Історія справи

Постанова

іменем України

08 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 523|502|17

провадження № 51-1659км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В. К.,

суддів Макаровець А. М., Марчук Н. О.,

за участю:

секретаря судового засідання Кононської І. Є.,

прокурора Хейлик Н. М.,

захисника ХрульовоїВ. Б. (в режимі відеоконференції),

представника потерпілого ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ХрульовоїВ.Б. в інтересах засудженого ОСОБА_3 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 31 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 03 серпня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016161490001017 щодо

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 31 березня 2017 року ОСОБА_3 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 майнову шкоду в розмірі 4640 грн 86 коп. та моральну шкоду в розмірі 70 000 грн. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано засудженому в строк покарання строк попереднього ув'язнення з 17 жовтня 2016 року до 31 березня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 03 серпня 2017 року апеляційні скарги захисника Хрульової В.Б. та засудженого ОСОБА_3 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Як установив суд, 17 жовтня 2016 року близько 11:00 на перехресті вулиць Одарія та Щеголева в м. Одесі ОСОБА_3 з корисливих мотивів та умислом на вчинення розбійного нападу з метою заволодіння майном раніше незнайомого йому ОСОБА_4, діючи разом з іншою особою, матеріали стосовно якої 5 грудня 2016 року виділено в кримінальне провадження №12016161490001187, а її оголошено в розшук (далі - інша особа), підійшли до потерпілого та заподіяли йому легкі тілесні ушкодження, від яких той втратив свідомість і впав.

Продовжуючи реалізовувати вищезазначені наміри, ОСОБА_3 та інша особа повели під руки непритомного ОСОБА_4 до під'їзду будинку № 21 на вул. Одарія в м. Одесі, де заволоділи майном потерпілого на загальну суму 32 300 грн, з яким зникли з місця вчиненого діяння.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, як випливає з її змісту, захисник Хрульова В.Б., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_3 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.При цьому вказує на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду. Зазначає, що в основу вироку покладено неналежні та недопустимі докази; в порушення вимог ст. 214 КПК України не було внесено до ЄРДР відомостей про прокурора та слідчого; в діях засудженого не вбачається умислу на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України; потерпілий не надав документального підтвердження витрат на лікування; суд безпідставно задовольнив позовні вимоги потерпілого про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, які належним чином не підтверджено; розмір моральної шкоди надто великий; суд при призначенні покарання не взяв до уваги позитивної характеристики ОСОБА_3 за місцем проживання, наявності в нього роботи, міцних соціальних зв'язків, родини, двох малолітніх дітей на утриманні.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Хрульова В.Б. в інтересах ОСОБА_3 просила задовольнити касаційну скаргу, скасувати судові рішення щодо ОСОБА_3 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Представник потерпілого ОСОБА_4- адвокат ОСОБА_2 вважав касаційну скаргу необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Прокурор Хейлик Н. М. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, вважала її необґрунтованою, просила залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Зі змісту касаційної скарги захисника убачається, що вона, серед іншого, посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що відповідно до ст. 433 КПК України не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення зроблено з дотриманням ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених в судовому засіданні доказів, а саме: показань потерпілого ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 щодо обставин подій; фактичних даних, що містяться у протоколах пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, а також на підставі висновку експерта, зміст яких відображено у вироку.

Окрім того потерпілий ОСОБА_4 в суді першої інстанції прямо вказував, що саме ОСОБА_3 заподіяв йому тілесні ушкодження.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв'язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_3

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Таким чином, винуватість ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 ККУкраїни, повністю доведена і його дії кваліфіковано правильно. Отже, вважати, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, підстав немає.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено, та судом правильно вирішено питання про їх допустимість.

Касаційна скарга захисника не містить доводів, які би давали підстави для сумнівів у законності й обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Доводи сторони захисту про те, що в порушення вимог ст. 214 КПК України не було внесено до ЄРДР відомостей про прокурора, що здійснює процесуальне керівництво, та слідчого, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Твердження захисника про те, що протокол огляду предмету від 04 січня 2016 року є неналежним доказом, є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах провадження, оскільки цей документ складений відповідно до вимог КПК України.

Не знайшли свого підтвердження і твердження сторони захисту про те, що потерпілий не надав документального підтвердження витрат на лікування, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах провадження фіскальними чеками на придбання потерпілим ліків за власний рахунок.

Щодо доводів захисника про стягнення із засудженого великої суми моральної шкоди, то вони є безпідставними.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України і роз'яснень, наданих в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової шкоди) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення втраченого здоров'я.

Як убачається з матеріалів провадження, потерпілим ОСОБА_4 було заявлено цивільний позов до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 270 000 грн, який задоволений частково.

Вирішуючи питання про розгляд цивільного позову потерпілого про відшкодування моральної шкоди і задовольняючи його частково, місцевий суд, з рішенням якого погодився апеляційний суд, врахував характер і тривалість моральних страждань потерпілого, обставини, при яких була спричинена шкода його здоров'ю, ступінь вини засудженого, який не визнав свою вину, на протязі тривалого часу не здійснив жодного реального добровільного відшкодування заподіяних потерпілому фізичних і моральних страждань. З урахуванням цих обставин суд задовольнив позов потерпілого частково і призначив стягнути з ОСОБА_3 на користь потерпілого моральну шкоду в розмірі 70 000 грн з урахуванням вимог статей 23, 1167, 1168 ЦК України. З таким розміром відшкодування моральної шкоди погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з вироку, при призначенні покарання ОСОБА_3 суд першої інстанції врахував показання засудженого про його неофіційне працевлаштування, наявність власної сім'ї з обов'язком утримання двох малолітніх дітей, відсутність в ОСОБА_3 будь-якого каяття, його посередні характеристики за місцем проживання, позицію потерпілого, котрий не вибачив засудженого та наполягав на суворому покаранні за вчинене, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

За таких обставин суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_3 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства і покарання йому слід призначити у вигляді позбавлення волі у межах санкції статті за інкримінований йому злочин. З таким висновком погодився і апеляційний суд.

На думку Суду, покарання, призначене ОСОБА_3, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження ним нових злочинів.

Обставини, на які є посилання в касаційній скарзі захисника, як на підстави для твердження про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, були враховані судом при призначенні покарання ОСОБА_3, ці обставини не є безумовними і достатніми для зміни чи скасування судових рішень.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційні скарги засудженого та його захисника, належним чином перевірив наведені в них твердження, дав на них відповідь, й залишаючи апеляційні скарги без задоволення, зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.

Перегляд судового рішення в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, є законною та вмотивованою.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України, та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, в тому числі й тих, на які вказував захисник у своїй касаційній скарзі, Судом не встановлено.

За таких обставин Суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення вимог касаційної скарги захисника.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 441, 442 КПК України, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ХрульовоїВ.Б. в інтересах засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 31 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 03 серпня 2017 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни.

Судді:

В. К. Маринич А. М. Макаровець Н.О. Марчук