ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 910/5247/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Губенко Н. М., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання - Черненка О. В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Евер Бест" - Кваша І. В.,

Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" - Каракоця О. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019

(головуючий суддя Пашкіна С. А., судді Сітайло Л. Г., Мартюк А. І.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Евер Бест"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Евер Бест" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 4Е16055ЛИ від 01.07.2016.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні спірного договору не було додержано вимог законодавства стосовно встановленої законом форми договору, а саме договір не був нотаріально посвідчений. Одночасно позивач зазначає про те, що спірний договір підлягає державній реєстрації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що, ні приписи законодавства, ні умови договору не містять вимоги щодо нотаріального посвідчення спірного договору та його державної реєстрації.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 скасовано. Позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу №4Е16055ЛИ від
01.07.2016, укладений між ПАТ КБ "Приватбанк", яке перейменоване на АТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Евер Бест".

6. Суд апеляційної інстанції виходи з того, що до відносини фінансового лізингу нерухомого майна підлягають застосуванню положення ст. 793 ЦК України та ст. 4 Закону України "Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно".

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів

7. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, АТ КБ "Приватбанк" звернулось з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 - залишити в силі.

8. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин не лише параграфу 1 глави 58 ЦК України, а й параграфу 4 цієї глави.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. ТОВ "Евер Бест" подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

10.01.07.2016 між ПАТ КБ "Приватбанк" (лізингодавець) та ТОВ "Евер Бест" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 4Е16055ЛИ, умовами якого передбачено, що банк, який є власником нерухомого майна, яке зазначено у додатку № 1 до договору (далі - майно), передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка у платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів - у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

11. У додатку № 1 до договору сторони зазначили найменування нерухомого майна (предмета фінансового лізингу).

12. У п. 1.2 договору, сторони узгодили, що на дату укладення договору загальна вартість майна становила 381 074 752,010 грн.

13. Пунктом 2.1 договору передбачено, що розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком № 2

14. За змістом п. 2.3 розділу 2 договору лізингоодержувач сплачує банку:

- винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)" у розмірі 500,00
грн у день укладання цього договору;

- відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в додатку № 2;

- у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по оплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку № 2;

- винагороду за користування майном отриманим в лізинг, у розмірі, що визначається за формулою.

15. Згідно з п. 3.1 договору передача банком та прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно з актом прийому-передачі майна, зазначеним у додатку №3, що є невід'ємною частиною договору. З моменту підписання додатку № 3 лізингоодержаувач несе повну відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує в повному обсязі шкоду третім особам, заподіяну в результаті експлуатації майна. Ризик невідповідності майна цілям використання цього майна несе лізингоодержувач.

16. Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 договору банк зобов'язується передати майно в платне користування лізингоодержувачу на умовах та строки, що обумовлені цим договором. Після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені цим договором, - передати майно у власність лізингоодержувача та документ, що підтверджує повну сплату платежів за цим договором.

17. У п. 9.1 договору сторони дійшли згоди про те, що строк дії договору - з дати його підписання по 25.06.2036. У частині невиконаних сторонами зобов'язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінено у разі дострокового виконання зобов'язань лізингоодержувачем за договором, у випадку розірвання договору.

18. Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Договір втрачає свою силу після виконання сторонами усіх зобов'язань за ним (п. 9.2 договору).

19. Додатком №2 до договору фінансового лізингу № 4Е16055ЛИ від 01.07.2016 сторонами погоджено графік лізингових платежів (графік відшкодування вартості майна).

20. На виконання умов договору банк, як власник нерухомого майна, передав позивачу згідно з актом прийому-передачі майна № 1 (додаток № 3 до договору) нерухоме майно за адресою Черкаська обл., м. Золотоноша, вул. Шевченка, 10; Черкаська обл., Городищенський район, м. Городище, вул. Кожедуба, 2; Черкаська обл., м. Сміла, вул. Севастопольська, 17; Черкаська обл., м. Сміла, вул.

Севастопольська, 17-а.

21. Як зазначає позивач, відповідачем було надіслано повідомлення № Э.Upr 1/3-67100 від 31.05.2017 про розірвання договору фінансового лізингу, в якому відповідач повідомив позивача про розірвання договору фінансового лізингу № 4Е16055ЛИ від 01.07.2016 з 15.06.2017 у зв'язку з простроченням позивачем сплати відсоткової винагороди за користування майном за договором.

22.15.06.2017 ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Евер Бест" складено та підписано акт прийому-передачі майна, відповідно до якого лізингоодержувач передав, а банк прийняв на праві власності нерухоме майно за адресою Черкаська обл., м.

Золотоноша, вул. Шевченка, 10; Черкаська обл., Городищенський район, м.

Городище, вул. Кожедуба, 2; Черкаська обл., м. Сміла, вул. Севастопольська, 17; Черкаська обл., м. Сміла, вул. Севастопольська, 17-а.

23. Посилаючись на те, що при укладенні договору фінансового лізингу №4Е16055ЛИ від 01.07.2016 не було додержано вимог законодавства стосовно встановленої законом форми договору, а саме - договір не був нотаріально посвідчений позивач звернувся до суду з даним позовом. Крім того, позивач зазначив про те, що спірний договір підлягав державній реєстрації.

Позиція Верховного Суду

24. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наступне.

25. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

26. Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ст. 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

27. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

28. З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

29. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

30. Відповідно до положень ч. 2 ст. 1 Закону України ''Про фінансовий лізинг'', які кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 806 ЦК України, ч. 1 ст. 292 ГК України за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених законом, та загальні положення про купівлю-продаж і договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

31. Вимоги до форми та змісту договору фінансового лізингу закріплені у ст. 6 Закону України ''Про фінансовий лізинг'', згідно якої договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

32. Разом з тим, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що до спірного договору підлягають застосуванню положення ст. 793 ЦК України.

33. Так, відповідно до ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

34. Частиною 1 ст. 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

35. Відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

36. Тобто, за загальним правилом нотаріальне посвідчення укладеного сторонами договору не вимагається. Нотаріальне посвідчення договору є необхідним лише у випадках прямо передбачених законом та за домовленістю сторін.

37. Так, ні ЦК України, ні Законом України ''Про фінансовий лізинг'' не передбачено обов'язку нотаріально посвідчувати договір фінансового лізингу. При цьому, у спірному договорі також відсутні положення щодо домовленості сторін нотаріально посвідчити договір фінансового лізингу.

38. У ч. 2 ст. 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

39. Системне тлумачення положень ч. 2 ст. 806 ЦК України та параграфу 1 Глави 58 ЦК України свідчить про те, що у ч. 2 ст. 806 ЦК України закріплена бланкетна норма, яка відсилає саме до загальних положень про договір найму (параграф 1 Глави 58 ЦК України).

40. Отже, до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися тільки норми параграфу 1 Глави 58 ЦК України, а не інші параграфи цієї глави. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

41. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від
12.06.2018 у справі №915/865/17, від 08.10.2019 у справі № 910/2153/19, від
21.10.2019 у справі №910/2219/19.

42. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що до спірного договору підлягають застосуванню вимоги, встановлені ст. 793 ЦК України, щодо обов'язку нотаріального посвідчення договору, у зв'язку з чим безпідставно скасував рішення місцевого суду, який дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

43. Щодо висновків суду апеляційної інстанції про те, що спірний договір підлягав обов'язковій державній реєстрації, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що ЦК України не містить положень про те, що наслідком недодержання вимоги закону щодо державної реєстрації договору є недійсність такого правочину, а лише зазначено про те, що такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ст. 210 ЦК України).

44. При цьому, встановлений у п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов'язок щодо реєстрації права користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, випливає безпосередньо зі змісту ст. 794 ЦК України, яка розташована у параграфі 4 Глави 58 ЦК України, яка, як було зазначено, не підлягає застосуванню до договору фінансового лізингу.

45. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов також помилкового висновку щодо необхідності державноїї реєстрації спірного договору.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

46. Згідно зі ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

47. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

48. Згідно зі ст. 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

49. Таким чином, перевіривши постанову суду апеляційної інстанції, встановивши, що апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, яке прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, Верховний Суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення вимог касаційних скарг.

Розподіл судових витрат

50. У зв'язку зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та залишенням у силі рішення місцевого господарського суду відповідно до приписів статті 129 ГПК України Верховний Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційної скарги на ТОВ "Евер Бест".

Керуючись ст. 300 301 308 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 у справі №910/5247/19 скасувати.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 у справі №910/5247/19 залишити в силі.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Евер Бест" (18001, Черкаська обл., м. Черкаси, б-р Шевченка, буд. 266, оф. 405/4; код ЄДРПОУ 39682123) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) гривні судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

5. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді Н. М. Губенко

О. О. Мамалуй