Історія справи

Постанова ККС ВП від 09.03.2020 року у справі №686/13574/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 березня 2020 року

м. Київ

справа № 686/13574/16-к

провадження № 51-4132км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Макаровець А.М.,

суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Демчука П.О.,

прокурора Кулаківського К.О.,

захисника Савінського О.П. (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015240250000556, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кошівка Чорнобильського району Київської області, жителя АДРЕСА_1 не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 лютого 2018 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 30 травня 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі п. «ґ» ст. 1, ст. 4 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 25 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 30 травня 2019 року залишив вирок без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 19 липня2015 року близько 13:00, керуючи автомобілем «Hyundai Matrix» (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись по другорядній дорозі з с. Тиранівка Хмельницького району Хмельницької області, при виїзді на головну дорогу Н-03 Житомир-Чернівці,грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, всупереч вимогам п. 10.1, п. 10.3, п. 10.8 та п.п. 1.1п. 34 Правил дорожнього руху (далі - ПДР),перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху. У місці виїзду на дорогу Н-03 Житомир-Чернівці, де є смуга розгону, по якій водій має рухатися та вливатися у транспортний потік, даючи дорогу транспортним засобам, що рухаються по цій дорозі, ОСОБА_1 перетнув лінії дорожньої розмітки 1.1, що позначає край проїзної частини дороги Н-03 Житомир-Чернівці та розмежовує смуги руху в попутному напрямку, які перетинати заборонено, перетнув праву смугу руху в напрямку м. Старокостянтинова та, не давши дорогу транспортному засобу, що рухався у попутному напрямку руху, виїхав на ліву смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем «ZAZ Daewoo Sens» (д.н.з. НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_3 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир автомобіля «ZAZ Daewoo Sens» ОСОБА_2 отримала тілесне ушкодження середньої тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров`я, у виді перелому фаланги четвертого пальця правої кисті.

Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просив скасувати судові рішення, закрити провадження за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення і відмовити в задоволенні цивільного позову.

Свої вимоги засуджений мотивував тим, що:

- суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що порушення ним вимог ДТП є єдиною причиною зіткнення та містить ознаки кримінального правопорушення;

- зазначаючи у вироку фактичні обставини ДТП, суд продублював їх повністю з обвинувального акта;

- у ході судового розгляду справи встановлено об`єктивні дані про те, що смуга розгону при виїзді із с. Тиранівка з другорядної дороги на головну фактично була відсутня через руйнування її асфальтобетонного покриття, тому він вимушений був відразу виїжджати на праву смугу руху дороги Н-03 Житомир-Чернівці, що свідчить про відсутність в його діях порушення п. 10.8 ПДР;

- місце прилягання другорядної дороги з с. Тиранівка та дороги Н-03 Житомир-Чернівці є перехрестям, проїзд якого регулюється розділом 16 ПДР «Проїзд перехресть», а тому за встановлених судом обставин (що він, не зупиняючись та не гальмуючи, виїхав з другорядної дороги на головну, при цьому рухався навперейми руху автомобіля потерпілої) застосування пунктів 10.1 та 10.3 ПДР, які відносяться до розділу «Початок руху та зміна його напрямку» і регулюють порядок руху автомобілів, що рухаються по одній дорозі, в даній ситуації є недоречним;

- він виконав вимоги ПДР та, під`їхавши до виїзду на головну автодорогу, зупинився і переконався, що по ній не рухаються транспортні засоби, після чого повільно виїхав спочатку на праву смугу руху, а згодом - на ліву, та, подолавши певну відстань у лівій смузі, відчув поштовх у задню частину свого автомобіля;

- суд не перевірив відповідності вимогам ПДР дій водія ОСОБА_3 , який мав дотримуватися вимог ПДР, проте, наближаючись до ділянки, де можливий виїзд інших транспортних засобів з другорядної дороги, рухався зі значним перевищенням допустимої швидкості, не зміг вчасно зреагувати на зміну обстановки та в разі виникнення небезпеки негайно зупинити свій автомобіль (п. 12.3. ПДР), а отже його дії також перебувають у прямому причинному зв`язку із настанням ДТП;

- суд не врахував практики Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які у своїх рішеннях вказували на те, що при ДТП за участю двох учасників, установлюючи вину того чи іншого водія, слід враховувати не тільки наявність переваги у русі одного з них, а і його можливість уникнути зіткнення, а також з`ясовувати наявність або відсутність прямого причинного зв`язку в сукупності дій обох водіїв та наслідків, що настали;

- протокол огляду місця ДТП отримано з грубим порушенням вимог КПК, оскільки понятих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запрошено водієм ОСОБА_3 , що дає підстави вважати їх зацікавленими особами; крім того, ці поняті суду повідомили, що протоколу зі схемою ДТП не бачили і не підписували, а наявні на ньому підписи їм не належать, а сам протокол огляду місця ДТП не відповідає вимогам ст. 104 Кримінального процесуального кодексу України (дали - КПК), оскільки під час огляду не було встановлено місця зіткнення автомобілів та не зафіксовано розташування автомобілів після зіткнення з прив`язкою до певних орієнтирів, що вказує на недопустимість такого доказу;

- висновки автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи № 114-А від 23 травня 2016 року та автотехнічної експертизи № 418-А від 24 лютого 2016 року також є недопустимими доказами, оскільки при проведенні експертиз було взято вихідні дані, які містять припущення, не відповідають дійсностіта є технічно неспроможними, при цьому встановлені судом обставини та механізм зіткнення відрізняються від тих вихідних даних, що були задані експерту для проведення дослідження;

- суд першої інстанції не надав належної оцінки кожному дослідженому доказу окремо щодо його допустимості та належності, а усім доказам у їх сукупності та достатності для доведеності його вини;

- він не погоджується з вирішенням цивільного позову, оскільки вирок не містить обґрунтування розміру відшкодування, присудженого до стягнення на користь потерпілої;

- призначаючи покарання у вигляді штрафу, суд не зазначив його розміру у грошовому виразі, обмежившись визначенням розміру штрафу в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян.

Суд апеляційної інстанції не надав об`єктивної оцінки невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог КПК, не виправив помилок, допущених судом першої інстанції, ретельно не перевірив усіх доводів, зазначених в його апеляційній скарзі, та не мотивував свого рішення про залишення вироку без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги не надійшло.

У судовому засіданні:

- захисник зазначив, що дружина померлого ОСОБА_1 наполягає на реабілітації чоловіка, та підтримав вимоги касаційної скарги;

- прокурор вважав судові рішення законними та обґрунтованими й просив залишити їх без зміни.

Мотиви Суду

Зі змісту свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 10 грудня 2019 року Хмельницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, вбачається, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте у судовому засіданні захисник повідомив, що дружина померлого ОСОБА_6 наполягає на його реабілітації. З урахуванням зазначеного в суду касаційної інстанції відсутні підстави для закриття кримінального провадження відповідно до ч. 1 ст. 440 та п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК.

У касаційній скарзі порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.

Крім того, згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам у касаційній скарзі в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Мотивуючи свою скаргу, засуджений ОСОБА_1 оспорював зазначені обставини та зазначав про надання судами неправильної оцінки доказам, на підставі яких постановлено судові рішення, що, на його думку, привело до застосування закону про кримінальну відповідальність, який не підлягає застосуванню. Надаючи власну оцінку доказам, засуджений по суті заперечував достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірку в силу ст. 433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Доводи у скарзі засудженого про те, що суд першої інстанції, зазначаючи у вироку фактичні обставини ДТП, продублював їх повністю з обвинувального акта, Суд до уваги не бере з урахуванням вимог ч. 1 ст. 337 КПК, відповідно до яких судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено і перевірено під час судового розгляду.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, будучи допитаним в судовому засіданні суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_1 показав, що виїжджаючи з другорядної дороги на головну, зупинив автомобіль та переконався, що виїзд буде безпечним, виїхав на смугу розгону і уже після цього перелаштувався у крайню ліву смугу руху для розвороту, тобтовиконав вимоги ПДР, перешкод у русіне виявив, а тому винуватим себе не визнав.

Суд у вироку критично оцінив показання обвинуваченого ОСОБА_1 та його дружини свідка ОСОБА_7 , яка їх підтвердила, оскільки ці показання не узгоджуються з матеріалами провадження та спростовуються сукупністю наявних у провадженні доказів.

Зокрема, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснив, що керував автомобілем «ZAZ Daewoo Sens», на під`їзді до повороту на с. Тиранівку побачив автомобіль «Hyundai Matrix», який зі швидкістю близько 40 км/год, не зупиняючись та не гальмуючи, виїхав на головну дорогу навперейми руху його автомобіля, а тому він застосував екстрене гальмування, однак уникнути зіткнення не вдалось.

Потерпіла ОСОБА_2 підтвердила показання свідка ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції встановив, що показання ОСОБА_3 узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо гальмування автомобіля «ZAZ Daewoo Sens» до зіткнення, а також щодо відповідності вихідних даних, зазначених у схемі місця ДТП, із фактичними обставинами пригоди.

Крім того, при постановленні вироку суд першої інстанції врахував:

- протокол огляду місця події від 19 липня 2015 року зі схемою, в якому зазначено обстановку місця ДТП та зафіксовано сліди гальмування, осип скла і частинок фарби, відстань між автомобілями та до краю проїжджої частини, ширину проїжджої частини;

- висновок експерта від 20 липня 2015 року № 775 про наявність в ОСОБА_2 легких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, характер і локалізація яких не виключають можливості їх утворення під час ДТП 19 липня 2015 року за обставин, вказаних у постанові про призначення судово-медичної експертизи;

- протокол проведення слідчого експерименту від 24 вересня 2015 року за участю свідка ОСОБА_3 , у ході якого було перевірено та уточнено відомості події ДТП;

- висновок експерта від 24 лютого 2016 року № 418А, відповідно до якого за заданих слідством обставин пригоди водій автомобіля «ZAZ Daewoo Sens» ОСОБА_3 з моменту виникнення небезпеки для його руху не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «Hyundai Matrix», при цьому водій автомобіля «Hyundai Matrix» ОСОБА_1 , виїжджаючи з другорядної дороги на головну з подальшим перестроюванням у ліву смугу руху, тобто на смугу руху автомобіля «ZAZ Daewoo Sens», виконуючи вимоги пунктів 10.1, 10.3, 10.8 (в умовах наявності смуги розгону) або 16.11 (в умовах відсутності смуги розгону) ПДР, мав технічну можливість запобігти зіткненню з останнім;

- протокол додаткового огляду місця події від 17 березня 2016 року, яким встановлено, що дорожнє покриття на перехресті, де сталася ДТП, не має значних дефектів, які б могли вплинути на безпеку руху;

- лист заступника Служби автомобільних доріг від 21 березня 2016 року, зі змісту якого вбачається, що горизонтальна дорожня розмітка 1.1, 1.5, 1.6, 1.7, 1.8 на ділянці автодороги Н-03 Житомир - Чернівці в районі примикання на с. Тиранівка поновлялась у період з 22 по 23 червня 2015 року;

- висновок експерта № 114А від 23 травня 2016 року, відповідно до якого з урахуванням розташування слідової інформації на проїзній частині, зафіксованої під час огляду місця події, яка могла б свідчити про місце зіткнення транспортних засобів, зіткнення між транспортними засобами «ZAZ Daewoo Sens»та «Hyundai Matrix» відбулося в межах лівої смуги руху в напрямку руху до м. Старокостянтинова, тобто смуги руху автомобіля «ZAZ Daewoo Sens», і в момент зіткнення вказаний автомобіль міг розташовуватись до закінчення або в безпосередній близькості щодо межі закінчення суцільної лінії горизонтальної дорожньої розмітки, що розмежовує попутні смуги руху в напрямку до м. Старокостянтинова. Встановити більш конкретне розмежування місця зіткнення автомобілів «ZAZ Daewoo Sens» та «Hyundai Matrix» стосовно елементів проїзної частини та горизонтальної дорожньої розмітки експертним шляхом не видалось за можливе. Зазначені в поставленому експерту запитанні показання ОСОБА_1 про те, що траєкторія руху автомобіля «Hyundai Matrix» під час виконання маневру виїзду на автодорогу Н-03 пролягала через смугу розгону та не перетинала суцільних ліній дорожньої розмітки, які розмежовують смуги руху в напрямку м. Старокостянтинова, з технічної точки зору є технічно неспроможними. Показання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про те, що траєкторія руху автомобіля «Hyundai Matrix» під час виконання маневру виїзду на автодорогу Н-03 перетинала суцільні лінії дорожньої розмітки, які розмежовують смуги руху в напрямку м. Старокостянтинова, з технічної точки зору можуть бути технічно спроможними.

На підставі аналізу вищевказаних доказів, виходячи з конкретних обставин провадження, суд першої інстанції, з`ясувавши ступінь участі кожного з водіїв у спричиненні злочинного наслідку, а саме хто з водіїв створив небезпечну дорожню обстановку, що призвела до ДТП, хто мав можливість уникнути зіткнення, визначив механізм ДТП та обставини, які передували цій події, тадійшов висновку, що причиною виникнення ДТП є порушення ОСОБА_1 вимог ПДР. При цьому суд у вироку докладно виклав, у чому саме полягали порушення норм ПДР та який зв`язок є між ними та суспільно небезпечними наслідками ДТП.

З такими висновками погоджується і Суд та вважає, що за встановлених судом першої інстанції обставин дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК кваліфіковано правильно.

Призначаючи ОСОБА_1 основне покарання у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд не зазначив його розміру у грошовому виразі. Разом із тим, з урахуванням звільнення ОСОБА_1 за вироком суду від відбування покарання у зв`язку із застосуванням до нього акта амністії зазначене порушення не є таким, що тягне скасування чи зміну вироку.

Також з матеріалів провадження убачається, що потерпілою ОСОБА_2 було подано цивільний позов про відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000 грн, який потерпіла обґрунтовувала тим, що внаслідок ДТП вона та її малолітні діти отримали моральну травму та тривалий час лікувалися від перенесеного стресу. Суд визнав доцільним задовольнити позов частково, оскільки позивачем не надано доказів на обґрунтування заявлених позовних вимог у такому обсязі. При цьому доводи у скарзі про те, що позовні вимоги потерпілої слід було залишити без задоволення, Суд вважає безпідставними, оскільки матеріалами провадження підтверджується заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди потерпілій ОСОБА_2 .

Апеляційний суд під час апеляційного розгляду провів судове слідство, повторно дослідив письмові докази, допитав у судовому засіданні обвинуваченого, свідків та експерта та, ретельно проаналізувавши доводи в апеляційній скарзі обвинуваченого, які аналогічні наведеним у касаційній скарзі, надав їм належну оцінку.

Зокрема, в ухвалі апеляційного суду обґрунтовано вказано на безпідставність доводів обвинуваченого про зацікавленість свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які залучалися до проведення огляду місця ДТП начебто з ініціативи ОСОБА_3 , оскільки вони спростовуються показаннями вказаних свідків у судах першої та апеляційної інстанцій. Зокрема, ці свідки пояснили, що були залучені до огляду місця події слідчим, приймали безпосередню участь у даній слідчій дії, за результатами якої підписували схему ДТП. Жодних доказів їх зацікавленості стороною захисту не надано.

Доводи у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 щодо непідписання протоколу огляду місця події від 19 липня 2015 року за встановлених судом обставин в цілому не спростовують правильність висновків суду. Крім цього, зазначений протокол був предметом розгляду в суді першої інстанції та зауважень до протоколу не надходило, вищевказані свідки та водій ОСОБА_3 не заперечували змісту цього протоколу, а засуджений ОСОБА_1 у скарзі не зазначив, які саме дані у протоколі є неправильними та яким чином це вплинуло на законність постановленого вироку. Виходячи з вимог ст. 433 КПК Суд позбавлений можливості досліджувати цей доказ, однак бере до уваги аналіз змісту цього протоколу, наведений у вироку. З урахуванням цього, а також того, що до протоколу було долучено схему місця ДТП, підписану як водіями ОСОБА_1 й ОСОБА_3 , так і свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , Суд не вбачає підстав для визнання цього доказу недопустимим.

Також під час судового слідства апеляційний суд установив, що в провадженні призначено та проведено судову автотехнічну та судову транспортно-трасологічну експертизи. Усі вихідні дані для проведення експертиз бралися з належних і допустимих доказів, а саме показань самого обвинуваченого, свідка; протоколу огляду місця події; схеми ДТП та інших письмових матеріалів кримінального провадження. У ході апеляційного розгляду експерт Янковський А.В. дав відповідь на всі спірні запитання та повністю підтримав висновки експертиз. Апеляційний суд дійшов висновку, що всупереч доводам обвинуваченого суд першої інстанції не мав підстав для визнання висновків експертиз недопустимими доказами.

Апеляційний суд визнав таким, що не ґрунтується на вимогах закону, твердження сторони захисту про недопустимість як доказу висновку автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи на підставах того, що у ньому міститься припущення щодо місця зіткнення транспортних засобів. Апеляційний суд в ухвалі вказав, що КПК визнає докази недопустимими, якщо вони отримані з істотним порушенням вимог цього Кодексу. Однак сторона захисту у поданій апеляційній скарзі не навела таких даних, не зазначила, які ж порушення були допущені експертом у своєму висновку, у чому саме вони виражалися, яким чином неможливість установлення експертом місця зіткнення автомобілів впливає на визнання такого висновку недопустимим доказом. Крім того, висновок судового експерта не має наперед встановленої сили для суду, який досліджує кожен із доказів окремо та сукупність доказів у їх взаємозв`язку.

Доводи у касаційній скарзі про те, що встановлені судом обставини та механізм зіткнення відрізняються від тих вихідних даних, що були задані експерту для проведення дослідження, не конкретизовані та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Посилання в касаційній скарзі на практику Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Суд до уваги не бере, оскільки в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 суд першої інстанції встановив, що водій автомобіля «ZAZ Daewoo Sens» ОСОБА_3 з моменту виникнення небезпеки для його руху не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «Hyundai Matrix» під керуванням ОСОБА_1 .

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій надали вичерпні обґрунтовані відповіді на питання, поставлені в касаційній скарзі, з якими погоджується і Суд.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Проте даних, які б свідчили, що судом допущено такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, або неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено. Тому з огляду на вищевказане відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 лютого 2018 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 30 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

А.М. Макаровець В.В. Король М.М. Лагнюк