Історія справи

Постанова

іменем України

03 березня 2020 року

м. Київ

справа № 313/1732/18

провадження № 51-3914км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої Крет Г. Р.,

суддів Голубицького С. С., Григор'євої І. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Дегтяр Л. О.,

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

захисника Прусенко О. В. (у режимі відеоконференції),

прокурора Гошовської Ю. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Запорізького апеляційного суду від 20 травня 2019 року щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини

За вироком Веселівського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2019 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно та поєднаному з проникненням у сховище за обставин, викладених у вироку.

Як установив Суд, 13 листопада 2018 року близько 13:00 ОСОБА_1 шляхом відчинення вхідної хвіртки проник на огороджену територію домоволодіння АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав металеві предмети загальною вагою 140 кг, заподіявши потерпілій ОСОБА_2 матеріальної шкоди на загальну суму 840 грн.

Запорізький апеляційний суд 20 травня 2019 року скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в частині звільнення від відбування призначеного покарання та ухвалив у цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та призначення нового розгляду в цьому суді. На обґрунтування своєї позиції вказує, що апеляційний суд не повною мірою врахував усіх позитивних даних про особу винного, наявних пом`якшуючих обставин, відшкодування потерпілій завданої матеріальної шкоди, а тому дійшов неогрунтованого висновку про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства. Також скаржник зазначає, що апеляційний суд не умотивував у своєму рішенні призначення йому покарання без застосування ст. 75 КК.

Учасникам кримінального провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу, прокурор заперечила проти її задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає вирок апеляційного суду в межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК у касаційній скарзі не оспорюється.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, котра вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. У цьому кримінальному провадженні, як убачається з його матеріалів, саме наведеними законодавчими положеннями керувався апеляційний суд при призначенні ОСОБА_1 покарання.

Так, суд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі, дійшов умотивованого висновку про суспільну небезпечність ОСОБА_1 та про неможливість досягнення мети його виправлення й попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції від суспільства. Тому вказаний суд у частині застосування ст. 75 КК визнав рішення місцевого суду неправильним, а призначенийОСОБА_1 захід примусу - невиправдано м`яким.

Ухвалюючи свій вирок, апеляційний суд урахував те, що засуджений вчинив умисний тяжкий корисливий злочин, раніше шість разів притягався до кримінальної відповідальності, у тому числі за вчинення аналогічних тяжких корисливих злочинів проти власності, раніше неодноразово відбував покарання в місцях позбавлення волі, вже тричі звільнявся від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, а також узяв до уваги відсутність претензій з боку потерпілої, дані про особу обвинуваченого, який не працює, стабільного джерела доходу та стійких соціальних зв`язків не має, суспільно корисною працею не займається, неодружений, дітей на утриманні не має, за місцем проживання характеризується позитивно, водночас перебуває на обліку в нарколога.

З огляду на ці обставини в їх поєднанні з характером та обсягом установлених конкретних протиправних дій засудженого апеляційний суд умотивовано визнав за неможливе досягнути мети виправлення ОСОБА_1 та попередити вчинення ним нових злочинів без ізоляції від суспільства.

Разом із тим, апеляційний суд погодився з доводами прокурора, що покарання у мінімальних межах санкції ч. 3 ст. 185 КК, за якою ОСОБА_1 визнано винним, є достатнім та відповідає ст. 65 КК.

За таких обставин є не прийнятними твердження засудженого про невмотивованість рішення апеляційного суду щодо призначення йому покарання без застосування ст. 75 КК.

Переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість покарання, призначеного засудженому за вироком апеляційного суду через суворість, в касаційній скарзі не зазначено.

Таким чином, Суд вважає, що апеляційний суд не порушив вимог статей 50, 65 КК, а обраний ОСОБА_1 захід примусу є справедливим, відповідає визначеним законом меті та загальним засадам.

Вирок апеляційного суду не суперечить положенням ст. 420 КПК.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування оспорюваного вироку, під час касаційного розгляду не встановлено.

Тому касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Запорізького апеляційного суду від 20 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. Р. Крет С. С. Голубицький І. В. Григор'єва