Історія справи

Постанова

Іменем України

10 липня 2019 року

м. Київ

справа № 682/1828/17

провадження № 51-256км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Марчука О.П., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,

прокурора Шевченко О.О.,

захисника Гіжицького А.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Гіжицького А.П. на вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2018 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017240000000041, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Караганда, Казахстан, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 17 лютого 2017 року близько 01:00 у квартирі АДРЕСА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті особистих неприязних відносин, що виникли через ревнощі, завдав ОСОБА_2 не менше 17 ударів кухонним ножем по різних частинах тіла, умисно вбивши потерпілого.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого, захисників Поліщука О.А. та Гіжицького А.П. - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Гіжицький А.П., посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК. Зазначає, що досудове розслідування кримінального провадження проведено з порушеннями кримінального процесуального закону, вказує про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину через відсутність належних і допустимих доказів, на що місцевий суд не звернув увагу, безпідставно відхилив клопотання захисту про визнання доказів недопустимими, про призначення додаткової судової психолого-психіатричної експертизи, а апеляційний суд зазначені порушення не усунув.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав подану касаційну скаргу, а прокурор заперечувала проти її задоволення, просила оскаржені судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається захисник у касаційній скарзі, не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, ухвалено відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.

Такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями, наданими в суді свідками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , даними протоколів слідчих дій, аналітичними довідками за результатами з`єднань мобільних терміналів, висновками судових експертиз та іншими письмовими доказами.

Доводи захисника про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_2 є безпідставними.

Свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 місцевий суд обґрунтував сукупністю наявних у кримінальному провадженні доказів.

Зокрема, згідно висновку експерта № 61 від 23 березня 2017 року смерть ОСОБА_2 настала на місці події, внаслідок проникаючого поранення живота та грудної клітки в ділянці мечевидного відростка грудини по середній лінії з пошкодженням діафрагми та серця.Це тілесне ушкодження виникло від травмуючої дії одностороннього гострого колючого предмета, яким міг бути ніж, незадовго до смерті або в момент її настання, має ознаки тяжких тілесних ушкоджень як небезпечне для життя в момент спричинення, а в цьому випадку -що призвело до смерті. З урахуванням, що поранення через яке потерпілий помер було завдано у життєво важливий орган - серце, смерть покійного настала або одразу, або в дуже короткий проміжок часу після заподіяння поранення. Жодних активних дій після отримання смертельного поранення покійний виконувати не міг.

За висновком експерта № 156 від 22 лютого 2017 року у змивах речовини бурого кольору, вилучених із коридору четвертого поверху, який веде до квартири обвинуваченого, слідів крові не виявлено, чим спростовано доводи сторони захисту про те, що ножові поранення ОСОБА_2 міг отримати поза межами квартири ОСОБА_1 , що узгоджується з висновком експерта № 61 від 23 березня 2017 року, згідно якого смерть покійного настала або одразу, або в дуже короткий проміжок часу після завдання поранення.

Крім того, винуватість ОСОБА_1 підтверджено висновками експертів № 157 від 28 березня 2017 року, № 159 від 28 березня 2017 року, № 163 від 29 березня 2017 року, № 160 від 28 березня 2017 року, № 162 від 29 березня 2017 року, № 164 від 29 березня 2017 року, № 165 від 29 березня 2017 року, згідно яких знайдені на ганчірці, підлозі, килимі, жіночому халаті та светрі у квартирі ОСОБА_1 сліди крові належать ОСОБА_2 . У суді обвинувачений підтвердив, що зазначений халат він одягав увечері 16 лютого 2017 року, лягав у ньому спати та прокинувся наступного дня, коли й виявив у себе в кімнаті труп потерпілого.

Оскільки труп було знайдено в кімнаті квартири ОСОБА_1 , де виявлено рясні плями крові, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що вбивство ОСОБА_2 відбулося саме у цій квартирі, в якій, згідно висновку експерта №295-Д від 12 травня 2017 року виявлено лише сліди пальців рук засудженого.

Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що 16 лютого 2017 року за місцем проживання в нічній час він вживав спиртні напої лише із ОСОБА_2 , інших сторонніх осіб у його квартирі не було. Вранці 17 лютого 2017 року у своїй кімнаті він побачив труп, а біля нього виявив якийсь предмет, який помив та сховав у тумбу, звідки й було вилучено ніж у ході огляду місця події.

Посилання захисника на те, що згідно з висновком експерта № 63 мк від 26 червня 2017 року наданий для дослідження ніж під № 12, вилучений з місця події, непридатний для заподіяння тілесних ушкоджень, суперечить змісту вказаного висновку, оскільки з нього убачається, що ознаки вказаного ножа співпадають із відповідними загальними груповими та індивідуальними параметрами однобічно-гострого клинка, яким було завдано коло-різаних ран шкіри.

Та обставина, що у висновку експерта однозначно зазначено, що цей ніж через наявні деформаційні вигини полотна клинка непридатний для завдання саме ним експериментальних колото-різаних пошкоджень слідосприймаючого матеріалу, не спростовує висновку, що цей ніж є знаряддям злочину. Наведене є лише свідченням того, що підтвердити цей факт шляхом експерименту зі вказаним ножом неможливо, однак не виключає і не заперечує можливості визнання його знаряддям злочину.

Спростував місцевий суд і доводи обвинуваченого про те, що ОСОБА_2 пішов від нього увечері 16 лютого 2017 року близько 21:00 та більше не повертався. На обґрунтування неспроможності цих доводів суд послався на аналітичні довідки, складені за результатами аналізу з`єднань мобільних телефонів обвинуваченого та потерпілого, згідно яких о 23:42 16 лютого 2017 року та о 00:19 17 лютого 2017 року ОСОБА_1 телефонував ОСОБА_2 і між ними відбулися розмови, при цьому в першому випадку телефон потерпілого був зареєстрований та обслуговувався вишкою поблизу його місця проживання, а другий - вишкою поблизу будинку обвинуваченого. Цей факт узгоджується з показанням сина потерпілого, який у судовому засіданні зазначив, що батько після розмови по телефону близько 0:00 16 лютого 2017 року пішов з дому і не повернувся.

При цьому безпідставними є доводи захисника про те, що наступного дня й в подальшому, вже після затримання ОСОБА_1 невстановлена особа здійснювала дзвінки з телефону ОСОБА_2 . Зазначене спростовується аналітичною довідкою про відсутність з`єднань з номера потерпілого з іншими абонентами після його останньої розмови з ОСОБА_1 о 00:19 17 лютого 2017 року (а.к.п. 154). Захисник, по суті, посилається на дані щодо вхідних дзвінків на номер потерпілого.

До того ж, факт заволодіння мобільним телефоном потерпілого не є предметом даного кримінального провадження, це не ставилось в провину ОСОБА_1 , і будь-які обставини вибуття телефону з власності потерпілого не спростовують висновків судів щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні умисного вбивства.

Урахувавши зазначені докази в їх сукупності, проаналізувавши поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, який, виявивши у своїй кімнаті труп ОСОБА_2 , одразу не повідомив про це правоохоронним органам, загорнув труп у поліетиленові пакети, помив знаряддя злочину та намагався приховати сліди злочину, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК.

Таким чином, доводи захисника про те, що винуватість ОСОБА_1 підтверджується одним єдиним доказом - протоколом негласної слідчої дії, є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону під час досудового розслідування також ретельно перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій під час судового розгляду кримінального провадження і були мотивовано відхилені.

Так, згідно ч. 1 ст. 42 КПК підозрюваним є також і особа, затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, а тому допит ОСОБА_1 18 лютого 2017 року як підозрюваного, затриманого за підозрою у вчиненні умисного вбивства, за участю захисника, до моменту повідомлення про підозру не є порушенням кримінального процесуального закону. Крім того, ОСОБА_1 при затриманні було роз`яснено передбачені ч. 3 ст. 42 КПК процесуальні права.

Як убачається з протоколу огляду місця події та трупа, огляд місця події призупинявся з 14:13 до 17:06 20 лютого 2017 року для проведення додаткової фотофіксації слідів пошкодження на трупові та інших слідів, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги про те, що слідчий Броніч М.М. не міг внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань о 15:54, є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про істотні порушення вимог КПК при призначенні та проведенні експертиз необгрунтовані.

У кожному з наявних у матеріалах кримінального провадження висновків експерта (а.к.п. 47-94, 101-109) містяться підписи осіб, які проводили експертизу, про попередження їх про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385, 387 КК, а тому відсутність відповідного попередження в постановах слідчого про призначення експертиз не є підставою для визнання висновків експертів недопустимими доказами.

Стаття 243 КПК (в редакції Закону від 13 квітня 2012 року) не покладала на слідчого обов`язку повідомляти стороні захисту про призначення експертиз у кримінальному провадженні.

За змістом ст. 93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, при цьому ініціювання стороною захисту проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому ст. 220 цього Кодексу.

Протягом досудового розслідування захисники та підозрюваний були наділені правом заявляти клопотання про призначення експертиз у кримінальному провадженні.

Згідно ст. 290 КПК надається доступ до матеріалів досудового розслідування, в тому числі будь-які докази. Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в ході виконання вимог зазначеної статті захисникам та підозрюваному надавався доступ до речових доказів.

За таких обставин ознайомлення з процесуальними документами на досудовому розслідуванні щодо речових доказів та їх подальше дослідження в судовому засіданні переконують у відсутності порушень вимог КПК з цього приводу.

Пунктом 14 ч. 1 ст. 3 КПК визначено, що притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а за змістом ч. 1 ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Отже, зазначення з 18 лютого 2017 року у процесуальних документах відомостей про причетність ОСОБА_1 до умисного вбивства є частиною процедури притягнення його до кримінальної відповідальності та не є порушенням ст. 17 КПК, про що необґрунтовано стверджує захисник.

Місцевий суд перевірив та визнав неспроможними й доводи захисту щодо можливого вчинення ОСОБА_1 злочину в стані сильного душевного хвилювання. Спростовуючи їх, місцевий суд послався на висновок судово-психіатричної експертизи № 77 від 10 травня 2017 року, згідно з яким встановлено, що на момент вчинення інкримінованих ОСОБА_1 діянь він не перебував у стані фізіологічного афекту або в іншому емоційному стані, що міг би суттєво вплинути на його свідомість та діяльність (а.к.п. 215-219).

У місцевого суду не було підстав для призначення додаткової судової психолого-психіатричної експертизи, про що клопотав захисник, вважаючи за необхідне поставити експерту ті ж питання, які були предметом попередньої експертизи та на які було надано відповіді. Зважаючи на це, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні такого клопотання (т. 1, а.п. 247-249).

Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень ст. 405 КПК розглянув подані апеляційні скарги і дійшов правильного висновку, що вирок місцевого суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судами першої або апеляційної інстанцій при розгляді кримінального провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Покарання ОСОБА_1 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК та є справедливим.

На підставі наведеного Суд вважає, що при розгляді цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень норм процесуального та матеріального закону. Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду - вимогам ст. 419 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2018 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 29 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника Гіжицького А.П. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк О.П. Марчук О.П. Могильний