Історія справи

Постанова ККС ВП від 05.06.2019 року у справі №199/6300/16

Постанова

Іменем України

05 червня 2019 року

м. Київ

справа № 199/6300/16

провадження № 51-7285км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Мазура М.В., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Замкового І.А.,

прокурора Дронової І.С.,

захисника Дорошенка С.М.,

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Дорошенка С.М. на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2018 року

у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040000000496, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК

до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 105 520 грн

у рахунок відшкодування моральної шкоди та витрат, пов`язаних

зі зберіганням автомобіля ГАЗ-24, у розмірі 9480 грн.

Стягнуто з ПрАТ «СК «ВУСО» на користь ОСОБА_2 відповідно

11 623,26 грн та 17 400 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, 14 090,23 грн витрат на лікування, 600 грн витрат на транспортування автомобіля ГАЗ-24.

Позовну заяву потерпілої ОСОБА_3 залишено без розгляду.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 19 червня

2016 року близько 20:11, керуючи у стані алкогольного сп`яніння автомобілем Daimler-Chrysler, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Передовій з боку

вул. Гуртової в напрямку Донецького шосе в м. Дніпрі, в порушення пунктів 1.3., 1.5., 2.3. «б», 2.9. «а», 14.2. «в» Правил дорожнього руху (далі - ПДР) перед початком обгону автомобіля ВАЗ-2106 не переконався, що смуга зустрічного руху вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, розпочав обгін зазначеного автомобіля та поблизу будинку № 379 допустив зіткнення із зустрічним автомобілем ГАЗ-24, д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок чого водій останнього транспортного засобу ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження,

від яких він наступного дня помер у лікарні, а пасажирка ОСОБА_2 - тілесні ушкодження середньої тяжкості у виді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забоїв, травм, переламів, синців.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 , вирок місцевого суду змінив у частині вирішення цивільного

позову - зменшив суму, яка підлягає стягненню з останнього на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди до 67 520 грн,

а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах захисник та засуджений, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушують питання про скасування вищезазначених судових рішень

та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. На обґрунтування такого прохання зазначають, що суди не взяли до уваги показань обвинуваченого щодо наявності несправностей паливної системи автомобіля, проігнорували висновок експерта від 28 липня 2016 року № 5/10.1-651, згідно якого встановлено факт порушення водієм ОСОБА_4 п. 12.3. ПДР. Зазначають, що місцевий суд не допитував свідка ОСОБА_5 , і це вплинуло на повноту судового розгляду, вважають, що вирок ухвалено незаконним складом суду. Автори касаційних скарг зазначають, що апеляційний суд вийшов за межі пред`явленого обвинувачення

та додатково визнав ОСОБА_1 винним у порушенні пунктів 10.1., 11.3. ПДР, порушив право останнього на захист, необґрунтовано послався на протокол слідчого експерименту, не звернув уваги на суперечливі висновки місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 , не надав вичерпних відповідей

на доводи, викладені у скарзі обвинуваченого, а тому рішення цього суду

не відповідає вимогам ст. 419 КПК. Захисник та засуджений вважають,

що місцевий суд неправильно вирішив цивільний позов, стягнувши з ОСОБА_1 на користь потерпілої ринкову вартість автомобіля ГАЗ, а також безпідставно стягнув з обвинуваченого витрати за зберігання зазначеного транспортного засобу, який є речовим доказом, у зв`язку з чим відповідні витрати мають оплачуватися з державного бюджету.

У запереченні на касаційні скарги представник потерпілої Бабаніна М.П. вважає їх необґрунтованими та просить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Позиції учасників судового провадження

Захисник і засуджений підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити, а прокурор заперечувала проти задоволення касаційних скарг сторони захисту, просила оскаржені судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення

у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того

чи іншого доказу.

При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилаються захисник та засуджений

у касаційних скаргах, не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді.

Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, місцевий суд дійшов відповідно

до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин,

які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.

Такі висновки місцевий суд обґрунтував, зокрема, показаннями, даними в суді обвинуваченим ОСОБА_1 , потерпілою ОСОБА_2 щодо обставин ДТП, даними протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз та іншими письмовими доказами.

Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 286 КК.

Суд обґрунтовано поклав в основу вироку висновок судової автотехнічної експертизи від 28 липня 2016 року № 5/10.1-651, згідно якого ОСОБА_1 порушив вимоги п. 14.2. «в» ПДР, оскільки розпочав обгін автомобіля ВАЗ-2106 незважаючи на те, що відстані для безпечного виконання указаного маневру було недостатньо (безпечний шлях обгону - 375 м, обвинувачений же розпочав маневр при відстані між транспортними засобами у 257,4 м).

Доводи касаційних скарг про те, що суд не вправі був посилатися на цей доказ, оскільки вихідними даними для експертизи були, зокрема, й показання свідка ОСОБА_5 , який у судовому засіданні місцевого суду не був допитаний,

є необґрунтованими.

Під час судового провадження у місцевому суді ОСОБА_1 не заперечував своєї вини у вчиненні злочину. В судовому засіданні 10 листопада 2017 року прокурор просив змінити попередньо узгоджений порядок дослідження доказів, відмовившись від допиту свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 Із цим погодилися захисник та обвинувачений і жодних клопотань не заявляли (т. 4, а.п. 121).

Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному суді обвинувачений змінив думку щодо доведеності своєї винуватості у вчиненні злочину, у зміненій апеляційній скарзі хоча і клопотав про повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, однак не зазначив, які докази апеляційний суд повинен дослідити та для встановлення яких обставин, досліджених судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У судовому засіданні 23 травня 2018 року ні ОСОБА_1 , ні його захисник вказаного клопотання не уточнили, інших клопотань, зокрема про допит свідка ОСОБА_5 , повторне дослідження висновку експерта не заявляли, що підтверджується журналом та аудіозаписом указаного судового засідання (т. 4, а.п. 231-234).

Таким чином, апеляційний суд не знайшов підстав для визнання висновку експерта від 28 липня 2016 року № 5/10.1-651 недопустимим доказом

та обґрунтовано погодився з оцінкою цього доказу, яку зробив місцевий суд.

При цьому апеляційний суд, спростовуючи доводи апеляційної скарги підставно послався на протокол слідчого експерименту, досліджений місцевим судом

у засіданні 10 листопада 2017 року (т. 4, а.п. 120), на підтвердження вищезазначених висновків. Апеляційний суд не робив інших висновків стосовно доведеності винуватості ОСОБА_1 , не давав іншої оцінки доказам, а отже,

не допустив порушень норм процесуального права, які би вплинули на законність постановленого судового рішення та були б підставою для його скасування.

З цих же мотивів колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційних скарг про визнання апеляційним судом ОСОБА_1 винуватим у порушенні пунктів 10.1., 11.3. ПДР.

Показання ОСОБА_1 щодо несправностей паливної системи його автомобіля апеляційний суд слушно визнав такими, що не спростовують обставин порушення ним вимог п. 14.2. «в» ПДР, тому що він розпочав обгін автомобіля ВАЗ-2106 незважаючи на те, що відстані для безпечного виконання указаного маневру було недостатньо. Вказані дії перебували у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.

Були предметом апеляційного перегляду і доводи щодо винуватості у ДТП водія ОСОБА_4 , який, на думку сторони захисту, порушив вимоги

п. 12.3. ПДР, оскільки, маючи технічну можливість уникнути зіткнення,

не застосував екстреного гальмування, що підтверджується тим же висновком судової автотехнічної експертизи № 5/10.1-651 від 28 липня 2016 року.

Аналізуючи зазначені доводи, апеляційний суд правильно зазначив, що це ДТП сталося між двома транспортними засобами, при цьому, враховуючи те,

що в цьому випадку мають значення характер та черговість порушень, які вчиняв кожен із водіїв, дійшов правильного висновку, що водій автомобіля ГАЗ-24 порушив ПДР вимушено через створення аварійної ситуації ОСОБА_1 , який, керуючи транспортним засобом, першим порушив правила, а тому в такому випадку кримінальна відповідальність водія ОСОБА_4 виключається.

Цей висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2015 року у справі № 5-218кс15.

Не підтвердилися в ході касаційної перевірки доводи скарг щодо порушення права ОСОБА_1 на захист, що полягало в ненаданні останньому можливості закінчити усні пояснення про обставини ДТП у судовому засіданні апеляційного суду. Аудіозаписом судового засідання від 23 травня 2018 року (т. 4, а.п. 231) підтверджено, що ОСОБА_1 без обмежень у часі надав апеляційному суду пояснення, виступив у судових дебатах та під час останнього слова.

Не ґрунтуються на вимогах закону і доводи захисту про те, що підтримувати обвинувачення у цьому кримінальному провадженні повинен був не прокурор прокуратури Дніпропетровської області, а військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону, а тому кримінальне провадження, на думку сторони захисту, розглянуто незаконним складом суду.

Такі доводи захисник та засуджений обґрунтовують тим, що згідно п. 9.2. наказу Генеральної прокуратури України від 29 серпня 2014 року № 12гн процесуальне керівництво досудовим розслідуванням військових та інших кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями військових формувань, підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях цієї категорії, оскарження судових рішень забезпечується військовими прокурорами усіх рівнів.

Проте відповідно до встановленої ч. 1 ст. 216 КПК підслідності досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювало

Слідче управління Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, а процесуальне керівництво - прокуратура Дніпропетровської області. Це узгоджується з вимогами п. 12 вищевказаного наказу, згідно якого спори про підслідність у кримінальних провадженнях щодо військовослужбовців вирішуються прокурорами обласного рівня. Спори про підслідність у цьому кримінальному провадженні були відсутні. Сторона захисту в судах першої та апеляційної інстанцій ці обставини не заперечувала.

Крім того, матеріалами провадження підтверджено, що 19 червня 2016 року, коли сталася ДТП, ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпусці з 16 червня 2016 року по 12 липня 2016 року (т. 2, а.п. 168), злочин вчинив у місті, де проживав, та який не пов`язано з виконанням останнім обов`язків військовослужбовця. Тому доводи касаційних скарг про незаконний склад місцевого суду є безпідставними.

Апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками місцевого в частині доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та відповідно до ст. 419 КПК навів у своєму рішенні мотиви залишення без змін вироку місцевого суду в зазначеній частині.

Разом із тим, слушними є доводи касаційних скарг про неправильне вирішення цивільного позову в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь потерпілої витрат за зберігання автомобіля ГАЗ-24.

Так, постановою старшого слідчого СВ ГУНП в Дніпропетровській області

Балача О.В. від 20 червня 2016 року вищезазначений транспортний засіб визнано речовим доказом та залишено його для подальшого зберігання на території майданчику тимчасового утримання транспортних засобів ПП «Авто-Клуб»

до прийняття рішення у кримінальному провадженні по суті (т. 2, а.п. 25).

Згідно п. 20 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення,

їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних

з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104, зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів, а відповідно до п. 32 вказаного порядку фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.

Враховуючи наведене, місцевий суд необґрунтовано стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати за зберігання автомобіля ГАЗ-24 в розмірі 9480 грн, які, до того ж, не були підтверджені чеками або квитанціями, отже відсутні реальні збитки, а апеляційний суд не виправив вказаного порушення.

Щодо необґрунтованості, на думку засудженого, стягнення з його на користь потерпілої ринкової вартості вищезазначеного автомобіля (12 000 грн), то жодних сум у рахунок відшкодування матеріальної шкоди з ОСОБА_1 за вироком не стягувалась.

За таких обставин вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 підлягають зміні в частині вирішення цивільного позову, а тому касаційні скарги захисника та засудженого слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Дорошенка С.М. задовольнити частково.

Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2018 рокущодо ОСОБА_1 змінити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов`язаних зі зберіганням автомобіля ГАЗ-24 у розмірі 9480 грн, відмовити.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк М.В Мазур О.П. Могильний