, до складних слід відносити багатоепізодні справи, справи про злочини, вчинені злочинними групами чи злочинними організаціями, тощо.

Згідно з журналом судового засідання від 20 березня 2019 року та аудіозаписом цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, після закінчення з`ясування обставин кримінального провадження та перевірки їх доказами, обвинуваченого ОСОБА_1 за порушення порядку судом було видалено із зали судових засідань. За клопотанням захисника ОСОБА_1 - адвоката Браславської О.А. було оголошено перерву в судовому засіданні на 30 хвилин для підготовки сторони захисту до виступу в судових дебатах.

Після продовження судового засідання захисник Браславська О.А. повідомила суду, що обвинувачений ОСОБА_1 не має наміру брати участь у судових дебетах, оскільки він не довіряє суду, у зв`язку із чим судом знову було оголошено перерву в судовому засіданні на 10 хвилин для з`ясування позиції обвинуваченого щодо участі в судових дебатах. При цьому захисник Браславська О.А. повідомила суду про свою готовність до виступу в судових та судом їй була надана така можливість.

У подальшому обвинуваченого ОСОБА_1 було повернуто до зали судових засідань, він вибачився перед судом за свою поведінку, виступив у судових дебатах та з останнім словом. Після повернення до зали судових засідань ОСОБА_1 з відповідними заявами чи клопотаннями про необхідність надання йому часу для підготовки до виступу в судових дебатах та з останнім словом не звертався і будь-які дані щодо цього в матеріалах кримінального провадження відсутні.

З матеріалів провадження також вбачається, що ОСОБА_1 надавалась кваліфікована правова допомога захисниками, кримінальне провадження перебувало в суді першої інстанції з червня 2018 року по березень 2019 року, тобто справа перебувала в суді тривалий час, позиція сторони захисту щодо висунутого обвинувачення була незмінною, ОСОБА_1 та його захисник мали достатньо часу і можливості підготуватись до судових дебатів, після оголошеної судом перерви для підготовки до судових дебатів заявили суду про свою готовність та бажання виступити в судових дебатах. Така позиція відповідає ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Також ні ОСОБА_1 , ні його захисник - адвокат Браславська О.А. із заявами чи клопотаннями про відвід складу суду першої інстанції у передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку не зверталися і дані про це в матеріалах провадження відсутні.

Ухвалою слідчого судді Зміївського районного суду Харківської області від 27 серпня 2018 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У подальшому зазначений забіжний захід неодноразово продовжувався судом за клопотанням прокурора з дотриманням вимог статей 177, 183 КПК України. Згідно з довідкою ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» та копій наявних медичних документів ОСОБА_1 з 2017 року, тобто до його затримання 26 серпня 2018 року та застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, перебуває на диспансерному обліку у зв`язку із захворюванням на ВІЛ-інфекцією та хронічний гепатит С. В умовах тримання під вартою 30 серпня 2018 року, 27 вересня 2018 року, 07 листопада 2018 року, 19 грудня 2018 року та 14 січня 2019 року було проведено огляд ОСОБА_1 лікарями та призначено амбулаторне медикаментозне лікування. У подальшому матеріали були направлені на розгляд медико-соціально-експертної комісії (МСЕК) для визначення степеню непрацездатності та групи інвалідності. Таким чином, у матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б свідчили про зв`язок захворювання

ОСОБА_1 із застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Щодо посилань в оскаржених судових рішеннях на наявність у ОСОБА_1 непогашеної в передбаченому законом порядку судимості, то вони відповідають вимогам ст. 89 КК України. Так, ОСОБА_1 раніше судимий вироком Зміївського районного суду Харківської області від 31 травня 2001 року, у тому числі за злочин, передбачений ст. 215-3 ч. 3 КК України 1960 року, строк погашення судимості за який складає вісім років з дня відбуття покарання (основного та додаткового). Звільнився ОСОБА_1 з місць позбавлення волі 24 вересня 2007 року. Проте строк погашення судимості переривався у зв`язку із вчиненням ним нових злочинів і на час ухвалення вироку Зміївського районного суду Харківської області від 22 березня 2019 року зазначені строки не сплинули.

При призначені покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції з дотриманням положень статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими злочинами (ст. 289 ч. 2, ст. 296 ч. 4 КК України) та злочинами середньої тяжкості (ст. 345 ч. 2, ст. 185 ч. 1 КК України), дані про особу ОСОБА_1 , який раніше судимий, за місцем проживання характеризується як особа, щодо якої адміністративні матеріали не надходили, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав наявність на утриманні ОСОБА_1 трьох малолітніх дітей та стан його здоров`я, а обставинами, які обтяжують покарання, - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння та рецидив злочинів.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_1 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій ст. 296 ч. 4, ст. 289 ч. 2, ст. 345 ч. 2, ст. 185 ч. 1 КК України, мотивувавши таке рішення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 , належним чином перевірив викладені у ній доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги, та з урахуванням стану здоров`я ОСОБА_1 , його сімейного стану та наявності на утриманні малолітніх дітей дійшов до обґрунтованого висновку про можливість пом`якшення остаточного покарання ОСОБА_1 на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Покарання, призначене ОСОБА_1 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Питання звільнення засуджених від покарання за хворобою може бути вирішене в порядку статей 537, 539 КПК України за наявності передбачених законом підстав місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, відповідно до вказаних статей.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 не знаходить.

Керуючись ст. ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Зміївського районного суду Харківської області від 22 березня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 30 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний Т.В. Матієк С.В. Яковлєва