Історія справи

Ухвала КГС ВП від 20.06.2018 року у справі №910/3361/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/3361/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 (судді: Мартюк А.І., Алданова С.О., Зубець Л.П.) і рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 (суддя Якименко М.М.)

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Венбест"

до Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк"

про стягнення 216 968,00 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Венбест" (далі - ТОВ "Венбест") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" (далі - ПАТ "Авант-Банк") в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" (далі - Уповноважена особа Фонду) про стягнення 216 968,00 грн заборгованості за надані послуги з охорони майна банку на його об'єктах за договором від 01.09.2014 № 782-Ф (далі - договір від 01.09.2014), на підставі статей 526, 610, 901, 903 Цивільного кодексу України, статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору від 01.09.2014 щодо сплати за надані у грудні 2015 року - січні 2016 року послуги з охорони майна банку.

1.2. У відзиві на позов відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначаючи, що Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено особливий порядок задоволення вимог кредиторів згідно зі встановленою черговістю та акцентував на неприпустимості задоволення кредиторських вимог поза межами ліквідаційної процедури.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

2.2. Під час нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 (суддя Якименко М.М.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 216 968,00 грн боргу, 3 254,52 грн судового збору.

Судове рішення аргументовано наявністю у відповідача заборгованості за надані у грудні 2015 року - січні 2016 року послуги з охорони майна банку за договором від 01.09.2014. Суд зазначив, що введення тимчасової адміністрації та подальше відкликання банківської ліцензії відповідача не є підставою для звільнення ПАТ "Авант-Банк" від оплати отриманих послуг щодо свого власного майна.

2.3. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 (судді: Мартюк А.І., Алданова С.О., Зубець Л.П.) рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 залишено без змін із тих же підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, Уповноважена особа Фонду подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи підстави для скасування оскаржених судових рішень, Уповноважена особа Фонду зазначає про ненадання судами при прийнятті оскаржуваних рішень належної оцінки аргументам відповідача, що відсутність обмежень у виконанні договору надання послуг з охорони під час здійснення у банку тимчасової адміністрації не звільняє виконавця за ним, а саме позивача, у разі наявності заборгованості від необхідності звернутися із заявою до Фонду або Уповноваженої особи Фонду про акцептування його вимог упродовж встановленого законом строку - 30 днів після опублікування оголошення про відкликання банківської ліцензії банку, що є контрагентом і споживачем цих послуг. На думку скаржника, звернення із зазначеною заявою - єдиний спосіб захисту порушеного права, а отже за її відсутності заборгованість вважається погашеною, що виключає можливість задоволення вимог у порядку позовного провадження.

3.2. Від ТОВ "Венбест" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить залишити без змін судові рішення у справі як законні та обґрунтовані. Зокрема, ТОВ "Венбест" наголошує, що відповідач як власник приміщень, щодо яких позивач надавав послуги з охорони, не може бути звільнений від виконання договірного обов'язку щодо оплати спожитих послуг; неплатоспроможність банку на будь-якій стадії її проведення не є підставою для невиконання договірних зобов'язань, спрямованих на забезпечення його господарської діяльності, а тому заборгованість за послуги охорони банку не є кредиторськими вимогами, на неї не поширюються обмеження, встановлені частиною 6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Переглянувши оскаржені у справі постанову та рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Залишаючи без змін судове рішення, апеляційний господарський суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо того, що введення тимчасової адміністрації та подальше відкликання банківської ліцензії відповідача не є тією підставою, що звільняє останнього від оплати отриманих послуг щодо свого власного майна. Оскільки позивач узяті на себе зобов'язання за договором від 01.09.2014 виконав належним чином, надав відповідачеві послуги з охорони у період із грудня 2015 року по січень 2016 року вартістю 216 968,00 грн, а відповідач у порушення умов договору цих послуг не оплатив, зазначені кошти підлягають стягненню з відповідача у судовому порядку.

Однак наведені висновки апеляційного господарського суду слід визнати передчасними через нез'ясування судом усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення цього спору, із наданням оцінки усім зібраним у справі доказам і доводам учасників справи.

4.3. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що 01.09.2014 між ТОВ "Венбест" - замовником і ПАТ "Авант-Банк" - виконавцем укладено договір, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується здійснити заходи з охорони майна на об'єктах замовника згідно з розрахунком-дислокацією об'єктів (додаток № 1) та оперативно реагувати на правопорушення, що вчиняються на території охоронюваного об'єкта.

Згідно з пунктом 2.2 договору від 01.09.2014 охорона об'єкта здійснюється шляхом організації роботи постів фізичної охорони виконавця згідно з додатком № 1 до цього договору.

Відповідно до підпункту 3.2.13 пункту 3.2 зазначеного договору замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати послуги виконавця за договором.

Пунктами 8.1, 8.2 договору від 01.09.2014 передбачено, що вартість послуг виконавця визначається розрахунком-дислокацією вартості постів ТОВ "Венбест" з охорони об'єкта банку (додаток № 1), який є невід'ємною частиною цього договору. Оплата за договором здійснюється на умовах передоплати і проводиться щомісячно, в термін перших п'яти банківських днів з моменту підписання договору.

За змістом пункту 8.5 договору фактичне надання послуг підтверджується актом наданих послуг, що складається виконавцем і направляється на підпис замовникові не пізніше п'яти перших днів місяця, наступного за місяцем, у якому було надано послуги. Замовник має право підписати та направити виконавцю акт наданих послуг, або не підписувати та надати письмові пояснення. Якщо протягом 10 календарних днів після отримання акта наданих послуг замовник відмовляється його підписувати або надавати письмові пояснення щодо відмови, послуги охорони вважаються наданими у повному обсязі без зауважень.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами й скріплення печатками сторін. Строк договору починає свій перебіг із моменту, визначеного розрахунком-дислокацією (пункти 9.1, 9.2 договору від 01.09.2014).

Під час розгляду спору господарськими судами установлено, що позивачем на виконання умов спірного договору надано банку послуги з охорони його майна, що підтверджується підписаними між сторонами актами здачі-прийняття робіт № Ф-12/782 за грудень 2015 року на суму 114 000,00 грн, № Ф-01*/782 за січень 2016 року на суму 102 968,00 грн, однак ці послуги відповідачем оплачено не було.

Водночас попередні судові інстанції установили, що рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Виконавча дирекція Фонду) від 29.01.2016 № 96 розпочато процедуру виведення ПАТ "Авант-Банк" із ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 29.01.2016 по 28.02.2016 (включно); призначено Уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Авант-Банк", визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ларченко Ірині Миколаївні на один місяць із 29.01.2016 по 28.02.2016 (включно).

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 25.02.2016 № 109 вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ "Авант-Банк".

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 26.02.2016 № 262 на підставі постанови Правління Національного банку України від 25.02.2016 № 109 вирішено припинити здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Авант-Банк" з 26.02.2016; відкликати всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Авант-Банк" Ларченко І.М. із 26.02.2016; розпочати процедуру ліквідації ПАТ "Авант-Банк" із 26.02.2016 по 25.02.2018 включно; призначити Уповноваженою особою Фонду та делегувати всі повноваження ліквідатора ПАТ "Авант-Банк" , зазначені у Законі України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних із реалізацією активів банку у порядку, встановленому цим Законом, окрім повноважень у частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ларченко І.М. строком на два роки із 26.02.2016 по 25.02.2018 включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 06.10.2016 № 2021 змінено Уповноважену особу Фонду на ліквідацію та делеговано повноваження ліквідатора банку Чернявській Олені Степанівні з 07.10.2016.

Згідно з гарантійним листом Уповноваженої особи Фонду Ларченко І.М. (без номера та дати) гарантовано оплату за договорами про надання послуг охорони, укладеними між банком і ТОВ "Венбест", починаючи з 29.01.2016.

10.02.2016 позивач звернувся до відповідача із листом про підписання актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за договорами охорони банку, в якому просив підписати акти та провести відповідні розрахунки, зокрема за спірним договором.

05.05.2016 позивач звернувся до ПАТ "Авант-Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду у листі № 2083 про прийняття та оплату наданих послуг, установленого обладнання, в якому просив провести заходи з документального оформлення наданих позивачем послуг, зокрема за договором від 01.09.2014, шляхом підписання актів здачі-прийняття послуг (робіт) і скріплення їх печаткою банку.

Відповідач у листі від 27.05.2016 № 2621 повідомив позивачеві про відхилення його вимог щодо прийняття та оплати наданих послуг, установленого обладнання за укладеними із банком договорами, у тому числі за договором від 01.09.2014, у зв'язку з тим, що позивач як виконавець не надав належного підтвердження виконання зобов'язань за таким договором та обсягу виконаних робіт.

4.4. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судами, предметом спору у цій справі є вимога ТОВ "Венбест" про стягнення з ПАТ "Авант-Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду 216 968,00 грн заборгованості за надані послуги з охорони майна банку на його об'єктах за договором від 01.09.2014.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов'язаних із виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним стосовно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 зазначеного Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) урегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. За змістом частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку тощо.

Відповідно до положень статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у відповідній редакції) з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Згідно зі статтею 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб суми відшкодування за вкладами. Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини 2 статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

Відкликання Національним банком України на час вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

Відповідну правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладено у постанові від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16.

5.2. Однак здійснюючи апеляційний розгляд справи, суд апеляційної інстанції викладеного не врахував; оцінки спірним правовідносинам у контексті наведених норм не надав. Суд залишив поза увагою і не надав належної оцінки тим обставинам, що 29.01.2016 Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ "Авант-Банк" з ринку; 25.02.2016 Правлінням Національного банку України було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії, а з 26.02.2016 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Авант-Банк"; позивач звернувся із цим позовом після відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації ПАТ "Авант-Банк" (позовну заяву від 17.02.2017 № 133 отримано господарським судом 01.03.2017 згідно з відбитком штампу суду на позовній заяві). Відповідних правових наслідків настання зазначених обставин досліджено та з'ясовано судом не було.

Як убачається із матеріалів справи, відповідач упродовж усього розгляду спору, зокрема й в апеляційній скарзі, наголошував на тому, що Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено особливий порядок задоволення вимог кредиторів із встановленою черговістю, та акцентував на неприпустимості задоволення кредиторських вимог поза межами ліквідаційної процедури, що має місце у цьому випадку. Відповідач зауважував, що на позивача поширюються обмеження, установлені зазначеним Законом, а тому з часу запровадження у ПАТ "Авант-Банк" тимчасової адміністрації не можуть бути задоволені вимоги позивача поза межами ліквідаційної процедури банку. Проте наведені доводи відповідача судом апеляційної інстанції перевірено не було, відповідної правової оцінки таким обставинам не надано, як і не зазначено мотивів, за яких суд їх відхилив чи прийняв. Суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові обмежився лише посиланням на те, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За змістом статті 269 цього Кодексу суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у главі (стаття 281 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статті 282 цього Кодексу в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини; доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу тощо.

Проте ухвалюючи постанову у справі, суд апеляційної інстанції зазначених вимог не виконав, не з'ясував усіх необхідних для вирішення спору обставин, не надав оцінки усім доказам і доводам учасників справи, як того вимагають наведені положення процесуального законодавства.

Таким чином, суду для правильного вирішення цього спору необхідно урахувати викладене, встановити усі обставини, що входять до предмета доказування такого позову, надавши оцінку усім доводам учасників справи, взявши їх до уваги чи спростувавши такі, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими регулюються спірні правовідносини.

Отже, у цій частині доводи, зазначені у касаційній скарзі, отримали підтвердження.

6. Висновки Верховного Суду

Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом статті 236 цього Кодексу законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частинами 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цього спору, та з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, який не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржена постанова у справі підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду, а касаційна скарга - частковому задоволенню.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 у справі № 910/3361/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак