Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.04.2018 року у справі №910/15213/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/15213/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - 1 - не з'явився,

відповідача - 2 - не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична агенція "Лінія захисту" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2018 (головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді Корсакова Г.В., Тищенко А.І.) та рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 (суддя Ковтун С.А.) у справі № 910/15213/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична агенція "Лінія захисту"

до 1) Державної казначейської служби України, 2) Головного управління національної поліції у місті Києві

про стягнення 5 510 988,73 грн.

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична агенція "Лінія захисту" (далі - позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач-1) та Головного управління національної поліції у м. Києві (далі - відповідач-2) про стягнення 5 467 192,73 грн збитків та 43 796,00 грн моральної шкоди.

2. Позовні вимоги мотивовані неправомірною, на думку позивача, бездіяльністю відповідача-2, яка полягає у тривалому здійсненні розслідування у кримінальному провадженні щодо посадових осіб Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві за фактом невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва про повернення вилученого останніми під час обшуку предметів і документів, внаслідок чого позивачу заподіяна шкода.

3. Обґрунтовуючи розмір шкоди, стягнення якої є предметом позову, позивач посилається на те, що 5 331 566,98 грн є упущеною вигодою, яку позивач міг отримати за звичайних обставин, якби його право не було порушене, а 135 625,75 грн - реальними збитками.

4. Упущена вигода у розмірі 5 331 566,98 грн полягає, на думку позивача, у тому, що відсутність документів, а саме: розподільчого балансу, вилученого слідчими Податкової міліції Державної податкової інспекції у Голосіївському районі під час обшуку, унеможливило надання його суду у господарській справі № 41/489 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична агенція "Лінія захисту" до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 5 331 566,98 грн, внаслідок чого провадження у даній справі було припинено ухвалою суду від 27.09.2011 на підставі пункту 6 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

5. Реальні збитки у розмірі 135 625,75 грн позивач визначає як вартість вилучених під час обшуку предметів, а саме: ноутбука "Sоnу" модель РCG-812ІІV, ноутбука "Samsung" модель X10рlуs, ноутбука "Sоnу" модель РCG-sв4р (І шт.), системного блоку, флеш-пам'яті Prestigic, печаток суб'єктів підприємницької діяльністю (7 шт.), папок-швидкозшивачів (41 шт).

6. Обгрунтовуючи розмір заявленої до стягнення з відповідача 2 моральної шкоди, позивач зазначає, що неправомірні дії відповідача-2 призвели до погіршення ділової репутації товариства у суспільстві, формування негативної оцінки її як суб'єкта цивільних та господарських відносин та розраховує її відповідно до Методики проф. Ерделевського в розмірі 43 796,00 грн.

7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі №910/15213/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2018, у задоволенні позову відмовлено повністю.

8. Судові рішення мотивовані тим, що бездіяльність та рішення працівників слідчого відділу Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві та слідчого відділу Голосіївського управління поліції Головного управління Нацполіції у м. Києві не пов'язані жодним чином з втратою майна та документів позивачем, оскільки предметом злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України, є судовий акт, який було прийнято в установленому законом порядку судом. Встановлення та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних в скоєнні даного злочину, не матиме наслідком відновлення майнових прав позивача. Таким чином, суди зазначили про відсутність причинного зв'язку між бездіяльністю та рішеннями відповідача-2 та заподіяною шкодою позивачу, що стало підставою для відмови у позові. Господарські суди встановили, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що заявлені ним збитки в сумі 5 331 566,98 грн у формі упущеної вигоди були понесені останнім саме у період та в результаті тривалого здійснення розслідування у кримінальному провадженні №12015100010003026 щодо посадових осіб Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві за фактом невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва про повернення вилученого останніми під час обшуку предметів і документів. Відмовляючи в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 43 796,00 грн, апеляційний господарський суд вказав, що позивач не надав суду належних доказів, які б свідчили про приниження внаслідок бездіяльності органів слідства його ділової репутації або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації у суспільстві, перед клієнтами та контрагентами, формуванням негативної оцінки позивача як суб'єкта господарських та цивільних відносин, що призвело до зменшення кількості контрагентів, споживачів послуг, прибутку товариства.

9. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.03.2011 Слідчим відділенням Податкової міліції Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва був проведений обшук приміщення адвоката ОСОБА_4, розташованого за адресою АДРЕСА_1, та вилучено під час обшуку предмети та документи, що перелічені у Протоколі обшуку від 16.03.2011 та додатках до нього.

10. Правомірність дій працівників податкової міліції Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва щодо неповернення вилученого 16.03.2011 майна була предметом судового розгляду Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №2а-9184/12/2670 за позовом ОСОБА_4 до Слідчого відділення податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва в особі слідчого Концедайло В.Ю.

11. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №2а-9184/12/2670 від 07.09.2012 позов задоволено, визнано протиправними дії слідчого СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва Концедайло В.Ю. по проведенню досудового слідства по кримінальній справі №71-00212, визнано протиправною відмову слідчого СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва Концедайло В.Ю. у поверненні ОСОБА_4 предметів та речей, вилучених співробітниками СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва під час обшуку від 16.03.2011 за адресою: АДРЕСА_1, та зобов'язано слідчого СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва Концедайло В.Ю. повернути ОСОБА_4 вилучені під час обшуку 16.03.2011 в приміщенні, розташованому за вищевказаною адресою, предмети та документи, що перелічені у протоколі обшуку від 16.03.2011 та додатках до нього.

12. На виконання цієї постанови Окружний адміністративний суд м. Києва видав виконавчий лист від 13.02.2014 у справі № 2а-9184/12/2670, за яким стягувачем є ОСОБА_4, а боржником - слідчий СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва Концедайло В.Ю.

13. 11.06.2014 відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП №43561563 про примусове виконання виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва від 13.02.2014 у справі №2а-9184/12/2670.

14. 17.12.2014 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №2а-9184/12/2670 замінено сторону виконавчого провадження, а саме: боржника у виконавчому провадженні слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Концедайла В.Ю. на Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

15. У зв'язку з невиконанням рішення суду, 03.03.2015 державний виконавець вніс подання до Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві щодо розгляду питання про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, за результатами розгляду якого Голосіївським РУ ГУ МВС України в м. Києві 26.03.2015 було зареєстроване кримінальне провадження за номером №12015100010003026 за ознаками кримінального правопорушення у діях посадових осіб Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України, за невиконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №2а-9184/12/2670 від 07.09.2012.

16. Господарськими судами також встановлено, що досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні на даний час не завершено, особи, підозрювані у вчиненні злочину, не встановлені.

17. Бездіяльність та рішення працівників слідчого відділу Голосіївським РУ ГУ МВС України в м. Києві та слідчого відділу Голосіївського управління поліції Головного управління Нацполіції у м. Києві, яке на даний час здійснює розслідування у кримінальному провадженні № 12015100010003026, були предметом судових розглядів, за результатами яких ухвалювались судові рішення про визнання бездіяльності незаконною та скасування рішень: ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 17.11.2015, ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 12.06.2017, ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 18.04.2017.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

19. Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, неправильно витлумачено і не застосовано норми закону, що підлягали застосуванню, а саме: ч. 3 ст. 41, ст. 56 Конституції України, ст.ст. 16, 22, 23, 321, 1166, 1174, 1176 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 224, 225 Господарського кодексу України, ст. 25 Бюджетного кодексу України, ч. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, ст. 382 Кримінального кодексу України, практику Європейського суду з прав людини та порушено норми процесуального права - ст. 237 ГПК України, ст. ст. 127, 128 КПК України.

Позиція учасників справи

20. Відповідачі не скористалися правом на подання відзивів на касаційну скаргу, наданим їм відповідно до положень ст. 295 ГПК України, що не перешкоджає перегляду судового рішення.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

21. Верховний Суд зазначає, що імперативними приписами частини 2 статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини 1 вказаної статті полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

22. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

24. Відповідно до частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

25. Статтею 1173 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

26. За змістом ст. 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

27. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, заподіяну органом державної влади, зокрема, органом дізнання, досудового розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

28. Згідно з частиною 6 статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній чи юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

29. Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

30. Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

31. Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

32. В силу положень ст. 224 Господарського кодексу України збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

33. Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

34. Причинний зв'язок, як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяння збитків, між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

35. Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

36. Обгрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач посилається на те, що йому завдано збитки внаслідок відсутності майна та документів. Водночас, відсутність документів та майна є наслідком дій осіб, що призвели до їх втрати, та саме такі дії осіб мають прямий причинно-наслідковий зв'язок із заподіяними збитками.

37. При цьому, господарськими судами вірно встановлено, що у даному випадку відсутній причинний зв'язок між бездіяльністю та рішеннями відповідача-2 та заподіяними збитками позивачу, оскільки бездіяльність та рішення посадових осіб слідчого відділу Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві та слідчого відділу Голосіївського управління поліції Головного управління Нацполіції у м. Києві не пов'язані жодним чином з втратою майна та документів позивачем, з огляду на те, що предметом злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України, є судовий акт, який було прийнято в установленому законом порядку судом. Встановлення та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних в скоєнні даного злочину, не матиме наслідком відновлення майнових прав позивача.

38. З огляду на наведене, господарські суди попередніх інстанцій обгрунтовано зазначили, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що заявлені ним збитки в сумі 5 331 566,98 грн у формі упущеної вигоди були понесені останнім саме у період та в результаті тривалого здійснення розслідування у кримінальному провадженні №12015100010003026 щодо посадових осіб Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві за фактом невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва про повернення вилученого під час обшуку предметів і документів.

39. Крім того, слід зазначити, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються лише на твердженнях про стягнення грошових коштів у розмірі 5 331 566,98 грн., які були предметом розгляду справи №41/489. Однак, саме лише звернення Товариства з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" заборгованості у розмірі 5 331 566,98 грн. на підставі договорів №А-0605/03 від 06.05.2003, №А-1908/03 від 23.12.2003, №12/3-07 від 15.06.2007, за відсутності прийнятого за наслідками розгляду справи №41/489 рішення по суті спору, не свідчить про правомірність та обґрунтованість вимог позивача.

40. При цьому колегія суддів враховує, що судами попередніх інстанцій встановлено, що висновки судів у справі № 41/489 ґрунтувалися на дослідженні розподільчого балансу, наявного в матеріалах реєстраційної справи ТОВ "Юридична агенція "ЛЗ". При цьому, ані поданими позивачем копіями матеріалів справи № 41/489, ані змістом процесуальних документів суду у справі № 41/489, не підтверджується того, що існував інший розподільчий баланс, який під час розгляду справи ТОВ "Юридична агенція "ЛЗ" не було подано у зв'язку з його вилученням під час обшуку 16.03.2011.

41. Також ТОВ "Юридична агенція "Лінія захисту" просило стягнути з відповідачів 135 625,75 грн реальних збитків, яких товариство зазнало у зв'язку з втратою неповернутих предметів та документів, які були вилучені під час обшуку згідно з протоколом від 16.03.2011.

42. Водночас, з огляду на встановлені судами обставини відсутності причинно - наслідкового зв'язку між бездіяльністю та рішеннями відповідача-2 та втратою майна та документів позивачем, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність позовних вимог про стягнення з відповідачів збитків у зв'язку з втратою неповернутих предметів та документів, вилучених під час обшуку 16.03.2011 на суму 135 625,75 грн.

43. Окрім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 43 796,00 грн, розрахованої за методикою проф. Ердлевського О.М. та понесеної ним у зв'язку з незаконною бездіяльністю органів слідства, яка, як стверджує позивач, полягає у порушенні його законних немайнових прав, що призвело до погіршення ділової репутації товариства у суспільстві, формування негативної оцінки позивача як суб'єкта цивільних та господарських відносин, призвело до зменшення кількості контрагентів, споживачів послуг, зменшення прибутку товариства.

44. Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

45. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (пункт 3 постанови пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

46. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

47. Водночас, господарськими судами встановлено, що позивач не надав суду належних доказів, які б свідчили про приниження внаслідок бездіяльністю органів слідства його ділової репутації або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації у суспільстві, перед клієнтами та контрагентами, формуванням негативної оцінки позивача як суб'єкта господарських та цивільних відносин, що призвело до зменшення кількості контрагентів, споживачів послуг, прибутку товариства.

48. З огляду на вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій вірно вказали, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами відповідно до норм статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України наявність всіх елементів складу правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними) для застосування такої міри деліктної відповідальності як відшкодування шкоди, а тому позовні вимоги у даній справі не підлягають задоволенню.

49. Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків господарських судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують встановленого судами.

50. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

51. Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правомірності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів, то Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів.

52. У зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична агенція "Лінія захисту" - залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі № 910/15213/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.