Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 404/3165/21

провадження № 51-2890км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),

представника потерпілого ОСОБА_9 ( у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вироки Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24 жовтня 2023 року та Кропивницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кіровограда, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24 жовтня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 121 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання щодо цивільного позову та речових доказів у провадженні.

За вироком місцевого суду 06 березня 2021 року близько 19:30, більш точного часу не встановлено, у ОСОБА_6 , який знаходився на сходинковому майданчику між другим та третім поверхами четвертого під`їзду буд. АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до потерпілого ОСОБА_10 , внаслідок сварки з останнім, виник умисел на нанесення умисних тілесних ушкоджень потерпілому.

Після цього ОСОБА_6 , реалізуючи свій злочинний намір, умисне, тримаючи в правій руці предмет, схожий на ніж, наніс останньому два удари в грудну клітину зліва, спричинивши ОСОБА_10 тілесне ушкодження, яке відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень та є небезпечними для життя в момент спричинення, а також тілесне ушкодження, яке відноситься до легких тілесних ушкоджень, яке викликало короткочасний розлад здоров`я.

Кропивницькийапеляційний суд скасував вирок районного суду в частині призначеного покарання та 28 травня 2024 року ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_11 за ч. 1 ст. 121 КК призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.В решті вирок районного суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані вироки районного та апеляційного судів і призначити новий розгляд кримінального провадження щодо нього в суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи викладені в касаційній скарзі вимоги, вказує, що докази, покладені в основу обвинувального вироку, не підтверджують його причетність до інкримінованого злочину.

Зокрема, наполягає, що ініціатором бійки був не він, а потерпілий, і жоден з допитаних свідків не були безпосередніми учасниками події, які б могли чітко ствердити, що саме ОСОБА_6 наніс тілесні ушкодження ОСОБА_10 , в тому числі, і предметом схожим на ніж.

Звертає увагу на показання потерпілого і його дружини ОСОБА_12 , які вони надавали під час судового розгляду та під час слідчих експериментів, та акцентує на тому, що вони різняться, а тому вважає, що протоколи слідчих експериментів за їх участю є недопустимими доказами.

Додає, що не наносив потерпілому тілесних ушкоджень колюче-ріжучим предметом, адже на ножі, вилученому під час обшуку за його місцем проживання, крові не знайдено, що підтверджується відповідною експертизою.

Вважає, що висновки експертиз щодо тяжкості тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому ОСОБА_10 , їх локалізації, характеру і механізму спричинення, є недопустимими доказами, з огляду на те, що експерти зробили висновок, опираючись на вихідні дані, надані потерпілим під час слідчого експерименту, без врахування його показань, наданих під час розгляду справи в суді.

Крім іншого, вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність в частині призначеного покарання, яке вважає несправедливим і надто суворим. На думку касатора, цей суд не врахував, що він позитивно характеризується за місцем проживання, не притягувався до будь-якого виду відповідальності, має на утриманні неповнолітню дитину, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості та його особі.

Посилаючись на практику Верховного Суду, викладену в постанові від 07 грудня 2020 року (справа № 444/2200/15-к), вважає, що суд апеляційної інстанції порушив приписи статей 416 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), призначивши йому покарання у виді реального позбавлення волі.

Позиції інших учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду прокурор, який брав участь в суді першої інстанції у розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_6 , подав письмове заперечення, в якому, обґрунтовуючи свою позицію щодо правильності встановлених фактичних обставин, допустимості доказів, покладених в основу вироку, кваліфікації дій за ч. 1 ст. 121 КК та призначеного покарання, висловив незгоду із доводами, викладеними в касаційній скарзі засудженого.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисники - адвокати ОСОБА_7 і ОСОБА_8 підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого, та просили її задовольнити, прокурор ОСОБА_5 , представник потерпілого ОСОБА_9 заперечили проти її задоволення, оскаржувані судові рішення просили залишити без змін.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Оспорювання засудженим у касаційній скарзі установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі засуджений, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Також Верховний Суд звертає увагу касатора, що оскільки вирок місцевого суду переглянутий в апеляційному порядку і був скасований лише в частині призначеного покарання, а в іншій частині, що оспорювалась обвинуваченим ОСОБА_6 , зокрема, щодо кваліфікації, доведеності винуватості і допустимості доказів, залишений без змін, предметом касаційного перегляду є вирок суду апеляційної інстанції.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі засудженого. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

За правилами статей 370 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

За змістом ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Згідно зі ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. У мотивувальній частині вироку суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

З позицією місцевого суду погодився і апеляційний суд, який зауважив про безпідставність доводів сторони захисту щодо незаконності та необґрунтованості оскарженого вироку з мотивів невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження щодо доведеності вини обвинуваченого.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Суди першої та апеляційної інстанцій врахували вказаний стандарт та навели мотиви прийнятого рішення зі спростуванням версії сторони захисту.

Згідно з фактичними обставинами кримінального провадження, встановленими місцевим судом, ОСОБА_6 , прийшовши до ОСОБА_10 з метою з`ясування стосунків щодо поведінки сина останнього, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до потерпілого ОСОБА_10 внаслідок сварки, тримаючи в правій руці предмет, схожий на ніж, наніс потерпілому 2 удари в грудну клітину зліва, спричинивши йому тяжке тілесне ушкодження, які є небезпечними для життя в момент спричинення та легке тілесне ушкодження, яке викликало короткочасний розлад здоров`я.

За версією сторони захисту, ОСОБА_10 напав на ОСОБА_6 через те, що останній зробив зауваження потерпілому за поведінку його сина, а зрозумівши, що ОСОБА_6 повідомить в поліцію за нанесення йому тілесних ушкоджень, інсценував нанесення собі тілесних ушкоджень, зокрема, і шляхом підроблення документів та, опередивши обвинуваченого, звернувся до поліції із заявою про нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_6 предметом схожим на ніж.

Таким чином, засуджений фактично стверджував про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.

Проте, спростовуючи цю версію, суд першої інстанції покликався на:

- показання самого обвинуваченого (який хоча і заперечував вчинення ним злочину, однак підтвердив факт конфлікту між ним і ОСОБА_10 біля квартири останнього), потерпілого (який зазначив, що обвинувачений прийшов до нього додому на розмову щодо конфлікту, який стався між їхніми дітьми, під час якої вдарив його предметом, схожим на ніж), свідків ОСОБА_13 (яка, почувши крики, вибігла з квартири на сходинковий майданчик і побачила дитину в білих шкарпетках, яка стояла на сходах 3 поверху і кликала батька, потім побачила, як потерпілий ОСОБА_10 підіймався з міжсходинкового майданчику між 1 і 2 поверхами і в нього зі спини плескала кров, вона допомагала йому зупинити кров та піднятися до його квартири), ОСОБА_14 (яка, почувши крики в під`їзді, вибігла з квартири та побачила на майданчику 2 поверху сина потерпілого в білих шкарпетках, який стояв на сходах, як підійматись на 3 поверх, та голосно кликав тата і плакав. Також вона побачила потерпілого ОСОБА_10 , який був весь зі слідами крові та стояв на майданчику біля її дверей, сусідку Тамару, яка намагалась надати йому першу медичну допомогу, зупиняючи кров майкою), ОСОБА_12 (дружина потерпілого, яка підтвердила, що ОСОБА_6 прийшов до них додому і провокував конфлікт з її чоловіком ОСОБА_10 щодо конфлікту, який стався напередодні між їхніми дітьми. Під час розмови, вона помітила кров в ОСОБА_10 і зрозуміла, що ОСОБА_6 наніс її чоловіку тілесні ушкодження).

Отже, факт нанесення саме ОСОБА_6 тілесних ушкоджень ОСОБА_10 (в грудну клітину та в ділянку лівої лопатки на рівні 2-міжребер`я по задньо-пахвинній лінії) на сходинковому майданчику у під`їзді, саме в той момент, коли обвинувачений прийшов додому до потерпілого з метою вияснити відносини щодо поведінки сина ОСОБА_10 , а не за інших обставин, як про те зазначає касатор у скарзі, підтверджується показаннями зазначених вище свідків.

Також суд врахував показання свідків ОСОБА_15 (батька обвинуваченого), ОСОБА_16 (дружини обвинуваченого), ОСОБА_17 (бабусі обвинуваченого), ОСОБА_18 (тещі обвинуваченого) та зазначив, що показання цих свідків не спростовують події кримінального правопорушення та встановлених обставин, за яких ОСОБА_6 спричинив тілесні ушкодження колючо-ріжучим предметом потерпілому ОСОБА_10 під час сутички, їх показання не містять фактів, які б свідчили про протилежне.

Верховний Суд акцентує, що доводи засудженого про те, що жоден із допитаних свідків не був безпосереднім очевидцем події, є голослівними, оскільки свідками конфлікту був син потерпілого, який вийшов з квартири і, побачивши поранення, почав плакати, дружина ОСОБА_10 та сусіди ОСОБА_13 і ОСОБА_14 , що вийшли на майданчик між сходами під`їзду, почувши конфлікт, допомагали потерпілому зупинити кров і дійти до його квартири.

Між тим, як правильно зазначив апеляційний суд, відсутність безпосередніх очевидців самого моменту спричинення тілесних ушкоджень потерпілому обумовлена малолюдним місцем злочину (під`їзд багатоквартирного будинку), також, навіть за присутності свідка ОСОБА_12 , зважаючи на спричинення тілесних ушкоджень під час сутички між потерпілим та обвинуваченим на сходовому майданчику та сходах під`їзду, при тому, що свідок намагалась розборонити їх, об`єктивно допустимо, що під час цих подій свідок ОСОБА_12 не побачила безпосереднього моменту спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_10 . Однак, ОСОБА_12 саме під час цієї сутички між обвинуваченим та потерпілим побачила, що ОСОБА_10 поранено і у нього йде кров.

Наявність тілесних ушкоджень в потерпілого ОСОБА_10 , окрім показань свідків, підтверджено викликом швидкої медичної, листом головного лікаря КНП «Кіровоградська обласна лікарня Кіровоградської обласної ради» від 12 березня 2021 року щодо перебування ОСОБА_10 на стаціонарному лікуванні у відділенні анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії з 06 по 07 березня 2021 року, та перебування потерпілого на стаціонарному лікуванні в торакальному хірургічному відділенні з 07 березня 2021 року станом на дату надання відповіді на запит з діагнозом: колото-різані проникаючі поранення грудної клітини зліва, лівобічний згорнутий гемоторакс, висновками експертів від 23 квітня 2024 року № 238 та № 253/238, висновком комісійної судово-медичної експертизи від 04 травня 2022 року № 7.

Перевіркою матеріалів встановлено, що після події кримінального правопорушення до ОСОБА_10 було викликано не тільки бригаду швидкої допомоги, а й поліцію, що свідчить про те, що потерпілий не чинив спроб замовчувати про подію кримінального правопорушення. ОСОБА_10 , відразу після події, звернувся за медичною допомогою, повідомив про обставини події, а тому в сукупності з результатами огляду місця події, показаннями свідків, медичною документацією, висновками експертів, що наведені вище, суди попередніх інстанцій констатували, що вказані обставини безсумнівно спростовують твердження ОСОБА_6 про те, що потерпілий отримав тілесні ушкодження за інших обставин, аніж їх встановлено в суді, або взагалі їх не отримував, або ж, за версією обвинуваченого, наніс їх собі самостійно.

Водночас у касаційній скарзі ОСОБА_6 не порушується питання про недопустимість доказів з огляду на ст. 87 КПК, а йдеться про їх неправильну оцінку, недостовірність та недостатність для висновку про наявність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.

Що стосується висловлень засудженого про те, що висновки експертиз щодо тяжкості тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому ОСОБА_10 , їх локалізація, характер механізму спричинення, є недопустимими доказами, то Суд зазначає про таке.

Висновком експерта від 23 квітня 2024 року № 238, на підставі наданої медичної документації в ОСОБА_10 зафіксовано тілесні ушкодження у вигляді: рани (1) у 5-міжребер`ї зліва по передньо-пахвинній лінії, яка проникає в плевральну порожнину, з утворенням лівобічного гемотораксу; рани в ділянці лівої лопатки на рівні 2-міжребер`я по задньо-пахвинній лінії.

Не виключається можливість утворення даних ушкоджень від дії гострого предмету, який володів колюче-ріжучими властивостями, в ділянці рани у 5-го міжребер`я зліва по передньо-пахвинній лінії, яка проникає в плевральну порожнину, та ріжучими або колюче-ріжучими властивостями в ділянці рани в 2-му міжребер`ї по задньо-пахвинній лінії, до категорії тяжких тілесних ушкоджень, яке є небезпечним для життя в момент спричинення.

Висновком експерта від 23 квітня 2021 року № 253/238, згідно з яким на підставі наданої медичної документації в ОСОБА_10 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: рани (1) у 5-міжребер`ї зліва по передньо-пахвинній лінії, яка проникає в плевральну порожнину, з утворенням лівобічного гемотораксу; рани в ділянці лівої лопатки на рівні 2-міжребер`я по задньо-пахвинній лінії.

Механізм утворення тілесних ушкоджень, виявлених під час проведення судово-медичної експертизи в ОСОБА_10 , не суперечить механізму, на який вказав потерпілий в протоколі проведення слідчого експерименту за його участю. Не виключається можливість утворення даних ушкоджень від дії гострого предмету, який має властивості колюче-ріжучого. Дані тілесні ушкодження могли утворитись в строк, вказаний в постанові, та відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент спричинення,

Висновками комісійної судово-медичної експертизи 04 травня 2021 року № 7, згідно з наданою медичною документацією в ОСОБА_10 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: рани (1) у 5-міжребер`ї зліва по передньо-пахвинній лінії, рани (1) в ділянці лівої лопатки на рівні 2-міжребер`я по задньо-пахвинній лінії, яка (які) проникає (проникають) в плевральну порожнину, з утворенням лівобічного гемотораксу обсягом 1500 мл. Положення потерпілого в момент отримання тілесних ушкоджень могло бути самим різноманітним та могло змінюватись в процесі отримання тілесних ушкоджень. Механізм утворення тілесних ушкоджень, які мали місце у ОСОБА_10 , не суперечить механізму, на який вказує потерпілий в протоколі слідчого експерименту за його участю.

При рентгенологічному дослідженні від 22 квітня 2021 року на лівій легені в нижніх відділах були плевральні накладення та плевродіафрагмальні спайки, що є наслідками гемоторакса, який мав місце.

Лівобічний гемоторакс утворився як наслідок проникаючого поранення в ліву плевральну порожнину, а не є наслідком оперативного втручання.

Діагноз - проникаюче поранення грудної клітки в плевральну порожнину, підтверджується наявністю згортання крові в плевральній порожнині обсягом 1500 мл, а також клінічною картиною крововтрати (падіння артеріального тиску до 90/60 мм.рт.ст., пульс 88 уд. в хвилину при поступленні),

Висновком експерта від 13 травня 2021 року № 72 встановлено, що на трикотажній фуфайці, яка належить ОСОБА_10 , знайдено два пошкодження, які утворилися в результаті дворазової пошкоджувальної дії плоского колюче-ріжучого предмета клинкового типу з орієнтованою найбільшою шириною зануреної частини 30-34 мм.

Тобто, експертним шляхом встановлені тяжкість спричинених тілесних ушкоджень потерпілому, місце їх розташування, характер їх нанесення, характеризуючі властивості предмета, яким спричинено тілесні ушкодження, положення потерпілого під час отримання тілесних ушкоджень, а також наслідки такого проникаючого поранення для потерпілого, а, отже, підстав уважати ці висновки недопустимими доказами в колегії суддів немає.

Разом із цим, дійшовши вказаних вище висновків, апеляційний суд, врахувавши встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження і докази, досліджені й перевірені місцевим судом під час судового розгляду, яким місцевий суд надав відповідну правову оцінку, дійшов безспірного висновку про доведеність вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, за яке його засуджено. При цьому апеляційний суд не давав іншу оцінку доказам, ніж ту, яку дав суд першої інстанції.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів попередніх інстанцій, касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 не містить.

Що стосується тверджень засудженого про неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного йому покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, то Суд з цього приводу зазначає таке.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Поняття судової дискреції (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК полягає у з`ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у зазначеній статті КК міститься лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Ухвалюючи вирок, апеляційний суд цих вимог закону дотримався.

Із матеріалів кримінального провадження слідує, що сторони провадження, зокрема, прокурор, не погодившись із вироком місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, подав апеляційну скаргу, в якій стверджував про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК, що призвело до м`якості призначеного засудженому покарання.

Так, статтею 75 КК визначено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням..

Апеляційний суд, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_6 за апеляційними скаргами прокурора і обвинуваченого, дійшов висновку, що, призначаючи засудженому покарання, суд першої інстанції необґрунтовано застосував положення ст. 75 КК, тому колегія суддів частково задовольнила апеляційні вимоги прокурора, скасувала вирок районного суду в частині призначеного покарання та ухвалила свій вирок.

Мотивуючи своє рішення про призначення покарання у виді реального позбавлення волі, апеляційний суд у вироку зазначив, що ОСОБА_6 вчинив тяжкий умисний злочин проти життя і здоров`я особи, що потягло тяжкі наслідки для здоров`я потерпілого.

Крім того, апеляційний суд акцентував, що ОСОБА_6 , використовуючи малозначний привід, об`єктивно ініціював початок і розвиток конфлікту із потерпілим, не припинив його, а навпаки, з підстав дрібного приводу, у дійсності не пов`язаного із справжнім захистом порушених охоронюваних законом прав та інтересів, спричинив потерпілому предметом із колючо-ріжучими властивостями двох проникаючих поранень (випадковість спричинення яких виключається їх кількістю).

Внаслідок спричинення потерпілому ОСОБА_10 вказаних тілесних ушкоджень, які є тяжкими, небезпечними для життя у момент їх заподіяння (тобто, могли призвести до смерті потерпілого), потерпілий зазнав значної крововтрати, оперативного втручання, має на лівій легені плевральні накладення та спайки, що є наслідками перенесеного гемоторакса, у зв`язку із проникаючим пораненням в ліву плевральну порожнину.

Суд апеляційної інстанції також зауважив, що, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження, ОСОБА_6 повернувся до себе додому, долею потерпілого не цікавився. В подальшому ОСОБА_6 наполягав на винуватості потерпілого ОСОБА_10 , вказуючи про те, що останній ініціював бійку, сам себе поранив, або взагалі імітував наявність поранень, фальсифікував медичну документацію, оскільки насправді такої тяжкості поранень не зазнав, мав при собі ніж (кастет), яким розмахував, а тому спричинив сам собі поранення. Ці ж твердження ОСОБА_6 висловлював і в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Відтак, вину обвинувачений не визнав, навіть не зважаючи на достатність доказів того, жаль з приводу вчиненого не висловив, спричинену кримінальним правопорушенням шкоду добровільно не відшкодував.

Таким чином, слід констатувати, що призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50 65 КК, відповідає принципу індивідуалізації призначеного покарання, є достатнім та необхідним для його виправлення і попередження вчинення ним та/або іншими особами нових аналогічних злочинів.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, що були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який ретельно перевірив та проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши у вироку достатні підстави, на яких визнав ці доводи необґрунтованими, та не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції правильно встановити обставини вчиненого.

Верховний Суд, перевіривши доводи в касаційній скарзі та матеріали кримінального провадження, погоджується з наведеними місцевим та апеляційним судами висновками на спростування наведених вище доводів, вважає їх обґрунтованими та мотивованими.

Між тим, колегія суддів звертає увагу касатора, що посилання на постанову Верховного Суду у справі № 444/2200/15-к є нерелевантним цьому кримінальному провадженню.

З матеріалів провадження слідує, що основними підставами для скасування вироку районного суду від 02 червня 2022 року апеляційний суд визначив: неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Крім іншого, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 17 січня 2023 року зазначив, що у разі ж доведеності вини ОСОБА_6 необхідно призначити покарання відповідно до вимог статтей 50 65 КК, при цьому врахувати, що доводи прокурора підлягають ретельному дослідженню в частині застосування ст. 75 КК, з метою того, щоб уникнути можливості призначення вочевидь несправедливого покарання.

Тобто, підстав стверджувати про те, що апеляційний суд, під час нового апеляційного розгляду, порушив приписи статей 416 420 КПК, в колегії суддів немає, враховуючи, що цей суд розглянув кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 відповідно до вимог кримінального та процесуального законодавства.

Враховуючи наведене, на думку колегії суддів, апеляційний розгляд здійснено з дотримання вимог статей 405 404 КПК, а постановлений вирок щодо ОСОБА_6 відповідає вимогам статей 370, 420 цього Кодексу.

Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.

Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Кропивницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3