Історія справи

Постанова КГС ВП від 29.08.2023 року у справі №902/1144/22
Постанова КГС ВП від 29.08.2023 року у справі №902/1144/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 902/1144/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Булгакової І.В., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Адама Україна» (далі - ТОВ «Адама Україна», позивач) -Якімлюк Ю.О. (адвокатка),

відповідача - Фермерського господарства «Україна» (далі - ФГ «Україна», відповідач, скаржник) - Фанштейн К.М. (адвокатка),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ФГ «Україна»

на рішення Господарського суду Вінницької області від 02.02.2023 (суддя - Тварковський А.А.),

додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 16.02.2023 (суддя - Тварковський А.А.)

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 (головуючий - суддя Крейбух О.Г., судді: Юрчук М.І., Дужич С.П.)

у справі № 902/1144/22

за позовом ТОВ «Адама Україна»

до ФГ «Україна»

про стягнення 8 458 960, 00 грн.

ВСТУП

Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення попередньої оплати за непоставлений товар, відсотків річних, неустойки (пені), штрафу за прострочення виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару за умовами договору.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ "Адама Україна" звернулося до суду з позовом до ФГ "Україна" про стягнення 8 458 960 грн, з яких:

- 5 170 762,57 грн - попередня оплата за непоставлений товар;

- 1 672 968,30 грн - штраф;

- 413 796,10 грн - неустойка;

- 1 201 443,03 грн - 13% річних.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 02.02.2023 у справі №902/1144/22 позов задоволено частково. Стягнуто з ФГ "Україна" на користь ТОВ "Адама Україна" 5 170 762,57 грн - попередня оплата; 1 672 968,30 грн - штрафу; 411 602,05 грн - пені; 1 201 433,03 грн - процентів річних. В решті позову щодо стягнення 2 194,05 грн пені відмовлено.

2.2. Додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 16.02.2023 у справі №902/1144/22 стягнуто з ФГ "Україна" на користь ТОВ "Адама Україна" 59 964 грн витрат на професійну правничу допомогу. Витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 90 018 грн покладено на ТОВ "Адама Україна". Витрати відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 104 982 грн покладено на ФГ "Україна".

2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 у справі №902/1144/22 рішення Господарського суду Вінницької області від 02.02.2023 та додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 16.02.2023 у справі № 902/1144/22 залишено без змін.

2.4. Додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі №902/1144/22 здійснено розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. Стягнуто з ФГ "Україна" на користь ТОВ "Адама Україна" 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ФГ "Україна" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 02.02.2023, додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 16.02.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 у справі № 902/1144/22 повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Адама Україна» залишити без задоволення.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі в новій редакції ФГ "Україна" із посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що оскаржувані судові рішення ухваленні з невірним застосуванням норм матеріального права, а саме статей 253 254 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та порушенням норм процесуального права, а саме:

4.1.1. - статті 86, частин першої - третьої статті 237 ГПК України (попередніми судовими інстанціями не надано правової оцінки клопотанню про проведення експертизи, що вказує на не дослідження доказів);

4.1.2. - частин першої - третьої статті 269 ГПК України (суд апеляційної інстанції не врахував висновку експерта у справі як новий доказ, який неможливо було подати на стадії подачі апеляційної скарги);

4.1.3. - частини другої статті 266 ГПК України (суд апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду доповнення до апеляційної скарги, мав врахувати та / або відхилити такі доповнення, а не залишити їх без розгляду);

4.1.4. - статті 86 ГПК України (суди попередніх інстанцій не дослідили вірний розрахунок скаржника щодо стягнення 13% річних відповідно до договору поставки; суд апеляційної інстанції не надав та не спростовував доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав нарахування штрафних санкцій, пені, та курсової різниці (де наводились контррозрахунки) на суму ПДВ, що була повернута позивачу, що вказує на не дослідження доказів (податкових накладних, квитанцій, умов договору); належно не дослідили сертифікат Торгово-промислової палати України від 17.11.2020 №3100-20-1830).

4.2. Разом з цим, ФГ «Україна» вказує, що попередні судові інстанції застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №914/558/21 (дострокове розірвання договору з ініціативи покупця не є випадком непередбаченим умовами договору та відповідно не є підставою для нарахування штрафних санкцій згідно з договором поставки), від 16.05.2018 у справі №336/6469/14-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 щодо застосування частини першої статті 254 ЦК України.

4.3. Також скаржник зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування:

1) статей 253 254 ЦК України;

2) частин першої - третьої статті 269 ГПК України (в разі якщо новий доказ, а саме експертиза була подана на стадії апеляційного оскарження при цьому апелянт зазначає про такий доказ у змісті апеляційної скарги та, що він буде наданий при його отриманні).

4.4. Крім того, ФГ «Україна» відзначає і про неповне з`ясування судами попередніх інстанцій всіх обставин даної справи щодо прийняття додаткового рішення у справі. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій невірно визначили суму щодо стягнення професійної правничої допомоги та при цьому не врахували правові позиції, викладені Верховним Судом у постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 05.10.2021 у справі №907/746/17, від 30.11.2020 у справі №922/2869/19, від 11.11.2021 у справі №910/7520/20.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. ТОВ «Адама Україна» 26.07.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило Суд оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Між ФГ "Україна" (Постачальник) та ТОВ "Адама Україна" (Покупець) 28.02.2020 укладено Договір поставки №ADV_UKR_2/20 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого на умовах та в порядку, визначеному Договором, Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця товар українського походження, вказаний у пункту 2.1 Договору (Товар), а Покупець зобов`язується прийняти такий Товар та оплатити його вартість.

6.2. Між сторонами 25.06.2020 укладено Додаткову угоду №1 до Договору, відповідно до якої внесено зміни до розділу 2 Договору щодо кількості, попередньої ціни Товару та строку поставки.

6.3. З урахуванням укладеної Додаткової угоди №1, ФГ "Україна" зобов`язалося поставити ТОВ "Адама Україна" 1 700 тонн (+/-10%) кукурудзи 3 класу (врожаю 2020 року) у строк з 01.10.2020 до 31.10.2020 на умовах поставки DAP ТОВ "Сорочанський мірошник" (22731, Вінницька область, Іллінецький район, с.Сорока, вул. Гагаріна, буд. 3А) згідно з правилами Інкотермс 2010.

6.4. Пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що Покупець здійснює попередню оплату у сумі, що становить гривневий еквівалент 140 000,00 доларів США (сто сорок тисяч доларів США 00 центів), в тому числі ПДВ, розрахований за курсом продажу долара США, який складеться на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті здійснення попередньої оплати за Товар, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua. Попередня оплата здійснюється Покупцем не пізніше 10 (десяти) банківських днів з дати видачі Постачальником Покупцю товарної аграрної розписки згідно з пунктами 7.1 - 7.3 Договору.

6.5. У випадку порушення строків поставки, Постачальник сплачує на користь Покупця неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (https://bank.gov.ua/) від вартості непоставленого Товару, за кожен день прострочення поставки (пункт 8.2 Договору).

6.6. Згідно із пунктом 8.3 Договору сторони погодили, що за прострочення поставки товару строком більше ніж на 10 (десять) календарних днів (в т.ч. непоставка або неповна поставка товару) - Постачальник оплачує Покупцю штраф у розмірі 25% (двадцяти п`яти відсотків) від попередньої загальної вартості товару з ПДВ, зазначеної в пункті 2.2 Договору.

6.7. Відповідно до пункту 9.2 Договору сторона, для якої виконання зобов`язань за Договором стало неможливим внаслідок настання обставин непереборної сили, зобов`язана негайно, але не пізніше 10 календарних днів після їх початку, письмово повідомити другу сторону про початок, суть та можливий строк дії таких обставин. Зазначені обставини повинні бути документально підтверджені Торгово-промисловою палатою України. Відповідне документальне підтвердження надається протягом 20 календарних днів з дня початку дії обставин непереборної сили.

6.8. Згідно з пунктом 13.3 Договору Договір може бути розірваний Покупцем в односторонньому порядку у будь-який час шляхом направлення Постачальнику письмового повідомлення про припинення (розірвання) Договору (надалі - "Повідомлення") рекомендованим листом з описом вкладення за 5 (п`ять) робочих днів до дати розірвання Договору. В такому випадку Договір вважається розірваним на 6 (шостий) календарний день з дати відправлення Постачальнику відповідного повідомлення про припинення (розірвання) Договору, при цьому підписання Сторонами додаткових угод щодо розірвання Договору є необов`язковим. Підтвердженням дати відправлення такого Повідомлення є відповідний штамп поштового відділення на описі вкладення. Підписанням цього Договору Сторони погодили, що відмова Покупця від Договору відповідно до умов цього пункту за жодних умов не може розглядатися як порушення умов Договору Покупцем та/або бути підставою для застосування до Покупця штрафів, пені чи інших видів санкцій, що передбачені Договором або підставою для стягнення збитків з Покупця. У разі розірвання Договору згідно з процедурою, передбаченою цим пунктом Договору, Постачальник зобов`язується протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту розірвання Договору повернути Покупцю попередню оплату у сумі, яка визначається наступним чином:

- у випадку, якщо курс продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті фактичного повернення попередньої оплати Постачальником Покупцю, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua збільшився порівняно з курсом продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті здійснення Покупцем попередньої оплати за товар згідно з пунктом 5.1 Договору, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua, то Постачальник повертає Покупцю суму коштів, яка розраховується наступним чином:

СП = ПО X КЗ/К2;

де:

СП - сума коштів, яка підлягає поверненню Постачальником Покупцю;

ПО - сума попередньої оплати у гривнях з ПДВ, здійсненої Покупцем Постачальнику на виконання умов Договору, та яка розрахована згідно з пунктом 5.1 цього Договору.

КЗ - курс продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті фактичного повернення коштів Постачальником Покупцю згідно з умовами даного пункту Договору, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua;

К2 - курс продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті здійснення Покупцем Постачальнику попередньої оплати за товар згідно з пунктом 5.1 Договору;

6.9. За змістом пункту 13.4 Договору сторони дійшли згоди, що у випадку непоставки Постачальником Товару у строки, визначені умовами цього Договору, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України у розмірі 13% річних від дня, коли Постачальник отримав попередню оплату від Покупця, до дня фактичного повернення Покупцю суми попередньої оплати.

6.10. Зобов`язання відповідача за Договором забезпечене Товарною аграрною розпискою від 02.03.2020 та виконавчим написом від 18.12.2020 про витребування у ФГ "Україна" та передачу позивачу 1 760,284 тонн кукурудзи.

6.11. На виконання умов Договору позивач вніс на банківський рахунок відповідача передплату в розмірі 3 498 601,74 грн згідно з платіжним дорученням від 04.03.2020 №705. Вказана сума є гривневим еквівалентом 140 000 доларів США за курсом, що обліковується на сайті www.kurs.com.ua станом на 03.03.2020 (1 долар США = 24,990 грн).

6.12. Позивачем в односторонньому порядку розірвано Договір поставки шляхом направлення 09.10.2022 відповідної вимоги ФГ "Україна".

6.13. Позивач звернувся із позовом до суду про повернення 5 170 762,57 грн - попередньої оплати за непоставлений товар, обрахованої за формулою, передбаченою пунктом 13.3 Договору; 1 672 968,3 грн - штрафу (пункт 8.3 Договору); 413 796,1 грн - неустойки та 1 201 443,03 грн - 13 % річних, сплата яких передбачена пунктами 8.2, 13.4 Договору.

6.14. Суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, виходив з такого:

1) факт неналежного виконання відповідачем умов Договору (непоставка товару) належним чином доведений, позаяк доказів протилежного матеріали справи не містять, та такий факт визнається ФГ "Україна";

2) здійснений позивачем платіж в сумі 3 498 601,74 грн згідно з платіжного доручення слід вважати саме авансом, а не завдатком, позаяк такий платіж не є способом виконання зобов`язання, а лише є способом платежу;

3) враховуючи, що кінцева дата поставки товару за Договором (31.10.2020) припадає на вихідний день, відтак з 02.11.2020 ФГ "Україна" є боржником, що прострочив виконання зобов`язання за Договором;

4) оскільки відповідачем не здійснено поставку товару за умовами укладеного Договору, нарахування курсової різниці на суму попередньої оплати здійснено у порядку та розмірі визначених Договором, а відтак позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу - проіндексованої (скоригованої) суми попередньої оплати є обґрунтованими;

5) перевіркою правильності нарахованої позивачем курсової різниці відповідно до пункту 13.3 Договору помилок не виявлено (в розрахунок включено курс долара на кінець робочого дня 20.10.2022);

6) суд враховує, що положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17);

7) арифметичною перевіркою правильності нарахованого позивачем штрафу згідно із пунктом 8.3 Договору помилок не виявлено, що свідчить про обґрунтованість такої вимоги;

8) неустойка за кожен день прострочення поставки відповідно до пункту 8.2 Договору в силу приписів статті 549 ЦК України є пенею;

9) здійснивши перерахунок пені за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" за період прострочення з 02.11.2020 по 30.04.2021 на суму основного боргу 6 691 873, 20 грн (вартість непоставленого товару), суд дійшов висновку про обґрунтованість нарахування пені в сумі 411 602,05 грн;

10) нарахування 13 % річних в порядку статті 536 ЦК України не є штрафною санкцією, а належить до окремого виду відповідальності в силу приписів частини третьої статті 693 ЦК України;

11) здійснивши перерахунок 13% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" за період прострочення з 04.03.2020 по 24.10.2022 на суму 3 498 601,74 грн, судом встановлено, що здійснений позивачем розрахунок перебуває в межах розрахунку суду, тому така складова заборгованості підлягає задоволенню у заявленій позивачем сумі;

13) необґрунтованими є доводи відповідача, що обрахунок 25% штрафу проведено відповідно до пункту 2.2 Додаткової угоди, а не до пункту 2.2 Договору, що має значну різницю у вартості товару, позаяк прострочення відповідача щодо виконання зобов`язання виникло з 02.11.2020, тобто коли Додаткова угода до Договору вже була укладена (остання датована 25.06.2020);

14) щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду про стягнення штрафних санкцій, то таке твердження не відповідає дійсності, оскільки, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Разом з тим суд врахував, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 з 12.03.2020 на всій території України запроваджено карантин, строк якого неодноразово продовжувався, а Законом України від 30.03.2020 №540-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12, яким під час карантину строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Оскільки вказаний Закон опубліковано 02.04.2020 та він набрав законної сили з дня його опублікування, тому з 03.04.2020 (під час триваючого строку як спеціальної, так і загальної позовної давності) відповідні строки є продовженими;

15) щодо заявленого клопотання про зменшення розміру неустойки, суд враховує, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Водночас доказів часткового виконання зобов`язання грошового зобов`язання за Договором, що могло б свідчити про ступінь виконання основного зобов`язання, матеріали справи не містять. Поряд з цим умови нарахування штрафних санкцій та їх розмір було погоджено відповідачем при укладенні Договору, що відповідає принципу свободи Договору. Будь-яких виняткових обставин невиконання зобов`язання відповідачем не наведено, тому суд не вбачає жодних обґрунтованих підстав для такого зменшення. При цьому твердження позивача у тексті відзиву про те, що перевищення штрафних санкцій суми основного боргу є підставою для їх зменшення, не виражено саме по собі у формі прохання зменшити такі санкції. При цьому також не обґрунтовано у якій мірі чи частині;

16) щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань, то в силу принципу змагальності сторін такі обставини не підтверджені жодним доказом. Тому у суду відсутня можливість надати оцінку таким доводам та оцінити відповідні докази на їх підтвердження.

6.15. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, зокрема відзначив таке:

1) посилання апелянта на те, що під час розрахунку попередньої оплати не врахована зміна курсу валют в період з березня 2020 по жовтень 2022 року, а також на суперечність пункту 13.3 Договору пункту 7 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, відповідно до якого монетарні статті в іноземній валюті перераховуються на кожну дату балансу, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки пункт 7 Положення № 15 взагалі не містить такого тексту як "монетарні статті в іноземній валюті перераховуються на кожну дату балансу". Крім того, судом враховано, що зобов`язання за Договором не є операцією в іноземній валюті, оскільки в Договорі відображений тільки грошовий еквівалент. Всі транзакції в межах вказаного договору поставки здійснювалися позивачем в національній валюті (гривні);

2) скаржник неправильно визначає дату розрахунку 13% річних, оскільки з урахуванням пункту 13.4 Договору початковою датою розрахунку є саме 04.03.2020 (платіжне доручення від 04.03.2020 №705, за яким ФГ "Україна" отримало суму попередньої оплати), а не 05.03.2020.

3) доводи скаржника про неправильність розрахунку заборгованості спростовуються умовами Договору та нормами законодавства;

4) посилання скаржника на форс-мажорні обставини є безпідставними, оскільки останнім не дотримано умови Договору щодо строків письмового повідомлення про початок дії обставин непереборної сили та надання позивачу документального підтвердження дії обставин непереборної сили, що позбавляє відповідача права посилатися на обставини непереборної сили, як на причини невиконання зобов`язань за Договором, а також як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов Договору. При цьому враховано, що сертифікат виданий 17.11.2020, в той час, як поставка за Договором мала б відбутися у період з 01.10.2020 по 31.10.2020. Крім того, в сертифікаті вказаний початок настання форс-мажорних обставин з 13.05.2020, однак, незважаючи на це, в червні ФГ "Україна" укладає з позивачем Додаткову угоду від 25.06.2020 № 1 до Договору, якою уточнює кількість кукурудзи і не попереджає при цьому про обставини непереборної сили, які вже згідно з сертифікатом ТПП України мали місце.

6.16. Ухвалюючи додаткове рішення у справі про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суди попередніх інстанцій виходили з таких встановлених обставин та дійшли наступних висновків:

1) на підтвердження судових витрат на професійну правову допомогу в суді першої інстанції заявником ТОВ "Адама Україна" надано копію Договору про надання правової допомоги від 22.09.2022 № 30-LS/22, відповідно до пункту 1.1 якого адвокатське об`єднання зобов`язується надати клієнту правову допомогу на умовах і в порядку, визначених цим Договором, а клієнт зобов`язується сплатити адвокатському об`єднанню винагороду (гонорар) за її надання та компенсувати фактичні витрати, необхідні для виконання доручення;

2) пунктом 4.2 Договору № 30-LS/22 сторони погодили, що розмір гонорару, який підлягає сплаті клієнтом, визначається за згодою сторін та вказується в акті про надання правової допомоги, з розрахунку 1 година роботи адвоката становить 5 000,00 (п`ять тисяч) гривень без ПДВ, 1 година роботи помічника адвоката становить 3 000,00 (три тисячі) гривень без ПДВ, якщо інший розмір винагороди не визначений в Додаткових угодах/Додатках до цього Договору;

3) попередньо узгоджений сторонами розмір гонорару може зазначатись у додатках до Договору. Остаточний розмір гонорару, який підлягає сплаті клієнтом, вказується в актах про надання правової допомоги, які формуються в міру необхідності та вручаються безпосередньо клієнту (уповноваженій особі клієнта) або направляються засобами поштового чи комунікаційного зв`язку за його місцезнаходженням (пункт 4.3 Договору № 30-LS/22);

4) Додатком від 22.09.2022 № 2 до Договору № 30-LS/22 сторони конкретизували щодо яких господарських відносин адвокатським об`єднанням надається правова допомога. Пунктом 2 Додаткової угоди № 2 сторони встановили, що обсяг правової допомоги, визначений в пункті 1 цього Додатку, є орієнтовним. Фактично надана правова допомога буде залежати від доцільності та можливості її надання, та буде узгоджуватися сторонами усно або за допомогою направлення листів адвокатським об`єднанням та прийняття запропонованого плану дій клієнтом, у т.ч. шляхом використання електронної пошти. Загальна вартість правової допомоги адвокатського об`єднання за цим Додатком складає 125 000,00 грн без ПДВ. Зазначена винагорода включає витрати на відрядження (пункт 3 Додаткової угоди № 2). Згідно з пунктом 4 Додаткової угоди № 2 вартість правової допомоги, вказана у пункті 3 цього Додатку, оплачується клієнтом протягом десяти банківських днів з моменту підписання сторонами цього Додатку та надсилання рахунку на оплату;

5) відповідно до Акта № 1 приймання-передачі наданої правової допомоги за Додатком № 2 від 22.09.2022 до Договору № 30-LS/22, датованого 06.02.2023, Адвокатське об`єднання "ЕС ЕЛ ЕЙ" та ТОВ "Адама Україна" підтвердили надання Адвокатським об`єднання Клієнту переліку послуг правової допомоги загальною вартістю 150 000 грн, у т.ч. ПДВ;

6) згідно з платіжною інструкцією від 29.09.2022 № 3492 ТОВ "Адама Україна" сплатило Адвокатському об`єднанню 150 000 грн, у т.ч. ПДВ, за надання правничої допомоги за Договором № 30-LS/22;

7) матеріали справи містять ордер від 02.11.2022 серії АІ № 1287827 на представництво інтересів позивача адвокатом Івановим Вадимом Петровичем у складі "Адвокатського об`єднання "ЕС ЕЛ ЕЙ", копію свідоцтва серії КС № 5270/10 від 19.12.2014 про право Іванова Вадима Петровича на заняття адвокатською діяльністю, а також копії ордеру серії АІ №1305901 від 14.11.2022 на представництво інтересів позивача адвокатом Луцьком Романом Миколайовичем у складі "Адвокатського об`єднання "ЕС ЕЛ ЕЙ" та свідоцтва серії ЧК № 001226 від 15.11.2019 про право останнього на заняття адвокатською діяльністю;

8) зважаючи на подані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, врахувавши характер спору у даній справі, ступінь її складності, наявність заперечень з боку відповідача стосовно заявленої суми витрат, незначний обсяг матеріалів у справі, керуючись принципами справедливості та верховенства права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на адвоката є завищеним, а справедливим і співрозмірним є зменшений розмір таких витрат до 60 000 грн;

9) колегією суддів не приймаються до уваги аргументи відповідача щодо не співмірності заявленої позивачем вартості витрат на правничу допомогу у даній справі. Належних доказів або обґрунтувань, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справі, відповідачем не надано, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що скаржник не довів неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката у цій справі;

10) оскільки рішенням у справі позов задоволено частково, з огляду на приписи пункту 3 частини четвертої статті 129 ГПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 59 964 грн витрат на професійну правничу допомогу (у співвідношенні 99,97% - задоволено та 0,03% - відмовлено). При цьому залишенню за позивачем підлягають витрати на адвоката в решті заявленої суми, що складає 90 018 грн;

11) щодо витрат Фермерського господарства "Україна" на професійну правничу допомогу:

ь між адвокатом Лесиком В.В. (Виконавець) та Фермерським господарством "Україна" (Замовник, клієнт) 16.09.2022 укладено Договір (Угоду) № 1-09 про надання правової (правничої) допомоги (Договір № 1-09), відповідно до пункту 1.1 якого, керуючись повноваженнями, які надає клієнт за цим договором, уповноважена особа за довіреністю надає клієнту правову допомогу, гарантовану йому Конституцією України Кодексом адміністративного судочинства України, Господарсько процесуальним кодексом України, Цивільно процесуальним кодексом України та іншими нормативними актами України, в судових органах будь-якої ланки з усіма правами в тому числі підпису всіх документів, в державних органах влади, під час проведення процесуальних дій в обсязі та на умовах передбачених цією угодою, а також можливість досудового врегулювання спорів в межах чинного законодавства України, а Клієнт зобов`язується прийняти та оплатити за надану правову допомогу, а також відшкодувати витрати адвокату як уповноваженому представнику, понесені ним на виконання цієї угоди;

ь згідно з пунктом 5.1 Договору № 1-09 клієнт за цією угодою зобов`язаний оплатити виконавцю за проведену роботу (послугу) з надання правової допомоги витрати на виконання і передоплатою з урахуванням усіх можливих ризиків (або за усною домовленістю сторін), що становить суми що визначаються Додатком № 1 до Договору який є невід`ємною частиною Договору;

ь Додатком № 1 до Договору № 1-09 "Замовлення на надання юридичних послуг" сторони погодили склад та обсяг юридичних послуг з визначенням їх вартості;

ь відповідно до Актів приймання-передачі наданих послуг до Договору № 1-09 сторони підтвердили факт надання Адвокатом відповідачу послуг професійної правничої допомоги на загальну суму 105 000 грн. Відповідачу виставлено рахунок на оплату 105 000 грн;

ь матеріали справи містять довіреність від 16.09.2022 на представництво інтересів ФГ "Україна" адвокатом Лесиком В.В. та копію свідоцтва від 30.08.2022 серії ЗР № 21/3071 про право Лесика В. В. на заняття адвокатською діяльністю;

ь аналізуючи зміст та вартість наданих адвокатом відповідачу послуг, колегія суддів погоджується з висновком сулу першої інстанції, що включення до Акту приймання-передачі від 02.02.2022 послуги з написання апеляційної скарги на ухвалу від 21.11.2022 щодо скасування забезпечення позову в цілях розподілу витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції є безпідставним, позаяк такі витрати підлягають розподілу судом апеляційної інстанції. Тому зазначені витрати за подання апеляційної скарги відхиляються;

ь враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, із ТОВ "Адама Україна" підлягають стягненню на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 18 грн у відсотковому відношенні щодо вимог, за якими відмовлено у задоволенні позову, решта витрат відповідача на правничу допомогу в сумі 104 982 грн покладаються на ФГ "Україна";

12) в результаті взаємозаліку з відповідача на користь позивача слід стягнути 59 964 грн, тобто сума присуджених до стягнення витрат позивача зменшена на суму відповідних витрат відповідача (59 982 грн - 18 грн = 59 964 грн).

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №902/1144/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Селіваненка В.П.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 11.07.2023 відкрито касаційне провадження у справі №902/1144/22 за касаційною скаргою ФГ "Україна" на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №902/1144/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Колос І.Б.

7.4. Через «Скриню» Верховного Суду 15.08.2023 надійшло клопотання ФГ "Україна" про відмову від касаційної скарги.

7.5. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №902/1144/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Булгакова І.В., Колос І.Б.

7.6. ФГ "Україна" 22.08.2023 подало до Суду письмові пояснення у справі щодо клопотання про відмову від касаційної скарги.

7.7. Суд протокольною ухвалою від 22.08.2023 ухвалив: долучити письмові пояснення до матеріалів справи.

7.8. Суд протокольною ухвалою від 22.08.2023 ухвалив: клопотання про відмову від касаційної скарги - залишити без розгляду.

7.9. ТОВ «Адама Україна» 28.08.2023 через «Електронний суд» подало до Суду додаткові пояснення у справі.

7.10. ФГ "Україна" 29.08.2023 подало до Суду письмові пояснення у справі.

7.11. Суд протокольними ухвалами від 29.08.2023 ухвалив: долучити письмові пояснення до матеріалів справи та надати їм оцінку у межах статті 300 ГПК України.

7.12. Об`єктом касаційного оскарження (згідно з касаційною скаргою у новій редакції) є рішення Господарського суду Вінницької області від 02.02.2023, додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 16.02.2023 та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 у справі № 902/1144/22, якими частково задоволено позовні вимоги.

7.13. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.14. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. З огляду на наведене у Розділі 4.1 - 4.3 цієї Постанови, Верховний Суд відзначає таке.

8.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.4 Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.5. Скаржник, посилаючись, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №914/558/21, від 16.05.2018 у справі №336/6469/14-ц та постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.

8.6. Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.7. Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.9. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.9.1. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.9.2. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.9.3. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.10. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.11. Так, у постанові від 16.02.2023 у справі №914/558/21 (на яку вказує скаржник) Верховний Суд вказав таке:

« 5.11. За загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статте 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором (аналогічна правова позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 № 916/1684/18).

5.12. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до пункту 10.1 договору споживач має право в будь-який час змінити електропостачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії з новим електропостачальником, принаймні за 21 календарний день до такої зміни, вказавши дату або строк, в які буде відбуватись така заміна (початок дії нового договору про постачання електричної енергії).

Дія договору припиняється у випадку, зокрема, зміни електропостачальника (пункт 13.5 договору).

Відповідно до пункту 13.2 договору, постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Постачальник зобов`язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови.

За змістом пункту 13.3 договору за умови дострокового розірвання договору за ініціативою споживача споживач зобов`язаний сплатити постачальнику передбачені обраною споживачем комерційною пропозицією штрафні санкції чи іншу фінансову компенсацію за дострокове припинення договору.

Згідно з комерційною пропозицією від 01.11.2019 № 11 договір діє з моменту набранням чинності і до 31.12.2020. У разі дострокового розірвання договору з ініціативи споживача у випадках не передбачених умовами договору, постачальник нараховує штрафні санкції у розмірі повної вартості договірних обсягів споживання електричної енергії на один розрахунковий період.

Судами встановлено, що листом від 13.02.2021 № 66 відповідач повідомив позивача про зміну постачальника електричної енергії.

Листом від 18.02.2020 №145-1080 ПАТ "Львівобленерго" як оператор системи розподілу електричної енергії, повідомив електропостачальника про отримання запиту на зміну електропостачальника для споживача ТОВ "Агроторговий дім "Волинь" з 10.03.2020 та підтвердження можливості такої зміни.

ТОВ "Агроторговий дім "Волинь" з 10.03.2020 змінив постачальника електричної енергії.

Беручи до уваги вказівки, визначені у постанові Верховного Суду від 01.02.2022 у даній справі, суди попередніх інстанцій встановили, що дострокове розірвання договору з ініціативи споживача у зв`язку із зміною електропостачальника не є випадком не передбаченим умовами договору та відповідно, дійшли обґрунтованого висновку, не є підставою для нарахування штрафних санкцій згідно з пунктом 13.3 договору.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Для застосування такої міри відповідальності, як штраф, має бути встановлена протиправна поведінка суб`єкта (відповідача), яка характеризується порушенням умов договору, або чинного законодавства».

8.11.1. Тобто, у вказаній справі (№914/558/21) суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що, оскільки відповідач достроково розірвав договір у зв`язку із зміною електропостачальника і таке право передбачене Договором, як і те, що такий випадок не був таким, що не передбачений умовами Договору, а відтак застосування позивачем штрафних санкцій за дострокове розірвання договору є необґрунтованим.

8.12. Водночас у справі, що переглядається, з огляду на встановлені судами обставини справи та умови Договору (пункт 13.3 Договору), договір був розірваний в односторонньому порядку, а також умовами Договору не передбачені штрафні санкції за розірвання спірного Договору.

8.12.1. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами Договору відповідач мав поставити позивачу товар у строк до 31.10.2020; у випадку порушення строків поставки, відповідач мав сплатити неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого Товару, за кожен день прострочення поставки, а також, у разі прострочення поставки товару строком більше ніж на 10 календарних днів мав оплатити штраф у розмірі 25% від попередньої загальної вартості товара.

8.12.2. Тобто саме умовами Договору передбачено, що у разі порушення відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної та повної поставки товару у строк, встановлений Договором, ФГ "Україна" мало сплатити на користь позивача штрафні санкції у вигляді неустойки (пені) та штрафу.

8.12.3. Ухвалюючи ж оскаржувані судові рішення господарські суди виходили з того, що своїх зобов`язань ФГ "Україна" щодо поставки товару ані у строк, встановлений Договором, ані у будь-який інший строк, не виконало, про що останнє і не заперечувало.

8.12.4. Відтак правовідносини у справі №914/558/21 та справі, що переглядається (№902/1144/22), ураховуючи критерії подібності, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, не є подібними та не можуть бути релевантними до спірних правовідносин.

8.13. У постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (на яку посилається скаржник) Велика Палата відзначила, таке:

« 89. За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

90. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

91. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

8.13.1. Тобто, у вказаній справі правовідносини виникли з кредитного договору, при цьому Верховний Суд наводив правові висновки щодо правомірності/неправомірності нарахування відсотків річних за користування кредитними коштами під час строку кредитування, визначеного договором кредитування, та після спливу такого строку з точки зору саме сутності (правової природи) процентів «за користування кредитом».

8.14. Водночас у справі, що розглядається спір виник з іншого виду договору, зокрема Договору (предмет і сторони якого див. у пунктах 6.1 - 6.3 даної Постанови), та перед судом стояло питання правомірного/неправомірного нарахування відсотків річних на попередню оплату за товар, поставка якого не відбулась, а право нарахування передбачено умовами спірного Договору (пункт 13.4 Договору) та у порядку статей 536 693 ЦК України.

8.15. А відтак, колегія суддів, ураховуючи критерії подібності, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, доходить висновку про неподібність справи №444/9519/12 зі справою, що переглядається (№902/1144/22) за змістовним критерієм.

8.16. У постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №336/6469/14-ц (яку зазначає скаржник) колегія суддів відзначила, що умови договору іпотеки про його дію до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором та виконання іпотекодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором не свідчать про те, що договором іпотеки встановлено його строк в розумінні статті 252 ЦК України. Отже, іпотека квартири є дійсною до припинення основного зобов`язання.

8.17. Водночас, як уже зазначалось, спір у справі, що переглядається, виник з Договору( предмет і сторони якого див. у пунктах 6.1 - 6.3 даної Постанови), а не з договору іпотеки, чи то договору кредитування, як це вбачається зі змісту постанови у справі №336/6469/14-ц. При цьому спірний Договір як встановлено судами попередніх інстанції був розірваний в односторонньому порядку, а питання припинення дії/дійсності/недійсності тощо спірного Договору сторонами не оспорювалось ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанцій.

8.17.1. Колегія суддів зазначає, що доводи відповідача, які викладені у касаційній скарзі, викладеної в новій редакції щодо закінчення дії Договору та/або про закінчення договірних зобов`язань у зв`язку з закінченням строку дії договору не охоплювались ані обставинами, ані вимогами наведеними скаржником у жодній із заяв по суті спору та/і не заявлялись відповідачем ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції. Тобто, ці обставини та вимоги не були предметом розгляду ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції. Фактично скаржник не обґрунтовував заперечення щодо позову навіть сумнівом про закінчення договірних зобов`язань у зв`язку з закінченням строком дії договору.

8.17.2. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів. Суди першої та апеляційної інстанції є судами встановлення, дослідження та з`ясування питань про факти, і саме вони можуть встановлювати обставини справи, приймати, досліджувати та надавати оцінку доказам. На відміну від судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення фактів. Імперативним приписом частин другої -третьої статті 300 ГПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ними.

8.17.3. З огляду на викладене вище, доводи скаржника в цій частині судом касаційній інстанції, як судом «права», а не судом «факту» не приймаються і не розглядаються.

8.18. Отже, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №914/558/21, від 16.05.2018 у справі №336/6469/14-ц та постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, з огляду на суттєву відмінність змісту правових відносин, фактичних обставин справи та доказової бази, очевидну різницю у правовій природі договорів та договірних зобов`язань за ними із справою, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

8.19. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.20. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 902/1144/22 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

8.21. Щодо зазначеного у пункті 4.3 даної Постанови.

8.22. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.23. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.24. На думку скаржника, відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування:

1) статтей 253 254 ЦК України;

2) частин першої - третьої статті 269 ГПК України.

8.25. Щодо необхідності формування правового висновку у питанні застосування статей 253 254 ЦК України, Верховний Суд відзначає таке.

8.26. З огляду на відсутність таких висновків у контексті спірних правовідносин необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права як умови необхідності надання висновку.

8.27. Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

8.28. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

8.29. Частиною першою статті 173 ГК України установлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

8.30. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

8.31. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина перша статті 174 ГК України).

8.32. У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

8.33. Правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору). З`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі №908/3027/20.

8.34. У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

8.35. Отже, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору, з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання.

8.36. Як встановлено судами попередніх інстанцій, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем обов`язку щодо поставки товару, у зв`язку з чим останній просив суд стягнути попередню оплату за непоставлений товар, а також штрафні санкції (пеню, штраф) та 13 % річних.

8.37. У силу приписів статей 525 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

8.38. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

8.39. За змістом частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

- припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом,

- розірвання договору.

8.40. Статтею 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

8.41. Умовами Договору сторони узгодили предмет Договору, строк поставки, строк дії договору та умови його розірвання, відповідальність сторін тощо.

8.42. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

8.43. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

8.44. Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

8.45. Також статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

8.46. Закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

8.47. Верховний Суд також зауважує, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.

8.47.1. Тлумачення пункт 6 частини першої статті 3 ЦК свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

8.47.2. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).

8.47.3. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).

8.48. Крім того, відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

8.49. Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

8.50. Згідно з частиною третьою статті 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (що узгоджується зі статтями 253 254 ЦК України, на які вказує скаржник).

8.51. Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

8.52. Відповідно до частини першої статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

8.53. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

8.54. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).

8.55. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

8.56. За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

8.57. Як встановлено судами попередніх інстанцій умовами договору сторони погодили, що у разі неналежного виконання зобов`язань з поставки товару, а саме у разі порушення строків поставки та у випадку непоставки товару, підлягають стягненню з постачальника неустойка (пункт 8.2 Договору), 25 % штрафу (пункт 8.3 Договору) та 13 % річних (пункт 13.4 Договору).

8.58. При цьому судами враховано, що заявлена до стягнення неустойка за кожен день прострочення поставки відповідно до пункту 8.2 Договору в силу приписів статті 549 ЦК України є пенею, а нарахування 13 % річних в порядку статті 536 ЦК України не є штрафною санкцією, а належить до окремого виду відповідальності в силу приписів частини третьої статті 693 ЦК України.

8.59. Колегія суддів звертається до правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.12.2021 у справі №910/14180/18, щодо питання обґрунтованості/необґрунтованості стягнення відсотків річних на підставі статей 536 693 ЦК України, де, зокрема відзначено таке:

«Можливість проведення попередньої оплати товару, правила, пов`язані зі здійсненням такої оплати, передбачені статтею 693 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1057 Цивільного кодексу України договором, виконання якого пов`язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054 - 1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов`язання, і не суперечить суті такого зобов`язання.

Отже, договором на покупця може покладатися обов`язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. При цьому договір купівлі-продажу (поставки), який містить обов`язок продавця щодо попередньої оплати, є різновидом комерційного кредиту, що передбачений статтею 1057 Цивільного кодексу України. У даному випадку покупець здійснює кредитування продавця, а попередня оплата фактично є сумою кредиту (позики).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

Отже закон, зокрема положення статті 536, частини третьої статті 693, частини першої статті 1054, частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України у їх сукупності, передбачає можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер позики. Порушення продавцем обов`язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами.

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов`язання.

Отже, передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред`явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.

Наведені висновки узгоджуються та відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15.

З огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Крім того Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає, що правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.

Передбачене статтею 536, частиною третьою статті 693, частиною першою статті 1048, частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.

Зазначений висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у пункті 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18».

8.60. Отже, встановивши, що відповідачем не здійснено поставку товару за умовами укладеного Договору, господарські суди дійшли заснованого на законі висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог у частині стягнення пені, штрафу та відсотків річних, що передбачено спірним Договором.

8.61. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

8.61.1. Водночас у силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.62. З огляду на викладене доводи касаційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження, підстав для формування правових висновків щодо застосування норм права (статтей 253 254 ЦК України) Суд не вбачає.

8.63. Щодо необхідності формування правового висновку у питанні застосування статті 269 ЦК України, Верховний Суд відзначає таке.

8.64. За імперативним приписами частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

8.65. Відповідно до частин першої - другої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

8.66. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України).

8.67. Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (схожий за змістом правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 01.07.2021 у справі №46/603 тощо).

8.68. Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - апелянта) (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 13.01.2021 у справі №10/Б-921/1442/2013).

8.69. Принцип рівності сторін у судовому процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. постанови Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №910/20010/20, від 16.11.2022 у справі №910/4390/21).

8.70. Прийняття апеляційним судом доказів, без встановлення й оцінки обов`язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності правозастосування.

8.71. Як вбачається зі змісту постанови суду апеляційної інстанції колегія суддів відхилила клопотання/заяву ФГ "Україна" про прийняття доказу - висновку експерта, оскільки вказаний висновок не існував станом на дату ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі та був виконаний за заявою голови Фермерського господарства "Україна" Повх Л.І. від 03.04.2023, тобто відповідач звернувся до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру з заявою про проведення економічної експертизи після ухвалення судом першої інстанції рішення 02.02.2023 у справі № 902/1144/22 та після звернення 03.03.2023 з апеляційною скаргою на вказане рішення. Крім того, ФГ "Україна" не надало доказів неможливості звернення до експертної установи після отримання позовної заяви ТОВ "Адама Україна" під час провадження у справі у суді першої інстанції.

8.72. Колегія суддів звертається до правової позиції об`єднаної палати касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20, де відзначено, зокрема таке:

« 80. ГПК встановлює строки та порядок подання сторонами у справі доказів.

81. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частини 2, 3 ст.80 ГПК).

82. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч.4 ст.80 ГПК).

83. З відповідних положень ст.80 ГПК вбачається, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

84. Отже, така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом додаткових доказів незалежно від причин їх неподання позивачем. Навпаки, саме допущення такої можливості судом матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

85. Подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 19.10.2021 у справі №903/533/21».

8.73. Разом з тим, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції під час розгляду справи № 902/1144/22 у судовому засіданні 10.01.2023 розглянув клопотання відповідача про призначення експертизи та протокольною ухвалою відмовив у його задоволенні.

8.74. Отже, висновок щодо питання застосування частин першої - третьої статті 269 ГПК України сформований Верховним Судом та є сталим і послідовним, з огляду на що Суд не вбачає підстав для формулювання аналогічного, чи то відмінного правового висновку. Поряд з цим Верховний Суд враховує, що суди попередніх інстанцій у межах наданих їм повноважень та вимог чинного ГПК України розглянули подані відповідачем клопотання. Судові рішення відповідають наведеним вище правовим позиціям.

8.75. З огляду на викладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з наведених міркувань відсутні.

8.76. Щодо покликань скаржника на неналежне дослідження сертифіката Торгово-промислової палати України від 17.11.2020 №3100-20-1830 та контррозрахунку, колегія суддів відзначає таке.

8.77. Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.78. Відхиляючи доводи скаржника щодо неповноти з`ясування судом обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.79. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.80. Схожа правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.

8.81. Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пунктах 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість підстав касаційного оскарження у цій частині.

8.82. Верховний Суд вкотре акцентує увагу, що обставини викладені у сертифікаті ТПП України про форс-мажор не мають преюдиційного характеру, а наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, і при їх (форс-мажор) виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, з урахуванням умов Договору у даній справі, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-можором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

8.83. Суд підкреслює, що сторони є суб`єктами господарювання, а відтак у разі здійснення підприємницької діяльності мають усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється ними на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (схожа правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17).

8.84. Зі змісту постанови убачається, що суд апеляційної інстанції дослідив та оцінив сертифікат ТПП України про форс-мажор, навів мотиви та підстави відхилення сертифікату ТПП України як доказу. В силу імперативної заборони передбаченої частиною другою статті 300 ГПК України Верховний Суд не має можливості приймати та оцінювати докази, надавати превагу одних доказів над іншими, або додатково перевіряти їх.

8.85. Щодо інших доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зазначених у пунктах 4.1.3 - 4.1.4 даної Постанови, Верховний Суд відзначає таке.

8.86. Стосовно доводів скаржника, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду доповнення до апеляційної скарги, порушив норми процесуального права, Верховний Суд відзначає, що у силу імперативних приписів ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу має право доповнити її чи змінити протягом строку на апеляційне оскарження (стаття 256 ГПК України). А відтак, доводи скаржника в цій частині зводяться до вільного тлумачення норм закону, зокрема статей 266 256 ГПК України, з огляду на що відхиляються Судом.

8.87. Відтак, з огляду на мотиви, викладені вище у даній Постанові, доводи касаційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження. При цьому Верховний Суд враховує, що як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, господарські суди насправді надали оцінку обставинам та наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.

8.88. Отже, доводи скаржника (з урахуванням встановлених обставин та поданих сторонами доказів) у цій частині також відхиляються Судом.

8.89. Щодо зазначеного у пункті 4.4 даної Постанови.

8.90. Верховний Суд зазначає, що за змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

8.91. Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

8.92. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

8.93. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

8.94. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

8.95. Загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 ГПК України. Верховний Суд звертає увагу, що зазначена норма є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв`язку із частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

8.96. Згідно з частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

8.97. Розподіл судових витрат визначений статтею 129 ГПК України, частиною четвертою якої передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких відповідно до частини третьої статті 123 цього Кодексу належать витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

8.98. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

8.99. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.

8.100. Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

8.101. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

8.101.1. Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини п`ятої статті 129 цього Кодексу.

8.102. Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

8.103. Поряд з цим колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, де відзначено:

«Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».

8.104. Так, господарські суди під час вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на подані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, врахувавши характер спору у даній справі, ступінь її складності, наявність заперечень з боку відповідача стосовно заявленої суми витрат, незначний обсяг матеріалів у справі, керуючись принципами справедливості та верховенства права, дійшли висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на адвоката є завищеним, а справедливим і співрозмірним є зменшений розмір таких витрат.

8.105. Проаналізувавши вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зміст оскаржуваних судових рішень, а також доводи скаржника у цій частині, Верховний Суд відзначає, що суди попередніх інстанцій під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, зокрема як клопотанню відповідача про необґрунтованість витрат на правову допомогу, виходячи з конкретних обставин справи, зокрема щодо складності справи, кількості та тривалості судових засідань, участі представника позивача в судових засіданнях, тощо, керуючись зокрема такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційнійсть, співмірність та розумність їхнього розміру, дійшли заснованого на правильному застосуванні статей 126 129 ГПК України висновку про часткове задоволення заяви позивача про розподіл витрат на професійну правову допомогу. Таке рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України.

8.106. При цьому Суд враховує, що відповідачем у розумінні статей 76-79 ГПК України не доведено неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу позивача. Разом з тим, обов`язок такого доведення покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання/заперечує проти задоволення таких витрат у відповідній сумі.

8.107. За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що доводи касаційної скарги, з урахуванням наведеного у цій Постанові, не знайшли свого підтвердження.

8.108. При цьому Суд відхиляє покликання скаржника, що оскаржуване судове рішення ухвалене без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 05.10.2021 у справі №907/746/17, від 30.11.2020 у справі №922/2869/19, від 11.11.2021 у справі №910/7520/20. Оскаржуване судове рішення не суперечить зазначеним правовим висновкам.

8.109. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

8.110. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

8.111. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

8.112. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.113. Поряд з тим, як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа «Рябих проти Росії», заява № 52854/99), існування яких скаржником в цій частині не зазначено й не обґрунтовано.

8.114. Отже, наведені скаржником доводи не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішення.

8.114.1. Верховний Суд бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї Постанови.

8.115. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.116. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.117. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

8.118. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї Постанови.

9.2. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах не підтвердилися, адже стосується правовідносин, які не є подібними, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, слід залишити без задоволення .

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 129 296 300 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства «Україна» на рішення Господарського суду Вінницької області від 02.02.2023, додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 16.02.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 у справі №902/1144/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу Фермерського господарства «Україна» на рішення Господарського суду Вінницької області від 02.02.2023, додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 16.02.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 у справі №902/1144/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Вінницької області від 02.02.2023, додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 16.02.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 у справі №902/1144/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос