ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/14032/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 (судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В., Власов Ю.Л.) і рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 (суддя Сташків Р.Б.)

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-Д" у справі № 910/14032/17

за позовом Фізичної особи-підприємця Згурської Ліани Сергіївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-Д"

про стягнення 489 204,80 грн,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року Фізична особа-підприємець Згурська Ліана Сергіївна (далі - ФОП Згурська Л.С.) звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-Д" (далі - ТОВ "Ренесанс-Д") про стягнення 489 204,80 грн неустойки на підставі частині 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір суборенди нежитлового приміщення від 01.12.2015 (далі - договір від 01.12.2015), укладений між сторонами у справі, було припинено 20.10.2016 у зв'язку з його достроковим розірванням, однак орендоване приміщення відповідач повернув позивачеві лише 23.06.2017, а тому є підстави для стягнення неустойки за користування річчю, передбаченої положеннями частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

У відзиві на позов ТОВ "Ренесанс-Д" просило відмовити у його задоволенні, посилаючись, зокрема, на неможливість одностороннього розірвання договору, а також те, що договір було розірвано 30.03.2017, тому позивач не має права вимагати стягнення неустойки відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Ренесанс-Д" на користь ФОП Згурської Л.С. 480 000,00 грн неустойки і 7 200,00 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено через помилковість визначення періоду нарахування спірної неустойки.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що договір від 01.12.2015 припинив свою дію 20.10.2016, однак об'єкт оренди після припинення дії договору оренди відповідачем було повернуто наймодавцю - позивачеві за актом приймання-передачі лише 23.06.2017, отже є правомірним нарахування і стягнення з відповідача неустойки за період з 24.10.2016 по 22.06.2017 у розмірі 480 000,00 грн згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 залишено без змін із тих же підстав, а апеляційну скаргу ТОВ "Ренесанс-Д" - без задоволення.

Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, ТОВ "Ренесанс-Д" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 і рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 та прийняти нове рішення про відмову у позові в повному обсязі.

Підставами для скасування оскаржених судових рішень у справі скаржник зазначає неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, посилаючись, зокрема, на те, що одностороння відмова від договору оренди не допускається; що попередніми судовими інстанціями неправомірно було враховано обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Рівненської області від 10.01.2017 і постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 у справі № 918/1150/16, оскільки ці судові рішення не набрали законної сили; що спірний договір було розірвано 30.03.2017.

Від ФОП Згурської Л.С. відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Переглянувши оскаржені у справі судові рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно і повно встановлених судами, виходячи із такого.

Посилання скаржника на те, що одностороння відмова від договору оренди за приписами законодавства не допускається, а тому є недоведеним факт розірвання спірного договору з 20.10.2016, слід визнати необґрунтованими, оскільки, по-перше, визначення у договорі права сторін на односторонню відмову від договору (що передбачено спірним договором) не суперечить змісту статті 651 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим; по-друге, факт розірвання спірного договору саме з 20.10.2016 достеменно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи і судовими рішеннями у справі № 918/1150/16, які набрали законної сили (постанова Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 918/1150/16). Із цих же підстав не може бути взято до уваги і твердження скаржника про розірвання спірного договору з іншої дати - з 30.03.2017.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що інші доводи, наведені у касаційній скарзі, не спростовують обставин, на які послалися суди попередніх інстанцій як на підставу для стягнення спірної неустойки, вони ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд вважає, що оскаржені судові рішення ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а тому їх необхідно залишити без змін із таких підстав.

Ухвалюючи судове рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановив наявність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення наймачем речі, одержаної в найм, та перевіривши розмір заявленої неустойки і період, за який її нараховано, визнав обґрунтованим позов у частині стягнення з відповідача 480 000,00 грн неустойки.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що 26.11.2015 між ПП фірмою "Альянс-Вест" - орендодавцем та ФОП Згурською Л.С. - орендарем укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати орендареві у строкове платне користування нежитлове приміщення Пасаж "Театральний" по вул. Соборній, 156, у м. Рівному, площею 70 кв.м, а орендар - прийняти це майно, своєчасно сплачувати орендну плату, а після припинення дії цього договору повернути орендоване майно орендодавцю у такому самому стані як на момент прийняття орендованого майна.

Також суди установили, що 01.12.2015 між ФОП Згурською Л.С. - орендарем і ТОВ "Ренесанс-Д" - суборендарем було укладено договір суборенди нежитлового приміщення площею 70 кв.м, розташованого за адресою: вул. Соборна, 156, у м. Рівному, яке перебуває у власності ПП фірми "Альянс-Вест" на підставі свідоцтва про право власності від 15.04.2010 САС №582717.

Згідно з пунктом 1.3 договору суборенди право користування приміщенням, що передається в суборенду, належить орендареві на підставі договору оренди від 26.11.2015.

Відповідно до пункту 2.2.1 договору суборенди орендодавець зобов'язаний передати приміщення суборендареві до 02.01.2016 у належному стані. Передача приміщення оформляється актом прийняття-передачі із зазначенням технічного стану приміщення, наявного обладнання, інвентаря та іншого майна, що належить орендареві та передається разом із приміщенням. Акт підписується повноважними представниками сторін.

Суборендар за користування орендованим майном сплачує орендну плату. Розмір орендної плати становить 30 000,00 грн на місяць (пункт 3.1 договору).

У пункті 5.4 договору сторони передбачили, що у разі припинення договору суборендар зобов'язується упродовж трьох днів передати орендареві орендоване майно у належному стані.

Якщо суборендар не виконує обов'язків щодо повернення приміщення, суборендар має право вимагати від суборендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення (пункт 5.5 договору).

На виконання умов укладеного договору суборенди позивач передав, а відповідач прийняв орендоване приміщення, що підтверджується актом здачі-прийомки суборендованого нежитлового приміщення від 01.01.2018.

За змістом статей 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (стаття 759 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Статтею 785 цього Кодексу передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Водночас відповідно до положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України (Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 9271215/13).

За змістом частини 2 статті 795 зазначеного Кодексу повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Дослідивши обставини та зібрані у справі докази, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що договір від 01.12.2015 припинив дію з 20.10.2016 у зв'язку із його достроковим розірванням, про що відповідачу було повідомлено, однак він орендованого приміщення після припинення договору у строки, передбачені цим договором, позивачеві не повернув. При цьому суди урахували преюдиціальні факти, встановлені у рішенні Господарського суду Рівненської області від 10.01.2017 справі № 915/1150/16 (яке набрало законної сили). Як установили господарські суди попередніх інстанцій, спірне майно було повернуто відповідачем позивачеві лише 23.06.2017, при цьому обставин неможливості вчасного повернення майна з підстав, що не залежали від відповідача чи намагання його повернути це майно позивачеві у визначений договором строк відповідачем доведено не було. Отже, як визнали суди, обґрунтованим є стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.

Водночас, перевіривши розрахунок заявленої до стягнення неустойки та період за який її нараховано, зважаючи на умови спірного договору, господарські суди установили, що з відповідача належить стягнути 480 000,00 грн неустойки за період із 24.10.2016 по 22.06.2017.

Таким чином, з огляду на наведені приписи законодавства та встановлені обставини, а також зважаючи на те, що умовами спірного договору (пункт 5.4) передбачено повернення позивачеві орендованого майна упродовж трьох днів у разі припинення договору, колегія суддів погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача 480 000,00 грн неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ураховуючи наведені приписи законодавства та обставини, встановлені господарськими судами, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення у справі ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже підстав для їх скасування немає.

Оскільки підстав для скасування судових рішень та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-Д" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 і рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі № 910/14032/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак