ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18847/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Уркевича В. Ю.,

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім Компані"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 (колегія суддів: Коротун О. М. - головуючий, Сулім В. В., Майданевич А. Г. ) та рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 (суддя Бондарчук В. В. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім Компані"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"

про визнання кредитного договору недійсним

за участю:

позивача: Камишевої К. В. (адвокат)

відповідача: Уколова О. Л. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрім Компані" (далі - позивач) звернулось з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про визнання недійсним кредитного договору.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Кредитний договір № 4Д16092Г від
20.10.2016 укладено під впливом обману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020, в позові відмовлено.

2.2. Рішення судів мотивовані тим, що позивачем не доведено наявності обставин вчинення ним правочину під впливом обману, зокрема, трьох складових: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману у розумінні статті 230 Цивільного кодексу України.

3. Короткий зміст касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. В касаційній скарзі позивач просить скасувати прийняті у справі рішення та ухвалити нове - про задоволення позову. Саме за вказаними вимогами Верховним Судом було відкрито касаційне провадження з мотивів, викладених в ухвалі Верховного суду від 28.01.2021.

3.2. В касаційній скарзі у новій редакції, поданій на усунення недоліків первісно поданої касаційної скарги, позивач посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, а саме: під час реструктуризації (трансформації) банком свого корпоративного кредитного портфеля та у зв'язку з ненаданням банком під час вчинення правочину інформації, яка в подальшому стала підставою для законної відмови такого банку у виконанні своїх обов'язків за таким правочином.

А також в скарзі позивач посилається на те, що суди необґрунтовано відхили клопотання про витребування і дослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме про витребування Плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфелю, наданого ПАТ КБ "ПриватБанк" для Національного банку України на виконання рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323-рш/БТ, а також про витребування "старих кредитних договорів", які були зазначені у Договорах поруки та інформації про заборгованість "старих боржників" за "старими кредитними договорами", що підтверджувало наявність чи відсутність заборгованості "старих боржників" перед ПАТ КБ "ПриватБанк" зі сплати винагороди та умови нарахування такої винагороди.

3.3. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, де посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених рішень вказує, що жодних доказів на підтвердження позивачем своєї позиції судам надано не було, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача.

4. Мотивувальна частина

4.1. Відповідно до приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).

Відповідно до ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Положеннями статті 287 ГПК України право касаційного оскарження обмежено виключно тими випадками, які передбачені у цій статті.

4.2. В касаційній скарзі позивач посилається, зокрема, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме: під час реструктуризації (трансформації) банком свого корпоративного кредитного портфеля та у зв'язку з ненаданням банком під час вчинення правочину інформації, яка в подальшому стала підставою для законної відмови такого банку у виконанні своїх обов'язків за таким правочином.

4.3. У іншій справі № 910/18604/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Бізнес Брук" до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання кредитного договору недійсним з підстав того, що оспорюваний договір було укладено під впливом обману, судовими рішеннями у позові було відмовлено. За посиланням позивача вказаний договір було укладено в процесі реалізації програми "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк".

У вказаній справі Верховний Суд постановою від 29.10.2020, яка була оприлюднена
04.11.2020, залишив без змін прийняті судами попередніх інстанції рішення про відмову у позові. При цьому у вказаній постанові Верховний Суд виклав висновок щодо питання застосування частини 1 статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.

Так, Верховний Суд зазначив, що за положеннями ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 230 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Згідно з ч. 1 ст. 299 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

У цій постанові Верховний Суд також вказав, що судами попередніх інстанцій встановлено, що за змістом спірного кредитного договору №4П16098Г від
25.10.2016, його укладено для фінансування поточної господарської діяльності позивача. Доказів укладення даного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача, на чому наполягає позивач, матеріали справи не містять. Також суди врахували ту обставину, що 18.10.2016 загальні збори учасників позивача погодили укладення з Банком кредитного договору. У протоколі загальних зборів не наведено такого мотиву для залучення додаткового фінансування за рахунок отриманого від Банку кредиту як необхідність товариством виконати договори поруки за третіх осіб і отримання від такого виконання прав вимоги до них. При цьому, жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за кредитами, укладеними з іншими боржниками, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін. ) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку. Отже кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача. Кредитний договір підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

4.4. У даній справі, що ще переглядається у касаційному порядку, суди також встановили, що відповідно до протоколу №5 від 13.10.2016 загальних зборів учасників ТОВ "Дрім Компані" останнім вирішено отримати в ПАТ КБ "ПриватБанк" кредит на фінансування поточної діяльності товариства. Вказане підтверджується техніко-економічним обґрунтуванням повернення кредитних коштів від 17.10.2016 та заявкою на отримання кредиту від 17.10.2016. Положенням п. А.2 Кредитного договору сторони узгодили ціль кредитування, а саме: фінансування поточної діяльності позивача. При цьому вказаний протокол та Кредитний договір не містять посилань на необхідність укладення Кредитного договору та договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, водночас, також не містять відомостей щодо такого майна. Умови кредитного договору також не містять умов про трансформацію кредитного портфелю банку, необхідність укладення позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, на які посилається скаржник.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що позивач мав намір укласти Кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності. Судами зазначено, що доводи скаржника про мету укладання сторонами Кредитного договору №4Д16092Г від 20.10.2016 та договорів поруки, а саме: отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов'язань за кредитами боржників, не підтверджуються матеріалами справи.

Таким чином, дана справа, що переглядається у касаційному порядку, і справа № 910/18604/19 є подібними, оскільки предмет, підстави позову, сторони, правовідносини і навіть фактичні обставини справи є подібними.

Подібні правовідносини також були предметом розгляду у справі № 910/985/20, за результатами перегляду рішень у якій Верховним Судом постановою від 26.01.2021 було залишено без змін прийняті у справі рішення про відмову у позові. Це ж саме стосується постанови Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 910/69/20.

При цьому суди попередніх інстанцій винесли свої рішення у відповідності до правового висновку щодо застосування статті 230 ЦК України, викладеного у вищевказаних постановах Верховного Суду.

Отже, Верховний Суд у наведених судових рішеннях, прийнятих в інших справах, викладав висновок щодо застосування статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і перегляд судом апеляційної інстанції судового рішення відбувся відповідно до такого висновку, у зв'язку з чим необхідність надання такого висновку відсутня, оскільки такий висновок вже наданий Верховним Судом.

4.5. Відповідно до приписів статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом (п.4 ч.1).

У даній справі, що переглядається у касаційному порядку, Верховний Суд не вважає за необхідне відступити від такого висновку.

Отже, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою позивача з підстави, передбаченої п.3 ч.2 статті 287 ГПК України, підлягає закриттю.

4.6. Разом з тим, позивачем подано уточнену касаційну скаргу також з підстав, передбачених п.4 ч.2 статті 287 ГПК України.

Позивач в касаційній скарзі посилається на те, що суди необґрунтовано відхили клопотання про витребування і дослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.

4.7. Відповідно до частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (п.3).

Отже, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суди, на думку позивача, незаконно відмовили у витребуванні Плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфелю, наданого ПАТ КБ "ПриватБанк" для Національного банку України на виконання рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323-рш/БТ, а також незаконно відмовили у витребуванні "старих кредитних договорів", які були зазначені у Договорах поруки та інформації про заборгованість "старих боржників" за "старими кредитними договорами", що підтверджувало наявність чи відсутність заборгованості "старих боржників" перед ПАТ КБ "ПриватБанк" зі сплати винагороди та умови нарахування такої винагороди.

4.8. В суді першої інстанції позивачем подавалось відповідне клопотання про витребування доказів, яке було відхилено судом першої інстанції з тих мотивів, що воно не відповідало приписам статей 80, 81 ГПК України. В апеляційній скарзі позивач в якості підстав оскарження посилався також не те, що у справі не було витребувано докази, які б підтвердили позицію позивача. Суд апеляційної інстанції зазначив, що процесуальних порушень з цього приводу не встановлено.

Відповідно до положень статті 81 ГПК України у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено, зокрема, обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати.

4.9. Проте із доводів, викладених у касаційній скарзі, встановлених судами обставин справи про те, що за рішенням загальних зборів учасників позивача було вирішено звернутись до відповідача з пропозицією надати позивачу кредит та укласти відповідний договір і дані кошти були потрібні позивачу для поточної діяльності товариства, не вбачається, що вказані докази мають значення для правильного вирішення справи, а отже не вбачається, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів.

Таким чином, не вбачається, що судами порушено норми процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

4.10. За вказаних обставин касаційна скарга позивача з підстави касаційного оскарження, передбаченої п.4 ч.2 статті 287 ГПК України, підлягає залишенню без задоволення відповідно до приписів статті 309 ГПК України, а судові рішення підлягають залишенню без змін в цій частині касаційного оскарження.

4.11. Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім Компані" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі №910/18847/19 в частині касаційного оскарження з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім Компані", подану з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від
11.11.2020 у цій частині, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

В. Ю. Уркевич