Історія справи

Постанова

Іменем України

04 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 220/1263/16-к

провадження № 51-8613 км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Марчука О.П.,

суддів Могильного О.П., Наставного В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Анзійчук Ю.В.,

прокурора Гладкого О.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Макєєва О.В. в інтересах засудженої ОСОБА_2 на вирок Великоновосілківського районного суду Донецької області від 05 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 04 червня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050620000549 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки смт. Тельманове Донецької області, проживаючої у АДРЕСА_1, раніше не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Великоновосілківського районного суду Донецької області від 05 березня 2018 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 850 грн.

Позовні вимоги потерпілої ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на корить ОСОБА_3 730 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 2 000 грн - у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватою у тому, що вона 26 червня 2015 року, приблизно о 13:40, біля під'їзду № 1 багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, нанесла ОСОБА_3 тілесні ушкодження, які відносяться до категорії легких.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 04 червня 2018 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 на підставі ст. 284 КПК України у зв'язку з недоведеністю її вини у вчиненні кримінального правопорушення. Вказує на неповноту та однобічність судового розгляду. Стверджує, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є необґрунтованими, постановленими з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що висновки судово-медичних експертиз є недопустими доказами, оскільки у порушення вимог ч. 2 ст. 102, ч. 3 ст. 223 КПК України експерт не попереджався про відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Суд обрав обвинувальних ухил, оскільки не віднісся критично до показань свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, які перебувають у дружніх відносинах з потерпілою, про що сторона захисту наголошувала під час судового розгляду. Крім того, у порушення вимог ст. 242 КПК України не було належним чином встановлено суму заподіяного потерпілій матеріального збитку, а тому цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди судом задоволено безпідставно. Зазначає про порушення порядку проведення досудового розслідування, оскільки протоколи огляду предметів слідчим були складені 09 квітня 2015 року, що раніше самої події злочину, а самі слідчі дії були проведені не уповноваженими особами. Апеляційний суд при залишенні апеляційної скарги захисника без задоволення, належним чином своїх висновків не мотивував та не дав вичерпної відповіді на всі доводи, які були викладені у його апеляційній скарзі, а тому вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

На вказану касаційну скаргу захисника було подано заперечення прокурором Сухарєвою О.В., яка приймала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, а також представником потерпілої ОСОБА_3 - адвокатом Король Т.В. У запереченнях прокурор та представник потерпілої просили залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи на її необґрунтованість, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без зміни.

В судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 даної статті суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Як убачається з вироку, висновки суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України за викладених у вироку обставин, ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених в судовому засіданні. Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законними та вмотивованими.

Так, суд зробив правильний висновок про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, на підставі показань потерпілої ОСОБА_3, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також даними протоколів: проведення слідчого експерименту від 03 липня 2015 року та 12 жовтня 2015 року за участю потерпілої ОСОБА_3, проведення слідчого експерименту від 12 жовтня 2015 року за участю свідка ОСОБА_5, проведення слідчого експерименту від 10 вересня 2015 року та 12 жовтня 2015 року за участю свідка ОСОБА_4, огляду речових доказів від 09 квітня 2015 року, на підставі показань експерта ОСОБА_9, актом судово-медичного дослідження № 100 від 30 червня 2015 року, висновками судово-медичних експертиз № 33/32/29/28/21/100 від 30 вересня 2015 року, № 28/21/100 від 14 вересня 2015 року, № 32/29/21/100 від 30 вересня 2015 року, № 35/33/32/29/28/21/100 від 16 жовтня 2015 року.

Таким чином, зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

У вироку суду у повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

Дії засудженої ОСОБА_2, з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення, суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 125 КК України.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу вироку як доказ винуватості ОСОБА_2 показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, так як вказані свідки перебувають у дружніх відносинах з потерпілою, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції і визнані неспроможними, оскільки не знайшли свого підтвердження та спростовані іншими доказами кримінального провадження.

Крім того, на думку колегії суддів, надуманими є доводи захисника про недопустимість як доказів висновків судово-медичних експертиз, оскільки щодо експерта було порушено процедуру попередження його про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Зі змісту висновків судово-медичної експертизи № 33/32/29/28/21/100 від 30 вересня 2015 року, № 28/21/100 від 14 вересня 2015 року, № 32/29/21/100 від 30 вересня 2015 року, № 35/33/32/29/28/21/100 від 16 жовтня 2015 року, вбачається, що експерт ОСОБА_9 належним чином повідомлений про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385, 387 КК України, про що свідчить його особистий підпис.

У судовому засіданні експерту ОСОБА_9 головуючим було роз'яснено його права, а також приведено до присяги та попереджено про кримінальну відповідальність у відповідності із вимогами процесуального законодавства. Останній підтвердив та роз'яснив надані ним висновки у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2, які були зроблені в ході досудового розслідування.

Таким чином, на переконання колегії суддів, зазначені доводи захисника були прийняті до уваги в ході судового розгляду, стали предметом дослідження суду апеляційної інстанції, на них було надано повну та вичерпну відповідь. За таких обставин, порушень вимог ст. 102 КПК України, про що захисник зазначає у касаційній скарзі, судом касаційної інстанції не встановлено.

Що стосується доводів захисника про порушення процедури проведення досудового розслідування, слід зазначити наступне.

Параграфом 2 КПК України закріплено правовий статус сторони обвинувачення у кримінальному провадженні. До таких процесуальних осіб вказаними нормами віднесено прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого органу досудового розслідування, співробітників оперативних підрозділів.

Організацію досудового розслідування покладено на керівника органу досудового розслідування. Так, ч. 2 ст. 39 КПК України визначено повноваження керівника органу досудового розслідування, зокрема відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК України керівник визначає слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування.

Тобто, у розумінні ст. 39 КПК України, для проведення повного, всебічного і неупередженого досудового розслідування, дослідження обставин кримінального провадження, надання їм правової оцінки шляхом прийняття відповідних процесуальних рішень, керівник органу досудового розслідування зобов'язаний вжити всіх заходів для забезпечення ефективного досудового розслідування в межах процесуальних строків, у тому числі надавати доручення декільком слідчим на проведення досудового розслідування із дотриманням вимог Розділу ІІІ КПК України.

У матеріалах кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 містяться доручення від 26 червня 2015 року та 04 серпня 2015 року за підписом першого заступника начальника відділу - начальника СВ Великоновосілківського РВ ГУМВС України у Донецькій області, яким уповноважено слідчих Білинську К.Г. та Синицю О.М. проводити досудове розслідування.

Разом з тим, у матеріалах кримінального провадження відсутні дані щодо відсторонення у встановленому законом порядку вказаних слідчих від проведення досудового розслідування.

За таких обставин, з огляду на положення ст. 39 КПК України, доводи захисника про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні неуповноваженою особою, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Крім того, надуманими є доводи захисника про неналежну оцінку тому факту, що протоколи огляду предметів (халату та пластикового відра) датовані 09 квітня

2015 року, тобто до подій, які інкриміновані ОСОБА_2

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, заява потерпілої ОСОБА_3 про добровільну видачу халату для огляду датована 09 вересня 2015 року, заява ОСОБА_2 про добровільну видачу пластикового відра для огляду датована 09 вересня 2015 року. За результатом огляду вказаних речей було складено відповідні протоколи огляду, а самі речі постановою слідчого від 09 вересня 2015 року визнані речовими доказами та під розписку у той же день повернуто власникам (ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідно).

Таким чином, зазначення слідчим неправильної дати у протоколах огляду є явною опискою та жодним чином не впливає на доведеність вини ОСОБА_2 та не спростовує по суті правильний і законний вирок місцевого суду.

Не заслуговують на увагу і твердження захисника, що у кримінальному провадженні невірно розв'язано цивільний позов.

На підтвердження цого вказує про відсутність товарознавчої експертизи, що в свою чергу не узгоджується з вимогами ст. 242 КПК України, та позбавляє можливості встановити суму заподіяної матеріальної шкоди.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦПК України.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Зокрема, такі доказами можуть бути письмовими, речовими і електронними.

В матеріалах кримінального провадження до цивільного позову, на підтвердження вартості заподіяного злочином матеріального збитку, потерпілою долучено квитанцію № 21976 від 27 червня 2015 року про прийом обладнання на ремонт, акт виконаних робіт № 21976 від 08 липня 2015 року, та товарний чек про сплату вартості ремонтних робіт від 08 лютого 2015 року.

Вказані докази не викликають жодного сумніву у їх достовірності, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо правильності розв'язання місцевим судом цивільного позову в цій частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Зокрема, як убачається з вироку, вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру заподіяної моральної шкоди, місцевий суд виходив із доведеності винуватості ОСОБА_2 Підставами для відшкодування заподіяної моральної шкоди судом правильно взято до уваги, що діями обвинувачуваної потерпілій було заподіяно значного фізичного болю, емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, образи, обурення. Крім того, взято до уваги, що злочинними діями пошкоджено майно потерпілої, та остання вимушена витрачати час на проведення слідчих дій.

Таким чином, рішення суду щодо часткового задоволення цивільного позову потерпілої ОСОБА_3 та стягнення моральної шкоди із засудженої узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру й обсягу моральних страждань потерпілої.

З таким рішенням погоджується і суд касаційної інстанції, і підстав вважати його необґрунтованим не встановлено.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України висновки місцевого суду ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи скарги захисника та надав на них вичерпну відповідь, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів з яких апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.

Інші доводи касаційної скарги не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій норм кримінального процесуального закону, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Призначене покарання засудженій ОСОБА_2 визначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженої і попередження нових злочинів, справедливим, та відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Великоновосілківського районного суду Донецької області від 05 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 04 червня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника МакєєваО.В. в інтересах засудженої ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Марчук О.П. Могильний В.В. Наставний