Історія справи

Постанова

Іменем України

11 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 161/4691/17

провадження № 51-8407 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кравченка С.І.,

суддів: Білик Н.В., Ємця О.П.,

при секретарі Матушевській Л.О.,

за участю прокурора Ткачук Г.В.,

захисників ЖуковськогоВ.В., Петриченка О.Б.,

засудженого ОСОБА_3,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017030010000403 за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Рованці Луцького району Волинської області, проживаючого АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 345 КК України,

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_3, який народився в с. Рованці Волинської області, проживаючого АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 9 березня 2011 року за ч.2 ст.289 КК України, із застосуванням ст. 71 КК України, на 5 років 6 місяців позбавлення волі,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч.1 ст. 345 КК України,

за касаційними скаргами захисника Жуковського В.В. в інтересах засудженого ОСОБА_3 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 21 червня 2018 року та прокурора на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 21 червня 2018 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_3,

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2017 року ОСОБА_3 засуджено за:

- ч. 3 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі, з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

- ч. 1 ст. 263 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- ч. 1 ст. 345 КК України на 1 рік позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_3 остаточно визначено покарання 7 років 6 місяців позбавлення волі, з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

ОСОБА_4 засуджено за:

- ч. 3 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі, з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

- ч. 1 ст. 263 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- ч. 1 ст. 345 КК України на 1 рік позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_4 остаточно визначено покарання 7 років 6 місяців позбавлення волі, з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь держави 4880,81 грн. витрат за проведення судових експертиз.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь держави 4704,49 грн. витрат за проведення судових експертиз.

Вирішені питання про речові докази у провадженні.

Речові докази - спортивні штани марки «Puma», спортивна куртка марки «MakivAlpin», спортивна кофта марки «Adidas», пара кросівок марки «Diadora», синього кольору, на яких наявні сліди РБК та пошкоджень від куль, пара рукавиць марки «Monlolan», що знаходяться в камері схову речових доказів Луцького ВП ГУНП у Волинській області - ухвалено знищити.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 21 червня 2018 року цей вирок залишено без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано винуватими у тому, що вони умисно, повторно, за попередньою змовою між собою, при невстановлених обставинах, місця та часу, придбали без передбаченого законом дозволу вибухову речовину тротил загальною масою 38,86 г, який ОСОБА_3 зберігав та 28 січня 2017 року переніс із місця свого проживання - АДРЕСА_3, в подальшому передав рюкзак із вказаною вибуховою речовиною ОСОБА_4, який переніс його до відділення ПАТ КБ «ПриватБанк», що по бульварі Дружби Народів, 4 - а в м. Луцьку.

Продовжуючи спільні дії ОСОБА_3 закріпив полімерну ємкість з тротилом на корпус терміналу самообслуговування та після невдалої спроби ОСОБА_4 привести у дію вибухову речовину, останній викинув її на територію поблизу місця вчинення кримінального правопорушення, в ході якого її було виявлено та вилучено працівниками поліції.

Крім того, 28 січня 2017 року о 4 год. 38 хв. група швидкого реагування Управління поліції охорони у Волинській області у складі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, отримавши повідомлення про спрацювання сигналізації у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк», що по бульварі Дружби Народів, 4- а в м. Луцьку, прибула за вказаною адресою, де в приміщенні банківської установи виявили ОСОБА_3 та ОСОБА_7, які за допомогою металевих фомок, пошкодили термінал самообслуговування та намагалися викрасти грошові кошти. В подальшому, приблизно о 4 год. 50 хв., усвідомлюючи факт викриття працівниками поліції, які поставили перед ОСОБА_3 та ОСОБА_7 вимогу про припинення неправомірних дій та здатися, останні умисно, за попередньою змовою між собою, з метою перешкодити службовим особам виконати свої службові обов'язки, у відповідь висловили погрозу вбивством працівникам поліції ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які є працівниками правоохоронного органу. ОСОБА_3 тримаючи в руці предмет, схожий на гранату Ф-1, погрожував застосувати її до працівників поліції, а ОСОБА_7, в цей час з погрозою застосування до працівників поліції насильства, кинув у їхню сторону металеву фомку, що останні сприйняли, як реальну загрозу для їхнього життя та здоров'я. В подальшому, ОСОБА_3, використовуючи пістолет марки «EKOL», погрожуючи вбивством здійснив три постріли у сторону працівника поліції ОСОБА_5, на що останній разом ОСОБА_6 застосували табельну вогнепальну зброю - пістолет марки «Макарова», затримали ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на місці вчинення злочину.

Крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_7, 28 січня 2017 року, приблизно о 4 год. 40 хв., умисно, за попередньою змовою між собою, заздалегідь підготувавшись до вчинення злочину, взяли із собою пістолет, корпус оборонної осколкової ручної гранати Ф-1, шляхом відкриття дверей проникли у відділення ПАТ КБ «ПриватБанк», що по бульварі Дружби Народів, 4 - а в м. Луцьку Волинської області, та за допомогою металевих фомок, пошкодили термінал самообслуговування, намагалися викрасти грошові кошти в сумі 154834 гривень, що в ньому знаходилися, однак були викриті працівниками поліції. В подальшому, ОСОБА_3 та ОСОБА_7, усвідомлюючи, що їх дії стали очевидними, діючи за попередньою з ОСОБА_4, передав останньому металеву фомку, за допомогою якої останній продовжував зламувати корпус терміналу самообслуговування, з метою заволодіння грошовими коштами. ОСОБА_3 дістав з кишені корпус оборонної осколкової ручної гранати Ф-1 та вищевказаний пістолет марки «EKOL», після цього вчинили напад на працівників поліції ОСОБА_5 та ОСОБА_6, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров'я та з погрозою застосування такого насильства. ОСОБА_3 тримаючи в руці корпус оборонної осколкової ручної гранати Ф-1, погрожував застосувати її до працівників поліції. В цей час, ОСОБА_4, з погрозою застосування насильства до працівників поліції, небезпечного для життя та здоров'я, кинув у їхню сторону металеву фомку, що останні сприйняли як реальну загрозу для їхнього життя та здоров'я. В подальшому ОСОБА_3 використовуючи вказаний пістолет марки «EKOL», застосував насильство, небезпечне для життя та здоров'я працівників поліції, яке виразилось у здійсненні ним трьох пострілів у сторону працівника поліції ОСОБА_6 та трьох пострілів в сторону працівника поліції ОСОБА_5, після чого працівники поліції ОСОБА_6 та ОСОБА_5 застосувавши табельну вогнепальну зброю - пістолети «Макарова», затримали ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на місці вчинення злочину.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушення та особам засуджених, внаслідок м'якості, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Повідомляє, що апеляційний суд не прийняв рішення по суті апеляційної скарги прокурора. Вважає, що ухвала постановлена з порушенням вимог ст. ст. 370, 419 КПК України. Стверджує, що суд апеляційної інстанції не перевірив та не надав відповідей на доводи прокурора щодо м'якості призначеного покарання.

У касаційній скарзі захисник Жуковський В.В. в інтересах засудженого ОСОБА_3 просить змінити судові рішення, перекваліфікувати дії його підзахисного на ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 345, ч. 1 ст. 263 КК України, та призначенні покарання обмежитись відбутим. Вказує на неправильне застосування кримінального та істотні порушення кримінального процесуального законів. Зазначає, що в основу судових рішень покладені недопустимі докази. Вважає, що обвинувачених двічі засуджено за одне і теж саме діяння. Наголошує, що із підзахисного безпідставно стягнуто витрати за проведення експертиз, які не доводять і не спростовують жодну із обставин, викладених у вироку. Повідомляє про невірне застосування ст. 72 КК України.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_3, захисники Жуковський В.В., ОСОБА_2 підтримали доводи, вкладені у касаційній скарзі захисника Жуковського В.В. та заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника і підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі сторони обвинувачення.

Мотиви Суду

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Окрім додержання цих вимог, в судовому рішенні слід проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні матеріалами всі доводи, наведені в апеляції, і дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення, мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як убачається з ухвали суду апеляційної інстанції, ці вимоги закону при перегляді кримінального провадження апеляційним судом не виконані.

Так, в апеляційних скаргах засуджених та захисника Жуковського В.В. ставилися питання про скасування вироку у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неповнотою судового розгляду, неналежною оцінкою доказів, істотними порушеннями кримінального процесуального закону, покладенням в основу вироку недопустимих доказів.

Зокрема, повідомлялося про безпідставне засудження за вчинення розбійного нападу, оскільки умисел обвинувачених був направлений на таємне викрадення чужого майна, а погрози застосування насильства стосувалися мети втечі від переслідування, при цьому жодних дій на заволодіння майном не вчинялося. Однак суд визнав їх винуватими у вчиненні розбійного нападу, що потягло неправильне застосування кримінального закону, а саме неправильну кваліфікацію дій засуджених.

Також вказувалося, що обвинувачених двічі засуджено за одне і теж діяння, оскільки визнано погрозу застосування насильства до працівників поліції, які діяння передбачені ч. 1 ст. 345 КК України, разом із тим ці ж дії покладено в основу кваліфікацій дій за ч. 3 ст. 187 КК України.

Наголошувалося на відсутності кваліфікуючої ознаки проникнення, та як наслідок неправильній кваліфікації дій винних.

Тобто, на обґрунтування своїх апеляційних вимог засуджені та захисник навели конкретні доводи, які мали бути ретельно перевірені апеляційним судом. Також захисники та засуджені у судовому засіданні апеляційного суду заявляли клопотання про дослідження доказів апеляційним судом, а саме відеозапис з камер спостереження, відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційних скарг формально стисло виклав апеляційні доводи, однак з достатньою повнотою їх не перевірив, відповіді на них не дав, взагалі не провів аналізу і оцінки доказів, на які посилалися скаржники.

Колегія суддів апеляційного суду, не погодившись із апеляціями засуджених та захисника, зосередилась виключно на висновках, викладених у вироку, достатньо обґрунтованих мотивів залишення апеляцій без задоволення в ухвалі не навела, а обмежилась формальним переліченням доказів, показань свідків та документів, які наведені у вироку суду першої інстанції.

Доводів про необхідність повторного дослідження доказів через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та, як наслідок неправильної кваліфікації дій засуджених, апеляційний суд належним чином не перевірив, формально зазначив, що судом дотримано вимог закону, спрямованих на встановлення фактичних обставин у справі, тим самим допустив упередженість.

Відповідно до статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесення йому вироку.

Наведені положення Протоколу узгоджуються з вимогами закону щодо права на справедливий судовий розгляд, змагальності сторін, безпосередності дослідження доказів, їх допустимості. Дотримання цих правил вимагає, зокрема, якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі. Порушення цих положень є порушенням права особи на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції, а відтак і істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Більше того, апеляційний суд, перевіряючи доводи щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та, як наслідок, неправильної кваліфікації дій зазначив, що викладені у вироку висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих злочинів, при обставинах, викладених в обвинувальному акті, на думку колегії суддів, є правильними.

Разом із тим, як убачається із матеріалів провадження, а саме протоколу огляду предмету - оптичного диску для лазерних систем зчитування інформації та фотоматеріалів (том №1 а. к. п. 217-248), не вбачається, щоб обвинувачені, після виявлення їх працівниками поліції, продовжували пошкоджувати термінал самообслуговування, як про це обґрунтовано зазначає захисник у касаційній скарзі.

Більше того, заслуговують на увагу доводи захисника, про те, що погрози застосування насильства стосувалися мети втечі від переслідування, оскільки із судових рішень та матеріалів провадження убачається, що після викриття працівниками поліції, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 намагалися перешкодити службовим особам виконати свої службові обов'язки з приводу їх затримання, при цьому висловили погрозу вбивством працівникам поліції ОСОБА_5 та ОСОБА_6, погрожували застосувати, предмет схожий на гранату Ф-1, кинули у їхню сторону металеву фомку, та здійснили постріли в сторону ОСОБА_5, однак були затримані на місці вчинення злочину.

Не отримали вмотивованих відповідей і доводи апеляцій щодо неправильної кваліфікації дій винних та відсутності кваліфікуючої ознаки проникнення.

Таким чином, відповідей на доводи апеляцій сторони апеляційний суд не надав, мотивів залишення апеляцій без задоволення не навів, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 412 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило апеляційному суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

З урахуванням зазначеного, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю її вимогам ст. 419 КПК України з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді необхідно врахувати наведене, ретельно дослідити докази у провадженні, з урахуванням того, що засуджені та захисник просили їх оцінити по іншому, перевірити усі доводи апеляційних скарг, звернути увагу на точні вимоги Кримінального процесуального кодексу України, правильність застосування кримінального Закону, в тому числі ст. 72 КК України та в залежності від встановленого, постановити законне і обґрунтоване рішення з викладенням в ньому аналізу доказів і ґрунтовних мотивів його прийняття.

Враховуючи підстави, з яких скасовується ухвала апеляційного суду, то доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особам засуджених, внаслідок м'якості, є необґрунтованими.

Оскільки вчинення кримінальних правопорушень інкримінується ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_4, їх дії взаємопов'язані, скасуванню підлягають судові рішення щодо останнього, в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України.

Касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням певних особливостей (стаття 434 КПК України). У свою чергу ст. 418 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції ухвалює рішення в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу, який зобов'язує суд, серед іншого, вирішити питання про запобіжний захід.

Беручи до уваги мету застосування заходів забезпечення кримінального провадження, яка передбачає досягнення дієвості цього провадження (стаття 131 КПК України), з огляду на необхідність попередження ризику переховування ОСОБА_3 і ОСОБА_4, від суду під тиском тягаря можливого відбування покарання, призначеного вироком суду, враховуючи, що вони обвинувачуються в тому числі, у вчиненні особливо тяжкого злочину, суд вважає за необхідне обрати щодо ОСОБА_3 і ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб.

Керуючись ст. ст. 433, 434, 436, 438 КПК України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення. Касаційну скаргу захисника Жуковського В.В. задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 21 червня 2018 року щодо ОСОБА_3 та в порядку ст. 433 КПК України щодо ОСОБА_4 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати ОСОБА_3 запобіжний захід тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 9 червня 2019 року включно.

Обрати ОСОБА_4 запобіжний захід тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 9 червня 2019 року включно.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С.І.Кравченко Н.В.Білик О.П.Ємець